ринкові інновації (відкривають нові сфери застосування продукту або сприяють реалізації продукту чи послуги на нових ринках).

2. За ступенем новизни виділяють:

• базові (поява нового способу виробництва чи раніше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі, наприклад винайдення парового двигуна, атомної енергії, радіо, напівпровідників тощо);

• поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції, що випускається);

• псевдоінновації (інновації, які залучаються фірмами у технологічний процес чи продукт, щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити жигтєвий цикл поліпшувальної інновації, наприклад зміна дизайну товару, матеріалу, з якого він виготовляється; зміна способу рекламування тощо).

Однак ці класифікації інновацій дещо спрощені. Для визначення перспективних нововведень, реалізація яких має сприяти подальшому розвитку підприємства, для впорядкування процесу пошуку і залучення інновацій існує детальніша класифікація (табл. 1.1). Її особливість полягає в тому, що залежно від критерію одні й ті самі нововведення можуть бути віднесені до кількох видів.

Таблиця 1.1

Класифікація інновацій

Класифікаційна ознака	Вид інновацій
1	2
За сферою діяльності підприємства	інновації на вході в підприємство як систему цільові, якісні або кількісні зміни у виборі чи використанні матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників чи інших видів ресурсів; інновації на виході з підприємства - зміни в результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, послуги, технології; інновації структури підприємства - цільові зміни у виробничих, обслуговуючих і допоміжних процесах.
За змістом діяльності	технологічні інновації - спрямовані на створення і освоєння виробництва нової продукції, технологій і матеріалів, модернізацію обладнання, реконструкцію споруд, реалізацію заходів з охорони довкілля; виробничі інновації - орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікацію виробничої діяльності, зміну структури виробництва тощо; економічні інновації - спрямовані на зміну методів і способів планування усіх видів виробничо-господарської діяльності, зниження виробничих витрат, вдосконалення матеріального стимулювання, раціоналізацію системи обліку; торговельні - використання нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин з постачальниками і замовниками; надання чи отримання фінансових ресурсів у формі кредитів; Інтернет-магазини тощо; соціальні - пов'язані з поліпшенням умов і характеру праці соціального забезпечення, психологічного клімату у колективі тощо; управлінські - спрямовані на вдосконалення організаційної структури, стилю і методів прийняття рішень, використання нових засобів обробки інформації і документації, раціоналізацію канцелярських робіт.
За інтенсивністю інноваційних змін	інновації нульового порядку (регенерування вихідних властивостей) - цільова зміна, що зберігає й оновлює існуючі функції виробничої системи чи її частини, наприклад, нова фарба для автомобіля; інновації першого порядку (кількісна зміна) - просте цільове пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій виробничої системи чи її частини, наприклад, розширення ринків збуту;

1	2
За інтенсивністю інноваційних змін	інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни) - прості організаційні зміни, наприклад, поділ відділу маркетингу на підрозділ досліджень ринку і підрозділ стимулювання збуту; інновації третього порядку (адаптаційні зміни) - зміни, викликані взаємним пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад, адаптація допоміжних процесів до змін у основних виробничих процесах у зв'язку з удосконаленням випуску продукції; інновації четвертого порядку (новий варіант) - найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптаційних змін, наприклад, оснащення певної моделі автомобіля потужнішим двигуном; інновації п'ятого порядку („нове покоління") - змінюються всі або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад, упровадження програмного управління верстатом; інновації шостого порядку (новий „вид") - якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи чи її частини; змінюється вихідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад, стільниковий зв'язок; інновації сьомого порядку (новий „рід") - докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що змінює її основний функціональний принцип, наприклад, поява транзисторів, інтегральних схем, упровадження гнучких виробничих ліній, транспорт на магнітній чи повітряній подушці тощо.
За рівнем об'єктивного та суб'єктивного сприйняття	абсолютна новизна - фіксується за відсутності аналогів даної новації; відносна новизна - інновацію було застосовано на інших об'єктах або ж здійснено оновлення одного з елементів виробу системи в процесі поточної модернізації; умовна новизна - виникає внаслідок незвичайного сполучення раніше відомих елементів; суб'єктивна новизна - новизна для певних споживачів, які раніше не були знайомі з даним продуктом.
За причинами виникнення	1) реактивні - інновації, що забезпечують виживання та конкурентоспроможність фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами;
	2) стратегічні - інновації, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання вирішальних конкурентних переваг у перспективі.

Типізація інновацій по розглянутих ознаках дозволяє [6]:

• здійснювати „прив'язку" до типу інновацій той чи інший тип стратегії. Іншими словами - тип інноваційної стратегії будь-якого рівня залежить від переважаючого типу інновацій;

• конструювати економічні механізми і організаційні форми управління в залежності від типу інновації (організаційно-економічний механізм являється підсистемою інноваційної стратегії);

• визначати форми реалізації і просування товару на ринку, які також будуть неоднаковими для різних типів інновацій.

Загалом необхідність інновацій усвідомлюють усі суб'єкти господарювання. І чим радикальніші ці нововведення, тим довше зберігатимуться конкурентні переваги підприємства. Однак, прийняття рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної новинки здійснюється не лише з огляду на абсолютну новизну, а й з погляду доцільності та економічної вигідності її впровадження на підприємстві, на ринку, для групи споживачів. І якщо правильно оцінено ринкову ситуацію, враховано всі обставини, які можуть викликати інтерес споживача до продукту, який не є абсолютною новинкою, але сприйматиметься достатньою кількістю покупців як такий, що має нову споживчу вартість на момент його прогнозного виведення на ринок, то економічні результати фірми, яка випустила цей продукт, можуть бути істотними.

1.3 Циклічна концепція розвитку інновацій

Циклічність це рух однієї макроекономічної рівноваги, в масштабах щонайменше національної економіки, до другої. Епіцентром циклічного руху (криза, в якій поєднується межа та імпульс росту економіки. Криза утворює вихідну базу для нових капіталовкладень і нововведень, спонукаючи до оновлення на базі нової техніки, яка здатна не лише відтворити докризовий рівень прибутку, а й забезпечити вищий його рівень.

Першим в світі розробив вчення про закономірності і циклічність економічної динаміки пов'язаної з періодичністю промислових криз і підйомів, український вчений минулого століття Туган-Барановський.

Ідеї Туган-Барановського розвивав його учень, російський економіст М. Кондратьєв в середині 20-х років XX ст. М.Кондратьєв дійшов висновку, що існують цикли економічної кон'юнктури - „довгі хвилі" з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). Виділено 5 технологічних хвиль: І хвиля (1785-1835) - механізація праці у ткацтві; II хвиля (1830-1890, середина XIX ст.) - вуглевидобування і паровий двигун; ПІ хвиля (1880-1940, кінець XIX ст. - початок XX ст.) - чорна металургія; IV хвиля (1930-1990) - нафта разом з нафтопродуктами органічної хімії; V хвиля (1985-2035) - мікроелектроніка.

М.Д.Кондратьєв з'ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що „довгі хвилі" виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними в ті часи. Кондратьєв М.Д. звернув увагу на те, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвиль довгого циклу, спостерігається пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість підйому, кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки технічним, організаційним, економічним та управлінським нововведенням.

Й. Шумпетер виділив дві часові складові великого циклу - інноваційну та імітаційну. До них уже в 70-ті роки німецький економетрій Герхард Менш додав третю складову - „технологічного пату", яка викликає депресію, котру повинні подолати інновації.

Інноваційні процеси забезпечують здійснення якісних змін у виробничо-господарській діяльності підприємств. Вони беруть початок у певних галузях науки, а завершуються у сфері виробництва, завдяки чому здійснюються прогресивні зміни в економіці. Імпульсами запровадження нововведення на підприємстві служать як суспільні потреби, що випливають із основних цілей національної економіки, так і результати фундаментальних наукових досліджень, зарубіжний прогресивний досвід у галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. До розробки і впровадження інновацій в умовах ринкової економіки спонукає конкуренція. Відставання в інноваційних процесах негативно впливає на ефективність і конкурентноспроможність підприємства і навіть може призвести до банкрутства.

Інноваційні цикли є безперервними, діють постійно, що, в свою чергу, забезпечує постійний всебічний розвиток сфери матеріального виробництва.

Згідно з сучасною теорією економічної науки і вимогами практичної підприємницької діяльності, в кожний конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємства), що спеціалізується на виготовленні продукції для задоволення визначених суспільних потреб, повинна працювати одночасно над трьома видами товарів: А - минулого періоду, виробництво яких скорочується; Б - сучасного (домінуючого) і В - перспективного, виробництво яких налагоджується і буде оптимально розвинуте в наступному періоді.

Фірма досягає стабільного рівня доходу тоді, коли забезпечує правильний розподіл своїх зусиль і засобів з розробки і випуску продукції минулого періоду, сучасної (домінуючої) і перспективної (три покоління товарів). Внаслідок випуску продукції різних поколінь, які замінюють одне одного, їх технічні і споживчі характеристики змінюються, що відображає циклічний характер розвитку виробничої системи. Вибір інноваційної стратегії буде оптимальним, найефективнішим, якщо відомі закономірності розвитку кожного покоління товарів на кожній фазі життєвого циклу, а також виявлені тенденції їх розвитку в найближчому майбутньому.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке "інновація"?

2. Коли і ким було вперше введено поняття "інновація"?

3. Які ви знаєте види інновацій?

4. Проаналізуйте циклічну концепцію розвитку інновацій.

5. Назвіть прихильників циклічної концепції розвитку інновацій.

6. Яким чином інновації пов'язані з економічним ростом?

7. Основні типи інновацій. їх суть.

8. Суть циклічної концепції розвитку інновацій і поняття інноваційного циклу.

9. Хто розробив вчення про закономірності і циклічність економічної динаміки?

10. Назвіть дві часові складові виділені Й.Шумпетером.

11. Що таке новина? Чим вона відрізняється від поняття „інновація"?

12. Дайте визначення поняття „інноваційна діяльність".

13. Що входить до інноваційної інфраструктури?

14.Як визначити відсоток технічного прогресу в загальному економічному просторі?

15.Проаналізуйте елементи інноваційної інфраструктури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шумпетер Й. Теорія економического развития. - М.: Прогрес, 1982, - 453 с.

2. Павленко I.A., Гончарова Н.П., Швиданенко Г.О. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч.-метод, посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 150с.

3. Санто Б. Сила инновационного развития // Инновации. - 2004. - №2(69).

С.5 -15.

4. Закон України „Про інноваційну діяльність" // ВРУ від 4.07.02 №40 / IV.

5. Йохна М.А., Стадник B.B. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Видавничий центр „Академія", 2005.-400 с.

6. Завлин П.Н., Ипатов A.A., Кулагин A.C. Инновационная деятельность в условиях рынка. - СПб: Питер, 1994. - 194с.

7. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2001.- 152с.

Тема 2. Характеристика інноваційних процесів.

2.1 Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст.

У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, - це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють подальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя суспільства; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуги і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності[1].

В основі інноваційного процесу лежить створення, впровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ інновацій не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через введення інновацій.

Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями - спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми - усе це є результатом інноваційних процесів, які розробляються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється інновація, освоюється, поширюється, використовується і "відмирає". Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально - економічний ефект[2].

Для досягнення своїх цілей зі створення і виробництва інновацій підприємство здійснює інноваційну діяльність.

Поняття інноваційного процесу і інноваційної діяльності об'єднує одна дуже важлива характеристика, яка заключається в тому, що інноваційна діяльність - вид діяльності по виконанню інноваційного процесу[7].

На розвиток інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить;

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем;

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли видно, в якій мірі вона задовольняє потреби ринку.

На відміну від науково-технологічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням інновації у виробництво, а мас неперервний характер, оскільки з поширенням інновація вдосконалюється, син ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, кшрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для ееОе. Таким чином, інноваційній процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт і тому має складну структуру.

Інноваційний процес — це не тільки складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням системи знань, наукової і маркетингової діяльності, сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою.

Інноваційний процес - це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці - від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.

Інноваційний процес характеризується:

• високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

-неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

• необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

• залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1. створення інновації та її поширення;

2. дифузії інновації.

Поширення інновацій - це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежать від комунікаційних каналів, спроможності суб'єктів господарювання сприймати цю інформацію та практично використовувати.

Дифузія інновацій - це процес передавання (трансферу) технологій фірмами різних країн з урахуванням часу, внаслідок чого нововведення проникають в різні галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

Вирізняють такі форми трансферу інновацій на світовому ринку:

• передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

• торгівля високотехнологічною продукцією;

• передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за допомогою оренди, закупівлі, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

• промислове і технологічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

• надання консалтингових послуг і інжиніринг;

-передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації.

Життєвим циклом інновації називається період часу, що починається з виконання теоретичних і прикладних досліджень і закінчується моментом, коли інновація вичерпала себе на ринку [2].

2.2 Підходи різних вчених до вивчення сутності інноваційних процесів

Інноваційний процес розглядають з різних позицій:

1. як паралельно-послідовне проведення науково-технологічної діяльності;

2. як послідовні зміни фаз життєвого циклу продукту;

3. як інвестиційний проект за стадіями фінансування досліджень та розробок.

Фундатор інноваційної теорії Й.Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: „виготовлення нового продукту, а не „новий" продукт; упровадження нового методу, а не „новий метод"; освоєння нового ринку; отримання нового джерела сировини; проведення реорганізації".

За визначенням американського дослідника Б.Твісса інноваційний процес - це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яке змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновації[3].

В таблиці 2.1 наведені підходи до сутності інноваційного процесу різними вченими і економістами.

Різні автори по-різному бачать ці процеси. І.Менш, наприклад, відштовхується від поняття життєвого циклу інновації при переході від базисних до покращуючих, від покращуючих до псевдоінновацій, від псевдоінновацій до технологічного пату. В його уявленнях базисні інновації приводять до зміни економічного розвитку, в результаті чого виникають нові сектори економіки, що веде до формування ринку їх продукції і внаслідок чого проходить подальше вдосконалення новостворених секторів економіки.

К.Фрімен стверджує, що інновації приводять до нових інвестицій і виникненню нових видів діяльності. В результаті на ринку праці створюється дефіцит робочої сили, підвищується ціна цього фактора.

З другої сторони, перехід від підйому до спаду в розвитку нових видів діяльності супроводжується переходом від інновацій-продуктів до інноваційних процесів. Це, на думку К.Фрімена, зв'язано з тим, що інновації- продукти при розповсюдженні потребують зміни методів виробництва.

Таблиця 2.1

Розуміння сутності інноваційного процесу вченими і економістами

Джерела інформації	Визначення поняття „інноваційний процес"
10	Це послідовний ланцюг дій, в якому інновація проходить стадії від ідеї до конкретної продукції, технології або послуги і поширюється в господарській практиці.
11	Процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.
5	Процес перетворення наукових знань в інновацію, пов'язаний зі створенням, освоєнням і розповсюдженням інновації; головна його риса - обов'язкове завершення інновації, тобто отримання результату, необхідного для практичної реалізації.
12	Процес послідовного перетворення ідеї на товар.
2	Це процес створення, освоєння і поширення інновацій.
1	Процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, як цілісної циклічної системи.
13	Сукупність науково-технологічних, технологічних і організаційних змін, які відбуваються в процесі реалізації інновацій.

Узагальнюючи поділ інноваційного процесу різними авторами, життєвий цикл технологічного укладу можна показати у наступному вигляді:

• депресія, технологічний пат;

• базова інновація - нова виробнича функція: велика кількість продуктових інновацій поява нових виробничих функцій, що походять від базових інновацій; економічне пожвавлення;

• процесні інновації, економічний підйом;

• покращуючі інновації - дифузія інновацій;

• псевдоінновації, спад;

• депресія, технологічний пат [9].

2.3. Основні етапи та фази інноваційного процесу

Якщо розглядати інноваційний процес глибше і враховувати теорії „довгих хвиль" Й.А.Шумпетера, М.Д.Кондратьєва, Г.Менша та інших вчених, слід погодитися, що інноваційний процес необхідно розглядати в єдності його вертикальної і горизонтальної складових.

Досить розповсюдженим є визначення сутності інноваційного процесу саме в горизонтальному аспекті, тобто інноваційний процес носить статичний характер і характеризується рухом від створення і малої поширеності одиничного нововведення до повного насичення ринку.

Основи вертикального інноваційного процесу закладені вченими- економістами, які розробляли проблеми економічної циклічності, пов'язаної зі зміною технологічних укладів. Вертикальний інноваційний процес, як особливий економічний феномен, вперше описується в дослідженні Я. ван Дейна й називається „вертикальним життєвим циклом інновації". Логіка вертикального інноваційного процесу полягає в русі від істотніших інновацій (базових) до менш істотних (псевдоінновацій).

У вертикальному інноваційному процесі відбувається поступове витіснення продуктових інновацій технологічними. Якщо зв'язати вертикальний інноваційний процес з фазами економічного циклу, то можна побачити логічний взаємозв'язок.

На рис.2.1 показано етапність вертикального інноваційного процесу за Я. ван Дейном і за К. Фріменом в логічному взаємозв'язку з фазами економічного циклу. Визначальною рисою вертикального інноваційного процесу, на думку К.Фрімена. виступають організаційні інновації, що відповідають фазі економічного циклу „депресія" і передують продуктовим і технологічним інноваціям(13)

Рис.2.1. Фази вертикального інноваційного процесу[1]

Ряд авторів [17] вважають, що інноваційний процес складається з чотирьох стадій:

• зародження (усвідомлення потреби і можливості інновації);

• освоєння (впровадження у виробництво, експеримент);

• дифузія (тиражування);

• рутинізація (реалізація нововведень у стабільних умовах господарювання).

Зазначені етапи інноваційного процесу не досить чітко розмежовані, тому по суті відсутній критерій їхнього розмежування. Таким критерієм має виступити вид суспільного продукту, що є логічним результатом специфічної діяльності. Таким чином, протягом проходження інноваційного процесу суспільний продукт матиме три форми:

• інтелектуальний продукт, тобто сукупність нових знань;

• результат упровадження нових знань у виробництво;

• товари та послуги, вироблені за допомогою інновацій.

Характерною рисою зазначених форм суспільного продукту є тісний взаємозв'язок між ними. Інтелектуальний продукт споживається в процесі виробництва інновації (впровадження). Інноваційний продукт споживається на стадії виробництва товарів і послуг. Якщо схематично зобразити викладений вище матеріал, то етапи горизонтального інноваційного процесу можна представити так:

Рис. 2.2. Етапи горизонтального інноваційного прогресу

Використовуючи різні критерії, у рамках кожного з етапів можна визначити більш детальну послідовну схему етапів інноваційного процесу. На рис 2.3 представлений найбільш прийнятний розподіл на етапи горизонтального інноваційного процесу.

З усього сказаного можна зробити висновок, що інноваційний процес - це динамічний процес зміни одного типу інновацій іншими типами, що також охоплює у рамках нововведення діяльність зі створення, впровадження та використання нового звання (14)

Рис. 2.3. Розширена схема етапів горизонтального інноваційного процесу

Відповідно до міжнародної практики ISO 9004 виділяють такі етапи горизонтального інноваційного процесу:

1. маркетинг, пошук і вивчення ринку;

2. проектування і (або) розробка технологічних вимог;

3. розробка продукції;

4. матеріально-технічне постачання;

5. підготовка і розробка виробничих процесів;

6. виробництво;

7. контроль, проведення випробувань і обстежень;

8. упаковка і зберігання;

9. реалізація і розподіл продукції;

10. монтаж і експлуатація;

11. технічна допомога і обслуговування;

12. утилізація продукції після використання.

В залежності від результату діяльності етапи інноваційного процесу можна розподілити на:

• науковий етап (результатом є інтелектуальний продукт - нові наукові знання, патенти, винаходи). Він включає фундаментальні і прикладні дослідженій;

• технічний етап (результат - досліджений ринок; зразок, зручний для використання у комерційних цілях);

• технологічний етап (результатом є технічна зміна виробництва);

• експлуатаційний етап (результат - якісний виріб, модифікований

виріб).

Автори [18] вважають, що в складі життєвого циклу можна виділити такі етапи:

1. базові (фундаментальні) дослідження;

2. науково-дослідні роботи, включаючи випробування прототипу;

3. дослідно-конструкторська розробка (технологія, способи і методи, ноу-хау);

4. комерціалізація і виробництво (маркетинг, бізнес-планування, інвестиції, обладнання, випуск);

5. продаж товарів, а також ліцензій і патентів, організація системи експлуатації і сервісу, технічна допомога;

6. завершення інновації (згортання виробництва, переоснащення, перекваліфікація)[ 8].

2.4 Моделі інноваційного процесу

Оновлення виробництва нерозривно пов'язане з його моделюванням, яке, в свою чергу являється невід'ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.

Моделювання - це процес, при якому оригінал - первинний об'єкт - логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.

Найбільшу цікавість, з точки зору управління інноваціями, викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ.

При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв'язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл (рис 2.4)[19].

2.4. Проста ланцюгова модель інноваційного процесу

Рис.2.5. Функціональна послідовність інноваційного процесу

Більш складною моделлю, що несе змістове навантаження, являється функціональна інноваційна модель (рис 2.5)

Згідно цієї концепції, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень, народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання повинні вести до автоматичного росту.

Якщо ж критично поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв'язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і обернених зв'язків.

Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.

Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в якій елементи процесу утворюють підсистеми, що знаходяться в постійному зв'язку і взаємодії з багатьма оберненими зв'язками. Модель подана у формі кола і відображає, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації (рис 2.6).

Рис. 2.6. Кібернетична модель інноваційного процесу

Д - дослідження (результат дослідження, виникнення нових ідей); Р - розробка; Е експериментальне виробництво; В - виробництво; М - маркетинг; 3 - збут. Більш насиченою і привабливою є інноваційна модель Д.Дойла відомого канадського підприємця (рис.2.7)

Зрозуміло, що зв'язок і труднощі кожної стадії будуть відрізнятися для різних виробів за технологією і виробничим циклом. Крім того, будуть розходження між бізнесом, орієнтованим на сервіс, і бізнесом з виробництва товарів. Проте, кожна з цих фаз буде обов'язково присутньою у кожному інноваційному циклі.

Продемонстрований ланцюг більше відповідає технологічно насиченому виробництву. Більшість компаній проводять і НДДКР, і дослідження ринку протягом усього життєвого циклу товару в надії модифікувати його і знайти нові ринки. Саме ця діяльність запобігає випадковим погіршенням у продажу і, відповідно, у прибутку.

Зі схеми легко побачити, що виріб міг би „вмерти" на кожному із наведених етапів, що пов'язано із великими труднощами подолання кожного етапу відновлення [19].

Смєхова Т.А[6] пропонує нелінійну інтегровану модель інноваційного процесу, представлену на рис.2.8.

2.5 Вплив інноваційних процесів на розвиток виробництва

Мета інноваційних процесів - розвиток виробництва і підвищення його ефективності в умовах дотримання вимог охорони природного навколишнього середовища.

Отже, інновації в системі техніки, технології, управління, підприємницької діяльності в цілому повинні сприяти кращому використанню виробничих ресурсів, поліпшенню якості продукції і забезпечити належне зберігання довкілля.

Інноваційна діяльність безпосередньо пов'язана з управлінням змінами, викликаними переходом до ринку, кризою виробництва, а також ростом перспективних виробництв, які швидко розвиваються.

В Україні практично відсутня зважена інвестиційна політика держави, яка стимулювала би розвиток промислового виробництва.

Необхідні відповідні заходи заохочення державою науково- технологічної діяльності і прискорення інноваційного циклу, зокрема податкові пільги виробникам продукції та експортні пільги для підприємств, що реалізують готові високотехнологічні вироби (див. тему 10).

Але, незважаючи на труднощі, інноваційна сфера України зберігає життєздатність і тенденцію розвитку. Цьому сприяють як ринкові, так і адміністративні важелі. Але роль держави в цьому процесі повинна бути вагомішою.

Позитивний вплив процесів інноваційної діяльності повинен проявлятися в виробництві конкурентоспроможної продукції, рості фондовіддачі, зниженні фондомісткості продукції, підвищенні продуктивності праці, поліпшенні якості і зростанні рентабельності виробництва продукції.

Для виявлення результатів впливу інноваційного процесу на підприємницьку діяльність порівнюють дані діяльності з впровадження у виробництво проекту інновацій і без їх впровадження. І якщо позитивного ефекту не спостерігається, то такі інновації рекомендувати до впровадження немає сенсу [1].

В залежності від масштабів виробництва, характеру продукції, традиційних форм організації науково-технічної діяльності та інших факторів підприємство може здійснювати:

• повний цикл НДДКР: фундаментальні дослідження (теоретичні і пошукові), прикладні НДР і ДКР;

• фундаментальні пошукові, прикладні НДР і ДКР;

• прикладні НДДКР;

• лише ДКР.

Вказані роботи можуть бути виконані, як власними силами, так і зовнішніми науковими організаціями, причому підприємство може бути власником (співвласником) інтелектуального продукту, або не бути таким.

Потреба в здійсненні інноваційної діяльності на підприємстві обумовлена:

-посиленням інтенсивних чинників розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технологічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності;

-визначальною роллю науки в підвищенні ефективності розробки і упровадження нової техніки;

-необхідністю істотного скорочення термінів створення, освоєння нової техніки;

-підвищенням технічного рівня виробництва; необхідністю розвитку масової творчості винахідників і раціоналізаторів;

-збільшенням витрат і погіршенням економічних показників підприємств при освоєнні нової продукції;

-швидким моральним старінням техніки і технології; об'єктивною необхідністю прискореного упровадження нової техніки і технології і т.д.

Інноваційна діяльність підприємства - це складна динамічна система дії і взаємодії різних методів, чинників і органів управління, що займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, вдосконаленням устаткування і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі новітніх досягнень науки, техніки і передового досвіду; плануванням, фінансуванням і координацією науково-технологічного прогресу;

вдосконаленням економічних важелів і стимулів; розробкою системи заході її по регулюЛанню комплексу взаємообумовлених заходів, направлених ми прискорення інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу і підвищення його соціально-економічної ефективності.

Контрольні запитання

1. Які сфери діяльності охоплюють інноваційні процеси?

2. Як ви вважаєте, інноваційний процес і інноваційна діяльність є тотожними поняттями?

3. У чому сутність інноваційної діяльності?

4. Назвіть основні етапи горизонтального інноваційного процесу.

5. Назвіть основні фази вертикального інноваційного процесу.

6. Що розуміють під науковими дослідженнями і розробками?

7. У чому полягає сутність дифузних процесів у формування інноваційного середовища?

8. Моделі інноваційного процесу, їх особливості.

9. Охарактеризуйте кібернетичну модель інноваційного процесу.

10. Охарактеризуйте модель інноваційного процесу на окремому підприємстві.

11. Опишіть сутність і завдання інноваційної діяльності на підприємстві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цигилик 1.1. та інші. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 128с.

2. Власова A.M., Краснокутська H.B. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,2003. - 502с.

3. Завлин П.Н, Васильєв A.B. Оценка эффективности инноваций. - СПб.: Бизнес-Пресса, 1998.-215с.

4. Гамидов Г.С и др. Основы инноватики и инновационной деятельности.- СПб.: Политехника, 2000. -323с.

5. Инновационный менеджмент: Учеб. для вузов / Под. ред. С.Д. Ильенковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 327с.

6. Закон України „Про інноваційну діяльність" від 4.07.2002р. №40 / IV // Урядовий кур'єр. - №143 від 7 серпня 2002р.

7. Смехова Т.А. Инновационная деятельность и инновационный процес: в чем отличие // Инновации. - 2004. - №2(69). - С.34-36.

8. Гунин В.И и др. Управление инновациями: 17-модульная программа для менеджеров „Управление развитием организации". Модуль 7. - М.:ИНФРА- М,1999.-328с.

9. Макаренко И.Н. Инновационно-инвестиционная политика в кризисной фазе экономического цикла //Наука та наукознавство. - 1996. - №3-4,- С. 110 -122.

10. Павленко I.A. Економіка та організація інноваційної діяльності. - К.: КНЕУ, 2004. - 202с.

И. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності. - К.: Академія, 2005. -399с.

12. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / Під. ред. проф. 0.1. Волкова, проф. М.П. Денисенка . - К.: ВД „Професіонал",2004. - 960с.

13. Медынский В.Г., Скамай Л.Г. Инновационное предпринимательство: Учеб. пособие -. М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003 - 352с.

14. Баранов О.Г. Інноваційний процес як об'єкт державного регулювання //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №6(36). - С.172 - 178.

15. Морозов Ю.П., Гаврилов А.И., Городнов А.Г. Инновационний менеджмент: Учеб. пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003. - 286с.

16. Парсаданян С.А., Потемкин B.K. Инновационная деятельность: организация, технологии, проектирование. - СПб.: ИРЭ РАН, 2001. -234с.

17. Ресурсы инноваций: организационный, финансовый, административный: Учеб. пособие для вузов / Под. ред. проф. И.Н.Николаевой. - М.: ЮНИТИ- ДАНА,2003. - 345с.

18. Грачева М.В., Кулагин A.C., Симаранов С.Ю. Инновационное предпринимательство, его риски и обеспечение безопасности //Инновации. - 2001,-№8(45).-С.65 -70.

19. Василенко О.В., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник/За ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003,- 440с.

20. Завлин П.Н., Ипатов A.A., Кулагин A.C. Инновационная деятельность в условиях рынка. -Спб.: Питер, 1994. - 196с.

Тема з особливості процесу створення та формування попиту на інновації

3.1 Поняття маркетингу інновацій

Інноваційний процес безпосередньо пов'язаний з маркетинговою діяльністю. Ще в п'ятдесяті роки П.Друккер зазначав, що "з метою забезпечення потреб споживача будь-яка господарська організація здійснює дві - і лише ці дві є головними - функції: маркетинг та інновація".

Маркетинг інновацій - процес, що включає планування виробництва інновацій, дослідження ринку, налагодження комунікацій, встановлення цін, організацію просування інновацій, розгортання служб сервісу.

Термін "інноваційний маркетинг" трактується як ринкова орієнтація управління інноваційними рішеннями. Це означає, що інноваційний проект повинен включати побудову схеми маркетингової концепції, яка базується на відповідних маркетингових дослідженнях.

Маркетинг інновацій характеризується такими елементами [3]:

1. філософія бізнесу;

2. маркетингові дослідження;

3. інструменти маркетингу;

4) план і бюджет маркетингу.

Філософія бізнесу - увага концентрується не на продукції чи виробництві, а на проблемах, потребах і бажаннях існуючих чи потенційних груп споживачів, і ставляться в центр діяльності фірми.

Концепція маркетингової стратегії включає в себе диференціацію цільових груп і продуктів, які могли б мати успіх у споживача, та визначення конкурентної політики.

Маркетинг - діяльність із вивчення ринку, управління і регулювання виробництва, збуту товарів і послуг на основі інформації про кон'юнктуру ринку,

Кон'юнктура охоплює інформацію про становище товару на ринку і про вплив зовнішніх факторів [4]:

1. поведінки споживачів;

2. конкуренції;

3. цінової політики;

4. досягнень, технологічних нововведень;

5. дій уряду і законодавчих актів;

6. засобів масової інформації;

7. стану і прогнозів розвитку економіки;

8. рівня інфляції і т.д.

Суть маркетингової концепції можна сформулювати так: компанія координує всі дії, що будуть сприяти задоволенню потреб покупця, і одержує для себе прибуток, створюючи і підтримуючи в покупця стан задоволеності.

Маркетингові дослідження. Маркетингова стратегія на основі інформації про потенційний ринок, трудові, виробничі та фінансові ресурси повинна забезпечувати досягнення цілей проекту. Ринкова орієнтація підготовки проекту включає аналіз ринків збуту, ринків постачання, розробку концепції забезпечення необхідними ресурсами нововведень.

Концепція маркетингових досліджень охоплює не лише організацію збуту продукції, а, перш за все, вивчення ринку і підготовку прогнозних матеріалів для орієнтації виробництва на випуск тих чи інших товарів та їх збут. В основу маркетингової діяльності покладено завдання визначення достовірності потреб в певній продукції. Комплексне дослідження ринку являє собою систему важливих маркетингових заходів, проведення яких забезпечує ефективне прийняття управлінських рішень [6 ].

Інструменти маркетингу. Засоби маркетингу являють собою сукупність факторів, об'єднаних поняттям "комплекс маркетингу" [6]:

1. продукт - ширина і глибина асортименту, якість, дизайн, упаковка, технічне обслуговування, сервіс, гарантійне обслуговування, можливості повернення, продаж;

2. ціна - позиціювання ціни, знижки і умови оплати, умови фінансування;

3. просування - реклама, паблік рілейшн, персональний продаж, стимулювання продажу, політика відносно торгової марки;

4) збут - канали збуту, щільність мережі збуту, час від оформлення замовлень до поставки, запаси, транспорт.

Використання комплексу маркетингу відносно нового продукту і ринку, а також розробка варіантів їхньої взаємодії дозволяють з'ясувати маркетингові можливості організації і ринкові небезпеки як базову інформацію для вироблення цілей і стратегії поводження організації на ринку.

Аналіз ринкових можливостей організації здійснюється з використанням факторів маркетингового середовища і, насамперед, мікросередовища, у якому функціонує організація.

Аналіз дає змогу передбачити ринкові шанси та переваги інноваційного продукту.

Маркетингова спрямованість інноваційної діяльності [7]:

1) за складом інноваційної технології: інноваційна ініціатива, потреба ринку, виробництво - як об'єкт задоволення потреб ринку;

2) за умовами реалізації інноваційного процесу: технології, засоби і ресурси, економічні показники, носії інноваційної програми;

3) за заходами для поліпшення сприйняття інновацій споживачами: ознайомлення, зацікавлення, оцінка, апробація, адаптація;

4) за чинниками сприйняття інновацій споживачами: визначення переваг нового виробу, відповідність нового виробу менталітету споживача, доступність інновацій для споживача.

План і бюджет маркетингу. Для досягнення цілей маркетингу треба визначити необхідні заходи чи кошти і розробити план дій на основі результатів маркетингових досліджень, використовуючи всі наявні інструменти маркетингу. Маркетингові витрати складаються в бюджет маркетингу, який необхідний для оцінки проекту і для контролю над його виконанням після впровадження. Для виконання інноваційного проекту треба визначити види маркетингової діяльності і розробити графік часу, який відображає початковий момент і тривалість інноваційної діяльності, що важливо для проекту. Ціль планування маркетингової діяльності - визначення необхідних заходів, ресурсів, а також координація і управління маркетингом на передвиробничій стадії і на стадії експлуатації нововведення. План маркетингової діяльності [3] - це головна передумова для прогнозування як витрат маркетингу, так і прибутку від нововведення.

3.2 Маркетингова петля якості інновацій

Перехід вітчизняних підприємств до ринкових відносин тісно пов'язаний із забезпеченням пріоритетів споживчої вартості, її якості і техніко-економічних характеристик. Забезпечення якості інновацій - важлива складова частина системи маркетингу інноваційного продукту і в якості функціональної підсистеми повинна входити в комплекс проведення маркетингових досліджень.

Цей комплекс включає: маркетинг (пошук і вивчення ринку); проектування і розробку технічних вимог, розробку продукції; матеріально- технічне забезпечення; розробку і підготовку виробничих процесів; виробництво продукції; контроль, проведення досліджень і обстежень; упаковку і зберігання; реалізацію і розподіл; монтаж і експлуатацію; технічнудопомогу і обслуговування; утилізаціюпісля використання (3.1)

Рис.3.1 Маркетингова петля якості.

Взаємодію і взаємозалежність факторів, які впливають на якість інновації на різних стадіях її повного життєвого циклу, можна представити схематично у вигляді маркетингової петлі якості [7].

Елементи та ідеї маркетингу реалізуються в конкретних функціях системи забезпечення якості.

Під забезпеченням якості продукції, що випускається підприємством з орієнтацією на концепцію маркетингу, розуміють врахування потреб споживачів, розробку новинок, їх реалізацію, ефективне технічне обслуговування і експлуатацію протягом нормативного терміну служби, що передбачає термін морального зносу виробів.

Під забезпеченням якості продукції, що випускається підприємством з орієнтацією на концепцію маркетингу, розуміють врахування потреб споживачів, розробку новинок, їх реалізацію, ефективне технічне обслуговування і експлуатацію протягом нормативного терміну служби, що передбачає термін морального зносу виробів.

Таке поняття дещо відрізняється від загальноприйнятого, оскільки вирішальну роль в забезпеченні якості інновації тут відводиться маркетингу. Ціллю процесу забезпечення якості продукції є виробництво продукції у відповідності із суспільними потребами і замовленнями споживачів при тісних зв'язках з ними відділів і служб маркетингу. Саме вони мають всі можливості для виявлення і визначення потреб, сприяння перетворенню їх в конструкторські ідеї, а також прийняття участі в розробці нової продукції з необхідним споживачу рівнем якості. Науково-дослідний, конструкторський, технологічний, виробничий підрозділи також пропонують ідеї розробки нових виробів. Однак визначальним, з точки зору комплексного забезпечення якості, є служба маркетингу, яка постійно взаємодіє зі споживачами.

Служба маркетингу пропонує детальний перелік вимог, якими керуєтьсяг підприємство при виготовленні нового виробу. Це такі параметри [1]: експлуатаційні характеристики (умови навколишнього середовища, реальні режими роботи), естетичні та ергономічні характеристики (дизайн, упаковка, умови експлуатації), схема встановлення і монтажу, стандарти і законодавчі регламенти, забезпечення і перевірка якості. Службою маркетингу відпрацьовується система оберненого зв'язку із споживачем і контроль одержаної інформації. Дані аналізуються, порівнюються, інтерпретуються і доводяться до відома конкретних служб згідно із встановленими процедурами. Своєчасно отримана інформація дозволяє внести необхідні зміни в проект, вона є орієнтиром для прийняття рішень.

Важливим у якості продукції є підтримка оберненого зв'язку з ринком і здійснення авторського контролю над продукцією. З цією метою розробляється система раннього виявлення дефектів, що забезпечує надходження інформації про повернення виробу, особливо на стадії використання, що дозволяє своєчасно внести необхідні корективи підприємством - виробником. Система оберненого зв'язку забезпечує контроль показників якості виробу протягом всього терміну його служби. В рамках системи потрібно проводити аналіз рівня задоволення потреб споживача в якості продукції, включаючи безпечність і надійність.

Служба маркетингу особливу увагу звертає на забезпечення якості в період експлуатації, оскільки саме в цих умовах реалізуються проектні характеристики виробу. Значну увагу надають також післяпродажному обслуговуванню продукції і, якщо між замовником і постачальником взаємовідносини завершуються лише підписанням договору про постачання, то це не стимулює останнього до покращення показників якості своїх виробів. Тому договірні зобов'язання про поставку продукції включають чіткий перелік положень, що регулюють взаємовідносини замовника і виробника за контролем якості продукції, заснованому на взаємній довірі, взаємовигоді.

Фірма зацікавлена в постійному плануванні нових товарів, бо це дає їй можливість:

1. розширити збут;

2. збільшити прибутки;

3. зменшити залежність від ходу реалізації одного товару або асортиментної групи;

4. ефективніше використовувати існуючу систему товарообігу;

5. створити або підтримати імідж інноваційного підприємства.

Отже, маркетинг інновацій є особливою формою маркетингу, тому

що належить до числа тих вкладень, віддача від яких не є гарантованою.

3.3 Створення і формування попиту на інновації та засоби його відображення

В умовах ринкової економіки аналіз попиту на науково - технологічну продукцію має першочергове значення. Аналіз попиту на нововведення проводиться в таких напрямках:

1. аналіз потреби у випущеному і (чи) реалізованому нововведенні чи новому виді діяльності;

2. аналіз попиту на нововведення і пов'язані з ним послуги та вплив на них різних факторів;

3. аналіз впливу попиту на результати діяльності підприємства;

4. визначення максимальної можливості збуту й обгрунтування плану збуту з урахуванням вирішення перших трьох завдань, а також виробничих можливостей фірми.

Особливості розвитку нововведень і різноманітність їх видів багато в чому визначають специфіку аналізу попиту на них у кожному конкретному випадку.

Фірма, що виробляє інноваційну продукцію, проводить порівняльний аналіз параметрів раніше виробленої і нової продукції за визначеною схемою. При цьому виявляється:

1. наявність у конструктивній розробці нового виробу в порівнянні зі старим принципово інших підходів;

2. певна кількість нових деталей, вузлів у виробі або операцій у технології;

3. додаткова сума витрат на зміну виробу і частка її у витратах на новий виріб.

У результаті порівняльного аналізу нову продукцію можна поділити на три групи :

1. така, що раніше не існувала (наприклад, лазерні диски);

2. така, що вироблялася раніше, але істотно змінена конструкційно (наприклад, електрочайник зі штепсельним роз'ємом, умонтованим у підставку);

3. така, що має тільки нове оформлення (наприклад, зубна паста в аерозольному виконанні).

Для управління попитом підприємству-виробнику нової продукції необхідно знати фактори, що впливають на величину і характер попиту (детермінанти попиту). Детермінанти, що впливають на попит на інновації, значно відрізняються від факторів попиту на традиційно пропоновану споживачам продукцію.

Усі фактори попиту на нову продукцію можна розділити на внутрішні, стосовно до діяльності об'єкта аналізу, і зовнішні, пов'язані, в основному, з особливостями функціонування зовнішнього середовища.

Розглянемо вплив найбільш важливих внутрішніх факторів [5]:

1. виробничо-торговельна стратегія виробника (конструктивні особливості) нової техніки;

2. мода;

3. якість нової продукції;

4. забезпечення гарантійного і сервісного обслуговування нової продукції;

5. витрати на наукові дослідження і розробки;

6. технічний рівень підприємства-виробника;

7. швидкість освоєння нової продукції;

8. транснаціональний рівень фірми;

9. ціна на нову продукцію;

10. вибір найбільш авторитетного покупця, збутова стратегія - "стратегія світила". Перші покупці користуються пільговими умовами придбання товару;

11. вибір ринкового сегменту;

12. комунікаційні фактори;

13. реклама;

14. рівень професійної підготовки персоналу підприємства-виробника.

Розглянемо тепер зовнішні детермінанти попиту, значна частина яких характеризує місцезнаходження підприємства, що виготовляє і (чи) реалізує нову науково-технічну продукцію:

4. 1.загальноекономічний стан держави;

5. 2.особливості політичної ситуації;

6. 3.правове забезпечення господарської діяльності;

7. 4.екологічна ситуація в регіоні і жорсткість заходів її державного регулювання;

8. 5.технічний прогрес;

9. 6.співвідношення вже існуючої та нової продукції на ринку;

10. 7.підвищення ефективності роботи споживача нововведень;

11. 8.дієвість реклами;

12. 9.доходи споживачів;

13. 10.наявність на ринку "старих" товарів аналогічного призначення;

11.невизначеність самої науково-технічної продукції.

Дуже важливою є диференціація попиту за формами утворення, що відбиває стадії життєвого циклу продукції.

При цьому розрізняють:

1. потенційний попит, що виникає на стадії розроблення і підготовк.і нової продукції до виходу на ринок;

2. попит, що формується на етапі виходу нової продукції на ринок;

3. попит, що розвивається на етапі утвердження нової продукції на

ринку;

4. попит, що сформувався відповідно до стадії зрілості інноваційної продукції.

Таке групування видів попиту характеризує стан ринку нового продукту. У цьому випадку розрізняють:

1. негативний попит - відбиває факт "недолюблювання" товару потенційними споживачами, що намагаються уникнути його купівлі;

2. відсутність попиту - спостерігається у двох випадках: коли споживачі, на яких орієнтовано виробництво даної продукції чи її реалізація, не зацікавлені в ній або не знають про неї;

3. прихований попит - відбиває неможливість задоволення споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг;

4) нерегулярний попит - характеризується виникненням коливань попиту протягом тривалого часу;

5) повноцінний попит - означає адекватність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості;

4. надмірний попит - виникає, коли розмір попиту перевищує розмір пропозиції. Це дуже сприятлива ситуація для виробників. Вона дає змогу вивести на ринок нові продукти і випередити конкурентів;

5. нераціональний попит - до нього відносять попит на товари, шкідливі для здоров'я.

Отже, процес формування успіху підприємства-інноватора лежить на перетині множини маркетингових, науково-технологічних, виробничих рішень. Об'єктивний аналіз попиту важливий при створенні інновацій, оскільки він вказує на наявність ринкового потенціалу, що визначає можливість прийняття інновації певного типу і спрямованості, які розробляє і пропонує на ринку певне підприємство. Тільки наявність споживацького попиту на конкретні ринкові сегменти створює фундамент технологічно й економічно обгрунтованої стратегії інноваційного розвитку [9].

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте сутність проблеми взаємодії суб'єктів інноваційного процесу.

2. Назвіть специфічні риси методів виявлення та аналізу попиту на інновації. Чим вони спричиняються?

3. Охарактеризуйте можливі варіанти відповідності характеристик нових товарів суб'єктам ринку: споживачам, виробникам, суспільним, і державним інститутам.

4. Основні положення методичного підходу до оцінки ступеня відповідності нових товарів суб'єктам ринку та прийняття рішень на основі результатів оцінки.

5. Охарактеризуйте модель аналізу поведінки споживачів на ринку.

6. Розкрийте сутність заходів комплексу маркетингового стимулювання, які застосовуються для створення й стимулювання попиту на інновації.

7. Назвіть типи споживачів, виділені за їхнім ставленням до продукту.

8. Поясніть сутність методичного підходу до оптимізації витрат на створення і стимулювання попиту.

9. Поясніть різницю у значущості складових комплексу маркетингового стимулювання для товарів широкого вжитку й товарів промислового використання.

10. Наведіть приклади застосування цінових стратегій для створення й стимулювання попиту на інновації.

11. Охарактеризуйте основні підходи до позиціонування інновацій на ринку. Наведіть власні приклади їх застосування.

12. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні фактори мотивації споживачів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гончарова Н.П., Перерва П.Г.Маркетинг инновационного процесса.-К.: ВИРА-Р, 1998.-367с.

2. Брень К.В. Новий підхід - шлях до лідерства // Маркетинг в Україні. - 2004. -№І.-С.33-35.

3.Титов А.Б. Маркетинг и управление инновациями.- СПб: Питер,2001 .-240с.

4. Анри Жан-Поль. От идеи до рынка: семь ступеней к инновациям на МСП // Инновации. - 2000. -№3-4. - С.88-91.

5. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник/ За ред. В.О.Василенко. -К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003. - 440с.

6. Мороз Л. А., Чухрай Н.І. Маркетинг. -Львів: Захід-Інтелект, 2002. -244с.

7. Кардаш В.Я.Маркетингова товарна політика.-К.: КНЕУ, 2001. -265с.

8. Цигилик 1.1., Кропельницька С.О., Мозіль О.І., Ткачук 1.Т. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. К.: ТЗОВ "Політром", 2004. - 127 с.

9. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / Під ред. проф. О.1.Волкова, проф. М.П.Денисенка. - К.: ВД "Професіонал", 2004. - 960с.

Тема 4 інноваційна політика підприємства

4.1. Місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства

Інноваційна політика складається з двох понять: „інновація" і „політика".

„Політика" - походить від давньогрецького слова „politike" і означає державний, суспільний, уміння (мистецтво), управління.

„Інновація" - введення нового, нововведення.

Інноваційна політика - форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкуренто-спроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.

Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду функціонування національної економіки, окремого підприємства, а інноваційні - розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень [1].

Впроваджуються інновації у виробничу практику - технологію, техніку тощо не просто для удосконалення її, а для того, щоб при допомозі цього удосконалення забезпечити зростання обсягів виробництва продукції, економніше використовувати природні ресурси і поліпшувати якість готової продукції, інакше кажучи, виходячи з наявних ресурсів і можливостей їх використання, забезпечити вищий рівень життя.

Інноваційна політика сприяє впровадженню в практику основних вимог інноваційної стратегії.

Розглянемо основні складові інноваційної політики підприємства, а саме - цілі й стратегії його розвитку (рис. 4.1) [2].

Інноваційна політика - форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкуренто-спроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.

Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду функціонування національної економіки, окремого підприємства, а інноваційні - розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень [1].

Впроваджуються інновації у виробничу практику - технологію, техніку тощо не просто для удосконалення її, а для того, щоб при допомозі цього удосконалення забезпечити зростання обсягів виробництва продукції, економніше використовувати природні ресурси і поліпшувати якість готової продукції, інакше кажучи, виходячи з наявних ресурсів і можливостей їх використання, забезпечити вищий рівень життя.

Інноваційна політика сприяє впровадженню в практику основних вимог інноваційної стратегії.

Розглянемо основні складові інноваційної політики підприємства, а саме - цілі й стратегії його розвитку (рис. 4.1) [2].

Рис. 4.1. Складові елементи інноваційної політики підприємства.

Стратегічні цілі підприємства характеризують кількісний (обсяг, зростання, доля ринку) або якісний (інноваційна поведінка) бік очікуваного результату. Стратегічні інноваційні цілі, як правило, не мають кількісної характеристики. Вони формуються у вигляді декларацій про інноваційні наміри, з яких формується підприємницька концепція підприємства, визначаються її базові й функціональні стратегії, що надають змогу її реалізувати, й розробляється формальна система оперативних планів. Постановка й формування стратегічних цілей є вихідною базою для вибору й розробки стратегій, що забезпечують їхню реалізацію.

Стратегія в загальному вигляді - це пошук найбільш результативних варіантів вводу в дію ресурсів (капіталу, робочої сили) відповідно до головних цілей підприємства й з урахуванням ситуації на ринку, як на даний момент, так і очікуваної. Стратегія передбачає розробку обгрунтованих дій і правил (програм, проектів) досягнення поставлених цілей, зважаючи на науково-технологічний потенціал підприємства та його ринково-збутові можливості.

Інноваційна політика підприємства має визначати напрями його змін відповідно, до вимог зовнішнього середовища, окреслювати коло можливих інноваційних рішень, формувати інноваційні завдання залежно від типу обраної стратегії, створювати умови для оперативної реалізації інновацій.

Інноваційна політика має бути спрямована на створення умов для [3]:

1. формування підходів до визначення позиції підприємства на ринку і напрямків його діяльності відповідно до ринкових тенденцій;

2. прогнозування, формування програмно-цільових підходів до прийняття інноваційних рішень з метою обгрунтування та організаційного супроводу розробленої на перспективу концепції розвитку підприємства;

3. проведення робіт щодо вдосконалення існуючої технології та організації виробництва продукції, створення технологічної бази, яка дасть можливість в майбутньому швидше та ефективніше реагувати на нововведення, вимоги і потреби ринку;

4. підвищення ролі людського фактора, активізація до інноваційної діяльності, що забезпечить розвиток персоналу, підвищення його професіоналізму, вміння вирішувати інноваційні проблеми, посилить інтерес колективу до інновацій, підвищить рівень креативності інноваційних рішень.

Реалізація інноваційних рішень можлива за умови виваженої інноваційної політики, яка формує умови залучення до інноваційної діяльності певних функціональних служб підприємства. Так, своєчасне розпізнавання нових вимог забезпечується кваліфікованими маркетинговими дослідженнями, за результатами яких визначають напрями інноваційних змін і окреслюють завдання у сфері науково-технічних та конструкторсько- технологічних робіт. Належне виконання їх можливе за умов наявності висококваліфікованого персоналу відповідної спеціалізації та продуманої системи мотивації. Виконувані роботи слід фінансувати у розмірах, достатніх для їх проведення на сучасному рівні, що потребує значних інвестицій як на стадії розроблення новації, так і на стадії її впровадження.

Зважаючи на це, складовими інноваційної політики вважають [3]:

-маркетингову політику;

-політику в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

-політику структурних змін;

-технічну політику;

- інвестиційну політику.

Маркетингова політика. Має на меті формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку. Націлена на вирішення таких завдань: визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень; розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення механізмів їх реалізації; аналіз ефективності здійснюваної політики. Проведення маркетингових досліджень дасть змогу вивчити структуру товарного ринку і прийняти рішення щодо форм і методів розвитку конкурентного середовища на ньому. Результатом буде вирішення головного завдання підприємницької діяльності - забезпечення виготовлення підприємством потрібної споживачам продукції, яка знайде позитивний відгук і сформує попит у максимально можливої їх кількості за умови економічно обгрунтованих цін.

Політика в галузі НДДКР. Її завданнями є визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з врахуванням результатів маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики і оцінювання її результатів.

Політика структурних змін. Зорієнтована на вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства, формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва. Організаційна структура і культура підприємництва тісно взаємопов'язані і формують структуру відносин між працівниками підприємства. Цим елементам належить вирішальна роль на стадії розроблення механізму впровадження новацій і безпосередньо на стадії впровадження. Отже, і необхідно дослідити рівень розвитку культури підприємства та відповідність організаційної структури цілям і завданням підприємства; розробити рекомендації щодо формування їх відповідного стану для здійснення інно­ваційної політики; передбачити механізм реалізації таких перетворень; сформувати політику розвитку персоналу; розробити методику оцінювання ефективності культури підприємництва та відповідність організаційної структури щодо реалізації завдань інноваційного розвитку.

Технічна політика. Визначає можливості впровадження новацій. Завданнями технічної політики є вивчення можливостей виробництва і вимог до нього та за необхідності усунення виявлених невідповідностей; розроблення напрямів технічного переозброєння (оновлення) основних засобів підприємства; створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства; аналіз та оцінювання ефективності здійснюваної технічної політики.

Інвестиційна політика. Охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприємства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Націлена на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

П

Інноваційні прогнози

ослідовність формування і реалізації інноваційної політики підприємства подано на рис. 4.2.

Загальна стратегія організації

Виживання

Наступу

Стабільності

Тип інноваційної політики

Наступальна

Наступально-ризикова

Еволюційна

Складові інноваційної політики

Маркетингова

політика

Політика структурних змін

Політика у галузі НДДКР

Технічна політика

Інвестиційна

політика

Обгрунтування і розроблення інноваційних проектів

Вибір інноваційних проектів

Реалізація інноваційних проектів

Аналіз результатів іоцінювання ефективності інноваційних проектів

Рис.4.2. Послідовність формування і реалізації інноваційної політики

Отже, створення і упровадження інновацій є процесом, до якого залучають усі внутрішні елементи підприємства, Усі структурні одиниці, їх постійна взаємодія дає змогу реалізувати інноваційні рішення у заплановані терміни і в межах виділених ресурсів, внести своєчасні корективи у перебіг інноваційної діяльності з метою виявлення оптимального способу реалізації інновацій з врахуванням змін, що стались у іовнішньому середовищі

Потреба у взаємодії функціональних служб підприємства, відповідальних за реалізацію складових інноваційної політики, змінюється залежно від стадії життєвого циклу інновації [3].

На стадії зародження інновації, як правило, ініціюють взаємодію служб, що відповідають за НДДКР та маркетингову політику. Перша — з точки зору досягнень науки і техніки, друга — з погляду ринкових потреб. На цій стадії здійснюють маркетингові дослідження і збір інформації науково-технічного характеру. Одночасно відбувається взаємодія цих служб із фінансовою службою з метою визначення можливості залучення необхідних інвестицій. Рішення про початок фінансування приймають, виходячи із бюджету підприємства та ринкової привабливості інновації.

Стадія освоєння інновації характеризується взаємодією відділу НДДКР з маркетинговою службою з метою продажу пробних партій нового товару, формування маркетингової політики та внесення в неї коректив відповідно до зворотних сигналів ринку. Взаємодія зі службами, що відповідають за технічну політику, полягає у визначенні виробничих можливостей підприємства, плануванні заходів з технічного переозброєння для налагодження виробництва новинки. Кадрова політика має бути націлена на формування кваліфікованого складу працівників. Фінансова політика повинна бути спрямована на дотримання бюджету впровадження нового продукту, а якщо пробний маркетинг показав необхідність доопрацювання новинки - на визначення гранично допустимих додаткових витрат на розроблення або ж згортання фінансування (за умови, що ринок не виявив інтересу до новинки).

На стадії дифузії відділ маркетингу ініціює розширення асортименту продукції. Можливості розширення асортименту визначаються як творчими здібностями працівників відділу НДДКР, так і характеристиками обладнання, його гнучкістю, здатністю до пе­реналагодження. Фінансова політика полягає в оцінюванні величини отриманих від реалізації інновації доходів і порівнюванні їх із прогнозними, в ініціюванні заходів, спрямованих на зниження собівартості.

Стадія старіння передбачає прийняття рішень щодо зняття з виробництва застарілої продукції або продовження її життєвого циклу шляхом модифікації. З метою визначення можливостей модифікації товару, термінів цих робіт та обсягів їх фінансування мають взаємодіяти служби маркетингу, НДДКР, фінансові, технічні. Якщо ж приймається рішення щодо зняття товару з виробництва, то кадрові служби мають визначитися із політикою щодо персоналу (можливостей перекваліфікації, працевлаштування тощо).

Отже, інноваційна політика - це симбіоз цілей розвитку і маркетингової діяльності, досліджень і досягнень у науковій та виробничій сферах, управлінських рішень щодо їх впровадження з урахуванням ресурсних обмежень і можливостей підприємства. Завдяки їх оптимальній взаємодії створюються умови для обгрунтованого прийняття та оперативної реалізації ефективних інноваційних рішень на тих сегментах ринку, де працює підприємство. Усі складові інноваційної політики підпорядковуються стратегічним цілям і завданням підприємства. Вона формує його інноваційний потенціал, закладаючи основи для вибору інноваційної стратегії (див. тему 6).

Інноваційна політика формується на всіх рівнях підприємницької і управлінської діяльності залежно від потреби, бажання і можливостей тих суб'єктів підприємства, від яких залежить суть інноваційної політики.

Механізм реалізації інноваційної політики наступний:

• забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підприємства, регіону, національної економіки;

• вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб'єктах господарювання;

• наявність фінансових ресурсів для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

• проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;

• контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;

• підготовка кадрів для втілення в життя інноваційної політики.

На характер і зміст інноваційної політики впливає потреба переходу національної економіки від екстенсивного до інтенсивного методу розвитку, тобто розвитку за рахунок ефективнішого використання наявних виробничих ресурсів, отримання максимальних результатів при їх мінімальних витратах.

Крім того, на впровадження інновацій на підприємствах впливають результати фундаментальних наукових досліджень, вимоги конкуренції. Конкуренція, ризик стати банкрутом змушують підприємства найповніше впроваджувати науково-технічні досягнення, використовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації праці і виробництва з метою поліпшення якості товару, залучення більшої кількості покупців і отримання максимальної вигоди.

4.2 Прогнозування і планування інноваційної діяльності

Система управління інноваційною діяльністю передбачає необхідність виконання певних дій, пов'язаних з розробкою науково- технічних прогнозів. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням, яке, як відомо, є однією з найважливіших функцій управління. Воно дозволяє передбачати можливість появи тих чи інших результатів у майбутньому і являє собою науково-обгрунтоване судження про можливі стани організації і її середовища, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення [4].

