Висновки до I розділу

Танець (від німецького слова "рух") - вид мистецтва, матеріалом якого є поетично осмислені, організовані у часі і просторі рухи і пози людського тіла.

Танець – особливий вид художньої діяльності, який виражає людські почуття, думки, взаємовідносини та ставлення до дійсності за допомогою усвідомлених, емоційних, художньо-образних рухів, жестів та поз в логічній послідовності та композиційній завершеності.

Основою хореографії є народний танець. Народний танець – результат колективної народної творчості. Переходячи від виконавця до виконавця, із покоління в покоління, з однієї місцевості в іншу, він збагачується, досягаючи в ряді випадків високого мистецтва, рівня, віртуозної техніки. У кожного народу склалися свої танцювальні традиції, пластична мова, особлива координація рухів, прийоми співвідношення руху з музикою.

Класичний танець – це “канонізована система виразових засобів хореографічного мистецтва, яка заснована на принципі поетично-узагальненого трактування сценічного образу; розкриття емоцій, думок та почуттів засобами пластики”. Загальна техніка, форма цієї системи складалася протягом довгого часу, відповідаючи вимогам певної епохи та національним особливостям кожного народу.

Класичний балет виник на основі народного танцю і на протязі свого розвитку вбирав в себе все найкраще, що створювалось в світовій хореографії. В результаті виробилась школа виховання і навчання такого виконавця-хореографа, якому доступне всі засоби танцювальної техніки і виразності.

Хореографія виконує ті ж суспільні функції, що і мистецтво взагалі. Серед основних функції хореографічного мистецтва можна виділити такі: комунікативно-інформативна, гносеологічна, канонізуюча, евристична, естетична, етична, суспільно-перетворювальна, прагматична, гедоністична, катарсично-компенсаторна, педагогічна, художньо-концептуальна, пізнавально-евристична, гедоністична.

Сутність педагогічного потенціалу хореографічного мистецтва полягає у тому, що в процесі створення, виконання та споглядання людина засвоює певні норми, правила поведінки, звичаї, й традиції, зміст яких визначається безпосередньо практичними потребами даної спільноти людей чи особистості.

Реалізується педагогічний потенціал хореографічного мистецтва через: забезпечення гармонії фізичного і духовного розвитку особистості; сприяння вдосконаленню усіх її сутнісних сил, якостей і здібностей, зростанню її внутрішніх потенціалів, вдосконаленню розумових процесів та творчої діяльності; розвиток пізнавальної і творчої активності людини, її емоційну чутливість, естетичні потреби й смаки; стимулювання прагнення до самовдосконалення як основи будь-якого розвитку.

Розділ 2. ХОРЕОГРАФІЧНА ПІДГОТОВКА УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ

2.1 Психофізіологічні особливості учнів початкових класів та хореографічна підготовка дітей в умовах загальноосвітніх шкіл.

Молодший шкільний вік охоплює життя дитини від 7 до 10 років. Головною особливістю цього періоду є дальше зростання фізичних сил і прискорений розвиток пізнавальних здібностей дитини. Відбувається значні зміни і в характері дітей; вони поступово звільнюються від надмірної емоційності, намагаються контролювати свою поведінку. Порівняно з дошкільниками у молодших школярів рідше спостерігається різка зміна настрою, вони спокійніші, стриманіші [33, 95].

Прихід дитини до школи змінює увесь спосіб її життя і діяльності. Якщо основним видом діяльності дитини в дошкільному віці була гра, то тепер провідним стає навчання, якому вона повинна поступово підпорядковувати свої особисті інтереси.

З вступом до школи перед дитиною постають нові завдання і обов’язки, визначенні статутом школи. Навчання – відповідальний суспільний обов’язок школяра у навчальній роботі дитина не може, як при грі, керуватися тільки своїми власними інтересами і прагненнями. Вона повинна, незалежно від того – цікаво це їй чи ні – систематично виконувати навчальні завдання, сумлінно і старанно працювати, докладаючи при цьому певних вольових зусиль, долаючи труднощі.

