[Ред.]Римська Майя
Римляни ототожнювали Майю з італійської богинею Майєю (Майєстою), покровителькою плодоносної землі й природи. Їй приносили 1 травня жертви; від її імені пішла назва місяця травня в римському календарі. У елліністичної-римську епоху вважалася дружиною Вулкана і матір'ю Меркурія, ототожнювалася з римськими Бона Деа, Фауною. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою Майєю й шанувати як матір Меркурія (Гермеса).
17)Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників,мавок, русалок тощо. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань-іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
18) Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості. Архітектура — передусім мистецтво створення (проектування і будівництва) будівель споруд та їх комплексів.
Це явище матеріальної культури і водночас один із провідних видів пластичного мистецтва, що ґрунтується на єдності принципів краси і корисності Як вид мистецтва, вона формує просторове середовище для життя і діяльності людини, виражає суспільні ідеї у художньо-естетичних образах.
Суспільна цінність архітектури зумовлюється функціональним характером споруд, їх естетичною визначеністю. За призначенням архітектура поділяється на основні типи: житлову, суспільно-громадську (культові будівлі, культурно-освітні, видовищні, адміністративні тощо), промислову (виробничі, транспортні, торговельні споруди). Складовою архітектури є садово-паркове мистецтво (оформлення парків, скверів, бульварів тощо).
В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. Високим рівнем відзначалася архітектура колишніх грецьких колоній на українському узбережжі Чорного моря.
У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі — Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"), або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол").
Дерев‘яні споруди в містах Київської Русі. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі — карнизи, наличники, коньки, колонки, одвірки тощо. Вони свідчать про багатий архітектурний декор жител давніх русичів (X —XIII ст.). Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури.
Перші кам‘яні будівлі. Перші кам'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських зодчих. Масштабні роботи щодо створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулись в кінці Х — початку XI cт. За нетривалий час були побудовані два палаци (розмірами 45х11 м) з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивілівського літопису засвідчують, що київські князівські палаци були двоповерхові, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі і житловими на верхньому.
Місто Ярослава" у Києві. Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі «міста Ярослава» у Києві. В цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини XI ст., як Софійський собор (1037). Величні і гармонійні архітектурні форми, пишне внутрішнє спорядження храму захоплювали сучасників.
Митрополит Іларіон — свідок спорудження собору — писав: «Церква дивна и славна всемъ округънимъ странамь, яко же ина не обрящется вь всемъ полунощи земном от въстока до запада». Враження, яке справляє собор на людину сьогодні, досить точно висловив Б. Греков: «Переступивши поріг Софії, ви одразу потрапляєте в атмосферу її грандіозності і блиску. Величні розміри внутрішнього простору, строгі пропорції, розкішні мозаїки і фрески підкорюють вас своєю досконалістю, перш ніж ви встигнете роздивитись усі деталі і зрозуміти все те, що хотіли сказати творці цього найбільшого витвору архітектури і живопису».
Видатна пам'ятка світового зодчества Софія Київська давно вже стала об'єктом дослідження істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Кожне нове видання про цю пам'ятку зацікавлює не тільки спеціалістів, але й широку громадськість. Під час розкопок в храмі, реставрації фресок, розшифровки написів, вивчення композиції зображень дослідники відкривають багато таємниць. А скільки приховано ще!
Софія Київська — величезна п'ятинефна хрестовокупольна споруда з 13-ма банями, оточена з північної, західної та південної сторони двома рядами відкритих галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями до собору були прибудовані дві башти, широкі гвинтові сходи підносили на церковні хори або «полаті».
Архітектура собору урочисто-святкова, в екстер'єрі це підкреслювалось ритмом різномасштабних елементів — від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, яка вінчала пірамідальну композицію будівлі, в інтер'єрі — об'ємно-просторовим вирішенням. Напівзатемнені бокові анфілади першого ярусу немов би переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини храму, над якими розкривався підкупольний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.
20)Романське мистецтво, стиль архітектури та інших галузей мистецтва, що виник у Західній Європі в X столітті. Термін «романський» (франц. Romanesque, ісп. Romanico, нім. Romanik від лат. Romanum - римський), з'явився на початку XIX століття, коли історики і художники-романтики, відкривши для себемистецтво раннього середньовіччя помітили, що архітектура цієї епохи зовні нагадує давньоримську. Романська епоха - час виникнення загальноєвропейського архітектурного стилю. Провідну роль у цьомупроцесі відігравали народи Західної Європи. Формування західноєвропейської романської культури через безперервних війн та переселення народів відбувалося пізніше, ніж на Сході, у Візантії, але протікало більш динамічно. Головна особливість романської епохи - відкритість зовнішнім впливам. У послідовності творів ж мистецтва готики, починаючи з другої половини XII і закінчуючи XIV сторіччям, світовідчуття цієї епохи відображено у всій його цілісності і поступальному русі з такою яскравістю, зрілістю, силою і повнотою, яка була під стать тільки мистецтву, досягла класичної щаблі розвитку. У готичному мистецтві сходилися всі нитки інтелектуальному і духовному житті епохи. У ньому ідеальні уявлення середньовіччя про всесвіт, історії і людство нерозривно сплелися з простими і конкретними вимірами щоденної реальності. Для працівників у туристичній сфері тема даної роботи особливо актуальна, оскільки безліч європейських міст побудовані в готичному або романському стилі. Крім того, майже в кожному місті можна побачити чудові споруди архітектури, відомий на весь світ химерний і дуже красивий готичний шрифт. Предметом дослідження є готичний і романський стилі мистецтва. Об'єктами даної роботи є Ам'єнський собор, Буржскій собор. Романський стиль у мистецтві Західної Європи Термін «романський» досить умовний: (нема зв'язку з Римом, як, до речі, і «готичний» з готами). Термін виник у XIX столітті, як позначення європейського стилю ІХ-ХІІ століть. Романський стиль склався в країнах Центральної і Західної Європи і поширився повсюдно. «Класичність» все цей стиль набуде поширення в мистецтві Німеччини та Франції. Провідна роль у мистецтві цього періоду належала архітектурі. Ця середньовічна архітектура створювалася для потреб церкви й лицарства, і провідними типами споруд стають церкви, монастирі, замки. Монастирі були найсильнішими феодалами. Духвойовничості та постійної потреби самозахисту пронизує романське мистецтво. Замок-фортеця або храм-фортецю. «Замок - фортеця лицаря, церква - фортеця бога; Бог мислився як вищий феодал, справедливий, але нещадний, що несе не мир, але меч. Піднімається на пагорбі кам'яна будівля зі сторожовими вежами, насторожене і загрозливе з великоголові, большерукімі статуями, як би приросли до тіла храму і мовчазно охороняють його від ворогів - ось характерне створення романського мистецтва. У ньому відчувається велика внутрішня сила, його художня концепція проста і сувора ». Особливий імпульс розвитку романського мистецтва отримала період правління франкської династії Меровінгів(486-751).