Прогнозування співвідноситься з більш широким поняттям - передбаченням, як випереджальним відображенням дійсності, заснованим на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу гіпотези складають теорія і відкриття на її основі закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика досліджуваних об'єктів, що виражає загальні особливості їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має більшу визначеність, оскільки грунтується не тільки на якісних, але й на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан організації і її середовища також і кількісно.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій у досліджуваній організації і її зовнішнім середовищі. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, влаштовуються прийняті управлінські рішення. Його головна відмінна риса - визначеність і директивність завдань.

Планування спрямоване на прийняття і практичне здійснення уп­равлінських рішень, ціль прогнозування - створити наукові передумови для їхнього прийняття.

Для прогнозування інноваційної діяльності організації використову­ються різні типи прогнозів. Кожен тип прогнозу має свої відмінні ознаки. До числа найбільш важливих ознак відносяться: час попередження чи часовий обрій (прогноз), масштаб прогнозування, характер об'єкта, функції прогнозу, можливість впливу організації на своє майбутнє і т.д.

На базі виконаного прогнозу і розгляду можливих критеріїв керівництво підприємством вирішує питання про спрямованість інноваційних планів, завданнями яких є вибір і обґрунтування цілей інноваційного розвитку підприємства і підготовка рішень із забезпечення і досягнення запланованих результатів.

Планування складає один з основних елементів системи внутрішньофірмового управління інноваційною діяльністю організації. Як елемент системи менеджменту, планування - відносно самостійна підсистема, що включає сукупність специфічних інструментів, правил, структурних органів, інформації і процесів, спрямованих на підготовку і забезпечення виконання планів. Планування інновацій - це система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей інноваційного розвитку організації і підготовку рішень, необхідних для їхнього безумовного досягнення.

Види планів розрізняються за цілями, предметом, рівнем, змістом і періодом планування. За цільовою орієнтацією розрізняють стратегічне, поточне й оперативне планування інновацій.

У процесі планування здійснюються:

• обґрунтований вибір основних напрямків інноваційної діяльності для організацій у цілому і для кожної структурної одиниці;

' - формування програм досліджень, розробок і виробництва інноваційної продукції;

• розподіл програм і окремих завдань за окремими відрізками часу і закріплення за виконавцями;

• встановлення календарних термінів проведення робіт із програм;

• розрахунок потреби в ресурсах і розподіл їх за виконавцями на основі бюджетних розрахунків.

Плануванню інновацій в організації властивий ряд принципів, що встановлюють загальні правила проектування й ефективного функціонування цієї підсистеми в інноваційному менеджменті:

• єдність науково-технічних, соціальних і економічних завдань розвитку:

• наукова обґрунтованість й оптимальність рішень;

• домінування стратегічних аспектів, комплексності, безперервності, гнучкості й еластичності бюджетної збалансованості.

Здійснення інноваційної діяльності організацій спрямоване на досягнення визначених економічних результатів, завдань господарського і фінансового розвитку. Однак, як соціально-економічна система, організація повинна забезпечити комфортні соціальні і психологічні умови в колективі для ефективної творчої діяльності. Тому планування інновацій в організації повинно бути спрямоване на забезпечення єдності і гармонії в науково- технічному, виробничому, економічному і соціальному розвитку.

4.3 Етапи розробки інновацій

Розглянемо основні етапи розробки інновації [4].

1 етап. Систематизація ідей, що надходять:

• збір інформації про технологічні зміни на ринку, про інновації, що надходять з конструкторських і технологічних підрозділів, служб маркетингу, збутових підрозділів, торгових посередників, кінцевих споживачів (побажання, вимоги, рекламації');

• збір інформації про потенційні можливості організації у відношенні розробки й освоєння продукції, визначення ступеня і розмірів ризику;

• збір інформації про цільові ринки і довгострокові тенденції їхнього розвитку.

  2. етап. Добір виявлених ідей і розробка ідей (інновації):

• визначення можливостей і практичної реалізації ідей;

• з'ясування ступеня технологічної спільності нових і традиційних

виробів;

• відповідність інновації стратегії розвитку

3. етап. Аналіз економічної ефективності інновації розробка інновації, коли ідея здобуває вид конкретного проекту;

• визначення техніко-економічних характеристик інновації, оцінка її

якості;

• визначення витрат (інвестицій) на розробку і впровадження інновації, строки окупності інновації;

• наявність необхідних ресурсів для розробки інновації: фінансових, кадрових, матеріально-технічних; терміни впровадження інновації; аналіз і оцінка рентабельності інновації;

3. етап. Розробка інновації:

• розробка конкретної інноваційної програми з визначенням обов'язків за підрозділами організації:

• розробка інновації і проведення необхідних іспитів (перевірка на екологічність, безпека й ін.).

5 етап. Ухвалення рішення про впровадження інновації у виробництво на основі програми маркетингу з інновації, що відображає:

• комерційне обгрунтування інновації:

• рентабельність інновації;

• ступінь задоволення попиту і потреб в інновації;

• канали і методи продажу інновації;

• наявність досвіду в продажу подібних інновацій;

• виробничі можливості організації:

• використання наявних потужностей;

• забезпеченість ресурсами; -забезпеченість кваліфікованими кадрами.

• фінансові можливості:

• загальна сума інвестицій в освоєнні і продажу інновацій;

• джерела фінансування:

• передбачувані результати - прибутковість чи збитковість на розрахунковий період;

• відповідність нормативним показникам: стандартам; державним

нормам;

• забезпечення патентного захисту інновації.

При впровадженні високоефективної нової технології найбільше значення мають наступні результати:

• скорочення частки ручної праці і поліпшення умов праці;

• забезпечення безперервного і стабільного виробничого процесу, зниження невиробничих витрат часу;

• зниження трудомісткості і матеріаломісткості на одиницю продукції;

• підвищення ефективності використання устаткування;

• дифузія інновації в інших організаціях на комерційній основі.

Створення необхідних і достатніх умов для раціональної організації управління інноваціями у промислових організаціях дозволить підвищити конкурентоспроможність продукції.

4.4 Забезпечення конкурентоспроможності підприємств через інноваційну діяльність

Інноваційна діяльність має на меті підвищення конкуренто­спроможності вітчизняних підприємств, збільшення попиту на їх продукцію не тільки на українському, але й на світовому ринках. Управління інноваційною діяльністю вважається успішним, якщо воно забезпечує конкурентоспроможність підприємств.

Конкурентоспроможність підприємства - це категорія, що відображає, як відрізняється підприємство - виробник на ринку своїх товарів від інших виробників - конкурентів протягом тривалого проміжку часу, яким чином рівень його фінансово-економічного розвитку відповідає суспільним потребам.

В умовах ринкової економіки споживачі зацікавлені не тільки в якості продукції, але і в високоякісних додаткових послугах, що пов'язані з цією продукцією. Тому якість продукції для споживачів може бути визначена як функція [5]:

Q_сп =f(Q_п, Q_суп,Q_об),

де Q_п-якість продукції;

Q_суп-якість супутніх товарів та послуг;

Q_об- якість сервісного обслуговування

В більшості країн світу роль нецінової конкуренції все зростає, оскільки в ринкових умовах споживачі стають все більш вимогливими до якості товарів. З урахуванням національних та економічних особливостей різних держав, формувалися специфічні підходи до управління якістю продукції на мікрорівні. Найбільш відомими є американська комплексна система управління якістю (ТQС) та японська (СWQС) - управління якістю в межах фірми.

Для американської системи характерним є делегування всіх питань, пов'язаних з забезпеченням якості, певному адміністративному підрозділу, що спеціалізується на аналізі якості продукції і контролі. Всі ці функції забезпечуються спеціалістами даного підрозділу.

Для японської системи характерним є постійна участь в діяльності, пов'язаній з управлінням якістю, всіх підрозділів та всіх працівників фірми. Всі працівники, від президента до робітника, зацікавлені в досягненні високих результатів. Всі вони навчаються методам управління та вмінню застосовувати їх в практичній діяльності в гуртках якості, куди залучаються також субпідрядники, посередники та працівники дочірніх компаній. Японська концепція якості Грунтується перш за все на виключенні самої можливості виникнення браку на всіх етапах виробництва, на широкому застосуванні статистичних методів контролю, пріоритеті профілактики дефектів над їх виправленням, а також на розробці загальнонаціональних програм з контролю якості.

Досвід провідних компаній світу з управління якістю знайшов своє відтворення в комплексі міжнародних стандартів 1СО серії 9000, що були розроблені і затверджені в 1987 році Міжнародною організацією з стандартизації 1СО. Сьогодні стандарти ІСО серії 9000 прийняті, як національні, практично в усіх розвинених країнах світу.

Відповідно до МС ІСО 8402, під системою якості розуміється сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів та ресурсів, що забезпечує здійснення загального керівництва якістю. За методологією МС ІСО 9000, система якості орієнтована на конкретні ринкові потреби. Вона є інструментом реалізації основних напрямків і завдань політики підприємства з якості.

Система якості - це сукупність організаційної структури, нормативів відповідальності, методик, процесів і ресурсів, що необхідні для керівництва якістю. При цьому відповідальність за визначення політики управління якістю, а також за рішення щодо розробки, впровадження і функціонування системи якості покладені на керівництво підприємства.

Система якості грунтується на наступних видах діяльності: забезпеченні якості, управлінні якістю та покращенні якості.

Для забезпечення гарантій споживачам у достовірності та об'єктивності інформації про якість товарів у більшості країн впроваджено сертифікацію як особливий вид діяльності, що підтверджує відповідність продукції певним вимогам.

Сертифікація впливає на конкурентоспроможність продукції таким чином :

• наявність сертифікату про безпечність продукції для довкілля, життя, здоров'я та майна людей розглядається як нормативна умова забезпечення конкурентоспроможності;

• наявність сертифікату на продукцію або систему якості може бути вирішальним при договорі і підписанні контракту;

• сертифікат на продукцію може впливати на розмір контрактної ціни;

• наявність сертифікату впливає на вирішення питань про страхування та отримання, кредитів, оскільки забезпечує певні гарантії страховим компаніям та банкам.

Держстандартом України створено національний орган з сертифікації продукції - Технічний комітет - 93 (ТК-93), який уповноважений вирішувати проблеми підготовки нормативних документів щодо управління якістю. Однак, оскільки українська державна система сертифікації продукції сьогодні є практично єдиною організацією з сертифікації, що не створює конкурентного середовища, то довіра споживачів до результатів сертифікації є невеликою. В Україні тільки починають формуватися асоціації та приватні фірми, що працюють в сфері менеджменту якості.

Така ситуація гальмує просування високотехнологічної продукції українських виробників на світові ринки. В свою чергу, вітчизняний ринок наповнюється низькоякісною продукцією іноземних виробників, оскільки практично відсутня система контролю імпортної продукції.

Державним органам необхідно прискорити процеси впровадження міжнародних стандартів, які були тимчасово припинені в зв'язку з розпадом Радянського Союзу. В умовах, коли більшість промислових підприємств України мають реструктуризувати своє виробництво, освоїти нові види продукції, знайти нові ринки збуту, і в тому числі - на зовнішньому ринку, впровадження стандартів МС ІСО серії 9000 слід вважати необхідним заходом для покращення економіко-екологічної ситуації в нашій державі. З розвитком ринкових відносин, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків система якості, що відповідає міжнародним стандартам, стає визначальним фактором не тільки якості, але й конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств.

Підприємства, що працюють на експорт, знають ринок і координують свої дії з його потребами. Завдання держави при цьому - організувати підтримку мережі цих підприємств через фінансування проектно-конструкторських бюро, агенцій з технічного обслуговування і наукових лабораторій з метою забезпечення якомога більшої кількості підприємств доступом до нових технологій і завдяки цьому закріпитись на міжнародному ринку в своїй галузі [5].

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте сутність поняття „інноваційна політика".

2. Охарактеризуйте місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства.

3.Охарактеризуйте фактори впливу на формування інноваційної політики.

4.Дайте характеристику складовим елементам інноваційної політики.

5.Послідовність формування і реалізації інноваційної політики підприємства.

6.Розкрийте зміст взаємодії функціональних служб підприємства залежно від стадії життєвого циклу інновації.

7.Розкрийте сутність прогнозування і планування інноваційної діяльності.

8. Охарактеризуйте основні етапи процесу економічного управління інноваціями.

9.Охарактеризуйте етапи планування інноваційної діяльності підприємства.

10.Розкрите зміст розробки і впровадження інновацій.

11.Розкрийте сутність основних етапів розробки інновацій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Цигилик 1.1. та інші. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 128с.

2. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / Під. ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка . - К.: ВД „Професіонал", 2004. - 960а

3. Йохна М. А., Стадник В. В. Економіка і організація інноваційної діяльності. - К.: Академія, 2005. - 399с.

4. Василенко О.В., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / За ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, 2003,- 440с.

5. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання: Навч. посібник. - К.: 1ЕП НАНУ, 1999. - 254 с.

Тема 5 система управління інноваційними процесами

5.1. Суть стратегії інноваційної діяльності

Стратегія фірми - це генеральна лінія фірми, спрямована на виконання головних завдань на довгий період з метою зміцнення своєї життєдіяльності і економічної потужності по відношенню до конкурентів.

Інноваційна стратегія фірми містить у собі прийняття рішень відносно спрямованості наукових досліджень та конструкторських розробок, використання здобутих результатів і фінансування з метою досягнення поставлених стратегічних економічних цілей на перспективу.

Інноваційна стратегія фірми в умовах конкуренції повинна не тільки забезпечити досягнення поставлених цілей, але досягнути їх кращими результатами, інакше фірма не витримає конкурентної боротьби за ринок збуту своєї продукції.

На умови і зміст формування інноваційної стратегії фірми впливають[2]: позиція керівництва щодо інновацій; сфера фундаментальних і прикладних досліджень; система управління інноваціями; оцінка результатів; відкриття; патенти; інвестиції; інноваційний потенціал фірми.

Стратегічне інноваційне планування є підсистемою у загальній системі планування на підприємстві в умовах економіки ринкового типу. Об'єктом стратегічного інноваційного планування на підприємстві є інноваційна діяльність.

Стратегія підприємства формує й орієнтує стратегію управління науково-технологічним прогресом, тобто визначає роль, місце, базу і зміст інноваційної діяльності. У свою чергу, інноваційна стратегія поглиблює, уточнює й сприяє реалізації стратегії підприємства. Вона також сприяє досягненню цілей, пріоритетів поза підприємством, з точки зору національної економіки, наприклад:

• раціонального використання ресурсів;

• досягнення високоефективних і сприятливих соціально-економічних результатів;

• досягнення економії за рахунок введення інновацій у всій мережі виробничих та невиробничих організацій і по всьому циклу "наука - виробництво - збут - утилізація", як з точки зору часу, так і раціональності й якості здійснення робіт.

У ряді промислово розвинених країн саме інноваційна стратегія характеризує відносини підприємства з конкурентами, споживачами, постачальниками. Від неї залежить тип загальної стратегії підприємства.

Отже, інноваційна стратегія - це цілеспрямовану діяльність по визначенню найважливіших напрямків, вибору пріоритетів перспективного розвитку, розробки вимог до розвитку підприємства й до комплексу заходів для досягнення перерахованих цілей.

Інноваційна стратегія є результатом безперервного процесу оцінки й аналізу різноманітних залежностей, зв'язуючою ланкою стратегії, економічної ситуації, науково-технологічного потенціалу підприємства.

Залежно від класифікаційних ознак виділяють різні види інноваційних стратегій.

5.2 Етапи розробки інноваційної стратегії

В загальному вигляді розробка інноваційної стратегії складається з таких етапів [5].

Визначення інноваційності підприємства виконується за допомогою методу, який отримав назву "Innovation Scorecard", українською мовою "система інноваційних показників" (С1П)[6].

Система інноваційних показників - це кількісна оцінка сукупності факторів, ткі впливають на інноваційний розвиток підприємства. В СІП входять оцінки таких показників, як інноваційна стратегія, інноваційний процес, інноваційна культура, доцільність впровадження інновацій і можливість забезпечення ресурсами. Схематично система інноваційних показників представлена на рис. 5.1.

Етап 1. Розробка місії компанії. На цьому етапі встановлюється місія - призначення, місія - орієнтація і місія - політика організації. В місії організації може бути підкреслена причетність до інноваційної діяльності,

Етап 2. Визначення цілей. На даному етапі задаються стратегічні цілі організації, які будуть враховані в розробці та реалізації її стратегії. Ціль визначається як вектор розвитку організації, у відмінності від стратегії, яка визначається як напрямок дій по даному вектору. Однак стратегія і цілі нерозривно зв'язані між собою, адже стратегія - це і є засіб досягнення цілі. Ціль етапу - розробка стратегічних цілей розвитку компанії.

Етап 3. Стратегічний аналіз. Необхідно провести стратегічний аналіз зовнішнього оточення і внутрішнього стану компанії. Ціль даного етапу - на основі усестороннього аналізу розробити таку кількість стратегій, які по тих чи інших параметрах являються оптимальними для підприємства, що аналізується.

Етап 4. Визначення інноваційності підприємства.

Визначення інноваційності підприємства виконується за допомогою методу, який отримав назву "Innovation Scorecard", українською мовою "система інноваційних показників" (СІП)[6].

Система інноваційних показників - це кількісна оцінка сукупності факторів, ткі впливають на інноваційний розвиток підприємства. В СІП входять оцінки таких показників, як інноваційна стратегія, інноваційний процес, інноваційна культура, доцільність впровадження інновацій і можливість забезпечення ресурсами. Схематично система інноваційних показників представлена на рис. 5.1.

Забезпечення ресурсами
Вага фактора	0,25
Значність	0,1
Кінцева вага	0,025

Рис.5.1. Система інноваційних показників(СІП)

Ціль оцінки інноваційного розвитку за допомогою СІП - виявлення інноваційних можливостей компанії. За допомогою системи інноваційних показників можна порівняти "інноваційність" різних підприємств. Результатом оцінки з допомогою СІП є деякий рейтинг - число від нуля до одиниці, яке оцінює інноваційні можливості підприємства.

Складовим системи інноваційних показників присвоєна своя вага, врахування якої дає інноваційний рейтинг підприємства (рис.5.1). Підприємство, інноваційність якого рівна одиниці, являється в вищій степені спроможним до інновацій, має високий інноваційний потенціал. В табл.5.1 показана методика розрахунку рейтингу СІП.

Як видно з табл.5.1, методика складання рейтингу проста - вага фактора множиться на фактичну присутність цього фактора на підприємстві, після цього рейтинги сумуються в межах одного критерію. Цей сумарний рейтинг відображається вагою інноваційного показника (рис.5.1).

Якщо інноваційність компанії менше 0,5, то вибір повинен бути на користь "класичних" стратегій - росту, стабільності чи скорочення; для прийняття інноваційної стратегії підприємство не готове. Потрібно звернути велику увагу на внутрішню підготовку підприємства до впровадження інновацій. Якщо ж інноваційність компанії 0,5 і вище, то менеджмент підприємства може вибрати інноваційну стратегію в якості базової.

Етап 5. Формування стратегії. На даному етапі необхідно остаточно сформулювати стратегію розвитку компанії: чому?, як?, за рахунок чого? будуть досягненні поставлені цілі.

Етап 6. Виконання стратегії. Останній етап розробки стратегії - це її здійснення. Даний етап не менш важливий, ніж інші, не дивлячись на те, що стратегія вже сформована. За даними досліджень в більшості випадків (біля 70%), крли реалізація стратегії не дала очікуваних результатів, головна причині цього не в низькій якості цих стратегій, а в її незадовільній реалізації.

