30) Здобутки культури Візантії в українській культурі.

Візантійський архітектуриний стиль.

Візантійський вплив на українську культуру був величезний, довготривалий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.Візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри Христової. Тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.Візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.Українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) Рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована Візантія.І цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. Усю сприйняту високу культуру ми належно націоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.

Архітектура

Дуже значним є вклад Візантії у світову архітектуру. Вже у V-VI ст. візантійські зодчі переходять до нового планування міста, яке стає характерним для середньовічної Європи. В центрі міста розташовується головна площа із собором, від якої у різні боки розходяться вулиці. З цього часу з'являються багатоповерхові будинки, а з часом — резиденції знатних, багатих громадян.

Найвищого розквіту сягає у Візантії церковна архітектура. Ранньовізантійські храми споруджувалися переважно у формі базиліки — витягнутої в довжину споруди центральна частина якої (нерідко поділена на три, п'ять нефів) завершалася розташованою у східній частині апсидою, де знаходився вівтар з престолом. Двоскатна покрівля на підпорах поступово замінюється копулою, розташованою над центральним квадратом храму. У другій половині ІХ ст. у Візантії з'являється новий тип храму — хрестово-копульний. В ньому ніби зникає базилікальна витягнутість, простір ніби концентрується під копулою, яка спирається на чотири стовпи (філяри). З чотирьох сторін до копули приєднуються напівциліндричні частини, створюючи в плані «грецький хрест». Копула символізує небо як притулок Бога. Вся система декору храму втілювала ідею зв'язку землі і неба. Храм виступав моделлю світотворення, включаючи в себе весь простір Всесвіту — небо, землю, рай і пекло: від моменту світотворення до майбутнього страшного суду. Шедевром візантійської архітектури єСофійський собор у Константинополі, спроектований під керівництвом малоазійських архітекторів Анфімія і Ісідора (був посвячений в 537 р.). Храм покритий величезною копулою діаметром 31,7 м.

31) Здобутки культури Київської Русі

Київська Русь була однією з найбільших територіально і розвинутих культурно держав середньовічної Європи. Ще в дохристиянські часи в Київській Русі складаються правові та моральні норми, існують розвинута політеїстична (вона ж язичницька, або поганська) релігія, писемність (спочатку так звані "черти" і "рези", що вирізьблювалися на дереві, а пізніше і стародавній слов'янський алфавіт — глаголиця). Наших предків здавна також цікавили і хвилювали питання сенсу і мети культурно-історичного процесу, закономірностей його розвитку, причинно-наслідкових відношень, місця людини у світі та народу в історії.

 Активно перекладалися писемні пам'ятки греко-римської та візантійської культури, такі, наприклад, як уривки з творів Платона, Арістотеля, праці богословів Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, "Шестиднев" Василія Великого, "Фізіолог" та ін. Популярним видом літератури були так звані апокрифи (неканонічні релігійні твори), в яких йшлося про життя Адама, Христа, святих. Розширювались географічні уявлення. Поряд з широковідомим підручником "Християнська топографія" александрійського купця Козьми Індикоплова, який у VI ст. відвідав і описав Африку та Аравійський півострів, набували поширення і місцеві географічні твори, — наприклад, "Ходіння Данила Мніха", в якому чернігівець описував свою подорож до Палестини. Ведуться літописи, в яких дістають історіографічне відображення найвизначніші події. Це насамперед "Повість минулих літ", започаткована приблизно 1039 р. невідомим ченцем київського Печерського монастиря, продовжена Никоном Великим і остаточно впорядкована в П12 р. Нестором-літописцем.

Особливо популярними в Київській Русі були різноманітні "повчання", "слова". "Словами" називалися за часів Київської Русі твори релігійно-повчального характеру, змістом яких був аналіз якого-небудь морально-світоглядного питання, осмислення історичної події або суспільної проблеми. Повчальні твори писав київський князь Володимир Мономах (1053—1125), найвідомішим з них є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям". 

Одним 3 найпомітніших кисворуських мислителів був Іларіон Київський, спочатку священик церкви на Берестові поблизу Києва, а з 1051 р. митрополит Київський. Митрополит Іларіон стоїть біля джерел філософської та власне культурологічної думки українського народу. Іларіону Київському належить такий визначний твір, як "Слово про Закон і Благодать". За традиціями того часу під "Законом" мався на увазі

Старий заповіт, а під "Благодаттю" — Новий заповіт.