Як показують спостереження, прагнення дітей цього віку до праці помітно диференціюються залежно від статі: хлопчики прагнуть більше до технічної роботи (молотком, пилкою, терпугом), дівчата – до ліплення, вишивання, шиття. Це потрібно ураховувати в організації праці дітей у школі і в дома. Проте, звичайно, не слід вдаватись до примусового поділу праці між хлопчиками і дівчатками.

Змінюється ставлення дитини і до особистого та громадського майна. Властива їм недбайливість поступово змінюється бережливістю. Кубики, книжки, папір – це вже не іграшки, а необхідні навчальні приладдя. І списаний зошит, і зношена книжка часто дбайливо зберігаються школярем, бо в них вкладена чимала його праця. А коли в зошиті є ще й оцінка, виставлена улюбленим учителем, то дитина часто зберігає його і всі наступні роки навчання.

Істотно змінюється ставлення молодшого школяра і до своїх однолітків. Коли у дошкільному віці не помічалось міцної згуртованості між однолітками, їх спілкування тривало, як правило, лише в процесі гри, по закінченні якої зв’язки зникали, то тепер, у процесі тривалої спільної навчальної роботи в колективі класу, встановлюється стійка спайка, розвиваються почуття товариськості, а в 3 класі виникають вже поодинокі факти і тісної дружби, часом хвилюючої. У своєму щоденнику учень 3 класу однієї з шкіл Києва Сергійко Г. пише: «Захворів мій дорогий товариш Івась. Ходив до нього розповісти про задані уроки і допомогти йому, а він, бідолаха, лежить у жару, стогне. Бабуся каже, що у нього запалення легенів. Так мені шкода його. Буду щодня відвідувати його і допомагати бабусі у догляді за ним» [33, 96].

Під впливом навчання і виховання змінюється і поведінка дітей, набуваючи дедалі більшої соціальної спрямованості. Школярі прагнуть поводити себе організовано не тільки в школі, а й в громадських місцях.

Характерним для дітей молодшого шкільного віку є виявлення інтересу до всього, що їх оточує. Вони хочуть все знати, здатні розвивати у своїй діяльності велику активність, виявляють бурхливу енергію, якщо тільки організувати їх, викликати запал і надати їхній діяльності ясної для них мети.

«Ці хлопчики і дівчатка, - писав А. С. Макаренко, - і менше знають, і менше в них фізичної сили, але вони як кров у організмі. Як кров, вони нестримно швидкі і всюди сущі. Вони проймають своєю участю, словом, сміхом, вимогливістю і упевненістю кожну ділянку роботи, всюди метушаться їх рухливі фігурки, щось тягнуть, крекчуть, вигукують, потім сполохаються раптом, як горобці, цілою зграєю схоплюються і перелітають на нову лінію, де потрібна допомога».

Дітям цього віку доступне вже і почуття громадського обов’язку, готовність на патріотичний подвиг.

Молодші школярі – учасники всіх громадсько-корисних заходів, які проводить школа, вони перші у збиранні лікарських рослин, утильсировини, садивного матеріалу, догляду за молодняком тощо.

Все це свідчить про те, що в молодшому шкільному віці вже доступне дітям не тільки те, що безпосередньо хвилює їх, а й те, що хвилює нашу громадськість. Це показник морального зростання дітей і одночасно свідчення великих можливостей розвитку духовних сил дітей цього віку [33, 97].

У праці фізіологів Д. А. Фарбера, І. А. Корнієнко, В. Д. Сонькіна. “Фізіологія школярів” (Москва: Педагогіка, 1990) розглядаються проблеми фізіологічного розвитку дітей, які педагог-хореограф має брати до уваги. Переважна більшість вчених-фізіологів схильні до думки, що зрілість центральних керівних ланок у дітей молодшого шкільного віку виявляється в особливостях побудови рухів. Із одного боку, діти 6-10 років ще не досягають максимальних показників швидкості у простих рухах, їх абсолютна й відносна сила порівняно невелика. З іншого боку, у них завершується певний етап формування таких рухових якостей, як спритність, що базується на координації рухів за рахунок збалансованого керування м’язами-антагоністами. У цьому віці ефективно розвивається витривалість, особливо відносно циклічних навантажень, що вимагають тривалого виконання [33, 12].

