нощі окремих підприємств, сприяти їх інвестиційному і фінансо­вому оздоровленню, збалансовувати регіональне виробництво, споживчий ринок, виробничу і соціальну інфраструктуру. При­ватна власність на капітал, лібералізація підприємницької діяль­ності в поєднанні з осмисленим використанням закону ефектив­ності їх використання створюють гранично ефективний механізм управління виробництвом і соціальною інфраструктурою регіо­ну. З його допомогою легко і просто можна приводити в рух усі наявні ресурси і капітали регіону, маючи на меті забезпечення людям найсприятливіших умов для життя і праці. Головна якісна відмінність такого механізму регіонального управління полягає у тому, що він дає змогу досягти високих кінцевих результатів мінімальними засобами.

Головне в управлінні економікою регіону - підтримувати оп­тимальну пропорційність між виробничим і невиробничим капі­талом і розподілом виробленого регіонального продукту на ви­робниче і невиробниче споживання, яка випливає із властивостей рівняння регіонального продукту.

6.3. Економічне саморегулювання господарських структуру регіону

Господарські структури регіону - це первинні ланки еконо­мічної системи. Загалом вони складають виробничий сектор — підприємства базових і соціальних виробництв, інфраструктур-ний сектор — банки, зв'язок, транспорт, страхові компанії, рин­ки та ін., а також соціальний сектор — організації освіти, охоро­ни здоров'я, культури, спорту, рекреації і т. д. Усіх їх можна роз­глядати під одним поняттям — "підприємства", оскільки їм вла­стиві одні й ті ж завдання, цілі й функції.

В умовах ринку функції управління підприємств випливають з їхньої головної виробничої цілі: ефективності й прибутковості їхньої діяльності. Внаслідок чого основні функції керівників органі­зацій охоплюють: ^планування; ^організацію діяльності; ^мо­тивації; ^контроль; ^комунікації; ^прийняття рішень; ^лідер­ство. 188

6.3.1. Управління працею

Не один із найважливіших аспектів управління підприємством шгалом. Воно повинно забезпечити вирішення таких основних завдань: > стабільне підвищення продуктивності праці; >удос­коналення системи оплати праці та підвищення її впливу на по­силення особистої і колективної зацікавленості у зростанні про­дуктивності праці; У забезпечення твердої залежності рівня за­робітної платні від кількості та якості праці, тобто реальних р езул ь тат і в праці.

Управління працею повинно охоплювати такі основні напря­ми: Озаходи підвищення продуктивності праці; ^заходи форму­вання і використання висококваліфікованої праці; ^> заходи удо­сконалення оплати праці.

Заходами управління працею на підприємстві повинна по­слідовно проводитися лінія на заробляння трудовим колективом загалом і кожним його учасником зокрема засобів для оплати їхньої праці, перебудови системи її оплати, виходячи із завдань різкого підвищення продуктивності та ефективності, посилення зацікавленості виробників у виконанні більших обсягів робіт з меншою чисельністю. Проте вони повинні орієнтуватися на ре­зультати праці, ціни на продукцію (послуги) та спроможність відшкодувати матеріальні витрати, оплатити працю зайнятих і отримати прибуток. Важливим при тому є продуктивність праці найманих працівників.

Показники продуктивності праці. Продуктивність регіональ­ної праці (національної праці) в розраховується відношенням об­сягу виробленого в регіоні (країни) продукту В до кількості зай­нятих у регіоні (країні) Т_к: в = В/Т_к. Показник індивідуальної (ло­кальної) продуктивності праці розраховують на основі натураль­них показників В = Оц, де 2 — натуральна кількість виробленої продукції за одиницю часу праці V. цц = <2/Т_кї. Ефективність праці розраховують як обернену функцію продуктивності через тру­домісткість одиниці продукції пг.

