3.3. Саморегулівні об'єднання ринку цінних паперів. Поняття та види саморегулівних організацій.

Діяльність саморегулівних організацій у США та Великій Британії.

Статус саморегулівних організацій в Україні, їхня роль у розвитку національного ринку цінних паперів

Саморегулівними організаціями (selfregulatory organizations) у сві­товій прак­тиці визнають підприємницькі асоціації, добровільні об'­єднання, які встановлю­ють для своїх членів формальні правила у ве­денні бізнесу. Якщо звернутися до до­відника будь-якої країни, обов'­язково знайдемо одну чи кілька асоціацій інвести­ційних інститутів, які діють у національному масштабі й визнані державою як ос­новні представники професійного співтовариства у світі цінних паперів.

За такого визнання держава, так би мовити, віддає частину своїх функцій з нагляду й регулювання ринку, щоб професійні оператори ринку цінних паперів самі встановлювали для себе правила гри та здійснювали контроль за їх вико­нанням, маючи на увазі, що цей контроль (за обсягом та якістю) значно резуль­татив­ніший за наглядову діяльність, обмежену державою.

В одних країнах (передусім у Великій Британії) ринок біль­шою мірою са­морегулюється, ніж перебуває під контрольним впливом держави. Натомість, в інших країнах моделі регулюван­ня ринку цінних паперів передбачають жорст­кість державних на­казів і значно меншу активність професійних учасників у встанов­ленні й контролі правил на ринку.

Саморегулівні організації (СРО) — це не лише вироблення за­гальних правил гри або захист інтересів. Це й досі нерідко відо­кремлений ринок, доступ на який обмежений вимогами щодо професіоналізму й етики, обсягу торгівлі й капіталу тощо. Тобто створення саморегулівної організації— це зазвичай торгова уго­да (не випадково, наприклад, за законодавством США фондова біржа також вва­жається саморегулівною організацією, до того ж вона виконує функції спіль­ного встановлення професіоналами правил гри та контролю за їх виконанням).

Отже, основними ознаками саморегулівних організацій є:

* добровільне об'єднання;

* членство — професійні учасники ринку цінних паперів;

• функції— саморегулювання, встановлення формальних пра­вил ведення біз­несу;

• відносини з державою — держава передає їм частину своїх функцій.

Вирізняють такі види саморегулівних організацій:

Міжнародні організації (наприклад, Fеdеratoin International des Bourses de Valeurs — Міжнародна організація фондових бірж).

Національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні органі­зації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов'язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) — Національна асоціація диле­рів з цін­них паперів (хоча діють також інші організації), у Японії — Japan Secu­rities Dealers Assotiation (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.

За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.

Класифікацію саморегулівних організацій залежно від учас­ників ринку цін­них паперів, що їх створили, наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Види саморегулівних організацій [12]

Приклади видів СРО, які діють на американському ринку цінних папе­рів, розглянуто в табл. 3.2 [12].

Таблиця 3.2

ВИДИ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ США

Види саморегулівних ор­ганізацій	Приклади СРО
Організації регуляторів ринку	North American Securities Administrators Asso-ciation (персонал регіональних органів влади, пов'язаних із регулюванням ринку цінних паперів)
Організації фондових бірж	Consolidated ТАРЕ c (члени — фондові біржі, мета — координація інформаційної діяль­ності на ринку цінних паперів)
Організації компаній з цінних паперів	National Assotiation of Securities Dealers, Securities In­dustry Assotiation (дилери-брокери, андеррайте-ри з цінних паперів), Put and Call Brokers and Dealers As­sotiation (брокери-дилери з похідних цінних паперів)
Організації інвестицій­них консультантів	Investment Counsel Assotiation of America, New York Society of Security Analysts (американська асо­ціація інвестиційних консультантів, нью-йоркське то­вариство експертів з цінних паперів)
Організації трансфер-агентів, реєстраторів і депозитаріїв	Securities Transfer Assotiation, Corporate Transfer Agents Assotiation (асоціація корпоративних аген­тів з трансферту)
Організації персоналу, що працює в інститутах цінних паперів	National Assotiation of Securities Professionals (пре­зен­тує інтереси молодших спеціалістів з цінних папе­рів), Security Traders Assotiation (трейдери з цінних паперів)
Спеціалізовані організації	Public Securities Securities (банки і компанії, що за­ймаються дилінгом державних та муніципаль­них цінних паперів), Municipal Bond Women's Club of New York (асоціація жінок-дилерів з муні­ципальних облігацій), тощо