Як твердять дослідники (Д. А. Фарбер, І. А. Корнієнко, В. Д. Сонькіна), фізичний розвиток дитина молодшого шкільного віку характеризується значним збільшенням росту і ваги тіла, хоч збільшення це й менш інтенсивне, ніж у попередній період.

Значно посилюється ріст кісток і їх окостеніння. Трубчасті кістки у дітей молодшого шкільного віку ростуть більш в товщину; одночасно удосконалюється їхня структура, і на кінець цього періоду будова кістяка дитини наближається до будови кістяка дорослого. Однак процеси окостеніння кінцівок, хребта і тазових кісток ще тривають [33, 98].

Значні зміни відбуваються і в розвитку таза, кістки якого починають зростатися, проте зв’язкова система їх ще м’яка і гнучка. Це треба враховувати, зокрема, у постановці фізичного виховання, особливо дівчаток, не допускаючи різних рухів.

Помітно посилюється в цьому віці розвиток м’язів і всього рухового апарату. Цим пояснюється надмірна рухливість дітей молодшого шкільного віку, їх прагнення бігати, плигати, лазити. Таке прагнення дітей треба підтримувати, спрямовуючи його на дальше зміцнення їхнього здоров’я.

Розвиток і якісне удосконалення м’язів, особливо кисті рук і пальців, поступово створює передумови для навчання з ручної праці – роботи з голкою, ножем, молотком, пилкою, терпугом, рубанком тощо. Це сприяє виробленню в учнів рухових умінь і викликає зацікавленість не лише самим трудовим процесом, а й наслідками своєї праці. Особливої уваги потребує процес окостеніння хребта і черепа голови дитини, що є захистом таких важливих органів, як головний і спинний мозок [33, 99].

Організм дитини, що росте відчуває біологічну потребу в рухливості, задоволення якої є важливою умовою життєдіяльності організму. Внаслідок недостатньої рухової активності м’язовий апарат і весь організм залишається ніби «недовантаженим», а це зрештою може негативно позначитись на здоров’ї дитини. Несприятливий вплив на дитячий організм може виявляти і надмірну активність рухової діяльності дитини протягом тривалого часу, що може негативно позначитись на загальному стані дитини. Лише розумна регуляція рухової діяльності школяра може запобігти появі патологічних станів, а також дасть змогу цілеспрямовано впливати на ріст і розвиток дитини, закладати основи міцного здоров’я і високої працездатності, що позитивно впливатиме і на успіх школяра у навчанні [33, 100].

Важливу роль у фізичному розвитку дітей молодшого шкільного віку відіграє правильне функціонування дихання, яке в них ще не досить розвинене.

Важливими показниками системи дихання організму є частота дихання, а також місткість легень (маса вдихуваного повітря). Неможливість збільшувати об’єм дихання компенсується збільшенням частоти його, чим забезпечується легенева вентиляція.

Прискоренню дихання сприяє й легке збудження дихального центра головного мозку у дітей молодшого віку. Прискорене дихання певною мірою заважає дитині зосереджено слухати вчителя. Треба привчити дітей дихати через ніс. При такому диханні сухе повітря зволожується, застерігає дихальні шляхи від роздратування і затримує проникнення в організм мікробів [33, 101].

Особливої уваги заслуговує робота серця учня молодшого шкільного віку. В цьому віці спостерігається деяке відставання працездатності серця від розвитку його м’язів. Іннервація серця випереджає розвиток самого серцевого м’яза, тому надмірне збудження останнього може виснажувати його. З цих причин у дітей легко порушується і ритм серцевої діяльності. Враховуючи потребу дитячого організму в інтенсивній діяльності, вихователь повинен бути пильним, стежити за роботою серця дитини, оберігати його від надмірного збудження та хвороб.

