1. Регіон як об'єкт дослідження

Перебувати визначенню змісту і характеру соціально-економічних відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптимальних напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об’єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загаль­ні характеристики.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об’єктом науки «регіональна економіка» є регіон як насичена територія країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Ха­рактерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах гідності та цілісної державної території, поєднання нейтралізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку окремих територій з рахуванням їх історичних та культур­них традицій, демографічних та екологічних особливостей.

Відповідно Конституції України [1] адміністративно-територіаль­ний устрій України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Він­ницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, За­карпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Чер­каська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визна­чається законами України.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних про­цесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробниц­тва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:

• Мікрорегіони;

• Мезорегіони,

• Макрорегіони.

Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою су­купність певної кількості адміністративних районів.

До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно із якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону.

Макрорегіони  значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна, правобережна Україна.

Для визначення загально-географічного розташування регіону користуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км²), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він межує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість людей на 1 км²), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів, розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського гос­подарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

Економіко-географічне районування – науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які формуються в умовах конк­ретного природного середовища в процесі розвитку продуктивних сил на основі раціональною використання природних ресурсів з врахуван­ням суспільного розподілу прані. Економіко-географічний підхід дає можливість більш ґрунтовно оцінити окремі територіальні угрупування, всебічно висвітлити особливості соціально-економічного стану ок­ремих регіонів, оцінити стан та розвиток продуктивних сил, від яких залежать умови життя людей, які визначають місце та роль окремих регіонів в загальному розвитку економіки країни.

Економіко-географічне районування пов'язане із загальним ста­ном окремих галузей народного господарства країни, з наявністю та використанням природного та ресурсного потенціалу При економіко-географічному районуванні використовують об'єктивні показники соціального та економічного змісту та тривалий період часу, що змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окремої території в певний регіон.

Проблеми районування території України висвітлювались в пра­цях багатьох вчених.

За пропозицією М. Паламарчука, наприклад, територія України поділяється на три економіко-географічні райони: Донецько-Придніпровський (включає 8 областей), Південно-Західний (13 областей), Пів­денний (3 області й Автономна Республіка Крим).

М. Д. Пістуном враховані такі фактори, що впливають на адміністративно-територіальний поділ території України: рівень соціально-економічного розвитку території, просторова диференціа­ція природи, національно-історичні та культурно-етнографічні особ­ливості, політичні фактори. Відповідно до такого підходу виділено 9 економіко-географічних регіонів України: Столичний або Київсь­кий, Центральний, Придністровський, Донецький, Подільський, Північно-Східний, Карпатський, Північно-Західний (Волинський) Причорноморський.

В. А. Поповкін на території України виділяє 9 природноекономічних районів, які в майбутньому могли б стати основою для створення нових значно більших за площею адміністративних областей: Карпат­ський, Поліський, Київський, Подільський, Північний, Харківський, Придніпровський, Південний, Донецький. В роботі М. Долішного запропоновано виділити 6 регіонів: Центральний, Західний, Донеччина, Придніпров'я, Причорномор'я та Харківщина.

Враховуючи стан природноекономічних, економіко-географічних, історичних, політичних та інших факторів пропонується така схема регіональною розподілу території України, за якою доцільно виділити найбільш характерних регіонів: Поліський (Північний), Подільський (Центральний), Степовий (Південний). Карпатський (Західний), Дон­баський (Східний), Крим. В окрему обособлену територію — регіон виділено м. Київ.

Формування запропонованого регіонального розподілу території України почалось з врахуванням наявних природничих зон.

Економіко-географічний розподіл має бути використаний для формування регіональної соціально-економічної політики, яка, в свою чергу, визначає основу державної концепції регіонального розвитку

Регіональна соціально-економічна політика включає сукупність організаційних, політичним, економічних, правових заходів, які реалізуються державними органами влади, спрямовані на піднесення ролі га значення територіальних об’єднань в загальнодержавної розпитку з врахуванням стратегічних завдань та прискорення вирішення поточ­них, практичних завдань. Заходи спрямовані на стимулювання розвитку продуктивних сил регіону, раціональне 3використання їх ресурсного по­тенціал, створення нормальних умов для життя та праці людей, забез­печення екологічної безпеки.