Римський календар і походження назв місяців

У часи правління легендарного засновника Риму Ромула в середині VIII ст. до н.е. римляни користувалися календарем з десяти місяців, які позначались порядковими номерами: перший, другий, третій, четвертий і т.п. і назв не мали. Рік починався майже з весняного рівнодення. На кінець XII ст. до н.е. деякі місяці отримали назви:

1. Мартіус — на честь бога війни Марса.

2. Апріліс — «розкриватись», пробуджуватись (бруньки, природа).

3. Майус — на честь богині Майї — матері бога Гермеса.

4. Юніус — на честь богині Юнони, дружини бога Юпітера.

Решта місяців зберегли назви порядкових числівників:

5. Квінтіліс — п’ятий.

6. Секстіліс — шостий.

7. Септембер — сьомий.

8. Октомбер — восьмий.

9. Новембер — дев’ятий.

10. Децембер — десятий.

Чотири з них: мартіус, майус, квінтіліс і октобер складалися з 31 дня, а решта — з 30 днів. Отже, календарний рік мав 304 дні, що не відповідало у значній мірі тривалості тропічного року.

У часи другого легендарного царя Нуми Помпілія в VII ст. до н.е. була проведена календарна реформа, за якою до римського календаря додали ще два місяці: одинадцятий януаріус (на честь дволикого бога Януса) і дванадцятий фебруаріус (на честь бога підземного царства Фебрууса). Завдання реформи полягало в тому, щоб зрівняти календарний рік римський з грецьким, який мав 354 дні. Таким чином, необхідно було додати 50 днів, але забобонні римляни, які вважали парні числа нещасливими, вирішили додати 51 день. Проте з такої кількості днів не можна було утворити два місяці, і вирішено було від тих шести місяців, які мали по 30 днів, забрати по одному дню і утворити януаріус з 29 днів і фебруаріус із 28 днів, які помістили за децембером. Фебруаріус був «нещасливим» місяцем, найкоротшим і мав парну кількість днів. Отже, тривалість календарного року упродовж 355 днів майже відповідала місячному рокові, який мав 354,4 доби. Початок кожного місяця римляни визначали за появою молодого місяця, про що спеціально оголошували населенню. Але різниця в 10 днів порівняно з тропічним роком вела до того, що числа римського календаря все менше відповідали явищам природи. Для того, щоб вирівняти рахунок часу, кожні два роки між 23 і 24 фебруаріуса вставлявся додатковий місяць - марцедоній, який мав то 22, то 23 дні. Кількість днів у роках чергувалася так: 355 днів; 377 (355+22) днів; 355 днів; 378 (355+23) днів.

Таким чином, кожне чотириріччя складалось із двох простих і двох видовжених років. У середньому календарний рік тривав 366,25 доби, що на добу більше, ніж насправді. Для того, щоб ліквідувати розходження понтіфіки, жерці відповідно змінювали тривалість місяців. Жерці на чолі з верховним жерцем могли продовжувати дні правління своїм друзям і вкорочувати — своїм ворогам, змінюючи тривалість додаткових місяців. Плутанина відбувалась і у проведенні свят, які мали відповідати певним сезонам. Вольтер так писав про цей календар: «Римські полководці завжди перемагали, але вони ніколи не знали, якого дня це сталось».

Юліанський календар

У 46 р. до н.е. римський політичний діяч і полководець Юлій Цезар став ініціатором календарної реформи, в основу якої було покладено єгипетський календар. Із цією метою була створена група александрійських астрономів на чолі з ученим і асторономом Созігеном. В основу нового календаря було покладено річне переміщення Сонця між зірками з середньою тривалістю року в 365 1/4 доби. Для того, щоб початок кожного місяця припадав на 1-е календарне число, було вирішено рахувати три роки по 365 діб, четвертий по 366 та вважати високосним. Созіген знав, що тривалість тропічного року менша, ніж тривалість запровадженого календарного року, але вирішив, що ця різниця не суттєва. Він поділив рік на 12 місяців залишив старі назви, а місяць марцедоній був вилучений із календаря. Першим місяцем став януаріус, оскільки, починаючи з 153 р. до н.е., римські консули вступали на свою посаду саме з 1-го януаріуса усі місяці були поділені на парні і непарні і, починаючи з януаріуса, мали 31 або 30 діб, крім фебруаріуса простого року, який замість ЗО мав 29 діб. Для того, щоб провести реформу і щоб усі свята збігалися з відповідною порою року, римляни додали до календарного року, крім марцедонія, ще два додаткових місяці з 33-х і 34-х діб та помістили їх між новембером і децембером. Цей рік таким чином, складався з 445 діб і отримав назву метушливого, або хаотичного. Таким був 46 рік до н.е. Новий відлік часу почався з 1 януаріуса 45 р. до н.е. і отримав назву юліанського. За рішенням римського сенату в 44 р. до н.е. місяць квінтіліс, в якому народився Юлій Цезар, був переіменований на юліус. Реформа календаря передбачала вставки високосних днів через три роки, але понтифіки чомусь вставляли через два роки на третій, і тому знову переплутався календарний рахунок. У часи імператора Августа у 8 році до н.е. цю помилку помітили і за його наказом з 8 р. до н.е. по 8 р. н.е. включно у високосних роках додаткові дні не вставлялися. Римський сенат вирішив місяць секстіліс назвати на честь імператора августом. Але цей місяць мав 30 днів, нещасливе число. Тому було вирішено до августа додати один день від фебруаріуса, в якому стало 28 і 29 днів при високосі, а юліус, август і септембер мали по 31 дневі. Тоді було змінено порядок чергування коротких і довгих місяців кінця року. Септембер і новембер тривали по 30 днів, а октобер і децембер — по 31 дню. Деякі імператори Риму теж хотіли внести свої імена до календаря, але їм це не вдалося. Юліанський календар вико­ристовувався до кінця XVI ст. у Європі і до початку XX ст. в окремих країнах, в тому числі в Росії.

У римському календарі рахунок днів у місяцях вівся за кількістю днів до трьох визначених моментів кожного місяця: календ, нон та ід. Порядкового рахунку днів не було. Календи — перші числа місяців. Нони — 5-ті числа януаріуса, фебруаріуса, апріліса, августа, септембера, новембера і децембера або 7-мі числа мартіуса, майуса, юліуса і октобера, які співпадали з початком першої чверті фази Місяця. Іди — 13-ті числа місяця, де нони припадали на 5-е число або 15-ті числа в тих місяцах, де нони припадають на 7-е число. Ще три дні, які передували календам, нонам та ідам, мали назву канун — переддень. Наприклад, 28 лютого — канун березневих календ,

Лічба днів римлянами велася у зворотному порядку. За­мість 15 червня вони говорили — 17-й день від юліанських ка­ленд, 1 січня — календа януаріуса, 7 грудня — нона децембера тощо. У римській хронології датування подій тривалий час велося за іменами консулів. У І ст. н.е. стали використовувати еру від заснування міста. Римський вчений Марк Теренцій Варрон (116 — 27 рр. до н.е.) вважав, що Рим був заснований в рік 6-ої олімпіади. День заснування Риму відзначався навесні і відповідає 21 квітня 753 р. до н.е. Ера від заснування Рима використовувалась істориками в Західній Європі до кінця XVII ст. разом з юліанським календарем, який був неточним порівняно з тропічним роком на 11 хвилин і 14 секунд. Тому за кожні 128 років накопичувалася зайва доба. У користуванні Цей календар був простим і зручним, хоча з подальшим розвитком суспільства виникла потреба ліквідувати неточність і створити більш точний календар.