На діяльності серця дитини великою мірою позначається переживання її – радість чи смуток, задоволення чи незадоволення, біль чи злість.

Позитивні емоції сприяють розвиткові серцевої діяльності, негативні – руйнують її. З цього випливає необхідність уміло здійснювати виховні заходи, орієнтуючись на позитивні емоції [33, 102].

Особливо посилено в цьому віці розвивається головний мозок дитини. Збільшується його вага, удосконалюється структура.

Відбувається подальший розвиток функцій великих півкуль (зокрема, синтезуючої і гальмівної), які перебувають у стадії інтенсивного формування. Чим менше дитина, тим більше в неї переважають процеси збудження над процесами гальмування. Процеси збудження і гальмування легко іррадіюють, тобто поширюються по корі великих півкуль. Цим пояснюється недостатня стійкість уваги дітей, особливо в перший період навчання їх у школі. Тільки у 8 – 9 років помітно зростає роль гальмування в процесах аналізу і синтезу явищ навколишнього світу. Цей гальмівний регулюючий контроль кори головного мозку з часом досягає такого рівня, що поступово починає вже домінувати над емоційними реакціями [33, 103].

У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається і органи чуттів, насамперед зоровий аналізатор. Удосконалюється і орган слуху.

У цей період між хлопчиками і дівчатками починають створюватися дружні стосунки, а це дуже важливо, бо саме в цю пору закладаються основи майбутньої дружби в підлітковому і старшому віці. Особливу увагу треба приділяти вихованню у хлопчиків поваги до дівчаток [33, 104].

Розглянемо хореографічну підготовку дітей в умовах загальноосвітньої школи. В реформі загальноосвітньої і професійної школи велика увага приділяється комплексному підходу до виховної роботи: ідейно-політичному, трудовому, моральному, естетичному та фізичному вихованню школярів.

Школа повинна розвивати у дітей почуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, вчити їх розуміти і цінити витвори мистецтва, красоту та багатство рідної природи [15, 3].

Виходячи з держаного стандарту до вимог загальноосвітньої підготовки відносять:

• уявлення про хореографічне мистецтво як можливість вираження емоційного стану людини та про роль хореографії у житті людей;

• основні види танцю (класичний, народний, бальний, сценічний, побутовий тощо);

• складові танцю;

• володіти елементами танцю (народно-сценічних та бальних танців);

• уявлення про український народний танець, регіональні особливості танцю;

• уявлення про особливості хореографії та її зв’язок з музикою, сценографією ( костюм, декорації ) і розвиток артистичності, фантазії, творчої уяви.

Згідно вимог держстандарту основним змістом хореографічної підготовки учнів початкових класів загальноосвітньої школи має бути визначення ролі та місця хореографічного мистецтва у житті людей; вивчення мови хореографії за основними видами танцю; визначення танцю як основи хореографічної діяльності; за фольклорними джерелами вивчення особливостей хореографічного мистецтва України; усвідомлення хореографії як синтетичного виду мистецтва [17, 23].

Серед основних завдань, що поставлені перед школою у матеріалах Міністерства освіти і науки України “Про заходи подальшого поліпшення роботи середньої загальноосвітньої школи” особливо виділені підвищені вимоги до естетичного виховання підростаючого покоління і зокрема засобами мистецтва.

У системі естетичного виховання учнів головне місце посідає мистецтво. Одним із дійових засобів естетичного виховання школярів є, зокрема, мистецтво танцю, яке створює ефективний вплив на всебічний і гармонійний розвиток особистості [50, 3].

Займаючись хореографією в школі, діти оволодівають засобами виразності танцю, досконально знайомляться з хореографічним мистецтвом, одержують певну танцювальну підготовку, розвивають свої танцювальні здібності. Під час занять виробляється творча активність учнів, працьовитість, у них розвивається увага, уява, виховується художній смак, зростає культура поведінки. Заняття танцями зміцнює організм дитини, виправляє деякі фізичні вади – сутулуватість, ходу з піднятими плечима, звичку ставити ноги носками всередину [50, 4].

