Тема: Українські землі в складі Литви та Польщі.

Основні поняття і терміни: Велике князівство Литовське, Річ Посполита, Кревська унія, Люблінська унія, Брестська унія, уніатська церква, братства, Литовські статути, Тевтонський орден, фільварок.

Основні дати: 1340 – розпад Галицько-Волинського князівства;

1385 – Кревська унія;

1410 – Грюнвальдська битва;

1471 – остаточна ліквідація Київського князівства;

1569 – Люблінська унія;

1588 – ІІІ Литовський статут: остаточне закріпачення селян;

План

1. Завоювання Галицько-Волинського князівства Литвою та Польщею.

2. Кревська, Люблінська та Брестська унії.

3. Причини та джерела появи козацтва.

с/о Створення Запорізької Січі. Піднесення козацтва в другій половині XVI ст.

Література:

1. Історія України. Навчальний посібник / за ред. В.Ф.Верстюка. – К., 1997. – Ст. 57-77.

2. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2003. – Ст. 57-79.

3. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. – Ст. 69-97.

4. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до к. XVIII ст. – К.. 1997. – Ст. 90-119.

1. Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя

Гедеміна (1319 – 1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1345 – 1377 ) Литва здобула більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9/10 території.

Таке стрімке зростання Литви за рахунок східнослов”янських земель потребує пояснення. Причини швидкого підпорядкування Литвою руських земель:

- Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху.

• Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви. Історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як “ мирне приєднання”, як “ тиху експансію”.

• Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360 – 1370 рр.

В історичній літературі висловлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами про збирання татарами данини з окупованих Литвою земель. Саме це дало можливість Литві швидко підпорядкувати собі землі Русі.

Політика Литви:

Литовські князі майже не втручалися у життя українських земель. “Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо” – таким був принцип їх правління.

Устрій українських земель:

Литва не змінила адміністративно-територіальний устрій українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюріковичів посіли Гедеміновичи (сини і племінники Ольгерда). Вони перебували у вассальній залежності від великого литовського князя (несли військову службу, сплачували данину). При цьому, повноваження удільних князів були досить великі.

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов`янських підданих:

• литовські князі прийняли православну віру;

• вживали староруську мову;

• складали закони на основі “Руської правди”.

Після смерті у 1340 р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі. Проте, з кін.

XIV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали ці держави до об`єднання.

2) Першим етапом об`єднання Польщі і Литви стала Кревська унія 1385 р.

Причини унії:

• прагнення Литви та Польщі об`єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на узбережжі Балтійського моря та збоку Московського царства, авторитет якого зріс після перемоги над татарами в Куликовській битві (1380);

• пошук великим князем литовським Ягайлом (1377-1392) союзників для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайняв великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства і опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступив старший Ольгердович кузен Вітовт.

Гедемін (1316-1341)

Любарт Ольгерд

Вітовт Сигізмунд Ягайло Свидригайло

Зміст унії:

1. Це була шлюбна унія – литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголрошений польським королем.

2. Об`єднувалися збройні сили Польщі та Литви.

3. Литва (була останньою язичницькою країною в Європі) прийняла католицизм.

Наслідки унії: Позитивні: об`єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден (Грюнвальдська битва 1410). Негативні: посилився вплив поляків в Україні, починається насильницьке насадження католицизму.

За часів князювання Вітовта (1392-1430) Польща намагається остаточно підпорядкувати собі Литву, Литва ж прагне зберігти незалежність від Польщі.

Після смерті Вітовта його наступником став молодший брат Ягайла – Свидригайло, який спирався на українську знать і боровся за незалежність Литви від Польщі.

Феодали-католики проголосили Великим князем литовським Сигізмунда (брата Вітовта). Таким чином, наступні 4 роки в межах Литви існувало дві держави – власне Литва, яку очолював Сигізмунд і Велике князівсто Руське не чолі із Свидригайлом.

В 1435 р. відбулася вирішальна битва, в якій війська Свидригайла були розбиті і він зрікся титула князя, але сама війна тривала до 1440 р., коли загинув Сигізмунд.