З метою захисту інтересів свої організації створюють не лише професійні учас­ники, а й:

• емітенти;

• інституційні інвестори;

• індивідуальні інвестори.

Приклади таких організацій (вони входять до складу саморе­гулівних, можуть створювати власні правила та стандарти гри на ринку) наведено в табл. 3.3 [12].

Таблиця 3.3

ВИДИ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Види організацій	Назва організацій
Організації еміте­нтів	Association of Publicly Traded Companies (асоціація ком­па­ній відкритого типу, чиї акції публічно торгуються)
Організації інституційних ін­весторів	American Society of Utility Investors (американське това­ри­ство інвесторів у цінні папери комунальних компаній), In­vestment Company Institute (Інститут інвестиційних до­слі­джень — найбільша асоціація інвестиційних компа­ній), Counsil of Institutional Investors (Рада інституційних інвес­торів)
Організації індивідуальних ін­весторів	United Shareholders Assotiation of Investment Clubs Націо­нальна асоціація інвестиційних клубів — товариств дріб­них інвесторів, які об'єднують свої гроші для більш зна­чних вкладень коштів)

Фактично нині на американському ринку цінних паперів ді­ють два різні типи саморегулівних організацій.

Перший тип — це інфраструктурні організації, які самі є профе­сійними уча­сниками ринку цінних паперів. Це, наприклад, Нью-йоркська фондова біржа (NYSE), Національна клірингова корпора­ція з цінних паперів (National Securi­ties Clearing Corporation, або NSCC), Клірингова корпорація на ринку опціонів (Option Clearing Corporation, або ОСС) та інші інфраструктури! організації.

Членство у таких СРО є добровільним, права й обов'язки тако­го саморегу­лювання виникають на засадах договору між учасни­ками ринку цінних папе­рів.

Другий тип СРО— це Національна асоціація дилерів з цінних паперів (National Assotiation of Securities Dealers, або NASD). Від­повідно до законода­вчих актів, членство у цій СРО є обов'язковим для брокерів і дилерів. Без членства у NASD організація не може отримати дозвіл (ліцензію) на діяль­ність на ринку цінних паперів, стати членом біржі, клірингової чи депозитар­ної організації.

NASD — це модель СРО, яка передбачає делегування цій ор­ганізації на основі закону певної частини повноважень державної влади з регулювання й контролю за діяльністю брокерів і диле­рів. Проте головним регулятором і контролером на ринку цінних паперів залишається державний орган— Secu­rities and Exchange Commission (SЕС), який має великі повноваження вико­навчої, представницької і, почасти, судової влади.

Коріння NASD сягають Закону про відбудову національної промислово­сті 1933 р. Згідно із цим законом було створено Національну адміністрацію з відновлення (National Recovery Administration — NRА), яка сприяла розвитку галу­зевого саморегулю­вання шляхом системи «кодексів чесної конкуренції». Інвести­ційні банки та інші галузі розробили «кодекс чесної конкуренції». Незважаючи на те, що 1935 р. NRА була об'явлена неконститу­ційною, інвестиційні банки зберегли свій кодекс чесної торгівлі під назвою Комітету конференції інвестиційних банків. У 1938р. конгрес ухвалив поправки до Закону 1934 р., додавши розділ 15А закону Мелоні. Закон гарантував створення саморегулівного ор­гану для управління поза­біржовим ринком. До того часу єдиними саморегулівними організаціями, визна­ними Законом 1934 р., за­лишалися біржі. NASD стала єдиною організацією, створеною таким чином.

