2.2. . Нетарифне регулювання імпорту продукції тваринництва

Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергу податкова і кредитна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісної конкуренції. Натомість, в Україні податкова і кредитна політика фактично створюють перешкоди для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів, стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг.

З метою підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників продукції тваринництва Кабінет Міністрів України встановлює щорічні квоти (кількісні обмеження) на ввезення продукції, що підпадає під визначення першої та другої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (коди: 01.02, крім 01.02 10000, 01.03, крім 01.03 10000, 01.05, крім 01.05 11000, 01.06 00, 02.01, 02.02, 02.03, 02.04, 02.05 00000, 02.06, 02.07, крім 02.07 39130, 02.07 39230, 02.07 41510, 02.07 39130, 02.07 39230, 02.07 41510, 02.08, 02.09 00, 02.10) та оподатковується ввізним митом за пільговою ставкою, яка дорівнює або перевищує 30 відсотків згідно із статтею 6 Закону України „Про митно – тарифне регулювання”.

Квоти у поточному році діють до дня проведення аукціону з їх продажу на наступний рік та поширюються на імпортні поставки продукції тваринництва з усіх країн. При цьому сільськогосподарська продукція, що підлягає квотуванню, не звільняється від обкладення ввізним (імпортним) митом.

Обсяг квоти стосовно окремого виду (типу, сорту) продукції тваринництва не може перевищувати 10 відсотків від обсягу виробництва аналогічної продукції в Україні року, що передує поточному. Конкретний обсяг квоти в межах зазначених 10 відсотків визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до обсягів вітчизняного виробництва окремого виду продукції тваринництва та обсягів її споживання (включаючи імпортовану) у році, що передує поточному [9].

Квоти вважаються винятком з преференційних або пільгових режимів, у тому числі з угод про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних угод, якщо це передбачено такими угодами.

Щорічні квоти на ввезення імпортної продукції тваринництва реалізуються за кошти на аукціонах, які проводяться Міністерством сільського господарства і продовольства України протягом 60 календарних днів з дня оприлюднення статистичних даних щодо фактичних обсягів вітчизняного виробництва продукції тваринництва та обсягів її споживання (включаючи імпортовану) у році, що передує поточному. Квоти, що залишаються нереалізованими протягом зазначеного строку, подальшій реалізації або використанню не підлягають. За проведення аукціону з покупців імпортних квот стягується державне мито у розмірі, передбаченому законодавством. Доходи, отримані від продажу квот, зараховуються до Державного бюджету України.

Інформація щодо дати запровадження та розміру квот на продукцію тваринництва, а також відомості щодо проведення аукціонів з продажу таких квот оприлюднюються в офіційних періодичних виданнях Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня проведення відповідного аукціону.

Квота вважається реалізованою тільки після повної сплати її вартості особою, що виграла аукціон.

Подальший перепродаж квот не дозволяється, при цьому вантажоодержувачем імпортної продукції, що підлягає квотуванню, може бути виключно особа, яка виграла аукціон.

Квоти встановлюються на ввезення кожного виду продукції окремої чотиризначної товарної позиції груп першої та другої, згідно з Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності, і підрозділяються на лоти, кожний з яких має становити один відсоток від загального обсягу квоти на таку товарну позицію.

Для проведення аукціону Міністерство сільського господарства і продовольства України створює з числа своїх працівників, які мають статус державних службовців, аукціонну комісію, що діє від імені та за дорученням зазначеного Міністерства.

Участь в аукціонах з продажу квот може взяти будь-яка особа, що подала аукціонній комісії заявку про свою участь за формою, встановленою Міністерством сільського господарства і продовольства України, внесла реєстраційну плату та заставний внесок у сумах, що визначаються Міністерством сільського господарства і продовольства України. Встановлення додаткових вимог до учасників аукціонів з продажу квот, обмеження їх кількості або відмова у допуску їх до участі в аукціоні за іншими причинами не дозволяється.

Реєстраційна плата встановлюється на рівні, достатньому для покриття витрат Міністерства сільського господарства і продовольства України з організації та проведення аукціону в розрахунку на одного учасника. Реєстраційна плата не підлягає поверненню учасникам аукціону або врахуванню у ціні продажу квоти.