Великим князем Литовським було обрано сина короля Ягайла – 13-річного Казиміра, який став королем Польщі. Таким чином, об`єднання Литви та Польщі було відновлено у формі персональної унії.

В 1569 р. між Польщею та Литвою була укладена Люблінська унія.

Причини унії: Велике князівство Литовське поступово занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі.

Зміст унії:

• Польща і Литва об`єднувалися в єдину державу – Річ Посполиту (“Республіка”) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом, як державною релігією.

• Литовське князівство отримало статус автономії. Всі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі.

Наслідки Люблінської унії:

• Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

• На українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі шляхетська демократія та міське самоврядування.

• Суспільна верхівка зазнала впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.

• Втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації, зосередження торгівлі в руках шляхти.

• Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади, вони усувалися від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися деякими ремеслами, обмеження торгівлі).

• Панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочинства, діловодства.

У 1596 р. була проголошена Брестська унія – об`єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилася нова уніатська (греко-католицька) церква. Уніатська церква зберігала слов`янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608). Таким чином, з приходом Польщі, було поставлено під сумнів формування українців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польського панування. Українська знать втрачає роль виразника національних інтересів. Цю функцію перебирає на себе козацтво.

Протягом XIII – XIV ст. історичні українські території були захоплені сусідніми державами: та Закарпаття було загарбане Угорським королівством, а Буковина – до складу Молдавського князівства, а з XVIII ст. – Австрійської імперії.

В результаті війни з Литвою (1500-1503) Московське царство закріпило за собою всю Чернігово-Сіверщину.

3. Перші письмові згадки про українських козаків датовані 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.

Козацтво виникло в південноукраїнських землях – на території від середнього Подніпров`я і майже до Дністра. Ці землі називалися Диким Полем: після монгольської навали та внаслідокв нападів Кримського ханства ці землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя – степи за порогами Дніпра.

Причини виникнення козацтва:

• Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незалежною шляхтою та селянством.

• Посилення соціального та релігійного тиску, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

• Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

• В окремих випадках – організаторська роль місцевих прикордонних землевласників і урядовців.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об`єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах – “Чайках”, нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

с/о) Утворення Запорозької Січі:

У 1552-1556 рр. Канівський і черкаський староста Дмитро (Байда) Вишневецький (?-1563) об`єднуе козаків, створюючи за порогами Дніпра на о.Мала Хортиця козацький центр – Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування, проте назва “Запрозька Січ” поширювалося на все об`єднане навколо Січі козацтво.

Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

• Військовий устрій. Січові козаки складали військо - кіш, кіш поділявся на військові одиниці – курені (38 куренів).

• Територіальний устрій. Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки (5-10 паланок) на чолі з полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках.

• Форма правління. Запорозька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулівю. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину. Козацька рада збиралася щороку 1 січня.

• Правова система. Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в XV- сер. XVI ст. Козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.

Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:

• По-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій свободолюбивий характер і ідеали суспільного життя;

• По-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої ), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

Уряд Річі Посполитої прагнув контролювати козаків та використовувати їх

у своїх інтересах: для захисту своїх володінь від татар, турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 крозаків. Вони були вписані в список – реєстр, тому і називалися реєстровими. В різні часи кількість реєстрових козаків весь час змінювалася.

Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстрові повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати повстання. Але козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях.

Запорозька Січ посіла важливе важливе місце в міжнародних відносинах країн Європи та Азії. Основні напрямки зовнішньої політики Запорозької Січі:

• боротьба проти турецько-татарської агресії;

• відносини з Московською державою, які характеризувалися складністю та неоднозначністю: від спльної боротьби проти татар і турок до взаємних конфліктів;

• уряди ряду європейських країн (Австрії, Франції) запрошували козаків на військову службу.

Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню,

стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів. Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.

Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-1622). Історики оцінюють П.Конашевича-Сагайдачного як найвизначнішого гетьмана до Б.Хмельницького. Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компромісну політику щодо Річі Посполитої.

Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною. Козацьке військо піднялося до рівня кращих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він залучив українське козацтво до підтримки української культури та православної церкви. Так у