Закон надав уповноваженій асоціації право створювати і вво­дити в дію правила, які запобігають шахрайству і спекуляції, отриманню надприбутків і захищають ін­весторів і суспільні інте­реси. У 1990 р. членами Національної асоціації дилерів із цінних паперів були 5827 фірм, які мали 24 457 філій і в сукупності 417048 заре­єстрованих представників і принципалів [15]. Зараз NASD є провідним регулято­ром фондового ринку в СІЛА, тому детальніше розглянемо діяльність цієї органі­зації.

NASD об'єднує фірми, що займаються торгівлею на позабіржовому ринку, інвестиційні банки, брокерські фірми і взаємні фонди. Крім того, чимало стра­хових компаній створили філії або дочірні компанії, що також входять у NASD. Члени NASD мають відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим асоці­ацією за: а) фінансовою позицією; б) операційними мож­ливостями; в) досвідом, компетенцією та рівнем освіти персо­налу; г) якістю обліку.

Функції NASD:

* захист інтересів членів NASD у відносинах з владою, ство­рення механізму узгодження інтересів держави, громадськості, емітентів і професійних учасників на ринку цінних паперів;

* визначення правил чесної практики й уніфікованого кодексу правил за техні­кою здійснення операцій із цінними паперами, за­безпечення самодисципліни та саморегулювання серед членів асоціації;

* підготовка, реєстрація й кваліфікація фізичних осіб як про­фесіоналів, що пра­цюють на ринку цінних паперів;

* отримання звітності компаній-членів, нагляд за ринком, кон­троль та нагляд за членами NASD і їхнім персоналом із позицій їх фінансової стійкості, дотри­мання правил чесної практики, вимог до адекватного надання інформації та техніки ведення опе­рацій (включно з перевірками на місцях);

• контроль спеціальних сфер (андеррайтинг, реклама діяльності, інвестиційні фонди, обіг іноземних цінних паперів);

• дисциплінарні процедури (адміністративні заходи, штрафи, призупинення або припинення членства в NASD, позбавлення фахівців права здійснення операцій із цінними паперами тощо);

• арбітраж спірних ситуацій між членами NASD, а також між компаніями-чле­нами та їхніми клієнтами;

• створення організаційного позабіржового ринку цінних па­ перів (NASDAQ) — National Assotiation of Securutues Dealers Auto- mated (Quotation System);

• негайне втручання в будь-якій формі в будь-які торгові або операційні про­цеси позабіржового ринку або в діяльність будь- яких компаній-членів у разі катастрофічного або екстраординар­ного стану на ринку з метою захисту інтересів економічних суб'єктів і належного функціонування ринку.

У Великій Британії Закон 1986 р. (The Financial Services Act) ухвалює спе­цифічну систему делегування повноважень держав­ної влади на ринку цінних паперів, за якої регулювання і нагляд за ринком передано організаціям, що на­ділені певними правами. Вирішальним принципом є «саморегулювання у ме­жах системи законів»(self-regulation within a statutory framework).

Згідно із Законом, було створено Раду з цінних паперів та ін­вестицій (Securi­ties and Investment Board - SIB), із повноважен­нями спостерігача і контролера за його виконанням. Ця організа­ція фінансується за рахунок внесків учасників ринку, проте вона не має статусу саморегулівної організації. За законодавством, SІВ має право самостійно видавати ліцензії на здійснення інвестицій­ної діяль­ності на ринку цінних паперів або може делегувати ці повноваження СРО, що практично і було зроблено.

Під егідою SІВ було створено систему саморегулівних органі­зацій, кожна з яких розробляє правила за напрямами діяльності її членів.