В загальноосвітній школі за навчальними планами хореографія проводиться один раз на тиждень в 1 – 4 класах.

Заняття і репетиції проходять в спеціальному приміщенні. Воно, як правило, просторе, світле, чисте і таким, що легко провітрюється. Воно зазвичай з дерев’яною підлогою, бо на кам’яній чи паркетній підлозі проводити тренаж незручно і навіть шкідливо для здоров я.

Температура в приміщенні помірна (плюс 15 – 16 за Цельсієм).

Як правило, приміщення обладнане станками. На одній зі стін дзеркало для перевірки кожним учасником правильності виконання тієї чи іншої вправи [2, 8].

Заняття проводяться в залі, обладнаний станками – двома гладенько круглими палками діаметрі 5 – 7см, закріпленими на стінці які кріпляться кронштейнами. Відстань від пола до нижньої палки 80см , до верхньої – 100см; відстань між кронштейнами – 2,5 – 3м. Висота палки встановлюється в співвідношенні з ростом виконавця. Станок слугує учням опорою під час виконання вправ і при розучуванні танцювальних елементів [9, 9].

Якщо приміщення не обладнане спеціальними станками, то ставлять звичайні стільці, поверненими спинками до виконавців і приставленими щільно до стіни. До опори – станка чи стільця – стають на відстані півкроку лівим чи правим боком

Рекомендується, щоб на стінах танцювального залу висіли портрети майстрів хореографічного мистецтва, композиторів, видатних балетмейстерів, педагогів – хореографів, схеми з методичними матеріалами, танцювальними позами тощо [24, 16].

Для занять з хореографії є спеціальні костюми (репетиційна форма). Для дівчат – сарафанчики або майки і спіднички з легкої тканини, так звані хітони. Для юнаків – шаровари і майки або сорочки з коротким рукавом. Одяг у всіх учнів має бути зручним, просторим, таким, що не заважає рухам. Резинки, на яких тримається форма, повинні бути в міру тугими.

Взуття в дівчат на шкіряній підошві. Можна проводити заняття в чобітках або в туфлях на середньому каблуку. У хлопців, як правило, спортивні туфлі також на шкіряній підошві. Взуття на гумовій підошві не рекомендується.

Під час занять дівчата підв’язують своє волосся стрічкою або надівають сіточку. Дотримання правил особистої гігієни – закон для кожного учня [8; 2]

Учні класу займаючись хореографією навчаються виконувати танцювальні рухи правильно, красиво й виразно. Навчально – підготовчі заняття займають тут відносно незначне місце, але надалі заняття мають позитивний фізичної культури поведінки, сприяють вихованню в учасників організованості й дисциплінованості [2, 4].

Основою хореографічної підготовки учнів є вивчення танцювальних вправ класичної системи танцю. Ці вправи послідовні, мають визначену форму, тренують м’язи дітей, надають їм легкості, невимушеності рухів [9, 4].

Заняття по вивченню класичного танцю в загальноосвітній школі не використовуються для учнів в такому обсязі, як у спеціальних навчальних закладах, тому що класичний танець – це сценічне мистецтво, яке вимагає багаторічної підготовки, віртуозності рухів, щоденного шліфування танцювальної техніки [56, 148].

Тому найскладнішою формою танцювального мистецтва в дитячій художній самодіяльності є класичні танці. Основою навчальної роботи колективу, який прагне освоїти класику, є систематичний класичний тренаж. Добираючи для репертуару класичні хореографічні твори, треба враховувати технічну й фізичну підготовленість виконавців, а також їхні зовнішні дані.

Якщо звертатись до сучасної хореографії, то можна сказати, що в наш час стало більше створюватись хореографічних постановок на улюблену для багатьох тематику. Це пояснюється тим, що фантастика в танцювальному мистецтві вирішується легше, ніж реальна дійсність, вона надзвичайна і тому дуже захоплююча, а для досвідченого керівника з добре розвиненою фантазією і вмінням імпровізувати це захоплення є створенням нового виду сучасної хореографії, тобто нового танцю, не тільки для себе, але і для інших [57, 158].

