29.Історія українського градобудівництва.

Період еллінізму був часом заснування багатьох нових та покращення старих міст. Зрозуміло, що цей процес став стимулом для розвитку градобудівництва та архітектури. Нові міста будувалися по чіткому плану, план забудови міста був довгостроковим. Зазвичай місто розбивали на рівні квартали, вулиці, що перетинались, були перпендикулярні.

Старі міста перебудовувались, вулиці розширювалися, з’являлись все більш грандіозні споруди. Храм втратив звання основної будівлі елліністичної культури. Тому основою розвитку елліністичної архітектури стали будівлі суспільного та утилітарного призначення.

Однією з самих грандіозних будівель не тільки елліністичної епохи, а і всіх стародавніх часів є Александрійський Маяк, висота якого становить 120 метрів. Він був побудований у 280 р. до н.е. на о.Фарос архітектором Состратом.

Загалом для елліністичної архітектури характерні такі речі як потяг до грандіозності, розкіші, помпезності і масштабності.

Аналогічні напрями художніх пошуків простежуються і в розвитку одного з найрозвиненіших в грецькому мистецтві жанрів - скульптурі. Велика кількість статуй і монументів була характерна навіть для невеликих міст. Але великий попит на статуї перетворював мистецтво на ремесло, тому більша частина всіх скульптур не є художніми цінностями.

Найбільш відомими скульптурними школами були пергамська та родозька школи. В Александрії скульптура майже не розвивалась.

Прадавня формула «Все тече, все змінюється» і її наступниця « Світ у розвитку подібний спіралі «на початку третього тисячоліття набули не абстрактного, а доволі конкретного образу, що сприймається глядачем пересічним і фахово підготовленим приблизно однаково, коли мова заходить про мистецтва навколишнього середовища, тобто життєвої дійсності. Окреслюючи поняття «культура» тридцяти вищезгаданих років, необхідно одразу попередити читача, що до уваги береться серед інших пластичних мистецтв лише архітектура, як повноправна складова культури будь-якої держави взагалі і сполучення в ній пограничних мистецтв -- графіки, живопису, декорування, скульптури. 30-50 -- ті роки -- час панування тоталітарної культуротворчості і найвищого прояву сплетіння культури та політики на теренах тоді радянської України. Корисними стають протиставлення споріднених культур (зокрема градобудівництва) у Німеччині, Італії Росії. Намагання українських радянських архітекторів Фоміна, Заболотного, Альохіна, Й. Каракіса вибудувати споруди, здатні своєю негативною величчу придушити свідомість і світосприйняття людини-»гвинтика», знаходить адекватний відголос в архітектурі росіян О.Щукіна, М.Посохіна, Н.Борова, Б.Віленського, І.Виноградського, німців А.Шпеєра, П.Шульце-Наумбурга, (проповідника народної архітектури) і в одночас заперечується світобаченням француза Ле Корбюз»є, голандця Міс Ван де Рое, Кензо Танге.

Архітектура так званого Сталінського періоду у СРСР і УРСР зовсім не була примітивно однорідною, як це сьогодні намагаються репрезентувати кон»юнктурно налаштовані мистецтвознавці в Україні та цілому світі. Більшість дослідників періоду -- емігранти першого покоління другої хвилі. (До уваги береться творчість В.Паперного «Культура-Два», Б. Гройса «Стиль Сталін»,»Мистецтво утопії», Б.Лобановського «Реалізм чи соціалістичний реалізм» І.Голомштока «Тоталітарне мистецтво»). З огляду на соціальне замовлення таких розвідок стає зрозумілим однозначність тверджень і висновків, що до тоталітарної системи та її мистецтва. Архітектура вищезгаданого періоду більше ніж будь-яке інше мистецтво доби збереглася до нині і продовжує своїм існуванням віддзеркалювати події шестидесятирічної давнини. Серед наймолодшого, молодшого і середнього покоління сучасних людей-глядачів переважна більшість або не знає зовсім правди про довоєнне і післявоєнне життя імперії, або знає і сприймає вульгарно відголос минулого, пов»язуючи його виключно з кінострічками чи літературою, де залежно від дати написання (радянськими чи сучасними) письменниками спотворюється або з точки зору комуністичної, або антикомуністичної моралі реальне життя взагалі і мистецьке зокрема. Трагедія мистецтва, окресленого як соцреалізм, залишається у невивченності етимології самого його існування. Так, продовжуючи звертати увагу на зовнішні ознаки живопису, скульптури, архітектури 30-50-х років, дослідники досі не вивчили емоційний стан митця і глядача доби розквіту сталінської сваволі. Неоднорідним і зовсім не однаковим був мистецький соціум творців, тобто тих, хто виробляв мистецький продукт, як і тих, хто його споживав.І якщо були люди,яким таке мистецтво не подобалося і не сприймалося, то переважній більшості воно було до вподоби і зовсім не асоціювалося з засобами пригнічування особистості. Серед архітектури тоталітарної України були справжні шедеври світового рівня, які і сьогодні сприймаються, як рівні у просторі і часі з новобудовами ХХ1 сторіччя. Доказом високого мистецтва архітектурного стилю 30-50-х може бути запозичення форм і образів у сьогоднішній новітній архітектурі. Приклади звернення до тоталітарної архітектури зустрічаємо сьогодні у новобудовах Бесарабського кварталу, оформленню порталів житловиж будинків на Печерську, у спорудженні офісного центру по вул. Л.Українки, у забудовах котеджних містечок на вул.

Отже виникає запитання, що до смаку сьогоднішнього замовника, виконавця і користувача. І якщо немає каральної системи і немає одніє правлячої партії, а за неправильний з точки зору замовника проект архітектор не портапляє до в»язниці, чому ж повернулись рустовані портали, двохсотметрові помешкання з висотою стелі чотири метри у одному рівні, колони різних ордерів начолі з найголовнішою, що виросла у самому центрі столиці п»ятидесятьимільйонної європейської держави на місці зруйнованого монумента,колоною коринфського ордеру з золотою ліпниною, яка прославляє здобуту у бутафорській револіції незалежність.