5. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.

Передусім орієнтири нашого життєвого самоутвердження повинні фіксувати певні виміри, прояви або характеристики світу, в якому ми перебуваємо. Тобто поняття буття має фіксувати певні характеристики світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття. У цьому аспекті ми, з одного боку, спираємося на дані сучасної науки про світобудову, з іншого боку, — на її історичний досвід, що засвідчує певну відносність наших уявлень про сутність, стани та форми проявів буття. Крім того, у питанні про ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання перебуває у залежності від розуміння і тлумачення самих коренів буття.

Проблема буття — це передусім проблема, що виникає і розкривається перед нами в гамлетівському окресленні: бути чи не бути? Що означає бути і як можна утриматися у бутті за мінливості та минущості будь-яких форм сутнього? Чи може людина вважати себе чимсь особливим щодо цих процесів, чи може уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є із ряду вічних і фундаментальних.

Отже, фундаментальне значення проблеми буття для філософії виявляється у тому, що:

• ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та узагальненого (сутнісного) розгляду будь-яких явищ реальності;

• від розв'язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики;

• постаючи гранично можливим орієнтиром для людського самоздійснення та філософствування, проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей;

• проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.

6.Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські ідеї школи Стародавньої Індії.

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.)

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди " (збірник міфів), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання, певні тлумачення давніх світоглядних уявлень і т. ін.

♦ Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Старо­давньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового са­мовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключем до пояснення природи. Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філо­софсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану повного блаженства. До таких рухів належали :

*Джайнізм ("джіна" - переможець)закликає людину підпорядкувати своє життя суворим регламентаці­ям. Якщо людина здатна це витримати та не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

* Йога також: ставила перед людиною подібну мету, але шля­хом її досягнення вважала впорядкування , гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Значним досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему, ідея про синтез їх у вищій підсистемі - "людино-людині".

* Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки по­стає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхартха. Він, пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням 4 основні істини.Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і дося­гає стану розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх'я(обчислення, точне знання) , заснов­ником якої вважають Капілу. На першому плані в судженнях школи - питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнту­ватися людина у своїх діях. Таких сутностей 2:природа і свідомість, споглядання.Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємо­дії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги.