- •1.Наукове поняття культури. Структура та функції
- •2.Періодизація розвитку української культури.
- •3.Комунікативна функція. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації у сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •5. Культурна спадщина кочових племен північного причорноморя
- •6. Особливості Трипільської культури
- •7. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •8. Грецькі колонії Північного Причорномор’я
- •9. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен
- •10.Особливості християнізації Київської Русі. Роль Кирила та Мефодія в історії українського християнства.
- •11. Писемність та освіта київської русі
- •12. Розвиток літератури і науки київської русі
- •13. Мистецтво та Архітектура княжої доби .
- •14. Літописи: апокрифічна та агіографічна література
- •15. Києво-печерська лавра та її роль у розвитку української культури
- •16 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст.
- •17. Полемічна культура України XVI—XVII ст.
- •18. Пересо́пницьке єва́нгеліє
- •19. Причини виникнення братського руху в україні
- •20. Діяльність культурно освітніх осеретків кінця 16-початку 17ст.
- •21. Початок книгодрукування на Україні . Іван Федоров
- •22. Петро Могила
- •26.Архітектура українського барокко
- •27.Барокко в українському очбразотворчому мистецтві
- •28.Драматургія і театральне мистецтво України кінця 18-19ст.
- •29.Історія українського градобудівництва.
- •30.Музична культура в Україны 18 ст.
- •31. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кінця 18-поч.20 ст.
- •32.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •33.Народницький період національно-культурного відродження
- •34.Модерністський період національно-культурного відродження
- •35. Заснування Харківського та Київського університетів в Україні та їх значення як науково-технічних центрів
- •36.Демократично-просвітницьке літературно-фолькльорне обєднання «Руська трійця» та його роль в розвитку української культури в Галиччині
- •37.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу Історія створення
- •Програма
- •Розгром товариства
- •Значення
- •39.Інтелектуальний та культурний рух 50-70х років 19 ст.Журнал «Основа»
- •40.Культурно-просвітницька діяльність «Просвіти»,»Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка»:їх роль як центрів національно-культурного відродження Історія
- •41.Громади та їх національно-культурницька та громадсько-політична діяльність
- •42.Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі 19-20 ст.
- •Особливості сучасної української літератури
- •43.Періодизація духовногї культури хх ст.,головні тенденції її розвитку
- •44.Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження
- •45.Розвиток української культури у 1920ті роки.Літературні течії та організації
- •46.Політика_українізації_та_її_вплив_на_культуру...
- •Досягнення
- •47. «Розстрілене відродження» 20-30-х років хх ст.
- •48.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістидесятників»
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х
- •Кінець «відлиги»
- •49.Головні чинники,тенденції та риси сучасної української культури
- •50.Творчість діячів української культури в еміграції
5. Культурна спадщина кочових племен північного причорноморя
Підвищена увага до ювелірного мистецтва є однією з характерних особливостей нашого часу. І це не випадково. Адже в творчості як сучасних, так і стародавніх ювелірів завжди найбільш вільно й безпосередньо відбиваються глибинні уявлення людей про прекрасне в естетичному і навіть етичному вираженні найважливіших законів і норм життя.
У складі колекції – прекрасні вироби з золота та срібла, виготовлені у найскладніших техніках художньої обробки благородних металів, декоровані сканним, гравірованим і карбованим орнаментами, перегородчастими емалями, черню й позолотою, інкрустовані коштовним та напівкоштовним камінням. Багато віків тому до таких виробів належали і прикраси святкового вбрання, озброєння, кінської збруї, а також культові та побутові предмети, що знайдені на території України під час археологічних розкопок в похованнях вождів кочових племен, у складі давньослов’янських та давньоруських скарбів.
У південноукраїнських степах мешкали численні кочові скотарські племена: готи (III-V ст.), гуни (IV-V ст.), авари (VI-VII ст.), хозари (VII-X ст.), печеніги (Х-ХI ст.), половці (ХІ-ХІІІ ст.), монголо-татари Золотої Орди (XIII-XV ст.).
У лісостеповій та лісовій смугах з VI ст. господарювали осілі хліборобські східнослов’янські племена.
Культура кочовиків (номадів) середньовіччя значною мірою є синкретичною. Вона формувалася в результаті злиття творчих досягнень войовничих кочовиків з набутками культури племен завойованих земель та під сильним впливом навколишніх країн, з якими степовики мали різноманітні стосунки.
Ювелірне мистецтво кочовиків є однією з найяскравіших сторінок творчості народів, які заселяли степові простори Північного Причорномор’я у IV-XIV ст.
У художній спадщині кожного кочового суспільства спостерігається виникнення рис і особливостей, які відповідали новим уявленням і багато в чому відрізнялися від тих, що були притаманні цим народам у районах їхнього колишнього проживання.
Протягом багатьох століть ювелірне мистецтво кочовиків зазнавало складних трансформацій. При збереженні старих традицій змінювалися форми, декор, вдосконалювалася технологія виготовлення, з’являлися нові види технічних прийомів художньої обробки дорогоцінних металів тощо. Взагалі розвиток ювелірного мистецтва перебував у прямій залежності від соціальних умов, вимог моди, загального рівня розвитку культури.
Візантійські майстри-ювеліри, які створювали неперевершені прикраси із золота і коштовного каміння, довгий час залишилися законодавцями смаків. Їхні вироби були свого роду еталонами, на які орієнтувалися і які прагнули наслідувати.
В епоху середньовіччя культура кочовиків Північного Причорномор’я розвивалася паралельно з культурою слов’ян Східної Європи. Завдяки тісним стосункам двох різних світів поступово відбувався складний процес культурного взаємовпливу степовиків і хліборобів, який знайшов своє відображення в художній творчості цих народів.
Мистецтво давніх слов’ян, як і інших європейських народів в епоху раннього середньовіччя, уявляється нам чимось далеким та малозрозумілим. Про нього не згадують літописи, жодна споруда тих часів не дійшла до наших днів. Проте знайдені під час археологічних розкопок пам’ятки свідчать, що мистецтво давніх слов’ян, як і інших народів тих часів, було тісно пов’язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, а також ювелірні вироби було оздоблено яскравими своєрідними візерунками. Яскраве й самобутнє мистецтво давніх слов’ян, що складалося протягом багатьох століть, стало фундаментом, на якому народилося і розвивалося мистецтво Київської Русі.
У X ст., з прийняттям християнства, першу східнослов’янську державу – Київську Русь – було втягнуто в могутній життєвий потік західноєвропейського та візантійського світу, в сферу християнської культури. В процесі її засвоєння та багатовікового творчого переосмислення виникло оригінальне й самобутнє давньоруське мистецтво, яке є предметом законної гордості українського народу.