ЗІВ запропонувала найважливіші правила і методи регулю­вання, прийнятні для саморегулівних організацій. Ці правила пе­редбачають такі головні поло­ження: незалежність (інвестиційні консультанти мають бути незалежними від жодного впливу, щоб не завдати збитків своїм клієнтам); інвестиційна реклама (інвес­тиційна реклама має бути чесною і попереджати про інвестиційні ризики); публічні рекомендації (усі рекомендації потребують серйозного обгрунту­вання); правило «знайте свого клієнта» (інвестиційні консультанти мають до­сконало розуміти сутність опе­рацій клієнта і надавати доцільні поради); най­краще виконання угоди; капітал інвестора (фірми, що займаються управлінням ка­піталу клієнтів, мають тримати цей капітал окремо від капіталу своєї фірми) [14].

Різними сферами інвестиційної діяльності «керують» різні СРО, найвідо­мішими є такі саморегулівні організації:

* The Securities and Futures c (SFА) займається броке­рами і дилерами, які є членами London Stock Exchange (LSЕ), London Futures and Option Exchange, Lon­don Metal Exchange (LME) та інших товарних бірж Великої Британії;

* The Investment Management Regulatory Organization (ІМRО) — регулює діяль­ність керуючих компаній, які організують функціо­нування схем колективного інвестування і пенсійних планів;

* Personal Investment Investment (РІА) організує діяльність інди­відуальних підприємців у сфері управління й консультування ко­лективних інвестиційних, пенсійних і страхових схем.

Формально у Великій Британії участь у СРО не є обов'язко­вою. Дозвіл на право здійснювати інвестиційну діяльність ком­панії можуть отримувати в СРО або безпосередньо в ЗІВ, проте на практиці другий варіант радше є виня­тком. При цьому одна й та сама компанія може бути членом двох і більше СРО. Подібно до США, законодавство Великої Британії не вимагає від бірж, організаторів торгівлі, клірингових і депозитарних організацій членства у СРО. Саморегулівні організації тут покликані захища­ти дрібного і середнього інвес­тора, надаючи професійним учас­никам ринку цінних паперів змогу самостійно регулювати свої відносини.

Зважаючи на досвід країн з розвиненими ринками цінних папе­рів з реформу­вання системи СРО, можна дійти кількох висновків:

1. Саме біржі і депозитарно-клірингові установи залишаються провідними саморегулівними організаціями професійних учасни­ків ринку цін­них паперів у розвинених країнах, бо забезпечують розроблення й дотримання ними високих стандартів професійної діяльності, генерують нові ідеї й техно­логії на ринку цінних па­ перів. Зі свого боку державні органи цілком підтри­мують національні клірингові й розрахункові організації.

2. Спроби створити моделі СРО з обов'язковим або добровіль­ним членством учасників ринку і делегуванням таким СРО час­ тини повноважень держави у США і Великій Британії не можна вважати цілком успішними й заверше­ними. Так, система СРО у Великій Британії доволі громіздка й не завжди фу­нкціонує ефективно. Як показала практика, ця система не змогла запобігти ма­совим порушенням прав інвесторів у відомих скандалах з пен­сійними фондами Максвелла у банкрутстві «Берінгс» та інших ситуаціях. Отже, постає питання: чи слід копіювати ці моделі за умов української правової системи?

3. Ринок цінних паперів невпинно інтегрує у комплексний фінансовий ри­нок, на якому функціонують універсальні фінан­сові компанії та банки й на якому дедалі відчутнішою є потре­ба комплексного підходу до регулювання ризиків професійної діяльності організацій. За цих умов конче потрібно роз­в'язати завдання інтеграції діяльності різних органів регулювання й організа­ції комплексного контролю за всіма сегментами фінан­сового ринку.

