8.2. Облік транспортно – заготівельних витрат

Витрати на створення запасів та їх зберігання (транспортно – заготівельні) на практиці організовуються трьома методами:

- на окремому субрахунку, який відкривають на балансовому рахунку 20 „Виробничі запаси” окремо до кожного субрахунку;

- на резервному рахунку 29 „Заготівля та придбання матеріальних цінностей” з виділенням субрахунків за окремими видами матеріальних цінностей;

- збираються загальною сумою на рахунку 20 „Виробничі запаси” чи 29 „заготівля та придбання матеріальних цінностей”.

Стандартом бухгалтерського обліку 9 „запаси” передбачено отримані з різних джерел матеріальні цінності (від постачальників, прийняті без оплати, при інвентаризації, від ліквідації необоротних активів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, виготовлені в своєму виробництві, подаровані тощо) оцінювати за первинною вартістю. Отримані за плату запаси оприбутковуються за собівартістю, яка складається з таких статей:

- вартість матеріальних цінностей відповідно до умов договорів поставок (без податку на додану вартість для зареєстрованих платників податку, яким цей податок відшкодовується бюджетом);

- ввізного мита;

- непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придбані до використання у запланованому вигляді;

- транспортно-заготівельні витрати.

Перші три статті відносяться на собівартість матеріальних цінностей прямим шляхом, бо вони вказуються безпосередньо в супровідних документах постачальника.

Четверта стаття –„інші витрати” – має виробничий характер, оскільки багато видів матеріалів перед використанням у виробництві вимагають сортування, розкрою за відповідними розмірами, лабораторного аналізу й дослідження, пакування тощо. Тому такі витрати доцільно виділяти на рахунку 23 в окрему групу, щоби після завершення робіт їх можна було включити на окремі види матеріалів методом розподілу.

Остання стаття „транспортно – заготівельні витрати” складається з таких елементів:

- витрати на заготівлю запасів (утримання пунктів заготівлі, оплата праці, відрахування на соціальне страхування, на відрядження, освітлення, опалення, утримання комор, складів);

- оплати тарифів (фрахту) за транспортування запасів;

- вантажно – розвантажувальні роботи;

- страхування ризиків транспортування запасів.

Якщо транспортно – заготівельні витрати збираються на окремих субрахунках рахунка 20 чи 29, то вони в кінці місяця розподіляються.

На першому етапі загальна сума зібраних за місяць витрат розподіляється між сумами залишку запасів на кінець місяця і списаними за місяць. Потім сума транспортно – заготівельних витрат, що припадає на поточний місяць, розподіляється між окремими видами матеріальних цінностей пропорційно до їх вартості.

За рахунок заокруглення процента транспортно – заготівельних витрат зроблені незначні заокруглення суми за основними матеріалами методом різниці між загальною сумою та сумами витрат на напівфабрикати, паливо, запасні частини і тару.

Транспортно – заготівельні витрати та складські витрати характеризують роботу відділу постачання, тому їх відокремлений облік має принципове значення. Отримана інформація щодо структури і динаміки таких витрат дає можливість розрахувати економічні показники, виявити тенденції, вести цілеспрямований пошук резервів зниження витрат на одиницю заготовлених цінностей. У зв’язку з цим доцільно так організовувати фінансовий облік, щоби можна було отримати найдетальніші дані щодо формування вказаних витрат.

Витрати доцільно класифікувати в такому розрізі :

1. Витрати на підтримання запасів (складські):

   1. утримання складів;

   2. складування запасів;

   3. переміщення запасів;

   4. утримання машин і механізмів на складі;

   5. витрати на страхування запасів;

   6. втрати матеріальних цінностей при зберіганні;

   7. інші витрати.

2. Капітальні інвестиції у складське господарство.

3. Витрати, пов’язані з замовленнями і доставкою:

   1. витрати на пошук постачальників;

   2. витрати на переговори щодо поставок;

   3. витрати на транспортування запасів від постачальників;

   4. страхування ризиків при доставці запасів;

   5. витрати на зв’язок;

   6. витрати на відрядження;

   7. витрати на утримання заготівельного апарату;

   8. втрати при доставці вантажів;

   9. витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

   10. інші витрати.

Для такого детального обліку необхідно відкрити відомість для збору й відображення даних про витрати на рахунку 20 чи 29 у разі вказаних статей з кредиту різних рахунків (20, 22, 65, 66, 13, 63, 68, 37 та ін.), а в кінці місяця – їх розподілу на заготовлені цінності у вказаному вище порядку.

Синтетичний облік транспортно-заготівельних витрат (за кредитом рахунків 20 чи 29) доцільно відображати у журналі 5 або 5А, а дані аналітичного обліку – у відомості 5.1.

Облік та аналіз транспортно –заготівельних і складських витрат сприяє зниженню собівартості. Про важливість посиленої уваги до них свідчить те, що, за підрахунками окремих економістів, сума цих витрат порівняна із сумою заготовлених матеріальних цінностей. За своєю суттю витрати на пошук постачальників, доставку, складування і зберігання запасів є трансакційними витратами.

У зв’язку з переходом економічних суб’єктів на більш високі рівні розвитку, що обумовлено науково-технічним прогресом та ускладненням контактів і зв’язків з питань придбання ресурсів і збуту продукції, зростає роль трансакційних витрат, які виникають у процесі координації діяльності економічних агентів в умовах невизначеності та частих змін ринкового середовища. Так, зростають витрати на пошук постачальників, оплату послуг бухгалтерів, юристів, утримання засобів зв’язку тощо.

Трансакційні витрати є показником економічного прогресу, ступеня розвитку економіки і переходу до постіндустріального суспільства та інформаційної цивілізації .

Отже, виникає проблема збору та класифікації інформації про рівень трансакційних витрат на підприємстві. Отримання інформації про витрати, пов’язані з постачанням, збутом, інформаційним забезпеченням апарату управління, засобами комунікації, утримання фінансово-економічних служб, дозволить визначити рівень трансакційних витрат й оптимізувати їх величину, а можливо й обґрунтувати рішення щодо користування послугами спеціалізованих організацій, якщо це буде економічно доцільним. Поки що, такі витрати не виділяються окремо у фінансовому обліку, хоча потреба у такій інформації з боку управління назріла.