31. Порядок створення спільних підприємств

Юридичний статус, порядок створення та реєстрація спільних підприємств (далі СП) за участю іноземного засновника регулюються законами України “Про підприємництво” від 26.02.1992р., “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р., “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р., постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №740 “Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”.

Відповідно до законодавства спільне підприємство створюється згідно з рішенням власників майна або уповноваженого ним органу про створення СП. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір.

Діяльність СП, які створюються на території України, здійснюється відповідно до законів України на основі установчих документів.

В установчих документах повинні бути визначені власники, найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, розмір і порядок утворення статутного фонду, розмір долі кожного учасника (засновника), склад і порядок внесення ними внесків, порядок розподілу прибутків, порядок внесення змін, ліквідації, реорганізації підприємства та інші умови.

Якщо засновником СП є юридична особа, додатково подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи. Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

У разі коли власником СП є фізична особа, її підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

СП вважається створеним і набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація проводиться відповідно до порядку державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта.

З 1 липня 2004 року набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15.05.2003р. №755-ІV.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків. Право на відкриття валютного рахунка в установах банку набувають юридичні особи, в статуті яких передбачена окремою статтею зовнішньоекономічна діяльність.

Рахунки юридичним та фізичним особам – нерезидентам відкриваються в порядку, передбаченому постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. №527 “Про затвердження Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.

Іноземні інвестиції згідно із Законом України “Про режим іноземного інвестування” підлягають державній реєстрації, яка здійснюється обласними державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після їх внесення відповідно до Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7.08.1996р. №928.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених вищезазначеним законом.

Процес створення СП на території України включає ряд послідовних етапів:

1. Розробка позицій українського партнера з питань створення СП.

2. Пошук і вибір іноземного партнера.

3. Підготовка і підписання партнерами протоколу про наміри.

4. Розробка техніко-економічного обґрунтування і його узгодження партнерами.

5. Підготовка установчих документів на базі техніко-економічного обґрунтування.

6. Реєстрація СП.

32. Позиція українського учасника щодо створення сп і пошуку партнера.

Українське підприємство, що бажає створити СП, має надати інформацію іноземним партнерам про:

• рівень якості продукції, що випускається, його порівняння зі світовими аналогами;

• технічні характеристики обладнання;

• наявність окремих споруд, а також наявність вільних площ для внеску до Статутного фонду;

• професійну підготовку і кваліфікацію кадрів;

• забезпеченість території майбутнього СП транспортними комунікаціями;

• місцезнаходження підприємства стосовно постачальника сировини, напівфабрикатів.

Позиція українського партнера включає в обов'язковому порядку вирішення питання валютного самозабезпечення СП. За законодавством потреби у валюті СП мають покривати за рахунок своїх валютних ресурсів. Потреби і надходження в іноземній валюті мають бути збалансовані, тобто рівні, що і буде означати на практиці реалізацію принципу валютного самозабезпечення. Конкретні деталі постачання і реалізації в іноземній валюті будуть розроблені партнерами в процесі переговорів і підготовки ТЕО, проте на перших етапах створення СП український партнер мусить мати загальну схему валютного самозабезпечення.

Пошук іноземного партнера спирається на загальновизнану у світовій практиці систему. Передусім необхідно накреслити коло фірм-продуцентів, які відомі на світовому ринку, що і робить український учасник за допомогою спеціалізованої служби Торгово-промислової палати України або через консультаційно-посередницькі фірми, або через зовнішньоторговельні об'єднання.

Як і будь-яка фірма у світі, потенційний український учасник СП мусить мати у своєму розпорядженні систему критеріїв, за допомогою яких він відбере певну кількість фірм (8-10) для подальшого детального вивчення. До таких показників належать:

• розміри активів і їх динаміка в останні два-три роки;

• співвідношення між власними і запозиченими капіталами;

• співвідношення між основним і оборотним капіталом;

• кількість зайнятих на підприємстві;

• динаміка отриманого прибутку в останні два-три роки.

33. Кон'юнктура та конкурентоспроможність на зовнішньому ринку.

КОН'ЮНКТУРА РИНКУ — сукупність конкретних умов суспільно-економічного, соціального, політичного характеру, що діють у певний час і суттєво впливають або можуть впливати на співвідношення попиту і пропозиції у процесі руху товарів зі сфери виробництва у сферу торгівлі і сферу споживання. На стан К.р. впливають такі фактори: розвиток продуктивних сил, рівень товарного виробництва та обсяги експортно-імпортних операцій, умови формування попиту населення, його обсяги, структура, якість і динаміка, матеріальна база і якість торговельного обслуговування населення, рівень цін, стан соціального забезпечення населення і його доходи, рівень культури, освіченості і духовності населення тощо. К.р. може бути сприятлива, коли ринок збалансований, і несприятлива — за умов розбалансованості ринку.

Конкурентоспроможність продукції- вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів. Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку слід вважати фактори, які визначають його кон'юнктуру: • наявність споживача даного виду продукції; • кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію; • обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому й у сфері діяльності українського підприємства; • важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який опанований чи планується до «завоювання» вітчизняним підприємством; • основні напрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку; • оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністю підприємств-постачальпиків з мстою зниження рівня витрат); • політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю та управління станом сектору певної галузі); • розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо); • стабільність попиту на продукцію, яку має підприємство на кожному сегменті ринку.

Конкурентоспроможність експортної продукції характеризують показники попиту на неї, а економічний ефект виражається величиною одержаного прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку. Крім цього, на рівень конкурентоспроможності продукції вказують такі економічні показники, як: 1) динаміка експорту продукції у вартісному та натуральному відтворенні (перевищення темпів зростання вартісного обсягу продукції з урахуванням інфляційного підвищення цін над зростанням її фізичного обсягу свідчить про підвищення попиту на неї); 2) відношення прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку до обсягу її експорту (збільшення такого показника вказує на підвищення конкурентоспроможності продукції); 3) відношення обсягів реалізації експортної продукції до вартості матеріально-виробничих запасів (зменшення цього показника свідчить про сповільнення оборотності запасів через зниження попиту па продукцію або збільшення матеріальних запасів); 4) відношення обсягів реалізації експорту до нереалізованої експортної продукції (зменшення цього показника свідчить про зниження попиту або перевиробництво експортної продукції); 5) відношення обсягів реалізації експорту до дебіторської заборгованості, яке відображає обсяги комерційних кредитів, наданих іноземним покупцям (чим вищий попит на експортну продукцію, тим нижчий розмір кредиту, менша дебіторська заборгованість); 6) «портфель» іноземних замовлень, обсяг якого характеризує рівень попиту на продукцію вітчизняних підприємств; 7) завантаження виробничих потужностей виготовленням продукції на експорт (зниження попиту викликає зменшення даного показника); 8) обсяги й напрями капіталовкладень (показник відтворює ступінь спрямування капітальних інвестицій на виробництво найперспективиіших і конкурентоспроможних видів продукції).