8. Типи речень за модальністю. Питання про окличні речення.

Модальність - це оцінка змісту мовцем з погляду реальності, можливості, вірогідності. Вона може бути реальною та ірреальною. Виражається формальними засобами (способи дієслів).

Реальна модальність (дійсний спосіб):

Кожна квітка радіє весною, кожна пташка вітає весну (В. Сосюра).

Ірреальна модальність (наказовий (бажані процеси) та умовний спосіб (ірреальні, ймовірні)):

Не тужи, не жалі мене мати (Б. Олійник).

Не тратьмо надії в літа молодії (Л. Українка).

За чорні натруджені руки ми двічі умерти могли б (М. Бажан)

Типи речень за модальністю - це те, що колись називалось у школі типами речень за метою висловлювань. [ссылка появится после проверки модератором]

За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні:

Розповідні речення містять у собі певну інформацію, повідомляють про якийсь факт чи подію (Вчора відбулося засідання Верховної Ради; Ми раді тебе бачити).

Серед речень цього типу виділяють:

стверджувальне - Є в Україні одне містечко.

заперечне - Не хотів я цього робити

Інтонація розповідних речень характеризується зниженням тону наприкінці речення.

Спонукальні речення закликають до дії, висловлюють наказ, побажання, вимогу чи дозвіл. Цей тип речення має свою, так звану спонукальну інтонацію, якій властиві високий тон і пришвидшений темп: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка).

Серед питальних речень, які виражають думку- питання, виділяють такі речення: власне питальне і риторичне питальне.

Власне питальні речення потребують відповіді (Скажіть, котра година?).

Відповідь на риторичні питання не передбачена (Що ж це у світі діється?)

Інтонація питальних речень характеризується підвищенням тону на слові, з яким пов'язується питання

За емоційним забарвленням речення поділяються на окличні та неокличні.

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

Неокличні речення можуть бути розповідними, питальними та спонукальними: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила — розповідне. Град буде — розповідне. Хто винен? — питальне. Сядь поряд — спонукальне.

9. Речення повні та неповні. Тире в неповному реченні.

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд: ...аз другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби). Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру [Шевченко] визначає сторони морські... Ні, це не звідси [дихає вітер], звідки мав би прибути жаданий човен (О. Ющенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано. — Червону чи білу [картоплю ти любиш] ? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, висо-чаться, підносяться, здіймаються. У неповному реченні ставиться тире, якщо пропущено присудок: Від маленьких дітей болить голова, а від великих — серце.

Тире не ставиться, коли немає потреби у підкресленні паузи: Мотря вибігла з хати. Маланка за нею.