5. Філософські погляди Сократа:

а) людина як основна проблема філософських пошуків Сократа; Одним із найбільш відомих філософів Стародавньої Греції був Сократ (470-399 до н.е.). Він відмовився від дослідження природи, вважаючи, що світ речей не повинен цікавити справжнього філософа. Предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа, духовне начало. Головний інтерес у своїх філософських пошуках Сократ зосередив на питанні, що таке людина та її свідомість. Не випадково улюбленим висловом філософа стали слова, написані на стіні храму Аполлона в Дельфах: “Пізнай самого себе”. Сократ поставив перед собою задачу виявити не тільки суб’єктивний, а й об’єктивний зміст людської свідомості, який завжди повинен превалювати над індивідуальною думкою. Всезагальне, загальнообов’язкове знання людина може набути лише шляхом розширення своїх знань про оточуючий світ, лише завдяки власним пошукам, зусиллям, а не отримувати його у готовому вигляді. Вищим критерієм істини повинен бути критичний розум, котрий відточує свої здатності до пошуку істини через бесіду - діалог. З цією метою Сократ в пошуках істини проводив майже весь свій час на палестрах, площах, де вступав у бесіди з будь-ким, хто бажав з ним говорити. Відмовляючись від претензій на володіння істиною у вищій інстанції, Сократ вважав себе не вчителем мудрості, а всього лише людиною, котра здатна пробуджувати у інших прагнення до істини.

б) етичний раціоналізм Сократа. Сократ виступив проти етичного релятивізму софістів, вважаючи моральні норми об’єктивними; завдання людини – пізнати ці норми і поводити себе у відповідності з ними. Сократ ставить знак рівності між доброчинністю і знанням. Основа всіх чеснот - істинне знання або мудрість. Аморальні вчинки він розглядав як результат незнання істини і ототожнював їх з оманою, помилкою, які ніхто не робить добровільно. За Сократом, люди, які знають, у чому полягають добрі вчинки, не захочуть вчиняти інакше. Люди ж, позбавлені такого знання, не зможуть зробити доброго вчинку, навіть якщо прагнуть до цього. Отже, прекрасні і добрі вчинки роблять тільки мудрі. Головне призначення філософії - пошук критеріїв добра і зла, в результаті чого вона виступає джерелом морального удосконалення, засобом формування доброчинної людини і відповідно – доброчинної держави. Це позиція етичного раціоналізму, який набув розвитку в етичних вченнях Нового часу. Доля самого Сократа була трагічною. Він був обвинувачений у вільнодумстві і розбещенні молоді новими хибними богами і засуджений до смерті. Смертний вирок Сократ зустрів зі спокійною мужністю, відмовившись від наданої йому можливості втекти з Афін і прийняв смерть на очах у всього міста, випивши чашу з отрутою.

6. Вчення Платона:

а) вчення Платона про ідеї; У Платона провідною темою є морально-етична, а найважливішими проблемами філософських пошуків - людина, суспільство та держава . Умовою досягнення об’єктивного знання, на думку Платона, повинна стати копітка робота з поняттями, розробка діалектики. Як зразок її, можна розглядати діалог «Гіппій», в якому в ході обговорення питання „що таке прекрасне”, робиться висновок, що прекрасне - це ідея, яка існує сама по собі, незалежно від людської свідомості, і тим більше - від окремої речі, у котрій вона знаходить своє втілення. З ідеєю прекрасного подібні інші ідеї – насамперед, центральною для Платона є ідея блага. Ідеї являють собою зразки речей. Кожен предмет має свою ідею, своєрідний еталон, відповідно до якого він «виготовлений». Наприклад, стіл існує тому, що є ідея столу, дерево - тому, що є ідея дерева, людина - тому, що є ідея людини. Але між річчю і її зразком існує і принципове розходження. Якщо перше існує лише протягом певного терміну, то друге - вічне і не підвладне руйнуванню. Таким чином, ідеї, за Платоном – це граничне узагальнення речей. Матеріальний світ – „тінь” світу ідей, вторинний. Ідеї утворюють ієрархію. Вище од усіх стоять ідеї краси і добра.

б) вчення Платона про пізнання. На основі цього Платон розробив так звану „теорію спогадів”, що є основою його гносеологічної концепції. Платон глибоко вірив у переселення душ. Ідеї людей, тобто їхні душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Спогади тим сильніші й інтенсивніші, чим більшою мірою душі вдається позбавитися тілесності. “Ідеї”, таким чином, пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього світу, який не може дати справжнього знання, істини, а лише думку про неї.