1

т = — або т = Т_кі/ () чи т=Т_кц_п/В. Ч

Треба зазначити, що при розрахунку ефективності праці більш обґрунтованим є використання вартісних показників праці і капі­талу. Завдання підвищення продуктивності праці¹ у вартісному вираженні формуються відповідно до специфіки тієї чи іншої га­лузі і її підприємств у регіоні на основі показників, що найточні­ше відображають обсяги виробництва, робіт та послуг, і серед­ньорічної чисельності працівників, необхідних для їх виконання. У кожному регіоні розміщені підприємства різних галузей. Про­дуктивність праці доцільно розраховувати і сприяти її зростан­ню у галузях матеріального виробництва.

У промисловості регіону показник продуктивності праці роз­раховується відношенням обсягу чистої продукції сІ<2 (ІОц) до середньоспискового числа працівників промислово-виробничого персоналу Т_к або іншого показника чисельності, який точніше відображає в окремих галузях регіону (підприємства, країни) зміни в затратах праці.

У будівництві регіону показник продуктивності праці розра­ховується відношенням виконаного власними силами річного обсягу робіт Оц на середньоспискову кількість працівників Т, зайнятих на будівельно-монтажних роботах. Обсяг виконаних робіт може вимірюватися кошторисною вартістю будівельно-мон­тажних робіт Оц, нормативною чистою продукцією сіОц чи інши­ми показниками, що найповніше відображають зміни затрат праці.

В сільському господарстві регіону продуктивність праці роз­раховується за обсягом валової продукції рослинництва, тварин­ництва і всього сільськогосподарського виробництва у вартіс­ному вираженні В = Оц і в порівняльних цінах ц на одиницю праці Т_кЦ_тІ (людино-година, людино-день і т. д.): в - В/Т_кц_ті, а також на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільському господарстві — В = В/Т_к. У цій галузі широко використовують і натуральні показники (9, зокрема виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в натуральному вира­жені д на одиницю прямих затрат праці Т_к: д = ()/Т .

На транспорті продуктивність праці розраховується не у вар­тісному, а в умовно-натуральному вираженні відношенням обся­гу транспортної роботи в тонно-кілометрах (пасажиро-кіломет-190

pax) Q до середньорічної чисельності працівників Т_к, зайнятих на перевезеннях: q = Q/T_/(.

Підвищення продуктивності праці залежить від багатьох чин­ників (факторів), які діють у різних напрямах і з різним ступе­нем інтенсивності. Чинники, що впливають на продуктивність праці, здебільшого поділяють на три великі групи: ^народногос­подарські, ^регіональні, ^місцеві (виробничі).

До першої (народногосподарської) групи належить чинники, зумовлені перебудовою управління економікою країни, зокрема відміною вертикальної (галузевої) системи управління, створен­ня умов поширення горизонтальної промислової політики, лібе­ралізації організації видів діяльності і торгівлі, ціноутворення, зменшення податкового тиску, передбачувана промислова полі­тика загалом.

До другої (регіональної) групи належать чинники, пов'язані з функціями регіонального управління органами місцевого само­врядування. На регіональному рівні керівництво забезпечує організаційно і за оновлення техніки, технологій, поглиблення спеціалізації, кооперації, комбінування, розміщення капітало­вкладень, створення нових робочих місць тощо.

До третьої (виробничої) групи належать чинники, які комп­лексно впливають на зростання продуктивності праці. Вибір кож­ного чинника необхідно обґрунтовувати. У даний час в усіх га­лузях промисловості і на підприємствах для аналізу й обґрунту­вання зростання продуктивності праці застосовується така кла­сифікація чинників:

Ч> структурні зрушення у виробництві — зміна питомої ваги (частки) окремих видів продукції чи виробництва в загальному обсязі продукції;

% підвищення технічного рівня виробництва — впроваджен­ня нових технологічних процесів, більш продуктивних машин і устаткування, механізації і автоматизації праці;

*Ь удосконалення управління, організації виробництва і праці -удосконалення управління виробництвом, впровадження науко­вої організації праці, недопущення утрат реального фонду робо­чого часу;

^> зміна обсягу виробництва — розрахункова чисельність умовно-постійного персоналу, яка необхідна для валового випус­ку бізнес-планового обсягу виробництва;

Чс> галузеві чинники — зміна природних умов праці в добувних галузях і галузях, що переробляють сільськогосподарську сировину;

% введення у дію і освоєння нових виробничих площ, об'єктів.