Таблиця 5.1

Методика складання рейтингу системи інноваційних показників

Критерії	Фактори	Вага фактора	Ні (0)	Частково (0,5)	Так (1)	Рейтинг
1	2	3	4	5	6	7
Інноваційна стратегія	Середній час розробки інноваційного проекту більший в порівняні з конкурентами?	0,3			✓	0,3
	Чи підтримує компанія основну діяльність на світовому рівні?	0,2		✓		0,1
	Розмір виручки від реалізації продукції (послуг) за остані три роки більший в порівняні з конкурентами?	0,5	✓			0
	Всього	∑			0,4
Інноваційний процес	Чи враховує компанія пропозиції та побажання споживачів, постачальників в інноваційних проектах?	0,6			✓	0,6
	Компанія займається пошуком інноваційних ідей?	0,3			✓	0,3
	Чи здійснюють керівники певні заходи для розвитку інноваційного проекту?	0,1		✓		0,05
	Всього	∑				0,95
Забезпечення ресурсами	Чи є виграти для компанії на НДДКР - інвестиціями ?	0,3	✓			0
	Чи здійснюється обмін ноу-хау внутрішніми постачальниками для пошуку інноваційних ідей?	0,5		✓		0,25
	Компанія використовує команду компетентних експертів в основній діяльності?	0,2	✓			0
	Всього	∑				0,25
Інноваційна структура	Чи існують в компанія неформальні команди, які займаються інноваційними проектами?	0,6		✓		0,3
	Інформація про кращих спеціалістів є доступною і прозорою?	0,2				0,2
	Компанія докладає зусилля для под олання інноваційних бар'єрів?	0,2				0,1
	Всього	∑				0,6
Інноваційна культура	Чи спостерігається динаміка зростання рівняорганізації навчання і управління знаннями в середині компанії?	0,4			✓	0,4
	Чи залучаються в процес навчання та управління знаннями компанії робітники, незалежно від обов'язків і службових посад?	0,3		✓		0,15
	Чи визнають співробітники компанії важливість інновацій та їх вклад у розвиток компанії?	0,3				0,3
	Всього	∑				0,85

5. З Процес впровадження та реалізації інноваційної стратегії

Процес вибору стратегічних програм і проектів, забезпечення впровадження їх у практику включає такі основні етапи:

• установлення цілей - визначення, ранжування, виділення пріоритетів;

• підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

• варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

- програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технологічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

• супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

Цілі та пріоритети інноваційної діяльності визначаються, виходячи із загальної стратегії підприємства, вони можуть відображати потреби розв'язання таких проблем:

• кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкуре нтоспроможності на вітчизняному і світовому ринках;

- розробки і впровадження ресурсозберігаючих технологій (енергозберігаючих);

• скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення умов та безпеки праці;

-здійснення всебічної екологізації виробництва з метою забезпечення належної охорони навколишнього середовища.

Необхідно відмітити, що інноваційна стратегія підприємства тісно пов'язана з виробничою стратегією, що забезпечує випуск продукції на основі використання нових технологічних і технічних рішень.

Реалізація інноваційної стратегії підприємства вимагає створення адекватної системи управління. Якщо керівництво усвідомило значення інновацій для розвитку підприємства, то рішення повинне бути доведене до всього колективу. В цьому випадку відкривається широке поле діяльності для професійного організатора [7].

В якості основних напрямків діяльності менеджера в інноваційній сфері підприємства можна назвати:

1. обгрунтування і розробка стратегії розвитку підприємства (включаючи інноваційну) і адекватний механізм її реалізації;

2. розробка нових і модернізація існуючих методів управлінської діяльності на підприємстві;

3. обґрунтування і розробка системи стимулювання інноваційної діяльності (див.тему 10);

4. розробка нових форм організації інноваційного процесу (див.тему 2

5. формування в колективі підприємства творчого клімату (див.тему 11);

6. розробка нових моделей використання робочого часу;

7) галізація проектів впровадження інформаційних і комунікаційних технологій (див.тему 12)

У відповідності з цим, в сучасних умовах особливу актуальність набуває технологічний менеджмент, який передбачає розробку методів управління впровадженням нових технологічних процесів на підприємстві

Для успішного рішення цих задач підприємство повинне усвідомити необхідність комплексного або інтегрального підходу до технологічного менеджменту, у відповідності з яким пропонується розробка і впровадження нових технологій управлінської діяльності (рис.5.2)

Рис.5.2. Схема організації технологічного менеджменту.

Стратегічний технологічний менеджмент представляє формування довгострокових технологічних цілей розвитку підприємства і їх облік при розробці стратегії розвитку підприємства.

В рамках стратегічного технологічного менеджменту повинні вирішуватися пріоритетні проблеми, пов'язані з оптимізацією технологічного потенціалу підприємства:

1. вибір технологій, які відповідають потребам підприємства;

2. вибір способу створення або придбання технологій має передбачати оцінку всіх альтернативних джерел отримання технологій, що відповідає цілям підприємства:

• реалізація внутрішніх можливостей забезпечення технологією, розробка технологічних процесів власними силами підприємства;

• пошук внутрішніх джерел забезпечення технологічними процесами.

  3. вибір способу розпорядження технологією може передбачати основні альтернативи:

• використання технологій, розроблених на підприємстві;

• придбання технологій за межами підприємства в формі технологічних угод.

Реалізація задач стратегічного характеру значно розширює область в сфері технологічного менеджменту.

Тактичний технологічний менеджмент націлений на розв'язання наступних задач:

- вибір конкретних видів технологічних процесів, визначення технологічного потенціалу, необхідного підприємству для випуску продукції в даний момент і на довгострокову перспективу;

• визначення способів використання технологічних процесів;

• розробка організаційних структур, необхідних для здійснення обраної'Технологічної стратегії.

Оперативний технологічний менеджмент передбачає розробку механізму реалізації виробничої технологічної стратегії у відповідності з короткостроковими цілями розвитку підприємства. Він акцентує увагу на конкретних НДДКР, їх кадровому і фінансовому забезпеченні.

Реалізація інтегрального підходу до технологічного менеджменту потребує відповідних змін в організаційній структурі підприємства. Для цих цілей можуть створюватись спеціальні підрозділи у вигляді технологічних груп, функції яких повинні відповідати змісту і задачам технологічного менеджменту, існуючій організаційній структурі управління підприємством.

Вивчення і аналіз досвіду інноваційної діяльності американських компаній дозволяє виділити три різні організаційні форми: послідовна; паралельна; інтегральна.

Послідовна форма, передбачає поетапне проведення інноваційної діяльності почергово в усіх функціональних підрозділах компаній. Принципіальна схема такої форми представлена на рис. 5.3.

Паралельна форма організації інноваційної діяльності передбачає проведення усіх видів робіт по проекту одночасно у всіх структурних підрозділах підприємства. Принципова схема даної форми інноваційної діяльності представлена на рис. 5.4.

Інтегральна форма (метод спільного конструювання) інноваційної діяльності базується на матричній системі організації управлінської діяльності. В системі поряд з функціональними і виробничими підрозділами організовуються спеціальні проектні цільові групи на чолі з керівником інноваційного проекту, який виконує координуючі функції. Як правило, на великих американських фірмах такі форми часто реорганізуються в самостійні науково-виробничі комплекси по розробці нових сфер підприємницької діяльності.

В тому випадку, коли в американських компаніях інноваційна діяльність стає нормою, а не виключенням, матрична структура приймає наступний вигляд (рис. 5.5). Серед основних переваг матричної структури управління інноваційною діяльністю на підприємствах американські дослідники відмічають значні скорочення термінів реалізації інноваційних проектів, оперативне реагування на будь-які зміни внутрішнього середовища, спрощені системи контролю.

5.3. Послідовна форма організації інноваційної діяльності в американських компаніях

5.4. Принципова схема паралельної форми організації інноваційної діяльності в американських компаніях.

Рис. 5.5. Схема інтегральної форми інноваційної діяльності

Разом з тим, основною умовою ефективного використання інтегральної форми інноваційної діяльності на підприємстві є чітке визначення функцій і відповідальності усіх членів цільових груп.

Особливою формою організації управління інноваційною діяльністю, яка активно використовується американськими компаніями в останні роки, є створення внутрішньофірмових венчурних підприємств. Вони формуються на великих американських фірмах з ціллю розвитку стратегічно важливих аспектів науково-дослідної діяльності і підтримки приватних інноваційних проектів окремих груп спеціалістів, а інколи і окремих співробітників - новаторів.

Важливим аспектом успішної реалізації інноваційної стратегії підприємства повинна бути розробка особливої системи стимулювання інноваційної діяльності, формування інноваційної культури (див.тему 10,11).

5.4 Організація управління інноваційною діяльністю

Ефективна реалізація інноваційного процесу можлива лише при узгодженому цілеспрямованому розвитку діяльності всіх учасників (організацій і колективів) у цьому процесі. Тому важливим елементом його управління є організаційна діяльність, мета якої включає:

• забезпечення взаємодії;

• поділ ролей і відповідальності;

• визначення відповідальності за прийняття рішень;

• забезпечення ефективного розподілу інформації;

• забезпечення гнучкості використання ресурсів.

Специфіка роботи підприємства-новатора на ринку, особливості стратегічних цілей, середовище функціонування визначають його організаційну структуру, котра покликана максимально відповідати ситуації на ринку.

Зазвичай виділяють три основні підходи до організації програми:

-функціональна структура;

• програмна структура;

• матрична структура.

Функціональна структура допускає використання існуючої функціональної ієрархічної структури організації. Пакети робіт програми розподіляються між функціональними відділами. Менеджери підрозділів забезпечують виконання доручених їм завдань, поставлених перед підрозділом. Менеджер програми здійснює лише загальну координацію робіт.

Недоліком є те, що менеджери різних відділів можуть мати різне уявлення про пріоритет тієї чи іншої програми, що може вести до затримки робіт окремими підрозділами.

Програмна структура допускає, що комплекс робіт програми розробляється незалежно від ієрархічної структури організації. Головною ланкою системи є менеджер програми, який здійснює поточну й оперативну координацію робіт та несе відповідальність за своєчасну та якісну їх реалізацію. А відповідальні виконавці (спеціалісти цільового колективу) забезпечують розробку технічної документації і виконання виробничих операцій, вносять на розгляд менеджеру програми.

Оскільки обсяг і зміст робіт змінюються під час ходу програми, команда програми, що має постійну кількість виконавців, може бути недовантажена чи перевантажена на певних стадіях програми. Тому основна проблема такого підходу пов'язана з оптимальним завантаженням членів колективу роботою, що відповідає їхній кваліфікації.

Комбінація цих двох структур утворює матричну структуру управління, згідно якої виконавці, що належать функціональним відділам, тимчасово виділяються в підпорядкування менеджера програми і призначаються на виконання робіт програми.

Пошук ефективних організаційних форм управління інноваціями може йти в двох напрямах. Перший пов'язаний з відокремленням підрозділів, котрі займаються інноваціями та довгостроковими проблемами розвитку. Інший напрям відображає необхідність створення механізму інтеграції та координації діяльності підрозділів, міжфункціональної взаємодії в ході розробки і впровадження інновацій. Частіше застосовують обидва підходи з пріоритетним використанням одного з них. Головне полягає в тому, що впровадження інновацій - це не епізодична діяльність, а систематично керований процес.

5.5 Управління дослідженнями, розробками, інноваційними проектами

Під дослідним проектом розуміють розроблений план досліджень, пошуків, розробок, спрямованих на вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань, які мають державне, соціально-культурне, політичне значення. В дослідних проектах наводяться науково - обгрунтовані технічні, економічні або технологічні (інноваційні) рішення.

Розрізняють кілька видів дослідних проектів [8]:

1. ініціативний проект - це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації, які забезпечують ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання, вираженого в кількісних показниках і приводять до інновацій;

2. проект розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень;

3. проект створення інформаційних систем (1С) та баз даних (БД);

4. видавничий проект;

5. проект проведення експедиційних робіт;

6. проект створення центрів колективного користування.

Розглянуті види проектів можуть скласти окремі інноваційні проекти

в різних галузях наукових знань. Багато з них можуть здійснюватися поряд із звичайною повсякденною діяльністю організацій та фірм.

Інноваційний проект - система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретних науково-технічних завдань, виражених в кількісних показниках, що приводять до інновацій [10].

Інноваційний проект має бути системним, цілісним і багатогранним документом, оскільки:

• відображає основні частини життєвого циклу інновацій: від моменту зародження ідеї до стадії її матеріалізації в реальних об'єктах;

• проект доводить доцільність і можливість втілення новини, а також оцінює її ефективність в технічному, комерційному, соціальному, інституційному, екологічному, фінансовому та економічному аспектах.

Будь-який проект втілюється в реально існуюче зовнішнє середовище: на вході проект черпає з нього ресурси для створення продукції чи надання послуг, а на виході - середовище приймає результати проектної діяльності. Тому для успіху проекту необхідно враховувати його взаємодію з зовнішнім середовищем, що здійснюється шляхом комплексної експертизи проекту - системного, взаємопов'язаного дослідження внутрішнього і зовнішнього середовища проекту. Будь-який проект для своєї реалізації потребує ресурсів - фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних - для здійснення як процесу виробництва, так і процесу управління.

Період часу, за який реалізуються поставлені цілі, називається життєвим циклом проекту.

Узагальнено життєвий цикл проекту можна поділити на такі глобальні стадії (фази): передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну. Для успішної реалізації усього інноваційного проекту вирішальне значення має передінвестиційна фаза.

Прийнято виділяти три стадії проведення передінвестиційної фази інвестиційного циклу проекту: вивчення інвестиційних можливостей проекту; передпроектні дослідження; оцінка здійсненності інвестиційного проекту.

Для інноваційного проекту, основою якого є інновація, характерне безперервне вдосконалення на всіх етапах життєвого циклу. При цьому виділяють наступні етапи.

Визначення (ідентифікація): формуються цілі економічного розвитку, визначаються задачі проекту, готується попереднє техніко- економічне обгрунтування проекту.

Розробка: вивчення технічних, економічних, правових, інституційних, фінансових аспектів проекту з точки зору його здійсненності.

Експертиза: детальне вивчення всіх аспектів проекту (його комерційна життєздатність, технологічна прогресивність, фінансові результати, екологічні наслідки, економічний ефект).

Фінансове забезпечення: пошук інвесторів, проведення зустрічей "кредитор-позичальник", вироблення умов фінансування і кредитування, утвердження кредиту, підписання всіх документів, після чого відбувається видача кредиту під проект.

Реалізація проекту: закупівля і розміщення замовлень, будівництво, монтаж обладнання, моніторинг, здача в експлуатацію.

Експлуатація: проведення безпосередньої проектної діяльності, нагляд за ходом і управління проектом.

Завершальна оцінка: проводиться через деякий час після реалізації проекту і служить цілям ретроспективного аналізу.

Розвиток будь-якого інноваційного проекту з самої першої стадії має проходити з врахуванням необхідних і достатніх умов та раціональних обмежень: чітке формулювання цілі проекту, визначення критеріїв його успішної реалізації, схема головних етапів його реалізації. До факторів реалістичності інноваційного проекту слід віднести: вибір надійної бази прогнозування та аналізу інновацій; залучення до участі в проекті команди спеціалістів-професіоналів високого класу.

Будь-який інноваційний проект передбачає участь наступних безпосередніх економічних агентів: розробник (власник) змісту проекту; інвестори, що здійснюють фінансування розробки і реалізації проекту; підприємство чи група підприємств, на покращення діяльності яких спрямований інноваційний проект; споживачі продукції.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Поняття стратегії фірми і стратегічного інноваційного планування.

2. Порівняльна характеристика інноваційних стратегій.

3. Етапи розробки інноваційних стратегій.

4. Вкажіть систему інноваційних показників.

5. Етапи процесу вибору стратегічних програм і проектів.

6. Системи FAROUT, її особливості застосування.

7. Інтегральний підхід до технологічного менеджменту.

8. Послідовна, паралельна, інтегральні форми організації інноваційної діяльності.

9. Організаційні структури підприємства, орієнтованого на ринок.

10. Вкажіть види дослідницьких проектів.

11. Які особливості інноваційних проектів?

ЛІТЕРАТУРА

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / За ред. В.О. Василенко,- К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003.- 440с.

2. Цигилик 1.1. та інш. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. - К.: "Центр навчальної літератури", 2004. -234 с.

3. Стерлин А. Роль нововведений в экономической стратегии крупных корпораций // МЭ и МО. - 2000. - №6. - С.54-64.

4.Котлер ф. Основы маркетинга: Пер. С англ. - м.: Прогресс, 1990.-672 с.

5. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями: Сокр. пер. с англ.- М.: Экономика, 1989. -271 с.

6. Поляков С.Г., Степнов Н.М., Федоров A.B. Формирование инновационной стратегии развития организации с помощью метода Innov. Scorecard // Инновации. -2003. -№10 (67). - С.46-51.

7.Коршунов И.А. Реализация и оценка инновационной деятельности предприятия//Инновации. -2003. -№11 (68). -С.86-91.

8.Трифилова A.A. Оценка инновационной активности предприятия // Инновации. - 2003. - №10 (67). - С. 51- 55.

9.Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учебное пособие,- К.: МАУП, 2000,- 148с.

10.Закон України " Про інноваційну діяльність" від 4.07.2002 р. №2340-1Х.

11.Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000.- 466с.

Тема 6. Оновлення техніко-технологічної бази та продукції

6.1. Техніко-технологічний стан підприємства та показники його оцінки

Можливість випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства. Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, в свою чергу потребує значних інвестиційних ресурсів.

Техніко-технологічна база підприємства виробничої сфери

системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваних за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічний стан - способи одержання і перетворення матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції, а також відображення процесу формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати господарської діяльності.

Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Сучасним технологіям властиві певні тенденції їх розвитку і застосування. Головними з них є:

0. 1)перехід до малостадійних процесів шляхом сполучення в одному технологічному агрегаті окремо виконуваних раніше операцій;

1. 2)забезпечення у нових технологічних системах мало або безвідходності виробництва;

3)Підвищення рівня комплексної механізації процесів на основі застосування систем машин і технологічних ліній;

4)використання в нових процесах засобів мікроелектроніки, що дозволяє одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягти більш динамічної гнучкості виробництва.

Найбільш важливі, типові для всіх підприємств (незалежно від видів діяльності) показники техніко-технологічного рівня підприємства наведені в таблиці 6.1 [1].

Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства використовують додаткові показники:

1. механоозброєність праці (відношення середньої вартості машин та устаткування до кількості робітників);

2. коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

3. коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів);

4. рівень утилізації відходів виробництва;

5. рівень забруднення навколишнього середовища;

6. частка екологічно чистої продукції.

У процесі оцінювання визначаються відповідність технічного рівня виробництва сучасним досягненням у сфері науки і техніки, шляхи підвищення технічного рівня, резерви такого підвищення, вплив технічного рівня виробництва на динамізм виробничих підрозділів (потужності).

Виробничий процес здійснюється за допомогою технологій, під якими слід розуміти способи послідовної зміни стану, форми, розмірів та інших характеристик предметів праці. В основу оцінки технологічної структури виробництва можуть бути покладені наступні показники.

Таблиця 6.1

Показники техніко-технологічного рівня

Ознаки групування показників	Перелік окремих показників
Технічна оснащеність	Фондоозброєність праці Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технології	Структура технологічних процесів за трудомісткістю Частка нових технологій за обсягом чи трудомісткістю продукції Середній вік застосованих технологічних процесів Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування	Продуктивність (потужність) Надійність, довговічність Питома металомісткість Середній строк експлуатації Частка прогресивних видів у загальній кількості Частка технічно та економічно застарілого у загальній кількості
Рівень автоматизації і механізації виробництва	Ступінь охоплення робітників механізованою працею Частка обсягу продукції, виробленої за допомогою автоматизованих засобів праці

1. ступінь технологічної диференціації виробництва;

2. відповідність форм технологічної диференціації виробництва організаційним умовам;

3. щільність налагодження виробничих взаємозв'язків між підрозділами підприємства;

4. додержання принципу прямоточності при встановленні виробничих взаємозв'язків.

