- •1.Предмет , структура і основні функції філософії. Значення філософії в житті людини.
- •2.Основне коло філосовчьких питань.Основне питання філософії.
- •3.Поняття світогляду, його складові та значення в житті людини. Історичні тити світогляду.
- •4.Типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •5. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.
- •6.Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські ідеї школи Стародавньої Індії.
- •7.Перші ідеї про єдність речей, цілісність світу у Стародавньому Китаї.
- •8. Особливості, умови виникнення та етапи розвитку античної філософії.
- •9.Філософія стародавнього Риму.
- •10.Теорія ідей Платона; її прояви у вченні Платона про людину та державу.
- •11. Вихідні ідеї філософії Арістотеля.
- •12.Стиль мислення й особливості середньовічної філософії. Релігійний характер філософських пошуків.
- •13. Гуманізм та натурфілософія епохи Відродження.
- •14. Європа Нового часу: загальна характеристика епохи та особливості розвитку філософії.
- •15. Класична німецька філософія.
- •16. Вихідні ідеї філософії і.Канта. Етапи його філософської діяльності.
- •17. Філософія Гегеля як основне досягнення німецької класичної школи.
- •18.Розвиток філософської думки в Україні в хііі-хуіі ст.
- •19.Києво-Могилянська академія як осередок розвитку філософії в Україні.
- •20.Проблема людини у філософських роздумах Сковороди.
- •21.Проблема звільнення людини і нації у філософії Кирило-Мефодійського братсва.
- •22.Філосовські ідеї Шевченка.
- •23.Розробка антропологічного процесу та ідеї суспільного процесу у творчості Франка,Драгоманова,Українки та Грушевського.
- •24. Проблема відчуження та його подолання у філософії марксизму.
- •25.Західноєвропевська філософія кінця 19-20 століття.
- •26.Практика як спосіб існування людини. Загальна структура практичної діяльності .
- •27.Філосовське поняття матерії та руху.
- •28.Простір і час як форми існування матерії.
- •29.Діалектика як загальна теорія розвитку всього сущого.
- •30.Принципи діалектики.
- •31.Категорії діалектики.
- •32.Закони діалектики.
- •33.Сутність альтернативних концепцій діалектики.
- •34.Сутність і структура пізнавального процесу.
- •35.Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння суб’єкта та об’єкта пізнання.
- •36.Особливість та роль чуттєвого пізнання у формуванні знань.
- •37.Раціональне пізнання його форми та евристична роль.
- •38.Форми чуттєвого та раціонального пізнання.
- •39.Проблеми істини у філософії.
5. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.
Передусім орієнтири нашого життєвого самоутвердження повинні фіксувати певні виміри, прояви або характеристики світу, в якому ми перебуваємо. Тобто поняття буття має фіксувати певні характеристики світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття. У цьому аспекті ми, з одного боку, спираємося на дані сучасної науки про світобудову, з іншого боку, — на її історичний досвід, що засвідчує певну відносність наших уявлень про сутність, стани та форми проявів буття. Крім того, у питанні про ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання перебуває у залежності від розуміння і тлумачення самих коренів буття.
Проблема буття — це передусім проблема, що виникає і розкривається перед нами в гамлетівському окресленні: бути чи не бути? Що означає бути і як можна утриматися у бутті за мінливості та минущості будь-яких форм сутнього? Чи може людина вважати себе чимсь особливим щодо цих процесів, чи може уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є із ряду вічних і фундаментальних.
Отже, фундаментальне значення проблеми буття для філософії виявляється у тому, що:
• ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та узагальненого (сутнісного) розгляду будь-яких явищ реальності;
• від розв'язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики;
• постаючи гранично можливим орієнтиром для людського самоздійснення та філософствування, проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей;
• проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.
6.Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські ідеї школи Стародавньої Індії.
Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р. X.)
Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди " (збірник міфів), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до Р. X. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання, певні тлумачення давніх світоглядних уявлень і т. ін.
♦ Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармінних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключем до пояснення природи. Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану повного блаженства. До таких рухів належали :
*Джайнізм ("джіна" - переможець)закликає людину підпорядкувати своє життя суворим регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.
* Йога також: ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування , гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Значним досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему, ідея про синтез їх у вищій підсистемі - "людино-людині".
* Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхартха. Він, пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням 4 основні істини.Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану розчинення у невимовній початковій тиші світу.
Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх'я(обчислення, точне знання) , засновником якої вважають Капілу. На першому плані в судженнях школи - питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях. Таких сутностей 2:природа і свідомість, споглядання.Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги.