6. Прийняття інвестиційних і фінансових рішень

Основу управління фінансами складають три взаємозв’язаних напрямки:

- попит і пропозиція на ринку грошей і капіталу;

- інвестиції, які розглядають ПР пл. вибору фінансових активів для формування портфеля;

- фінансовий менеджмент, який розглядає ПР по управлінню грошовим потоками.

Інвестиційне рішення – рішення по вкладенню грошових засобів в активи в певний момент часу з метою отримання прибутку в майбутньому . До фінансових рішень відносять рішення по об’єму і структурі інвестованих (вкладених) грошових засобів (власних і позичених), забезпеченню фінансування наявних коротко-і довгострокових активів.

Інвестиційне рішення як правило взаємозв’язані з фінансовими, але можуть прийматись і без останніх. Це вимагає для організації функціонування активу грошових коштів і визначення часу їх залучень. Фінансові рішення міняють оцінку активу і роблять його більш інвестиційно привабливим.

Під активом розуміють любе джерело отримання грошового доходу. Грошовий дохід і нагромадження підприємства утворюють його фінанси. Фінанси підприємства забезпечують кругообіг основного і оборотного капіталу і сприяють становленню взаємовідносин з державним бюджетом, податковими органами, страховими компаніями і іншими установами фінансово-кредитної системи. Фінанси виконують дві основні функції: відтворювальну і контрольну.

Відтворювальна функція заклечається в обслуговуванні грошовими ресурсами кругообігу основного і оборотного капіталу в процесі діяльності підприємства на основі формування і використання грошових доходів і нагромаджень.

Контрольна функція – фінансовий контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Приймаючи фінансові рішення, необхідно враховувати принципи:

• жорсткої централізації фінансових ресурсів, що забезпечує їх маневреність концентрацію на основних напрямках;

• фінансового планування (визначає перспек надходження грошей і напрямки їх витрачання);

• формування фінансових резервів (забезпечують стійке функціонування підприємства в умовах коливання ринкової кон’юнктури);

• виконання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Фінансові рішення діють в області виробничих відноси, оптимізують фінансові засоби підприємства з метою максимізації доходів власника. Вони покладені в основу управління самоокупністю і самофінансуванням.

Забезпечуючи реалізацію функції розвитку підприємства, фінансові рішення повинні враховувати такі фактори: оподаткування, величину амортизаційних відрахувань, поведінку підприємства на ринку банківських позик і цінних паперів.

Суть чистого доходу заключається в перевищенні фінансового результату над затратами. При ПР по затратах і наступному отриманню чистого доходу необхідно:

1. Провести поточну оцінку майбутнього результату.

2. Порівняти майбутній фінансовий результат з сьогоднішніми затратами.

Якщо різниця позитивна то ПР можна вважати прийнятим.

Розрахунок майбутнього фінансового результату за якийсь період часу називається приведенням майбутнього грошового потоку до початку цього періоду, або дисконтуванням. Дана процедура повинна враховувати, що:

• гривня отримана сьогодні, не рівна гривні, отриманій завтра;

• гарантовано отримана гривня оцінюється дорожче ніж рискована.

Гривня, отримана сьогодні, ціниться дорожче через можливість її інвестування і отримання прибутку.

Останнє слід враховувати при ПР щодо використання вільних грошових засобів, наприклад на закупку нерухомості, закупку цінних паперів, вкладання в розширення виробництва тощо.

При появі невизначеності в отриманні грошових коштів при продажі чи інфляції міняється альтернативна вартість капіталу. Якщо, наприклад, інфляція становить 20%, а дохідність 10%, то варіант інвестування неприйнятий поскільки він не покриває обезцінення грошей. Реальна альтернативна вартість капіталу є та процентна ставка, яка врівноважує попит і пропозицію капіталу.

Номінальна альтернативна ставка у випадку інфляції буде складатись з реальної альтернативної ставки (10%) і інфляційної премії (20%).

Складність ПР по довгострокова них активах заклечається в прогнозуванні грошових потоків на великий період часу, а також в оцінці процентної ставки яка може мінятьсь.

Плануючи залучити інвестиції для розвитку підприємства, необхідно визначити, яку номінальну дохідність буде вимагати інвестор. Названа власниками капіталу доходність називається вартістю капіталу. Ставка дисконтування при розрахунку дисконтованого чистого доходу повинна враховувати ризик інвестора. З підвищенням ризику ростуть вимоги (ставки) інвестора.

Фінансові рішення приймаються з врахуванням таких вимог:

• перевищення внутрішньої норми доходності активу над вартістю капіталу, використаного для створення активу;

• позитивне значення чистого дисконтованого доходу.

В реальній ситуації власники капіталу не займаються інвестування, поки доходність не перевищить вартість капіталу (%) і продовжують діяльність навіть при перевищенні вартості капіталу над дохідністю активів.

Інвестиційні рішення приймаються спільно зі стратегічним УР або при реалізації вже діючої стратегії організації. Вони являють собою акти ОПР по обґрунтуванню вкладень фінансових і реальних (матеріальних та нематеріальних) інвестицій.

Інвестиційні рішення можна класифікувати як фінансові УР (вкладання фінансових засобів в цінні папери, видача кредиту і m.n), матеріальні УР (вкладання в матеріальні об’єкти), нематеріальні УР (для створення умов відтворення, інновації, підвищення кваліфікації персоналу, організації виробництва).

Для УР характерна стратегічність в направленості. Вони впливають на результат діяльності підприємства, придають інвестиційний і довгостроковий характер процесом життєдіяльності організації.

Основними при виконанні УР є функції планування і контролю. Під плануванням розуміють розробку інвестиційних проектів з встановленням цільових показників реалізації рішення. В процесі контролю порівнюють кількісні планові і фактичні показники.

Прийняття рішень про інвестиції супроводжується інвестиційними розрахунками (кількісних співвідношень надходжень і виплат), розрахунками порівняння витрат, розрахунками порівняння витрат, розрахунками порівняння прибутків, рентабельності і статистичними розрахунками амортизації.

При прийнятті УР використовують методи мозкового штурму, відображення ідей на папері (метод 635, делфі), творчої конфронтації (синектика, семантичної інтуїції), системного структурування (морфологічна матриця, «дерево рішень»), системного виділення проблем (прогресивне абстрагування, матриці гіпотез, дерево проблем). Для складання прогнозів використовують методи: часових рядів, економетричних і регресивних моделей, Делфі складання сценаріїв, системної динаміки.