Технологія - спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації і т.д.) у вихідні (продукт, виріб, послуги, інформація).

Технологічна собівартість - це сума витрат , пов'язаних з виконанням технологічних операцій. Вона застосовується для економічної оцінки вартості Іновоїтехніки і вибору найефективнішого варіанту [2].

Критерії технологічності [3]

Рівень технологічної дії - рівень механізації, автоматизації, хімізації, біологізації, електронізації; вид фізичної, хімічної, механічної, електронної, іонної дії; рівень використання ЕОМ, АСУ і т.д.

Рівень технологічної інтенсивності - ступінь використання матеріальних, енергетичних параметрів технологічного процесу; швидкість обробки; вихід продукції норми сировини, матеріалів, енергії; тривалість технологічного циклу; кількість відходів виробництва; покращення якості продукції; рівень використання обладнання, виробничих площ і т.д.

Рівень технологічної керованості показує гнучкість процесу і можливість зміни його параметрів; можливість автоматичного регулювання процесу; збереження стабільності і надійності, безпеки процесу.

Ступінь досягнення оптимальних структурних зв'язків. Це комбінація технологічних методів; неперервність процесів; число технологічних стадій розробки; напрям руху і переміщення матеріальних потоків; безвідходність виробництва.

Рівень технологічної адаптації процесу характеризується максимальною можливістю функціонування технології з дотриманням заданого режиму у взаємозв'язку з існуючим виробництвом і навколишнім середовищем. Це - надійність, безаварійність, безпека; забезпечення високої стабільності якості продукції; відповідність предметів праці та технології вимогам охорони праці, технічної естетики, ергономіки; біоспівставимості і екологічної безпеки процесу.

Для об'єктивної оцінки технологічної структури виробництва фактичні дані порівнюються з показниками минулого періоду, виявляються причини їх відхилення, а також можливості поліпшення відповідних показників у майбутньому.

Таким чином, оцінка технологічної структури виробництва дає можливість здійснювати нормальне економічне діагностування однієї з основ функціонування і розвитку виробничої системи підприємства - його техніко- технологічної бази.

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних сфер економіки, можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Ці групи відрізняються якісним рівнем. Інноваційний рівень характеризується сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі і просторі. Тенденції якісної зміни техніко- технологічної бази, переваги інноваційного типу виробництва подано в табл.6.2.

Метою оцінки техніко-технологічного розвитку має бути створення і впровадження нових, більш досконалих і продуктивних машин і механізмів, технологій, здатних забезпечувати ефективне функціонування підприємства в умовах конкурентного середовища(1)

6.2 Напрямки технічного розвитку підприємства

Здатність підприємства до технологічних змін

Техніко-технологічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні напрямки, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати оновлення виробничих фондів підприємства. Із сукупності напрямків варто виокремити такі, які характеризують її значний безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування (рис.6.1).

Технічні зміни необхідно розглядати з точки зору їх „життєвого циклу'»: від генезису до реалізації. Це потребує представити ці зміни за елементами інноваційного циклу „наука- техніка - виробництво - збут". Поширеною формою такої презентації є модель стадій технологічних змін.

Таблиця 6.2

Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного типів виробництва

Показники (характеристика)	Тип виробництва
	Традиційний (екстенсивний)	Інноваційний (інтенсивний)
1	2	3
Тривалість виробничого циклу	Місяці(з тенденцією до збільшення)	Дні(з тенденцією до зменшення)
Час перебудови ( переналадки ) виробництва	Дні	Хвилини
Строки виконання замовлень	3 точністю до тижня	3 точністю до 1-го дня і за потреби до 1 - і години
Рівень якості продукції	80-90%	100%
Поставки матеріалів і напівфабрикатів	Обсяг місячної потреби	Обсяг потреби на годину
Величина оновлення асортименту	10-20%	30-40%
Розподіл праці	Домінує вертикальна спеціалізація	Поглиблюються диверсифікаційні процеси
Інформація	Розглядається як допоміжний засіб	Усе більше стає чинником виробництва
Обробка інформації	Ручна, механізована, базується на поділі праці	Із застосуванням мікрокомп'ютерів та інформаційних мереж
Виробниче устаткування	Зростання стандартних розмірів та одиничних потужностей	Зростання економічності, зменшення розмірів та енергомісткості
Реакція виробничих систем на зміну попиту на ринку	Повільна	Швидка
Домінуючий тип виробництва	Масове, потокове та велико серійне	індивідуальне та дрібносерійне
Переважаючий тип автоматизації	Комплексна коопераційна автоматизація виробництва	Гнучка автоматизація виробництва
Система управління	Зростання кількості рівнів управління і функціональних органів, переважання ієрархічної побудови	Зростання інтеграції рівнів управління і функціональних органів, поглиблення горизонтальних зв'язків
Пріоритетні види діяльності, нові сектори економіки, що зароджуються і формуються	Автомобілебудування, літакобудування, тракторобудування, виробництво споживчих товарів тривалого користування, виробництво синтетичних і нафтохімічних продуктів	Електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмні продукти, телекомунікаційні засоби, робототехніка, нові керамічні матеріали, оптичні волоконні системи

Цю модель ще називають інноваційним ланцюгом, маючи на увазі, що вона являє собою інформаційно - поточну систему управління. Проте даний ланцюг, на думку автора, діє складніше..

У стратегічному плануванні важливо відрізняти різні типи технологій з точки зору їх належності: базові, поліпшуючі чи псевдоінноваціі. У такому контексті І. Ансофф пропонує враховувати такі три типи технологій: стабільну, плодотворну і мінливу.

Стабільна технологія - це така технологія, що залишається незмінною протягом всього життєвого циклу певного попиту. Відмінною характеристикою цього типу технології є її існування в умовах жорсткої конкуренції виробників того ж продукту. Змагання за ринок відбувається переважно шляхом зниження цін продукції і підвищення якості. Відповідно науково-дослідні роботи мають велике значення для такої фірми лише на початкових стадіях інноваційного виробництва.

Плодотворна технологія - це така, що зберігається тривалий час, але з її допомогою виробляється кілька поколінь нової продукції при нарощуванні основних характеристик та розширенні сфер її застосування. Плодотворна технологія вимагає постійного оновлення продукції, бо інакше фірму можуть випередити конкуренти. Особливого значення тут набуває активна науково-дослідна робота на всіх фазах життєвого циклу.

Рис. 6.1. Розвиток техніко-технологічної бази

Мінлива технологія - це така технологія, що змінюється за базовими характеристиками протягом життєвого циклу попиту, коли змінюється кілька поколінь нової продукції, які задовольняють цей попит. Водночас із задоволенням того ж самого попиту відбувається розширення споживчих якостей і відповідно сфер застосування, зміна декількох поколінь продукції і відповідної базової технології. Динамізм змін, особливо при поєднанні рис плодотворної і мінливої технології, примушує фірми особливу увагу приділяти науковим та технологічним розробкам, щоб не відстати від конкурентів.

Сучасні дослідження показують, що роль "локомотивів" технологічних змін виконують інновації - продукти. Тому дуже важливо враховувати таку особливість сучасного інноваційного процесу, як необхідність підпорядкування технологічних нововведень фірми її продуктовим інноваціям. Це означає, що впровадження нової технології має здійснюватись переважно в межах підготовки виробництва нових виробів. Модель стадій технологічних змін наведена в [ 5 ].

Слід відмітити, що дана модель вдосконалена автором за рахунок доповнення стадії експлуатації, де результатом виступає якісний виріб, а формою технологічної зміни - нова вигода споживача. Економічний ефект представлений сумою ефекту виробника і споживача.

Стратегічні напрямки техніко-технологічного розвитку підприємства:

1. кардинальне підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

2. розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих технологій;

3. скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, покращення її умов і безпеки;

4. здійснення всебічної екологізації виробництва

Заходи техніко-технологічного розвитку підприємства:

1) науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи;

2) створення, освоєння нових і підвищення якості тих видів продукції, що виготовляються:

- створення та освоєння випуску нових видів продукції;

-організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

-розробка нових стандартів (технічних умов), складання карт технічного рівня;

- сертифікація продукції;

-зняття з виробництва застарілих видів продукції;

-запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів;

• розробка та застосування нових технологій;

• запровадження нових видів устаткування та іструменту;

• технічне переоснащення і модернізація устаткування;

• механізація ручної праці;

• автоматизація виробництва і процесів управління.

Здатність підприємства до технологічних змін залежить від прибутковості (наявність фінансових ресурсів), здатності управлінського апарату до інноваційних процесів (здатність до ризику) та передбачуваності розвитку технологій.

Сьогодні інноваційна діяльність українських підприємств спрямована, в першу чергу, на подолання технічного відставання, переорієнтацію виробничого потенціалу на створення конкурентоспроможних промислових виробництв, розвиток яких залежить від рівня сприйнятливості підприємств до нововведень.

Динаміка інноваційної активності підприємств України показує, що на даному етапі інноваційна діяльність не є пріоритетною, це пов'язано з цілком об'єктивними причинами економічної політики держави. Технологічна відсталість підприємств промисловості України пов'язана із скороченням інноваційної діяльності.

6.3 Оновлення продукції. Аналіз доцільності виробництва певного виду продукції.

У сучасних умовах інтенсивного розвитку нових технологій і жорсткого загострення конкурентної боротьби на ринку збуту об'єктивна необхідність у швидкому виборі основних показників інноваційного проекту, їхньому обгрунтуванні, за допомогою якого можна зменшити витрати при складних проектах, пов'язана з доказом їхньої конкурентної ваги і досягненням основної мети - збільшення прибутку. В умовах ринку основним фактором збереження конкурентоспроможності є прискорення змінюваності покоління продукції, а це означає, що необхідно оцінити конкурентні переваги вже на ранніх стадіях проектування.

Практика доводить, що найбільший виграш при впровадженні нової техніки і технології досягається удосконалюванням виробництва, якщо приступати до цього з початкових технологічних стадій — стартових операцій.

Зовнішня стратегічна стійкість компанії залежить і від умілого балансування набору товарів, що випускаються. Для оновлення продукції загальну суму капіталу можна витратити різними способами:

1) на проведення власних НДДКР;

2) на запозичення іноземного досвіду ( ліцензії);

3) на прямий імпорт сучасних готових виробів, технологій.

Конкурентоспроможність товару - це сукупність споживчих і економічних характеристик товару, які забезпечують прибутковість виробництва і задоволення конкретних потреб покупця в конкурентних умовах. Конкурентоспроможність слід розглядати з точки зору споживача і виробника. Споживача на конкурентному ринку цікавить сукупність споживчих і вартісних характеристик товару тільки з точки зору ефективності споживання, а виробника, крім того, з точки зору ефективності (прибутковості) виробництва.

В залежності від значущості і рівня досягнення показників конкурентоспроможності продукції підприємства здійснюють мотивацію трудової діяльності і матеріального стимулювання науково-виробничого персоналу [8].

Розробка нового виробу складається із стадій: формування ідей, вибір оригінальної ідеї, розробка задуму та його перевірка, розробка стратегії маркетингу, аналіз можливостей виробництва і збуту продукції, випробування в ринкових умовах, розгортання комерційного випуску нових виробів.

Період організації, підготовки до випуску нового виробу та його освоєння необхідно оцінювати критерієм оптимальності. Це економічний ефект, який досягається підприємством від прискореного процесу підготовки, запуску виробництва й випуску виробів.

Атрибутом інноваційного продукту є цілеспрямованість на більш повне та ефективне задоволення уже існуючої ринкової потреби. Слід розрізняти винаходи та інновації. Винахід - це новий продукт, а інновація - нова вигода. Споживачі потребують не нові продукти, а рішення, які пропонують нові вигоди. Новий товар стає успішною інновацією в тому випадку, якщо він відповідає таким критеріям: важливість, унікальність, стійкість, ліквідність.

Згідно з оцінкою, всі ідеї нових товарів поділяють на безперспективні, віддаленої перспективи і перспективні. Перспективні включають в окрему групу, і вони є об'єктом додаткових досліджень. Ці дослідження і є початком другого етапу маркетингового забезпечення інноваційної діяльності фірми - розроблення концепції нових товарів.

Концепція нового товару базується на комплексному оцінюванні таких чинників [10]:

1. адресність споживацького сегмента, для якого створюється товар;

2. відповідність якісних параметрів товару вимогам сегмента;

3. сумісність майбутнього товару із середовищем його функціонування;

4. головні переваги нового товару над можливими товарами конкурентів,

5. передбачувані зміни і розвиток системи збуту нового товару;

6. імовірні терміни виходу нового товару на ринок;

7. можливі негативні наслідки виробництва, збуту та використання товару (економічні, соціальні тощо);

8. загальні витрати на розробку, виробництво і збут товару;

9. прогнозовані ціни, доходи та прибутки.

Ринкова характеристика:

1. кон'юнктура і тенденція ринку за останні п'ять років;

2) порівняльна характеристика фірмового та конкурентного товару;

3) можлива тривалість життєвого циклу фірмового товару;

4) ставлення споживачів до іміджу підприємства і можливість використання його позитивних моментів для успішного запровадження на ринку нового товару;

5) вплив сезонних чинників на товар;

6) емоційний вплив товару на покупців.

Виробнича характеристика:

1)можливість серійного випуску нового товару під час обгрунтування такого висновку;

2)можливі труднощі, які можугь виникнути під час організації виробництва нового товару;

3) доступність придбання всіх матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва нового товару;

4) наявність інженерно-технічних працівників і робітників відповідної кваліфікації;

5) можливість організувати виробництво конкурентоспроможної продукції за якістю і цінами;

6) зовнішній вигляд товару [9].

Поняття інноваційного розвитку відрізняється від технічного розвитку і навіть науково-технічного, оскільки містить елемент динаміки та характеризує можливість господарюючого суб’єкта розвиватися на власній основі у майбутньому. Відповідно до цього розрізняють і показники, які вимірюють інноваційний, науково-технічний і технічний розвиток.

Показниками технічного рівня розглянуті нами (табл.6.1.), до показників науково-технічного рівня можна віднести [13]:

1) Імовірність технічного та комерційного успіху

2) Патентна чистота та унікальність нововведення.

3) Наявність науково-технічних ресурсів.

4) Вартість та час розробки.

5) Відповідність нововведень виробничим потужностям.

6) Відповідність виробничого персоналу нововведенню.

7. Потреба в додаткових виробничих потужностях.

8. Рівень якості продукції.

Головна різниця полягає у тому, що у склад показників інноваційного рівня включаються елементи, котрі дають змогу визначити.

- перспективну потребу підприємства у науково-технічних розробках;

• структуру витрат на перспективну орієнтацію НДДКРі

• інноваційну структуру трудового потенціалу, що показує кадрову можливість інноваційного розвитку власними силами;

• співвідношення інноваційних можливостей та інноваційних потреб підприємства;

• перспективи підприємства в прискоренні науково-технічного розвитку, перспективні можливості закріплення його положення на ринку( 11)-

6.4 Ефективність впровадження нової техніки та технологи

Для підвищення рівня конкурентоспроможності вироонич підприємства слід здійснювати ряд заходів щодо підвищення якості «входу» системи виробництва, якості „процесу" і „виходу". Ефективність них заходів розраховується як у виробника, так і у споживача.

Заходи щодо підвищення якості „входу" системи виробництва -якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, які одержує виробник Економічний ефект впровадження цих заходів проявляється [11]:

а) у виробника товару - за рахунок підвищення якості процесу, що впливає на зниження собівартості товару внаслідок скорочення зупинок виробництва при застосуванні якісних матеріалів і комплектуючий зниження виробничого браку;

б) у споживача товару - за рахунок підвищення якості його виготовлення (якість розробки не змінюється), що дозволяє виробнику підвищити ціну товару. Оскільки сировина, матеріали і комплектуючі вироби входять в поточні витрати - собівартість товару, то витрати на підвищення якості "входу" системи можуть перевищити економію виробничих витрат при застосуванні якісних матеріалів і комплектуючих за рахунок скорочення зупинок виробництва і браку. В цьому випадку сумарна складова зміни собівартості товару буде негативною.

Економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо підвищення якості сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (якості входу системи) розраховується за формулою:

Є_т= , (6.1.)

де Є_т - очікуваний економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо придбання більш якісних сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (якості "входу" системи) за термін застосування заходів (Т);

ΔС_ВХt - перевитрата через зростання собівартості одиниці товару в році t за рахунок придбання більш якісної сировини, матеріалів і комплектуючих виробів (додаткові витрати на підвищення якості "входу", тому із знаком мінус);

ΔС_прt, - зниження собівартості одиниці товару в році t за рахунок підвищення якості процесу при застосуванні якісного "входу";

Ц_нt - прогноз ціни нового товару (після впровадження заходів) в році t;

Ц_бt, - прогноз ціни базового товару;

А_нt - прогноз обсягу випуску нового товару в році t, натуральні вимірники (шт., т і ін.);

З_вх - одноразові витрати (інвестиції) на підвищення якості "входу" (аналіз ситуації, формулювання проблеми, укладання нових договорів, розробка організаційних проектів і ін.).

Заходи щодо підвищення якості процесу в системі - по вдосконаленню технології, організації виробництва, оперативного управління, підвищенню рівня автоматизації. В цьому випадку споживач отримує ефект за рахунок "перенесення" високої якості "входу" системи через процес системи до її "виходу".

Ефект, який споживач отримує за рахунок застосування більш якісного товару і, відповідно, більш повного задоволення своїх потреб, або випуску із застосуванням даного товару більш якісної продукції (реалізованої за більшою ціною) або у більших кількостях (за рахунок підвищення якості товару), в умовах конкуренції автоматично розподіляється між виробником і споживачем товару через його ціну на ринку. Економічний ефект розробки і реалізації заходів щодо вдосконалення технології, організації виробництва, системи оперативного управління або підвищення рівня автоматизації виробництва (в цілому - підвищення якості процесу в системі) у виробника товару визначається за наступною формулою:

Є_т= , (6.2.)

де Є_т - очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо підвищення якості процесів в системі за термін застосування заходів (t);

і = 1, 2 ..п - кількість найменувань товарів, що випускаються фірмою, на які розповсюджується даний захід;

Ц_it, - прогноз ціни і-го товару в році ;

С_іt( - прогноз собівартості одиниці і-го товару в році t;

Н_іt, - прогноз податків по одиниці і-го товару в році t;

А_іt - прогноз обсягу випуску і-го товару в році t;

Т_вк =1,2 ...Т_вк - рік вкладення інвестицій в заходи щодо підвищення якості процесів в системі (Т_вк - останній рік вкладень, рік впровадження заходів);

З_прt- одноразові витрати (інвестиції) на підвищення якості процесів (на вдосконалення технології, організації) в році t_вк [11].

Очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо, підвищення якості товару (підвищення продуктивності, надійності, еколологічності і інших показників) визначається за наступною формулою (розрахунок веде виробник):

Є_т= , (6.3)

де Є_т - очікуваний економічний ефект підвищення якості товару за нормативний термін його служби;

t_c = 1, 2 Т_с - термін дії заходів щодо поліпшення екологічних і

соціальних показників зовнішнього середовища;

Є_Супt, - супутній екологічний або соціальний ефект в грошовому виразі від використовування товару підвищеної якості;

З_кt, - одноразові витрати (інвестиції) для підвищення якості товару, включаючи витрати на ліквідацію елементів основних виробничих фондів у зв'язку з освоєнням і впровадженням нового товару (якщо при ліквідації цих елементів вихо-дить прибуток, то вони віднімаються від З_к).