Навчально-виховна робота першого року занять проводиться на основі вивчення елементів класичного і народно-сценічного (характерного) тренажів й елементів танцювальних рухів різноманітних народних танців.

- Класичний тренаж

Класичний танець не може бути засвоєний учнями без систематичних навчально-тренувальних занять. Заняття класичним тренажем має на меті укріплення м’язів, зв'язок, суглобів учнів та набуття ними виконавської техніки. Вивчення заданих у програмі елементів провадиться паралельно з іншими дисциплінами (характерний танець, акторське мистецтво). Однак класичний танець залишається у навчанні основою.

В навчальній програмі включено основні вправи, що допомагають засвоєнню прийнятої в класичному танці постановки корпусу, голови, положення рук, ніг. Всі ці вправи спочатку розучуються біля станка. Добре вивчені біля станка вправи переносяться на середину залу.

Вивчаючи основні рухи класичного танцю у першому році, необхідно добиватися правильного виконання їх учнями, особливу увагу приділяючи постановці корпусу, виворотності ніг, а також поставі. Неправильно засвоєнні протягом першого року навчання рухи гальмуватимуть у дальшому весь навчальний процес.

Запорука успіху в навчанні – свідоме засвоєння учнями точних позицій рук, ніг та положень голови, корпусу [50, 5].

- Характерний тренаж

Систематичне виконання вправ характерного екзерсису біля станка та на середині залу учні набувають правильних навичок виконання рухів народного танцю. Вправи характерного екзерсису виховують м’язи всього тіла з урахуванням майбутньої сценічної діяльності танцюючих. На його основі діти вчаться виконувати танцювальні рухи в характері того чи іншого народу і розрізняти різноманітні комбінації вивчених раніше рухів при виконанні народних танців. Оволодіваючи навчально-тренувальними вправами, учень вчиться створювати образи народного танцю і яскраво передавати фольклорні особливості національних танців. Вивчення народних танців слід починати з розповіді про побут, звичаї та історію даного народу, а також історію виникнення різноманітних танців у різні часи його існування.

В умовах дитячих хореографічних колективів ансамблів народного танцю, де заняття проводяться двічі на тиждень по 2 години кожне, систематичне вивчення курсу характерного танцю слід починати у другому році навчання, оскільки першокласники ще не зможуть оволодіти такою кількістю матеріалу. В цьому випадку характерний екзерсис не сприятиме закріпленню класичного, який є основою характерного екзерсису.

Тому в першому році навчання після класичної середини діти розучують прості рухи близького їм українського танцю та польки. На основі цих рухів педагог ставить легкі ігрові танці з тим, щоб зацікавити малюків і дати їм перспективу сценічної діяльності. Отже, другий рік навчання – це по суті перший рік на шляху оволодіння учнями характерним екзерсисом [50, 10].

Вчитель щоразу сам обирає вид тренажу, враховуючи навчальний нахил занять, які поділяються на дві частини: заняття біля станка і вправи на середині залу [2, 10].

У загальноосвітніх школах хореографію вивчають тільки чотири роки, і тому в навчальні програми входять лише найбільш необхідні вправи з класичного тренажу. Вивчення цих вправ, їх систематичне повторення, удосконалення надають виконавцям м’язової свободи, легкості, розвивають музикальність, ритмічність, граціозність [2, 9].

На заняттях з хореографії, як правило, за програмними вимогами виконуються такі порядкові вправи:

I клас:

1. Підготовчі вправи (позиції рук і ніг, вправи для рук, голови і корпуса).

2. Колективно-порядкові вправи.

3. Ознайомлення із засобами музичної виразності.

4. Танцювальна підготовка.

5. Позиції ніг.

6. Положення рук.

7. Уклін дівчинки.

8. Уклін хлопчика.

