5.7. Державний кредит і державний борг.

Державний кредит є ланкою державних фінансів та безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом: він є джерелом його покриття.

Державний кредит – це система економічних відносин, що виникають між державою та фізичними і юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями та ін.) з приводу мобілізації грошових коштів на кредитній основі (на умовах платності, строковості, поворотності), у яких держава може виступати як позичальник, кредитор або гарант.

За економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу ВВП, джерелом якого виступають вільні кошти населення, підприємств, організацій.

У сучасних умовах державний кредит виконує наступні функції:

• фіскальна;

• регулююча

З боку держави суб’єктами кредитних відносин можуть бути:

• Кабінет Міністрів України;

• Органи влади АРК;

• Органи місцевого самоврядування;

• Міністерство фінансів України в особі Державного Казначейства;

• Національний банк України.

Державний кредит може бути внутрішнім та міжнародним.

Форми внутрішнього державного кредиту:

• ощадна справа ;

• державні запозичення:

• державними облігаціями України, які поділяються на:

1. облігації внутрішніх державних позик України;

2. цільові облігації внутрішніх державних позик України;

• казначейськими зобов’язаннями.

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.

Форми міжнародного державного кредиту:

• державні запозичення;

• кредити міжнародних організацій та іноземних держав.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу та системи управління ним.

За економічною сутністю державний борг – це система економічних відносин держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами).

За організаційною сутністю державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства та договору (ст. 2 Бюджетного кодексу).

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України (ст. 18 Бюджетного кодексу).

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Склад державного боргу представлено у табл. 5.7.

Залежно від офіційного визнання у складі внутрішнього державного боргу розрізняють:

1. монетизований борг (експліцитні борги) – складається із боргу держави за борговими зобов’язаннями, а також із виданих гарантій;

2. немонетизований борг(імпліцитні борги) – складається з наступних елементів:

• невиконані зобов’язання перед населенням за соціальними виплатами (пенсіями, стипендіями, субсидіями, заробітної плати та ін.);

• заборгованість з господарських відносин із реальним сектором економіки (за державними замовленнями, надані послуги державним установам).

Управління державним боргом – це комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик.

Ефективне управління державним боргом передбачає дотримання таких принципів:

• безумовності;

• зниження ризиків;

• оптимальності структури;

• збереження фінансової незалежності;

• прозорості.

Методи управління державним боргом:

1. рефінансування;

2. новація;

3. конверсія;

4. консолідація;

5. уніфікація;

6. обмін за регресивним співвідношенням;

7. анулювання боргу.