5. «Києво-Печерський патерик».

Значна роль у розвитку „житійної” літератури належала Києво-Печерському монастирю як релігійному центрові Давньої Русі. В його стінах як відомо писався літопис, що увібрав у себе ряд житійних казань. На їх основі у 1 чверті 13ст виникла пам’ятка, що дістала згодом назву Києво-Печерський патерик. В основу її покладено листування єпископа Володимирського Симона, колишнього ченця Києво-Печерського монастиря, з ченцем того ж монастиря Полікарпом. Незадоволений скромною роллю ченця у монастирі, Полікарп, у якого був неабиякий літературний хист, поскаржився своєму другові Симону на те, що його принижу­ють. У відповідь Полікарпові Симон написав докірливого листа, додавши до нього на повчання кілька коротких оповідань з жит­тя печерських ченців та повість про будівництво Печорської церкви. Весь цей матеріал мав викликати у Полікарпа повагу до монастиря, своїм скромним становищем у якому він був невдоволений. Очевидно, повчання Симона вплинуло на Полікар­па, і він, у свою чергу, в формі звернення до печерського ігуме­на Акіндіна доповнив працю Симона низкою нових ..оповідань з життя ченців Києво-Печерського монастиря. Згодом (коли — точно невідомо) писання Симона і Полікарпа були об'єднані. Найдавніший рукопис, що містить такий об'єднаний текст обох письменників, з доданими до нього сказаннями про перших чор­норизців печерських, Несторовим житієм .Феодосія Печерського і деякими іншими матеріалами, відносять до початку XV ст. (1406).

Джерелом писання Симона і Полікарпа були переважно жи­тія Антонія Печерського, житіє Феодосія, написане Нестером, Печерський літопис, а також усні перекази. Дещо написано авторами, мабуть, з пам'яті. Певний вплив на ці писання справили візантійські перекладні патерики («Єрусалимський»), а також твори деяких отців церкви (Єфрема, Іоанна Ліствичника та ін.) Можна гадати, що житіє Антонія, проникнуте грекофільською тенденцією, і спонукало Симона взятись за написання твору, присвяченого прославленню Києво-Печерського монастиря та відомих його діячів. У праці Симона та Полікарпа тенденції ці були значно послаблені, і на перше місце висунутий національний елемент.

6. Жанр і сюжет «Слова о полку Ігоревім».

«Слово про Ігорів похід» - героїчна поема кін. 12 в., поетичний твір невідомого автора княжої доби.

Іст. основа і зміст поеми. Темою «С.» є невдалий похід новгород-сіверського кн. Ігоря Святославича на половців на весні 1185. Цю іст. подію поет відтворив в епічно-ліричному пляні, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над заг. До іст. оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в 11 в. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохрист. світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «С.» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, і потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

Мова і поетика. Мова, якою написано «С.», це тогочасна літ. мова русичів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами нар. Більшість дослідників припускають, що автор «С.» був або киянин або чернігівець, ін. (Орлов, Юґов) доводять, що він мусів бути галичанин («карпаторус»). Є припущення, що копія поеми 16 в., відкрита М. Пушкіном, була вже значно окнижнена переписувачами, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болг. правопис. До того ж вона могла бути не з старого списка, а з ін. копій, які й витворили т. зв. «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тільки укр. мові, в «С.» є архаїзми, збережені в укр. говірках, є також впливи ін. мов.

Особливо багаті епітети «С.», порівняння й метафори, метонімії й гіперболі. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусіла існувати й багата нар. і дружинна поезія із складною і високорозвиненою поетикою.