До поданого переліку груп чинників міністерства, управління міст і регіонів, підприємств можуть вносити доповнення щодо особливостей регіону, підприємства і використовуваного показ­ника продуктивності праці.

Показники чисельності зайнятих. У даний час у зв'язку з пере­ходом на ринкові відносини, для забезпечення узгодженості інте­ресів підприємства з інтересами регіону і держави загалом, зап­роваджена плата за використання праці у вигляді податку на заробітну платню зайнятих. Тим самим відшкодовуються витра­ти регіонального і державного бюджетів на підготовку школярів і студентів середніх і вищих навчальних закладів до праці, соці­ально-культурне й комунально-побутове обслуговування пра­цівників цих закладів.

Потреба в кількості зайнятих розраховується різними мето­дами залежно від особливостей підприємства й аспекту (галузе­вого, відомчого, територіального), в якому вона розглядається. У галузях виробничої сфери, де встановлюються завдання зро­стання продуктивності праці, загальна потреба в чисельності зай­нятих розраховується відношенням бізнес-планового обсягу ви­робництва В = Ой, до середньорічної бізнес-планової продуктив­ності праці одного зайнятого в - цц:

Т =- або Т " в Ч

Для ув'язки обсягу виробництва В - Оц з чисельністю зайня­тих Т_к, часто використовують показник ефективності виробницт­ва одиниці продукції через її трудомісткість т = і/в (т=1/д), або т = ТУВ, звідки чисельність зайнятих становитиме:

Т_к = Вігі.

Чисельність непромислового персоналу міністерств, управлін- ня регіону, міста тощо розраховуються за їхніми посадовими 192 ~

|і нкціями. При тому кількість управлінських функцій і операцій ■ і одного зайнятого має зростати до оптимального рівня, а чис-!" іайнятих управлінням — відповідно зменшуватися до опти-

I імюго рівня. Оптимальним вважається той рівень зайнятості правлінні й обсяг функцій, які'забезпечують продуктивне й іфективне функціонування усіх суб'єктів виробництва товарів і

- і vi у регіоні (країні).

У сфері послуг потреба кількості зайнятих розраховується КІ цювідно до завдань обсягу робіт, обслуговуючих контингентів, розпитку мережі установ, чинних штатних розписів і нормативів обслуговування. Так, потреба у працівниках охорони здоров'я у розрізі окремих категорій персоналу (лікувальний, середній і мо-Іодший) розраховується виходячи із завдань з розвитку мережі и- пічних установ і нормативів обслуговування одним праців­ником. Потреба у професорсько-викладацькому складі у вищих щипальних закладах розраховується за кількістю студентів і нормативами навантаження на одного викладача і т. ін. Загаль­ні потреба в числі зайнятих для регіону (країни) розраховується ІК сума зайнятих усіх підприємств, відомств виробничої сфери іл сфери послуг.

При розрахунку додаткової потреби кількості зайнятих в ос­нову треба брати показники зростання обсягу виробництва то­па рів, робіт і послуг з урахуванням завдань зростання продук-швності праці одного зайнятого Tq = tQ/T_K, або зниження тру­домісткості одиниці продукції (робіт, послуг) іт = ІТ/Q. До-іаткова потреба кількості зайнятих розраховується не лише у нідомчому, а й регіональному розрізі, що дає змогу органам уп­равління регіонами краще організувати функціонування місце-ного ринку праці.

Показники оплати праці. Головним джерелом доходів зайня-иіх в економіці є оплата їхньої праці. У зв'язку з тим необхідно постійно вдосконалювати систему заробітної платні, щоби вона повною мірою відповідала принципові оплати за кількістю і які-пто праці, ураховувала її умови й результати, стимулювала підвищення кваліфікації працівників, продуктивності праці, якості продукції, раціональне використання і економію усіх видів ре-гурсів. Це однаковою мірою стосується зайнятих у сфері вироб-