Очікуваний економічний ефект придбання споживачем нового товару - знаряддя праці, за допомогою якого випускається продукція, визначається за наступною формулою:

Є_т= ,

де Є_т - очікуваний економічний ефект придбання і застосування споживачем одиниці нового товару - знаряддя праці - за нормативний термін його служби (Т);

Ц_nit, - прогноз ціни одиниці і-ї продукції, що випускається з застосуванням нового товару в році t;

С_nit - прогноз собівартості одиниці і-ї продукції в році t;

Н_nit, - прогноз частки податків по одиниці і-ї продукції в році t;

П_іt, - прогноз корисного ефекту (продуктивності) нового товару по і-й продукції в році t;

З_t, - інвестиції на купівлю одиниці товару, його транспортування, монтаж, запуск, створення ремонтної бази, підготовку кадрів для обслуговування, створення оборотного фонду запасних частин і інших одноразових витрат, включаючи затрати (економію) на ліквідацію елементів старих основних виробничих фондів, що виводяться у зв'язку з освоєнням нового товару в році їх вкладення t_вк

Якщо введення нового товару у споживача змінює екологічні або соціальні параметри зовнішнього середовища, то вони враховуються аналогічно у формулі (8.3), але за умови, що ці параметри за новим товаром не гірші, ніж за базовим.

У загальному вигляді супутній екологічний або соціальний ефект (в грошовому виразі) впровадження нового товару визначається за формулою:

Є_супТt=(Р_сTt-Р_нтt)C_одрt (6.5)

де Р_стt, - екологічний або соціальний показник старого товару в році t в натуральному вимірюванні (наприклад, викиди в атмосферу, грунт, рівень радіоактивності, шуму, вібрації і т.п.);

Р_нTt, - екологічний або соціальний показник нового товару;

С_{од рt}, - вартісна оцінка одиниці показника Р.

Економічне обгрунтування заходів щодо вдосконалення компонентів системи менеджменту дозволить підвищити її ефективність і стабільність функціонування [ 12 ].

При створенні принципово нової техніки і відсутності бази для порівняння визначаються абсолютний економічний ефект і економічна ефективність. Для цього знаходиться повна собівартість продукції. Оптова ціна розраховується на основі повної собівартості і певного рівня рентабельності. Величина чистого прибутку визначається за формулою:

П_р=(Ц_нт-С_нт)А_нт-∑Пл,Под, (6.6)

де Ц_нТ. і С_нТ. - ціна і собівартість виробництва одиниці нової техніки, грн.;

А_нТ - річна програма (прогноз, план) випуску нової техніки, шт.;

∑Пл, Под - сума річних платежів і податків в державний бюджет, грн.

Порівняльний економічний ефект у виробника від заміни техніки, яку знімають з виробництва; від виробництва нової продукції підвищеної якості (з більш високою ціною) визна-чається за формулою:

П_р=[(Ц_нт-С_нт)-(Ц_Б-С_Б)]А_нт-∑Пл,Под, (6.7)

де Ц_Б,С_Б - ціна і собівартість одиниці базової техніки, грн.

Річний економічний ефект у споживача нової техніки (засобів праці) досягається за рахунок економії на ціні, витратах експлуатації і супутніх капітальних вкладеннях. Ці величини необхідно брати на одиницю продукції. Для цього показники базового варіанту коригуються на ріст продуктивності нової техніки [ 14 ].

ΔП_р=[ ]А_нт-∑Пл,П_од(6.8)

де - річна економія в результаті річниці в

цінах базової і нової техніки, яка приходиться на одиницю кінцевої продукції, грн.;

- коефіцієнт приведення одночасних витрат до року;

- річна економія у споживача нової техніки на експлуатаційних витратах і супутніх капітальних вкладеннях, грн.

Річний економічний ефект у споживача нової техніки (предмети

праці):

ΔП_р=[ ]А_нт-∑Пл,П_од (6.9)

де - економія споживача нового предмету праці від зниження його ціни, гри.;

- економія споживача на витратах експлуатації, грн.;

- економія споживача на супутніх капітальних вкладеннях грн.;

У_Б і У _ні - питомі витрати базового і нового предмету праці на один виріб; -коефіцієнт зменшення витрат нового предмета праці на один виріб в порівнянні з базовим предметом праці.

Річний економічний ефект у виробника від зниження матеріаломісткості виробу визначається за формулою:

ΔП_р= (6.10)

де М_Бі М_нт - матеріальні втрати на один базовий і новий виріб, грн.;

Ц - ціна 1 кг зекономленого матеріалу, грн.

Річний економічний ефект від зниження трудомісткості виготовлення виробів визначається за формулою:

ΔП_р= (6.11)

де Т_Б і Т_нТ. - трудомісткість виготовлення нового і базового виробу, нормо-години;

Ц _н-год. Ціна однієї нормо-години в залежності від тарифного розряду роботи і тарифної ставки, грн.

Річний економічний ефект від кооперації визначається за формулою:

ΔП_р = [(С₁ + 3_Т1) - (Ц₂ + 3_Т2)] • А₂ - ∑ Пл, Под, (6.12)

де С₁ - собівартість одного виробу власного виробництва, грн.;

З_т1 - транспортні витрати на доставку виробу на робоче місце, грн.;

Ц₂ - ціна виробу, отриманого із спеціалізованого підприємства по кооперації, грн.;

З_т2 - транспортні витрати на доставку виробу від виробника до споживача і внутрішньозаводські витрати по розвантаженню, транспортуванню, грн.;

А₂ - річний випуск виробів, шт.

Річний економічний ефект споживача техніки від виконання

її капітального ремонту і модернізації визначається за формулою:

ΔП_р=[ ]-∑Пл,П_од, (6.13)

де І'_ь і І'_нт - річні витрати експлуатації техніки до її капітального ремонту і модернізації та після капітального ремонту і модернізації, грн.;

В_нТ і В_Б - річні обсяги продукції (робіт), виконувані технікою після і її капітального ремонту та модернізації, грн.;

К'_Б і К'_нТ - супутні капітальні вкладення до і після капітального ремонту модернізації.

За більшістю товарів народного споживання визначити економічний ефект у споживача практично неможливо, тому річний економічний ефект визначається тільки у виробника.

Додаткові капітальні вкладення споживачів нової техніки в порівнянні з базовою складається із різниці в цінах, а також різниці в абсолютних сумах супутніх капітальних вкладень при введенні в експлуатацію нової і базової техніки:

Δ К = (Ц_нТ-Ц_Б) + (К'_нТ-К'_Б)-Л, (6.14)

де Л -ліквідаційна вартість техніки, яка замінюється, грн.

Сума додаткових капітальних вкладень на проведення капітального ремонту і модернізацію включає прямі витрати (К_рм ), залишкову вартість техніки (К_зал) , додаткові витрати (якщо мають місце) та супутні капітальні

вкладення (К'_нг - К'_Б):

Δ К_ДОД= К_РМ + К_зал +(К'_нт. -К'_Б) (6.15)

При обгрунтуванні доцільності витрат на капітальний ремонт техніки слід враховувати, що міжремонтний цикл роботи обладнання після першого капітального ремонту скоротиться на 4-5%, а після другого - на 6-8%. Тому терміни окупності витрат повинні бути відповідно на перший капітальний ремонт 3,8 років, а на другий - до 3,7 років.

Економічний зміст ефективності може визначатися різними формулами, але суть їх завжди одна - це відношення результату до затрат. Безумовно усі показники представляють певну цінність, характеризують роботу підприємства за минулий період, коли результати одержані, а затрати зроблені. При розробці і впровадженні нових технологій необхідно визначити ефективність в майбутньому. В даному випадку формулу ефективності необхідно скоригувати, так як ми не знаємо з достовірністю 100% ні величину майбутнього результату, ні витрат.

В літературі не достатньо описаний аналіз наслідків впливу економічних ризиків на ефективність інновацій (див. тема 15 ). Даний аспект дуже важливий, оскільки одним із факторів, що стримують інноваційну діяльність, вважають економічний ризик. Основні ризики такого роду, на нашу думку, полягають у можливості збільшення строків розробки та освоєння виробництва у порівнянні з передбачуваними, збільшення витрат, зміни цін, обсягу продажу виробів, впливу інфляційних процесів, неплатоспроможності замовників, зміни податкових і митних систем, зміни ставки позичкового відсотка, наявності виробничого браку, втрат від несвоєчасного забезпечення матеріалами з боку постачальника.

Можливу величину ефективності від настання вказаних виді в ризику автор рекомендує знаходити за формулою [ 15 ]:

Ефективність = , (6.16)

де р - ймовірність появи несприятливої події (0 ≤ р ≤ 1), числова величина ймовірності визначається на основі дослідних, нормативно- довідкових даних або за допомогою експертних оцінок.

При впровадженні техніко-технологічних змін враховують два фактори соціальних результатів [ 16 ]:

1. поліпшення виробничого середовища, насамперед умов праці (забрудненість, безпека праці, температурний режим, шумовий та вібраційний фони);

2. поліпшення стану навколишнього природного середовища, що проявляється у ліквідації чи скороченні забрудненості техногенними викидами повітряного басейну, водоймищ, землі.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Поняття техніко-технологічної бази підприємства.

2. Оцінка техніко-технологічної бази підприємства.

3. Стан техніко-технологічного розвитку промисловості України.

4. Загальні критерії технологічного рівня виробництва.

5. Форми оновлення техніко-технологічної бази підприємства.

6. Поняття оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції.

7.Показники оновлення продукції.

8.Типи технологій у стратегічному плануванні.

9.Стратегічні напрямки техніко-технологічного розвитку підприємства.

10. Схема оновлення виробництва підприємства: зміст і структура.

11 .Поняття конкурентоспроможності товару.

12.Організація власної системи техніко-технічного й інноваційного розвитку підприємства.

13.Використання науково-технічного потенціалу зовнішньої системи для техніко-технічного й інноваційного розвитку підприємства.

14.Організація науково-технологічної підготовки виробництва інноваційної продукції: зміст і основні етапи.

15.Організаційно-технологічна підготовка виробництва нової продукції.

16.Заходи щодо підвищення якості "входу" системи виробництва.

17.Заходи щодо підвищення якості процесу в системі виробництва.

18.Основні критерії оцінки нововведень.

19.Методика визначення ефективності впровадження нової техніки та технології.

20.Інноваційний потенціал: підходи до його визначення.

21.Методичні аспекти оцінки інноваційного потенціалу.

22.Основні складові інноваційного потенціалу.

23.Параметри для оцінки інноваційного потенціалу.

24.Стратегії лідера та послідовника.

25.Типи інноваційного потенціалу підприємств.

26.Аналіз фінансової стійкості підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства.-К.: КНЕУ, 2001 .-528с.

2. Покропивний С.Ф.Коваль А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності: 36.навч.-метод.матеріалів.-К.:КНЕУ, 1997.-184с.

3. Экономика предприятия. Учеб./ Под ред.проф. Н.А.Сафронова,- М.:"Юристь", 1998.-584с.

4. Гальчинський А.С.,Геєць В.М., Кінах А.К.,Семиноженко В.П.Інноваційна спрямованість українських реформ.-К.: Знання України,2002.-336с.

5. Бажал Ю.М.Економічна теорія технологічних змін: Навч.посібн.-К.: Заповіт, 1996.-240С.

6. Економіка та організація інноваційної діяльності /Під ред. проф.0.1.Волкова, проф. М.П.Денисенка.-К.: ВД"Професіонал", 2004.-960с.

7. Наука та інноваційна діяльність: Статистичний зб.-К.: Держкомстат,2004,- 360с.

8. Катков В,В.Концепция управления конкурентоспособностью предприятия промышленности //Инновации.-2003.-№ 10.-С..41-45.

9. Кардаш В.Я.Маркетингова товарна політика.-К.:КНЕУ.-2001.-265с.

10. Гончарова Н.П., Перерва П.С. Маркетинг инновационного процесса. - К.: ВИРА-Р, 1998. -367с.

11. Фатхутдинов Р.А.Разработка управленческого решения: Учебник для вузов. -М. :ЗАО"Бізнес-школа""Интел-синтез", 1998 .-272с.

12. 3авлин П.Н., Ипатов A.A., Кулагин A.C. Инновационная деятельность в условиях рынка. -СПб., 1994.-196с.

13. Власова A.M., Краснокутська Н.В.Інноваційний менеджмент: Навч. Посібник.-К.:КНЕУ,-1997.-92с.

14. Мирошников J1.I1., Мирошников П.С. Экономическое обоснование затрат на новую технику (Методические рекомендации).-Одесса.: Консалтинг, 1997.- 64с.

13. Рудь Н.Т.Оцінка ефективності технологічних інновацій //36. наукових праць" Соціально-економічні проблеми сучасного суспільства та шляхи їх по долання".-Запоріжжя:ЗІДМУ ,2003 ,-С. 18-19.

14. Козаченко С., Сахаєв В., Малахов І. Вибір критеріїв екологічності технології. // Економіка України, 1994,- № 5.-С.71-75.

15. Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений /Под ред. И.П.Продиуса.-Одесса:АОЗТ»ИРЭНТиТ».-С.149-154.

16. Балабанов И.Т.Инновационный менеджмент:Уч.пособие.-СПб.:Питер.- 2000.-С.208.

17. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. - М.,2001. - 111с.

18. Масалов А.Инновационный тип развития //Журнал для акционеров.- 1999.-№9.-С.12.

19. Калишенко В.О., Мартюшева Л.С.Інноваційний потенціал підприємства як предмет економічного дослідження//Фінанси України.-2002.-С.61-66.

20. Рудь Н.Т.Корецький Ю.М.Методичні аспекти оцінки інноваційного потенціалу регіону//Стратегія розвитку України.-2004.-№1-2.-С.418-430.

21. Максимов Ю.,Митяков С.,Митякова О.Методика оценки инновационного потенциала учебно-научно-инновационного комплекса многопрофильного технического университета// Инновации.-2004.-№2(69).-С.51-55.

22. Поповенко Н., Забарная Э. Оценка инновационного потенциала хозяйственной системы // Бизнесинформ. - 1998. -№3. - С. 51-52.

23. Собко О.М. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств: Автореферат. - Тернопіль, 2002. -20с.

24. Смирнова Г.А., Титова М.Н., Мазур Е.П., Смирнов Я.В. Инновационный потенциал предприятий, его оценка и методы реализации // Инновации. - 2001.-№7(44). -С.49-51.

25. Савчук А. Інноваційний аналіз виробника//Економіст.-2002.-№6.-С.64-68.

26. Длугопольський О. Інноваційна діяльність як невід'ємна складова політики структурних перетворень в індустріальному виробництві: світовий досвід та українська специфіка // Вісник Тернопільської академії народного господарства. -2001. - №6. - С.75.

27. Трифилова A.A. Анализ инновационного потенциала предприятия // Инновации. - 2003. - №:6(63). - С. 67-72.

28. Трифилова A.A. Оценка инновационной активности предприятия // Инновации. -2003. -№10(67). —С.51-55.

Тема 7 сучасні організаційні форми реалізації інновацій

7.1 Інноваційні підприємства та інфраструктура інноваційної діяльності

Ключову роль у розвитку інноваційної діяльності покликані відіграти внутрішньофірмові наукові дослідження, інтегровані в реальний сектор економіки. Українська виробнича наука має незначні ресурси (5% витрат на дослідження і розробки

У Законі України „Про інноваційну діяльність" [2] зазначено, що інноваційне підприємство - це підприємство, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і послуг.

Необхідність формування інноваційного підприємництва в Україні об'єктивно зумовлена такими обставинами [3]:

1. актуалізацією інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють використанню досягнень НТП у діяльності підприємств;

2. визначальною роллю науки в підвищенні ефективності розробки та впровадження нової техніки і технології;

3. необхідністю підтримки вітчизняного товаровиробника;

4. специфікою процесу науково-технічного виробництва;

5. збільшенням витрат і погіршенням економічних показників підприємств при створенні нової продукції;

6. швидким техніко-економічним старінням виробничих фондів і технологій;

7. об'єктивною необхідністю прискореного впровадження нової техніки та технології

Інноваційне підприємництво знаходиться в Україні на етапі становлення і його перехід до етапу росту великою мірою буде залежати від зусиль всіх зацікавлених в його успіху сторін: підприємців, науковців, держави [4].

Інноваційна інфраструктура забезпечує організаційну, правову та економічну підтримку інноваційної діяльності на різних рівнях і в різних формах.

Інноваційна інфраструктура — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні, тренінгові тощо).

Складовими інноваційної інфраструктури є фінансово-кредитні установи; зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси); технопарки (технологічні парки, агропарки, інноваційні парки); інноваційні центри (технологічні, регіональні, галузеві); інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу); консалтингові (надання консультацій) фірми, компанії та ін. [6].

Сфера інноваційної діяльності охоплює велику кількість організацій, що включаються в інноваційний процес на різних його стадіях і виконують певні функції: генерування нових ідей, формування концепції новини, її матеріалізація у певному продукті (інновації), розроблення практичних способів її використання, виробництво інновації і виведення її на ринок. Ці процеси відбуваються завдяки їх фінансуванню. Чим пер-спективнішою є інновація, тим активніше на неї реагують потенційні інвестори і тим швидше вона знаходить практичне застосування [1].

Організаційні структури інноваційної діяльності - це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробкою та реалізацією інновацій.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи:

1. група - наукові організації, що створюють і реалізують інновації;

2. група - ринкові суб'єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3. група - організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація - організація (утворення, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Відповідно до рекомендацій Керівництва Фраскаті діє класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об'єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт [7]:

1) державний сектор об'єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, які цілком або в основному фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня;

2. підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна, діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави;

3. вищі організації - це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експеріментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обс-луговують вищі оргнізації;

4. приватний безприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

Протягом останніх десятиріч великого розвитку набула консультативна Наукова діяльність. Вона має всеосяжний характер. Це консультативні фірми з будь-яких питань організації та управління, починаючи з питань довгострокового прогнозування, розробки стратегій і закінчуючи питаннями звільнення [8].

Взаємодія науки та виробництва у галузях високої технології породила ще одну форму міжфірмової кооперації - "стратегічні альянси". Вони виникають на підставі угод між фірмами щодо взаємодоповнюючих функцій при проведенні наукових досліджень і комерціалізації результатів. Найпоширенішими є угоди про спільну науково-технічну діяльність, організацію консорціумів і спільних підприємств. Стратегічні альянси мають ряд особливостей , а саме:

• цей вид кооперації охоплює переважно сферу НДДКР;

• основним елементом угоди є проведення фундаментальних досліджень у заданих напрямках з можливістю адаптації до конкретного ринку;

• -угода, яка охоплює всі основні сфери відтворюючого циклу НДДКР

• - організація виробництва - виробництво - збут має комплексний характер, що дає змогу зменшувати витрати, раціоналізувати виробничий процес, використовувати вітчизняний досвід щодо освоєння ринків, забезпечувати стабільність стандартів, зменшувати кількість технологічних операцій, удосконалювати прийоми та методи виробництва нової техніки, прискорювати процес використання нових ідей, розробок виробництва, диверсифікувати фінансовий ризик.

7.2 Ринкцві суб'єкти інноваційної діяльності

Формування ринкових відносин в інноваційній сфері передбачає існування різних організаційних форм, що відрізняються масштабами інноваційної діяльності і її змістом. Інноваційна діяльність є основою конкурентоспроможності, тому кожен ринковий суб'єкт зацікавлений у створенні та використанні інновацій. Фірми, які не здатні самостійно створити інновацію, включаються в інноваційний процес на стадіях її дифузії. За часом залучення до інноваційного процесу та підходом до вибору інновацій ринкові суб'єкти поділяють на чотири категорії: експлеренти, патієнти, комутанти і віоленти.

Експлеренти. Це фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикально змінених старих сегментів ринку. Вони є розробниками нової продукції, для чого створюють у себе потужні дослідницькі відділи та конструкторські бюро. Впроваджуючи принципово нові продукти, вони отримують надприбуток за рахунок їх великої наукомісткості і внаслідок піонерного виведення їх на ринок.

Патієнти. Створюють інновації для потреб вузького сегмента ринку. Вони уникають конкуренції із великими корпораціями, вишукуючи недоступні для них' сфери діяльності, надаючи товару унікальних властивостей. Товари мають ексклюзивний характер, є високоякісними і дорогими.