9. Ритмічні вправи та музичні ігри (марш, спіймаймо м’яч, пташки та клітка, маленький жарт, полька, горобчики та кіт, один зайвий, ведмідь та діти, курчата та яструб, гра в м’яча, трійки).

10. Масові танці (маленький танець, танець з прапорцями, танець зі стрічками, дощик, весело у нас, танцюймо разом, сніжинки).

II клас:

1. Фігурні побудови.

2. Вправи системи класичного танцю.

3. Вправи для розвитку техніки танцю.

4. Вправи на середині залу.

5. Ритмічні вправи та музичні ігри (марш, веселий танець, вальс, півник, хлопавки, буратіно танцює, поміняй пару).

6. Масові та бальні танці (полька з притупом, українська полька, ворітця, веселе хоро, кадриль, полька-галоп, український танець, ковзанярі, падеграс).

III клас:

1. Колективно-порядкові вправи. Фігурні побудови.

2. Вправи системи класичного танцю.

3. Підготовчі танцювальні вправи.

4. Вправи на середині залу.

5. Ритмічні вправи (вправа з оплесками, вправа зі скакалкою, вправи на диригування).

6. Масові та бальні танці (танець зі скакалками, танець з м’ячами, весела полька, російський хороводний танець, український прикарпатський танець, білоруський народний танець “В’язанка”, зірочки, словацька полька, вальс, полонез).

IV клас:

1. Вправи системи класичного танцю.

2. Ритмічні вправи.

3. Масові та бальні танці (карусель, полтавський козачок, гуцульський народний танець, трокійське хоро, краков’як, чеський народний танець, віденський вальс, шварцвальдська мазурка).

Протягом першого року навчання хореографії у школі ставлять, як правило, масові народні танці або нескладні сюжетні танці. У робочому плані класу кількість їх не повинна перевищувати трьох-чотирьох на рік. Учні другого, третього і більше років навчання у своїх планах передбачають постановки не тільки великих масових танців, а й приділяють увагу парним танцям [2, 7].

В учнів 1 – 2 класів недостатньо розвинена координація рухів, орієнтування в просторі, тому в роботі з ними значне місце відводиться музичним іграм, тренувальним вправам, а також нескладним масовим танцям [1, 22].

Дослідження показало, що вчителі які тільки починають працювати в загальноосвітній школі, викладаючи ритміку і танець у 1 – 4 класах, не рекомендується з першого уроку в класі проводити класичний тренаж. Діти різної здібності до танцю, мають різний музичний слух, почуття ритму, відповідні фізичні дані. Часто зустрічаються діти з фізичними вадами (це кривизна ніг, надмірна їх товщина, надто коротка шия, сутулість, короткозорість тощо). Складні рухи без відповідної підготовки їм виконувати важко; роблять вони їх незграбно, часом викликаючи посмішку у своїх товаришів. Тому в першому класі з дітьми вправи системи класичного танцю вивчаються мало. Пізніше, в другому і третьому класах при систематичних заняттях з ритміки і танцю діти досягають відповідної пластичності, легко і красиво рухаються під музику. Досвід роботи багатьох керівників показує, що після тривалих занять з ритміки і танцю у дітей вирівнювалися ноги, зникала зайва повнота, звичка рухатися з опущеною головою, клишоногість [11, 4].

Оскільки у кожному класі проводяться різноманітні свята, в процесі занять розучуються нескладні танці з певним сюжетом, інсценізацією тощо. Це дає можливість згуртувати дітей в єдиний творчий колектив, весело і змістовно проводити свято.

Під час занять з учнями молодших класів певну трудність становить згуртування хлопчиків і дівчаток. Хлопчики стороняться дівчаток, неохоче стають з ними в пари, не бажають брати за руки і т. д. Керівникові доводиться вести повсякденну виховну роботу, щоб привчити хлопчиків ставитися до дівчаток по-товариському, створити між ними прості, дружні стосунки. Це досягається поступово, у процесі запровадження різних методичних прийомів, які через деякий час неодмінно дадуть добрі наслідки [10, 4].