Заставний внесок підлягає поверненню учасникам, які не перемогли в аукціонних торгах, або враховується при зменшенні суми вартості придбаної квоти для переможців аукціонних торгів. Заставний внесок не повертається переможцю аукціонних торгів, який протягом п'яти робочих днів, наступних за днем проведення аукціонних торгів, не сплачує повну вартість придбаної квоти. При цьому сума заставного внеску такого учасника спрямовується до Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України встановлює порядок проведення аукціонів з продажу квот на ввезення продукції тваринництва на територію України та оприлюднює його.

Спори між покупцями ввізних квот та Міністерством сільського господарства і продовольства України вирішуються в судовому порядку.

Кабінет Міністрів України подає Верховній Раді України до 1 березня чергового року письмовий звіт про виконання вимог стосовно продажу квот на поточний рік.

Сертифікація та контроль за ввезенням імпортної сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає обов'язковій сертифікації, санітарно-епідеміологічному, радіологічному, а в разі ввезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду - товарів першої-п'ятої, сьомої, десятої, дванадцятої, чотирнадцятої-шістнадцятої, дев'ятнадцятої, двадцять першої, двадцять третьої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності - ветеринарному контролю. При цьому іноземні сертифікати беруться до уваги виключно у випадках, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних договорів. Підставою для перевезення через митний кордон України продукції першої - двадцять четвертої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності є сертифікат відповідності, виданий уповноваженим згідно з чинним законодавством органом, або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката. Кабінет Міністрів України може тимчасово обмежувати ввезення сільськогосподарської продукції з країн, де був оголошений або стосовно яких був оголошений Україною або іншими країнами карантин. Рішення щодо зазначеного обмеження має бути оприлюдненим [2].

Продукти, призначені для продажу населенню, що підпадають під визначення другої-двадцять першої груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, можуть бути випущені з-під митного контролю на територію України з країн, вільних від карантину, за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енергомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (консервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а по віднесених до підакцизних товарів - відомості зазначаються згідно із законами України. Зазначені відомості мають бути виконані українською мовою за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, що можуть виконуватися іноземними мовами.

Продукти, які продаються населенню із порушенням встановлених вимог, вважаються такими, що були ввезені в Україну із порушенням митних правил.

Кабінет Міністрів України визначає та оприлюднює перелік харчових добавок (консервантів), продукти із вмістом яких не можуть бути ввезені на територію України.

Захист прав власності на сільськогосподарську продукцію, прав на вільний вибір переробників та покупців сільськогосподарської продукції. З метою запобігання створенню штучного дефіциту сільськогосподарської продукції в Україні та спекулятивного збільшення цін на продукти першої необхідності забороняється введення обмежень на вільне переміщення сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва на всій території України, визначення сільськогосподарському товаровиробнику конкретних переробників або споживачів, а також встановлення обов'язкових мінімальних цін їх реалізації (продажу), крім обов'язкових мінімальних цін на реалізацію (продаж) цукрових буряків для виробництва цукру квоти "А" та квоти "В" і цукру квоти "А", які визначаються відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру".

3. АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ ІМПОРТНОЇ КВОТИ ДЛЯ РЕГУЛЮВАННЯ ІМПОРТУ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

3.1. Загальна характеристика тваринно-промислового комплексу як складової харчової промисловості України

Харчова промисловість — одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва пред­метів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промис­лової продукції— 16,3, а продукції агропромислового ком­плексу — 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % за­гального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного това­рообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни [9].

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятли­вий природний, людський, геополітичний і ресурсний по­тенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках. Уже 2000 року в світовому територіальному поділі праці щодо вироб­ництва основних харчових продуктів у розрахунку на душу населення Україна посідала провідні місця: перше - по ви­робництву на душу населення цукру, картоплі, яєць; друге -молока, овочевих та баштанних культур, четверте — зерна та риби; п'яте — по виробництву м'яса.

Підгалузі харчової промисловості є важливою ланкою АПК України, які поєднують виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів рослинного і тваринного походження з реалізацією готової продукції і основні обслуговуючі ланки комплексу підприємства і організації. Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинно-промислові комплекси: зерно-промисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконcервний, маслобійно-жировий, виноградарсько-виноробний, льонопромисловий і ефірооливковий.

Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси також є важливою ланкою агропромислового комплексу України. В межах тваринницько-промислових комплексів виникають, як правило, прямі виробничі зв’язки між сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють продукцію тваринництва, і промисловими підприємствами, що її переробляють. В результаті агропромислової інтеграції тваринництва з іншими галузями в Україні сформувалися такі спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси: м’ясопромисловий, молокопромисловий і птахопромисловий.

М’ясо-промисловий комплекс України діє на основі розвитку тваринництва м’ясного і м’ясомолочного напрямків і переробки його сировини. В його склад входять також обслуговуючі галузі: виробництво обладнання для тваринницьких ферм і м’ясної промисловості, комбікормова промисловість, кормовиробництво і виробництво тари.

Основою формування м’ясо-промислового комплексу України є м’ясне скотарство, птахівництво, вівчарство.

Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва в усіх природних зонах України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним постачальником кожевенної сировини для легкої промисловості і органічних добрив для рільництва.

Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепу і на Поліссі, тобто в зонах добре забезпечених природними кормовими угіддями і високою щільністю сільського населення. Що стосується Лісостепу, то підвищенню щільності поголів’я великої рогатої худоби сприяє розвиток бурякосіяння і цукрової промисловості з її відходами (жом, меласса).

Скотарство України, в залежності від природно - економічних умов, характеризується певними територіальними особливостями в виробничій спеціалізації. На Поліссі і в Лісостепу розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-молочне скотарство. В Степу переважає м’ясне і м’ясомолочне. В приміських зонах, особливо найбільших і більших міст, — молочно-м’ясне. Розводять в Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську та інші породи.

Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в усіх природно-економічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються передусім характером кормових ресурсів і наявністю достатньої кількості кормів, що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепу і Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.

В Україні найбільш розповсюджені свиноферми замкнутого циклу, в яких поєднуються стадії відтворення, дорощування і відкорма свиней. Заглиблення спеціалізації призвело до створення відкормлюючих комплексів.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і в Карпатах. Воно забезпечує сировиною текстильну, смушковохутряную і кожевену промисловість. М’ясо овець характеризується високою калорійністю. Крім того, вівчарство відрізняється прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.

Найбільші м’ясокомбінати України розміщені у великих містах. Нові потужні м’ясокомбінати, що орієнтувалися на місцеві сировинні ресурси, побудовані також в Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Хмельницькій і Тернопільській областях.

Молоко-промисловий комплекс — один з найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і економічні умови.

В молочній промисловості виділяють такі галузі: маслобійну, суцільно-молочну, сироварну і консервну. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька видів молочної продукції, хоча в цілому молокопромисловий комплекс України має маслобійну спеціалізацію.

Масло виробляється в усіх областях України, але більше всього — в Чернігівській, Вінницькій і Київській (біля 30 тис. т. в рік).

Молоко-промисловий комплекс Донецької, Закарпатської, Кримської і Львівської областей спеціалізується в основному на випуску збираної молочної продукції.

Птахо-промисловий комплекс серед тваринницьких комплексів менш всього залежить від землі. Важливим чинником його розміщення є райони споживання продукції, в основному біля великих міст, в промислових і курортних зонах. Промислове птахівництво розвивається в усіх природно-економічних зонах. Великими виробниками пташиного м’яса і яєць є степові області, серед яких виділяється Крим (перше місце в Україні).

По спеціалізації птахо-промислові підприємства поділяють на яєчні і м’ясні. Основними виробниками пташиного м’яса і яєць є птахофабрики. В усіх природноекономічних зонах в структурі поголів’я птаства перевищують кури. На птахофабриках м’ясної спеціалізації, окрім бройлерів, вирощують індиків, качок і гусей.

Останнім часом розвиток харчової промисловості в Ук­раїні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скорочен­ням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішньо­го й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшен­ням обсягів надходження до бюджету та валютних надход­жень у країну від експортних операцій галузі тощо.

За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова про­мисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе­лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара­ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то­варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.

На скорочення виробництва харчових продуктів впли­нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна­чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогоспо­дарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартеризація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироб­лено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва ско­ротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви­робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення. Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8 %, м’яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням по­голів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів).[ 9]

Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.

Лише 20% худоби, птиці й молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре­алізовано без поперед­ньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком­плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’ясо- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що не­гативно вплинуло на собі­вартість та ціни.