1. (Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Сунь у).

Конфуцій. розподіл людей на «шляхетних чоловіків» (освічених, грамотних і вихованих людей) і простолюдинів («малих людей»). Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємин, до порушення справедливості. Для «шляхетних чоловіків» основу взаємин складає порядок, а для «малих людей» – вигода. Осн. причини соц. к-тів: майнова нерівність, поділ сус-ва за вихованням та освіченістю, відсутність справедливості.

Лао-Цзи, головні первоначала світу янь та інь не стільки боряться між собою, скільки, доповнюючи один одного , утворюють гармонію Єдиного. Мо-Цзи засуджував війну як спосіб розв*язання конфлікту. Сунь У (кін.4ст.до н.е.) вніс дещо нове у галузь конфліктології:1.Переважна роль знань увирі-шенні конфлікту. Він зазначав: «Знаєш противника і знаєш себе – змагайся хоч 100 разів – небезпеки не буде; знаєш себе, а його – ні – раз переможеш, а потім зазнаєш поразки; не зна-єш ні його ,ні себе – щоразу програватимеш».

2. Застосування дезінформації;3. Прогнозування наступальних кроків. «Війна – щлях обману. У того багато шансів, хто ще до бою все передбачив».

2.(Геракліт, Арістотель, Демокріт, Платон).

Зіткнення і єдність протилежностей, за Гераклітом (біля 520-460 рр. до н.е.), є загальним і універсальним способом розвитку. Він є батьком філос. вчення про протилежності. Згідно з його словами, «протилежне погоджується, а з незгодного з'являється найкраща гармонія». Геракліт вважав:«Війна – батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути багатими, іншим – простими людьми, одних зробила рабами, інших – вільними». На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (біля 427—347 рр. до н.е.) засуджував її, розглядаючи як найбільше зло. Вважав, що існ. «золотий вік», коли люди любили один одного і ставилися доброзичливо. Проте, в ідеальній державі Платона є воїни, готові виступити у похід в будь-який час. Аналогічної оцінки війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший великий мислитель Давньої Греції – Демокріт (біля 460-370 рр. до н.е.). Він говорив: «Громадянська війна є нещастям для однієї й іншої ворогуючих сторін...».Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти, наприклад, у Аристотеля (384-322 р. до н.е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні й правові ідеї Демокрита, який вказував, що «закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожнечі».

3. Августин Блаженний).

Августін Блаженний вивів теорію «справедливої війни». Необхідними її умовами вважалися: справедлива причина для початку бойових дій (відображення нападу чи відновлення справедливості); рішення законного правителя про початок війни. Августин стверджував, що «справедлива війна - це боротьба між гріхом і справедливістю і будь-яка перемога грішників є образою для переможених». Блаженнй Августин у своєму творі «Про град Божий» указує, що «по праву війни» переможець може убити переможеного, а якщо залишає живим, то для того щоб зробити рабом. Переможений чи полонений мають право на співчуття. Він висунув тезу про «справедливість намірів» тих, хто веде війну. Його міркування про війну і мир звучать досить сучасно: «Ті, хто порушує мир, не ненавидять його як такий, а хочуть тільки іншого миру, який би відповідав їх бажанням». Мета і завдання війни, за Августином, це відновлення світу і забезпечення безпеки. Законна влада, вважає він, є виконавцями божественної волі, незбагненної для людського розуму. Таким чином, правитель перед обличчям Бога є єдиним відповідальним за все те зло, що відбувається в ході війни. Цей дивовижний тягар відповідальності лягає на будь-яку існуючу владу. Августин розрізняє, з одного боку, "світ земний", до якого прагнуть усі люди, зокрема, й за допомогою війни, і "світ щирий", котрий є частиною істинного порядку речей, що має багато іпостасей. З одного боку, "світ тілесний", з іншого боку — "світ гармонії". Щирий же світ – це "мир небесний", тому що "земний, мирський світ" є ілюзорним, недосконалим. Християнин же має, за Августином, шукати досконалого та щирого світу — "світу божого". Принциповим є те, що справедлива війна – це лише оборонна війна. Основні положення Августина, що стосуються війни:війна виникає внаслідок гріхів і вад; війна є засобом вирішення земних завдань, справ; несправедлива перемога збільшує нещастя, водночас як справедлива перемога – дар Божий і благо;справедливість – це подолання вад суспільного буття;війна, таким чином, сприяє "очищенню" людської історії.