Комутанти. Використовують інновації, створені іншими (як правило, віолентами), збагачуючи їх індивідуальними характеристиками, пристосовуючись до невеличких за обсягами потреб конкретного клієнта. Вони підвищують споживчу цінність товару не за рахунок надвисокої якості (як патієнти), а завдяки індивідуалізації. Підвищена гнучкість комутантів (за що вони отримали назву «сірих мишей») дає змогу їм утримувати конкурентні позиції. Зазвичай комутанти — це дрібні фірми, які використовують інновації на стадії їх старіння.

Віоленти. Орієнтуються на інновації, що здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй рівень якості, якого вимагає основна маса споживачів. За рахунок низьких цін і середньої якості фірма завжди конкурентоспроможна. Віолентом може стати фірма- експлерент на етапі використання інновації [1].

Варто звернути увагу ще на одну організаційну форму створення та реалізації інновацій - венчурну. Венчурний (ризиковий) бізнес - якісно новий вид підприємницької діяльності, при якому здійснюється фінансування ризикованого підприєм-ства, що працює над впровадженням у виробництво певної новини [9].

Ризиковані (венчурні) фірми не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки на них. Зате інвестор отримує права на всі запатентовані і незапатентовані («ноу-хау») інновації та засновницький прибуток від ризикованих підприємств у тому випадку, коли вони добиваються успіху. Більшість фірм венчурного капіталу існує у формі товариств з обмеженою відповідальністю, їхньою метою є отримання від різних фінансових інститутів коштів для створення ризикованих підприємств. У них, як правило, мала кількість працівників. Такі фірми створюються безпосередньо підприємцями, менеджерами, бізнесменами. Вони можуть бути окремими відділеннями крупних компаній і фінансових груп. Венчурне фінансування стимулює розвиток наукового процесу, сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки у виробництво.

Венчурний бізнес представлено самостійними невеличкими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції, їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Як правило, венчурні фірми не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам.

Венчурне підприємництво має численні організаційні форми [6]:

1. "незалежні", найчастіше дрібні, інноваційні фірми з використанням капіталу інвестиційних фондів;

2. впроваджені фірми, організовані на пайовій основі промисловими корпораціями, так звані зовнішні венчурні фонди корпорацій;

3)"Внутрішні" венчурні відділи корпорацій, основою яких є виділення підприємницької групи в якості самостійного венчурного підрозділу.

Найбільший інтерес являють собою венчурні фонди, створювані промисловими корпораціями. Корпорації мають великі підрозділи, що проводять науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки. Постійно йде структурна реорганізація цих підрозділів, що обумовлено змінами в ринковій стратегії, диверсифікованістю виробництва, продуктовими, технологічними й управлінськими інноваціями [7].

Корпорації прагнуть до того, щоб зробити відносно самостійними підрозділи НДДКР, діяльність яких пов'язана з найбільшим комерційним ризиком. Для цього створюються внутрішні венчурні відділи, що володіють достатньою самостійністю і всіма перевагами дрібних інноваційних фірм. Ці підрозділи мають матричну структуру, або діють як тимчасовий творчий колектив, що працює за визначеною цільовою програмою. У нього входять науковці, конструктори, технологи, маркетологи, менеджери.

Розвитку вітчизняного венчурного бізнесу перешкоджає проблема відсутності законодавства про венчурні фонди та відповідної фінансової інфраструктури. Необхідно здійснювати державну політику стимулювання розвитку ризикового капіталу, оскільки на даному етапі саме цей вид фінансування має досить реальні перспективи подолання дефіциту та великої вартості інвестиційних ресурсів [9].

Значного поширення в індустріально розвинених країнах набули мережеві виробничі системи — кластери.

Кластер — це галузево-територіальне добровільне об'єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади, з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону [17].

Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновацій, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне розташування. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Територіальні інноваційні кластери мають у своїй основі стабільну систему поширення нових знань, технологій, продукції, тобто інноваційно- технологічну мережу. Вони формують і використовують спільну наукову базу. Специфікою кластерних структур є широка участь у них гнучких підприємницьких структур малого і середнього бізнесу, що активно сприяють формуванню інноваційних «точок зростання» [8].

Підприємства кластеру одержують додаткові конкурентні переваги завдяки можливості за умов жорсткої конкуренції здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію, скорочувати вартість трансакцій, мінімізувати витрати на впровадження інновацій. У кластерних структурах полегшується доступ до капіталу, оскільки географічна концентрація компаній, що беруть у ньому участь, формує сприятливе підґрунтя для виникнення внутрішніх кредитних спілок, а також створює сприятливі умови для залучення венчурного капіталу, прямих іноземних інвестицій. Суттєвим також є те, що територіальна близькість великої кількості фірм полегшує обмін між ними ідеями і передачу знань [7].

7.3 Організаційні форми інтеграції науки та виробництва.

Пошуки шляхів підвищення швидкості виробництва нових знань та їх перетворення в нові товари та послуги - це нагальна турбота всіх країн. Уряди багатьох країн вкладають сили та кошти в створення та розвиток національних інноваційних систем, переносу знань з сектору науки, де вони народжуються, в сектор промислового виробництва, де вони перетворюються в товари та послуги [9].

Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, комерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових досліджень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технопарки, технополіси, інноваційні фірми-інкубатори, науково-промислові комплекси (консорціуми), кластери тощо.

Технопарк — це територіальний відокремлений комплекс, заснований на базі провідного університету, що включає в себе наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови [9].

Мета технопарків — комерціалізація науково-технічної діяльності, забезпечення швидкого просування наукових досягнень у виробничу сферу.

Технопарки вирішують наступні питання:

• прискорюють процеси передачі результатів фундаментальних та прикладних наукових досліджень у виробництво;

• забезпечують розвиток інноваційного підприємництва;

• сприяють залученню промислових та банківських ресурсів в інноваційну сферу.

Фірми, що діють у межах технопарку, в основному, є самостійними юридичними особами. Діяльність технопарку фінансується за рахунок коштів відрахувань фірм — складових технопарку, а також за рахунок державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, спонсорської допомоги тощо.

Технополіс — структура, яка за своєю діяльністю подібна до технопарку, але вона знаходиться в межах конкретного невеликого міста (населеного пункту), розвиток якого і забез-печується через технополіс [15].

Серед особливостей технополісу можна виділити наступні [12]:

• вони формуються в умовах помірних темпів зростання економіки (завоювання ринку трудомісткої продукції);

• передбачається розвиток «технологій XXI століття» (електроніка, біотехнологія, нові матеріали і ін.);

• головна роль відводиться місцевим органам влади: заохочується діяльність малих і середніх підприємств з високим науковим і виробничим рівнем (більш гнучкі).

Серед основних умов створення технополісу можна виділити:

• присутність в регіоні престижного університету або ряду НД1;

• сприятливі економічні умови.

Важлива роль в активізації інноваційної діяльності, особливо на стадії внутрішнього й зовнішнього трансферу технологій, має належати промислово-фінансовим групам (ПФГ). Законом України «Про промислово-фінансові групи», передбачено, що до складу ПФГ можуть входити наукові установи, а їхньою кінцевою продукцією є науково-технічна документація та інші об'єкти інтелектуальної власності.

Створюються ПФГ за рішенням Уряду на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми за міждержавними угодами [15].

Основна мета ПФГ — розвиток інноваційного потенціалу, випуск якісної продукції і прорив з нею на світові ринки, тобто зовнішній трансфер технологій. Для здійснення цих функцій доцільно створювати при ПФГ міжгалузеві наукові (дослідницькі, технологічні, інноваційні) центри, які б займалися питаннями підтримки й розвитку науково-технічного потенціалу підприємств, що входять до складу ПФГ, використовуючи досвід промислово-розвинутих країн зі створення інноваційних підрозділів при великих корпораціях. Ці центри мають діяти в тісному контакті з регіональними інноваційними центрами, про які йшлося раніше [8].

Крім технопарків і технополісів, на ринку діють так звані бізнес- інкубатори, які займаються реалізацією будь-якого проекту, за якими є можливість отримати прибуток.

Фірма-інкубатор — це організаційна структура, мета якої створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують нові наукові ідеї-інновації. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечуючи їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів (науково- технічну, економічну, комерційну), веде пошук інвесторів та дає їм певні гарантії, надає можливість скористатися своїм дослідним виробництвом і цим допомагає інноваційним малим підприємствам виживати в межах інкубаторів.

Розвиток фірми-інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, вона забезпечує себе на засадах самофінансування.

Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі в більшості випадків обмежується терміном гри роки. Це термін, щоб фірма могла стати спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми [9].

В Україні утворена активно діюча Асоціація бізнес-інкубаторів. Налагоджено інтенсивний процес обміну інформацією з концепцій інноваційного бізнесу і менеджменту з фахівцями зі США, що переслідує ціль дати молодим українським дослідникам та інженерам інформацію, пов'язану з дифузією технологій з лабораторій на ринок

У межах програми фонду "Відродження" в Україні функціонують 7 бізнес-інкубаторів: у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Сімферополі, Одесі [8].

Бізнес-інкубатори, технопарки й інші структури підтримки малих організацій, не зважаючи на об'єктивні труднощі перехідного періоду, можуть створювати сприятливі умови для розвитку науково-інноваційних і технологічно орієнтованих фірм.

Очевидно, що подальше становлення і розвиток мережі бізнес- інкубаторів, наукових і технологічних парків в Україні буде визначатися як об'єктивними труднощами перехідного періоду, так і національними особливостями економічної моделі стимулювання інновацій [6].

7.4 Міжнародна науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

У 70—80-ті роки XX ст. в технічно розвинутих країнах активно поширювалися різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. Рішення таких завдань вимагає складних програм НДДКР і великих фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів, чого не може забезпечити одна, навіть велика, фірма. З цією метою створюють міжнародні дослідницькі інститути, науково-технічні альянси, консорціуми, спільні підприємства.

Міжнародні дослідницькі інститути. Це історично перша форма науково-технічної кооперації, переважно галузевого профілю. Створювались за програмно-цільовим принципом. Декілька великих корпорацій однієї галузі зацікавлені у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (насамперед НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління.

Особливістю інститутів є залучення на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм, їх персонал (вчених, інженерів, професійних управлінців, фахівців в сфері фінансів), зосереджують основні зусилля на управлінні діяльністю підрядників, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі.

Науково-технічні альянси. Вони є організаційною формою процесу глобального інтернаціонального поширення нових технологій.

Науково-технічний альянс — стійке об'єднання декількох фірм різних розмірів між собою або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізації продукції.

Науково-технічні альянси поділяють на науково-дослідні (створені для реалізації певного наукового проекту) і науково-виробничі (створені для розроблення і виробництва нової продукції). Якщо у співпраці беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними.

Інтернаціоналізація інноваційних проектів — позитивна тенденція, оскільки в результаті виграють усі: з'являються нові можливості для інновацій, швидко поширюються передові технології, більш раціонально розміщуються ресурси, створюється сприятливий інвестиційний клімат.

Консорціуми. Консорціуми, як і альянси, є тимчасовими формами добровільного об'єднання організацій для вирішення конкретного завдання, реалізації програми чи великого проекту. До нього можуть належати підприємства й організації різних форм власності, профілю і розміру; учасниками консорціуму можуть бути не лише фірми, а й цілі держави. Після виконання завдання консорціум розпускають.

Консорціум — тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються спільно обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

У межах консорціуму для їхніх учасників можливе: виконання досліджень, які не можна було здійснювати самостійно через значні витрати і ризик; розподіл витрат на виконання НДДКР між декількома фірмами- учасниками; об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних трудових і матеріальних ресурсів для виконання НДДКР.

Спільне підприємство (СП). Виникає за умови, коли кілька фірм, що працюють у різних країнах, відчувають потребу в кооперуванні з метою підвищення результативності діяльності.

Спільні підприємства створюють з різною метою: підвищення експортних можливостей; отримання прямих закордонних інвестицій; продажу технологій за допомогою ліцензування та ін.

Водночас спільні підприємства можуть вирішувати і завдання інтенсифікації інноваційного процесу, прискорення дифузії інновацій.

Спільне підприємство — інститут міжнародного співробітництва з метою розроблення, виробництва або маркетингу продукту, що перетинає національні кордони, заснований на короткострокових ринкових трансакціях і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів та розподілом відповідальності в управлінні між фірмами-партнерами.

Використання різноманітних внутрішньофірмових та міжфірмових організаційних форм інноваційної діяльності на державному, регіональному, корпоративному рівнях є характерною особливістю нинішнього етапу розвитку науково-технічного прогресу, яка сприяє прискоренню інноваційних процесів, швидшому опануванню суспільством результатів інноваційної діяльності та комерційному успіхові всіх учасників міждержавної чи міжнародної кооперації [1].

Таким чином, відзначимо, що метою створення нових організаційних форм здійснення циклу «наука-виробництво - збут» в Україні є прискорення науково-технологічного прогресу в самих наукомістких і перспективних напрямах розвитку держави.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Чому інноваційна діяльність є одним із пріоритетних напрямів у політиці уряду ?

2. У чому сутність інноваційної інфраструктури ?

3. Класифікація інноваційної діяльності в залежності від характеру сфери діяльності.

4. Венчурний бізнес. Його суть і роль у розвитку інноваційної діяльності підприємства.

5. Фірми, що працюють з венчурними фірмами. їх роль у розвитку інноваційної діяльності і підвищенні ефективності виробництва.

6. Венчурні фірми і конкуренція. Вплив конкуренції на розвиток венчурних фірм.

7. Науково-виробничі об'єднання: технопарки, технополіси, фірми- інкубатори і фінансово-промислові групи, кластери. їх роль у інноваційній діяльності підприємств.

8. Досвід України у створенні, функціонуванні технопарків та інноваційних бізнес-інкубаторів.

9. Який зв'язок існує між технопарками і технополісами ?

10. Охарактеризуйте завдання різних форм міжфірмової науково-технічної кооперації в інноваційних процесах.

11. Наведіть порівняльну характеристику різних типів технологічно орієнтованих спільних підприємств.

ЛІТЕРАТУРА

1. Йорша М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. - К.: Видавничий центр „Академія", 2005. -400с.

2. Закон України „ Про інноваційну діяльність"// Відомості вру. - 2002. - №36.

3. Устенко О. Інноваційне підприємництво в Україні: стан та перспективи розвитку // Економіка, фінанси, право. - 1999. - №6. - С. 11 - 14.

4. Рихтюк B.J1. Інноваційне підприємництво як складова сталого економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №10. - С. 135-142.

5. Овчаренко A.B. Інноваційне підприємництво: світовий досвід та реалії України // Економіка, фінанси, право. - 2001. - №2. - С. З - 5.

6. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / За ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ Фенікс, 2003. -440с.

7. Новікова 1.В. Розвиток організаційних форм підприємництва в науково- інноваційній сфері // Стратегія економічного розвитку України. - 2000. - №5. - С. 174-176.

8. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / Під ред. проф. О.1. Волкова, проф. М.П. Денисенка. - К.: ВД „Професіонал" 2004. - 960с.

9. Цигилик 1.1. та ін. Економіка й організація інноваційної діяльності.: Навч. посіб. - К.: „Центр навчальної літератури". - 2004. - 128с.

10. Залогіна К. Проблема венчурного інвестування в українські підприємства // Економіст. - 2000. - №10. - С. 18 - 20.

11. Закон України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" // Відомості ВРУ. - 1999. - №40.

12. Забарная Е. Сучасні організаційні форми інноваційної діяльності // Економіст. - 2004. - №6. - С. 63 - 65.

13. Семиноженко В. Технологічні парки України: перший досвід формування інноваційної економіки // Економіка України. -2004. - №1. - С. 16-21.

14. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів" №549 від 22. 05. 96.

15. Закон України „Про промислово-фінансові групи" // Відомості ВРУ. - 1996. -№23.

16. Чевганова В., Брижань І. Кластери та їх економічне значення // Економіка України. - 2002. - № 11. - С. З 5 - 41.

17. Войнаренко М. Концепція кластерів - шлях до відродження виробництва на регіональному рівні // Економіст. - 2000. - №1. - С. 29 - 33.

8 Фінансування інноваційної діяльності

8.1 Методологічні принципи та складові елементи фінансової стратегії підприємства

Однією з основних проблем роботи з інноваційною програмою є її фінансування. Воно має на увазі забезпечення програми ресурсами, до складу яких входять не тільки кошти, але й інші інвестиції, що виражаються в грошовому еквіваленті, у тому числі основні й оборотні кошти, майнові права й матеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування і т.п.[1].

Усі головні напрямки інноваційного розвитку повинні знаходити своє відображення в фінансовій стратегії підприємства, яку слід розглядати як стратегію забезпечення ресурсної бази для реалізації виявлених у результаті маркетингових досліджень варіантів інноваційного розвитку[2].

Отже, стратегія фінансування інноваційної діяльності випливає із загальної стратегії розвитку підприємства, одночасно вони взаємно впливають одна на одну і взаємно залежать між собою. Тому стратегія фінансування повинна формуватися, виходячи з перспективи розвитку інноваційної діяльності підприємства, і сприяти досягненню стабільної прибутковості його діяльності [3].

Розробка стратегії фінансування інноваційного розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів підприємницької діяльності повинна грунтуватися на таких принципах [2]:

1. підпорядкованість стратегічних цілей фінансової стратегії стратегічним цілям інноваційного розвитку суб'єкта господарювання;

2. варіабельність і гнучкість стосовно змін зовнішніх умов;

3. відповідність фінансової стратегії існуючому фінансовому клімату, напрямкам державного регулювання інноваційних та фінансових процесів з урахуванням перспектив їх зміни;

4. прийнятий рівень ризику фінансових рішень;

5. достатність фінансових ресурсів для реалізації проектів інноваційного розвитку;

6. ефективність фінансування;

7. фінансовий контроль та аналіз діяльності підприємства.

Розробку стратегії фінансування інновацій необхідно виконувати

поетапно[1]:

• конкретизація стратегічних цілей залежно від варіантів інноваційного розвитку на базі існуючих і перспективних ринкових можливостей;

• аналіз існуючих джерел і механізмів фінансування, особливостей державної і регіональної інноваційної політики;

• формування оптимальної структури фінансових ресурсів (включаючи джерела механізми фінансування);

• деталізація фінансової стратегії за джерелами фінансування, напрямками фінансування, тощо;

• оцінка розробленої стратегії з погляду відповідності зовнішнім і внутрішнім умовам реалізації;

• контроль за реалізацією;

• аналіз реалізації розробленої фінансової стратегії.

Фінансування інноваційної діяльності може здійснюватись такими

способами:

1. самофінансування, тобто використання як джерел фінансування власних засобів інвестора (із засобів бюджету і позабюджетних фондів - для держави, із власних засобів - для організації);

2. використання позикових і залучених засобів.

Система фінансування інноваційної діяльності підприємства включає[1]:

• джерела фінансування;

• організаційні форми фінансування.

Система фінансування, як складова частина інноваційної політики, повинна забезпечити рішення наступних завдань[3]

1. забезпечення необхідних умов для швидкого та ефективного впровадження технологічних новинок в усіх видах економічної діяльності держави, удосконалення виробництва і структурно-технологічної перебудови;

2. збереження і розвиток стратегічного науково-технологічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку;

3. створення необхідних соціально-економічних умов для збереження потенціалу наукових і технічних кадрів і таким чином недопущення еміграції висококваліфікованих спеціалістів науки і техніки за межі країни. Для реалізації цих завдань необхідно вирішити цілий ряд питань, а саме:

провести аналіз структури джерел коштів і механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності з метою встановлення рівня забезпеченості поставлених державою завдань відповідними фінансовими ресурсами;

визначити механізм державної підтримки підприємств та забезпечення виконання окремих науково-технологічних програм через різні фінансові джерела;