98.Організована злочинність в Укр на сучасному етапі: крим-на х-ка.

Організована злочинність - це складні види діяльності, які здійснюються у широких масштабах організаціями та іншими групами, які одержують фінансові прибутки і набувають владу шляхом створення та експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Ознаки :

1. Виражена організаційно-управлінська структура, чітка ієрархія, наявність єдиних для всіх членів групи норм поведінки, санкції і заохочень;

2. Плановий і законспірований характер злочинної діяльності, загальна мета, орієнтація на отримання значних матеріальних ресурсів у результаті приватизації державної власності та прибутків;

3. Наявність великих фондів, що дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності, у тому числі нелегальні, для отримання надприбутків, контролем в своїх інтересах відповідних ринках, ЗМІ, матеріальною підтримкою членів груп та їх родичів, оплатою послуг адвокатів тощо;

5. Розмежування сфер впливу - кооперація організованих злоч угруповань у різних галузях господарства, створення "чорного ринку" товарів та послуг;

6. Активне поширення членами організованої злочинної кримінальної субкультури, особливо серед молодого покоління

Причини та умови організованої злочинності:

• політична нестабільність у суспільстві; протиправна поведінка стала елементом способу життя багатьох верств населення; переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові заборони стають все менш дієвими; духовна сфера характеризується проявами крайнього его­їзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інститутів держави, їхніх можливостей задовольнити потреби населення; відсутність досконалої правової бази боротьби з організо­ваною злочинністю; здатність організованої злочинності швидко змінювати свій профіль діяльності; недостатня активність органів державної влади, зумовлена дефектамиполітичногоходу, корумпованіспо, слабкістю політичних лідерів, їхньою нездатністю ефективно діяти у складних умовах. незабезпеченість (матеріальна, організаційна, культурна) раціонального функціонування демократичних інститутів су­спільного ладу; міждержавні суперечності; слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань; професійна підготовка співробітників правоохоронних органів; недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку деяких правоохоронців.

99. Протидія тероризму за законодавством України.

Проблема протидії тероризму в сучасних умовах носить міжнародний характер. Вказана проблема в значній мірі зачіпає інтереси кожної держави та її громадян. Використання сучасних комунікаційних засобів призводить до того, що практично кожна держава, незалежно від cтану її економічного розвитку та політичного устрою, може стати ареною для терористичних акцій. За таких умов існує нагальна потреба в організації протидії тероризму, важливою передумовою чого виступає наявність дієвого законодавства, яке б спиралося у своїй основі на загальнолюдські цінності, сприяло б утвердженню принципів невідворотності покарання за вчинення терористичних злочинів, законності у протидії тероризму, виступало б засобом забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Вітчизняні дослідники вже звертали увагу на необхідність створення „системи антитерористичних та суміжних законів, які дозволили б захищати інтереси держави, суспільства в цілому та окремих людей, груп, об’єднань. Для побудови ефективної концепції розвитку антитерористичного законодавства на певний період в Україні слід спочатку чітко визначитися з природою самого явища та його причинами. Характерна риса сучасного міжнар права полягає у здійсненні ним своїх функцій за умови все більш тісної взаємодії з внутрішнім правом держав.

В умовах, коли діяльність терористів набула транснаціонального характеру, виявити та притягти до відповідальності організаторів та інших учасників масштабних терористичних акцій надзвичайно складно, оскільки останні часто переховуються на території інших держав, використовуючи підробні документи, змінюючи зовнішність тощо. До того ж терористи часто з метою уникнення кримінальної відповідальності використовують „прихильність” окремих держав, „корупційність” їхньої правоохоронної системи.

В ч. 2 ст. 8 ЗУ „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. - одним з основних напрямків державної політики з питань національної безпеки України у сфері державної безпеки виступає участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією [3, с. 20].

Для того, щоб уникнути проблем „подвійної криміналізації” та з метою підвищення ефективності співробітництва в питаннях протидії тероризму, потрібно дійти спільної згоди державами-учасницями щодо основних понять і термінів, які використовуються у цій сфері. Як відмічає І.Л. Трунов, „проблема уніфікації визначення тероризму, відмінностей у побудові правових систем, слабка сумісність кримінальних, кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих інститутів ... створюють труднощі у якнайшвидшому створенні спільного міжнародного правового поля боротьби з тероризмом” [181, c. 35].

106