21) Культура середньовічного суспільства Київської Русі від язичництва до
християнства
Дохристиянські вірування східних слов'ян.
Поширення християнства на території Східної Європи і причини його
розповсюдження.
Прийняття християнства за Володимира Святославовича.
Культура середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його
релігійних віруваннях . В історії України маємо дві релігійні, а відтак
і культурні епохи. Простежимо, як кожна з релігій впливала на тогочасние
суспільство.
Дохристиянські вірування східних слов'ян.
Пантеон давньоруських язичницьких богів.
Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно
пов'язане з хритиянською релігією. Проте до самого процесу формування
нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок
інша релігійна система - язичництво. Під ним слід розуміти частину
величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань,
обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх
пізніших світових релігій.
22) Іван Георгій Пінзель[2] (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель[3], пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707[4] — †~1761) — український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, а також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі. В середині 1740-х років він з'явився при дворі магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[5]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[6] (*1752) і Антона(*1759[7]).
Протягом 1750-60-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином[8]) працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська область), Городенці (нині Івано-Франківська область),Монастириську та Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область). Для творів Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.
За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Беренсдорфа. Отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати (близько 1761 року, певно, у Бучачі).
Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі (збереглися голови, 1750)
Самсон роздирає пащу лева
Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9[9])
Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)
Святі Леон та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)
Святий Вікентій та Франциск Борджа
Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (відомі тільки за документами)
Алегорія Звитяги
Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5[10])
Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці
Розп'яття для костелу святого Мартина у Львові
Благовіщення
Вознесіння
Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів)
Богородиця зі сцени Розп'яття
Розп'яття (варіанти)
Цар Соломон
Святий Онуфрій (Рукомиш)
24)
Народне мистецтво і фольклор
Фолькло?р (англ. folklore), народна творчість — художня колективна
творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.
Фольклор — це створені народом і існуючі в народних
масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні,
інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр
ляльок), танець.
Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа
усієї світової художньої культури, джерело національних художніх
традицій, виразник народної самосвідомості.
Виникнення українського фольклору
Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з
найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй. Обличчя
українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість
форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і
невтримний запал.
Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом
узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної
мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки
найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й
зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто
приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній
спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь
українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих
обрядів.
Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки:
музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки і т.д.) і прозові (казки,
легенди, анекдоти і т.д.)
Одним із найдавніших пластів українського фольклору є замовляння -
короткі міфологічні усні тексти, які використовувалися предками
українців у господарстві, для відвертання лиха чи хвороби, а також як
елемент приворотних чарів. До найдавніших зразків традиційного фольклору
зараховують обидві групи обрядових пісень - календарні (колядки,
щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчанські, жниварські) та
родинно-обрядові (пісні весільних і поховальних обрядів, хрестинні
пісні).
Календарно-обрядовий фольклор поділяється на чотири цикли, що
співвідносяться з порами року.
Зимовий цикл українського фольклору найповніше представлений і найбільш
вживаний у сучасності. Це насамперед пісні, приурочені до Різдва
Христового – колядки - та пізнішого походження сценарії для вертепного
різдвяного дійства. До зимового циклу також входять так звані щедрівки,
структурно подібні до колядок, які співають на Щедрий вечір. Щедрівки
особливо багаті на побажання щастя, здоров’я, достатку господареві дому,
в який прийшли щедрувати.
25) Украї́нські наро́дні пісні́ — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.
Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко, «Ніч яка місячна» — Старицький. Взагалі в Україні складено понад 5 тисяч пісень. Народні пісні мають багато жанрів:
Весільні пісні
Голосіння
Жартівливі пісні
Історичні пісні
Козацькі пісні і думи
Балади
Колискові пісні
Колядки та щедрівки
Кріпацькі пісні
Купальські пісні
Ліричні пісні та балади
Наймитські пісні
Обрядові пісні
Побутові пісні
Рекрутські пісні
Стрілецькі пісні
Патріотичні пісні
Повстанські пісні
Танці і хороводи
Чумацькі пісні
Щедрівки