12. Поняття адміністративного права.

Адміністративне право – галузь права, норми якого регулюють сусп. Відносини,що склались у процесі організації і здійснення держ управління. Адмін право як навч дисц – навчальний курс, який вивчається з метою ознайомлення студентів із законодавством, що регулює управлінські відносини, заради майб практ застос адмін.-прав норм. Як наука – система знань про сукупність правових норм,що регулюють відносини управлінського характеру в певних сферах сусп. життя. Як галузь права – система правових норм, які регулюють сусп. Відносини, які виникають у сфері викон і розпорядчої діяльності органів викон влади, внутрорг-ій діяльності ін. держ органів, у процесі здійснення органами мсц самоврядування, гром організаціями та їх органами зовн юр-владних повноважень, діяльності адмін. судів,застосування заходів адмін. впливу та притягення до адмін. Відповідальності.

13. Види дефектних актів управління

Залежно від характеру і ступеня дефектності поділяються на нікчемні та заперечні. Нікчемні: первісно нікчемні – акти держ управління, які не породжують юр наслідків із самого свого виникнення. Є недійсними з початку їх видання. Їх вади не можна усунути. Акти нікчемні в силу оспорювання – видаються з порушенням компетенції за предметами та обсягом правового регулювання. До таких актів слід відносити і акти, адресовані не підпорядкованим, непідконтрольним органам. Акти заперечні – це такі,які містять окремі незаконні положення або тех. Помилки; акти в яких відсутні окремі реквізити; акти видані з порушенням процедури, без належного кворуму тощо Вони є частково дійсними.

14. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

З конст правом – деталізує і конкретизує положення норм конст права щодо здійснення держ політики в усіх ін. сферах життя. За допомогою конст права закладаються основи правового статусу суб адмін. Права. З цив правом – управлінняД неможливо без матеріальної бази,без відносин майнового і немайнового характеру, які регулюють норми цив права. Також ці галузі поєднуються питаннями реєстрації, ліцензування підприємств тощо. З трудовим правом – в процесі регулювання відносин держ службовців як учасників трудового процесу. З крим правом – воно створює специфічний режим охорони відносин у сфері держ управління через встановлення відповідальності за посягання на чинний порядок управління.

15. Джерела адміністративного права.

Джерела АП – акти правотворчості держ органів та організацій, орг. Місц самовар, прийняті у межах їхньої компетенції, а також між нар угоди і між нар-правові акти, ратифіковані Україною.

Джерела АП скла­дають систему логічно, послідовно та ієрархічно розміщених, співпорядкованих актів:

1) всі ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу;

2) джерела (НПА) ОВВ усіх ланок є юридичною базою для джерел , які прий­мають нижчі ОВВ

3) джерела (акти) вищих ОВВ мають більший масштаб дії, ніж аналогічні акти нижчих органів;

4) джерела – акти галузевого (відомчого) характе­ру ґрунтуються на джерелах загального характеру.

Система джерел АП складається з та­ких актів правотворчості:

1.Конституція України. 2.Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких нада­но ВРУ

3. Акти України, що мають силу закону. а) закони Ук­раїни; б) кодекси, а також інші кодифіковані акти; в) Декрети КМУ, прийняті на підставі Закону «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері за­конодавчого регулювання» 4.Постанови ВРУ 5.Укази та розпорядження Президента України. 6.Постанови та розпорядження КМУ 7.Нормативні накази керівників ЦОВВ. 8.Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій. 9.Рішення органів місцевого самоврядування, що містять адміністративно-правові норми. До джерел АП можуть бути віднесені рішення Конституційного Суду України.

16. Адміністративне право як наука.

17. Адміністративне право як навчальна дисципліна.

18. Історія виникнення і розвитку адміністративного права.

У загальній історії становлення адміністративного права можна вести мову про такі основні етапи: 1. Виникнення науки камералістики початок XVIII ст., основний розвиток в Німеччині. Зростання потреби у фінансах для утримання Д, чиновників і війська стали головними чинниками виникнення та розвитку наукових знань, що вивчалися камералістикою. Саме камералістика забезпечувала раціональне управління держ майном. 2. Історично обумовлений поділ камералістики на «стару» (вивчала питання фінансів, економіки господарства) та «нову» (питання поліції, мануфактурної, гірничої справи та ін.), що стався у середині XVIII ст. «Нова» камералістика, орієнтуючись на тодішнє розуміння поліції як управління містом, державою, по суті, займалась питаннями держ управління у різних сферах сусп життя. 3. Становлення поліцейського права (як галузі, призначеної здійснювати внутрішнє управління), родоначальник Ніколас Даламара, який у 1722 р. у своїй праці «Трактат про поліцію» окреслив предмет поліцейського права, а також вказав групи сусп відносин, об’єднані поліцейською діяльністю. До них належали гром порядок, торгівля, дорожнє господарство тощо. Отже, поліцейське право трансформувавшись із «нової» камералістики, наприкінці XVIII ст. відігравало значну роль у регулюванні сусп відносин у різноманітних внутр сферах Д. 4. Перехід до адміністративного права (друга половина ХІХ ст.), що стався під впливом буржуазних революцій насамперед Французької революції 1789 р.), коли права та свободи людини були протиставлені всемогутності Д. Методи прямого примусу, що використовувалися поліцейським правом, було модифіковано на підставах верховенства права, ідей про те, що управління повинно базуватися на вимогах закону, з обов’язковим урахуванням прав і свобод громадян, що державне управління не може здійснюватися на власний розсуд чиновників. 5. Новітній етап, який характеризується кардинальним переглядом сутності, змісту та призначення адміністративного права, переходом від державоцентриського призначення адмін права та людиноцентриського із акцентом на особу як основного суб адмін-правових відносин та на призначення держ органів на створення необхідних умов для реалізації та захисту права, свобод та інтересів особи.