В Україні підготовка до створення системи СРО почалася від моменту ухва­лення Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96. У ст. 1 закону зазначено, що саморегулівна організація — добровільне об'­єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одер­жання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, ін­тересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до ст. 17 цього закону ДКЦПФР та інші державні органи, що здійснюють регулювання діяльності ринку цінних па­перів, можуть делегувати СРО свої повноваження щодо:

• розроблення й упровадження правил, стандартів та вимог під час здійс­нення операцій на фондовому ринку;

• сертифікації фахівці в фондового ринку;

• видання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють діяль­ність на фондо­вому ринку;

• збирання, узагальнення аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку;

• інші функції, які не суперечать чинному законодавству.

Порядок створення й діяльність СРО і порядок здійснення державного регу­лювання та контролю за їхньою діяльністю ви­значає «Положення про саморе­гулівну організацію ринку цінних паперів» від 11 листопада 1997 р. № 45.

Саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юри­дичної особи, що здійснює свою діяльність відпо­відно до законодавства України, має самостійний баланс, ра­хунки в установах банків, штампи та бланки зі своїм наймену­ванням.

Саморегулівна організація створюється в організаційно-право­вих формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної органі­заційно-правової форми), а також пра­вил цієї організації.

Статус саморегулівної організації можуть набути об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

Статус СРО надається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку тим організаціям та об'єднанням, які мають до­статньо ресурсів для вико­нання статутних зобов'язань СРО щодо: 1) розроблення й упровадження пра­вил, стандартів та вимог до здійснення операцій на фондовому ринку; 2) сер­тифікації фахів­ців фондового ринку, надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку у випадку делегування таких повноважень; 3) збору, узагальнення та аналі­тичного оброблення статис­тичної інформації про професійну діяль­ність на фондовому ринку; 4) впрова­дження кодексів поведінки, регламентів та правил здійснення операцій з цін­ними паперами; 5) забезпечення своєчасного інформування учасників про зміни внутрішніх процедур, правил діяльності та законодавства про цінні па­пери та всі зміни, що вносяться до нього.

Об'єднання, яке набуло статусу саморегулівної організації, може створити торговельно-інформаційні системи, в яких воно є єдиним засновником.

Метою заснування й діяльності саморегулівної організації є:

1. забезпечення високого професійного рівня діяльності учас­ників ринку цін­них паперів;

2. представництво учасників саморегулівної організації та за­хист їхніх профе­сійних інтересів;

3. професійна підготовка й підвищення кваліфікації фахівців — учасників само­регулівної організації, уповноважених здійснювати операції із цінними па­перами;

4. інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;

5. розроблення й контроль за дотриманням норм і правил по­ведінки, регламе­нтів, правил здійснення операцій з цінними па­перами, вимог до про­фесійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, упов­новажених здійснювати операції із цінними паперами, та інших документів, передбачених законо­давством;

6. упровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації й учасниками саморе­гулівної орга­нізації та їхніми клієнтами;

7) розроблення та вжиття заходів щодо захисту клієнтів учас­ників саморегулів­ної організації та інших інвесторів, а також до­тримання етичних норм і правил по­ведінки учасників саморегу­лівної організації у їхніх взаєминах з клієнтами.

Саморегулівна організація на підставі своїх установчих доку­ментів і правил та делегованих Комісією згідно зі ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» повноважень має право:

• перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодже­ному з Комісією;

• контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог під час здійснення про­фесійної діяльності та угод (операцій) із цінними паперами;

• презентувати інтереси своїх учасників у Комісії;

* збирати, узагальнювати й аналітичне обробляти статистичну інформацію про професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• розробляти й упроваджувати відповідно до законодавства стандарти та вимоги до здійснення операцій на фондовому рин­ ку, професійної діяльності та операцій із цінними паперами своїми учасниками, вдосконалювати механізм обігу цінних па­ перів, ведення обліку та звітності стосовно операцій із цінними паперами;

• відповідно до кваліфікаційних вимог Комісії розробляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їхню кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців ринку цінних паперів;

• надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють профе­сійну діяльність на ринку цінних паперів.

СРО можна розглядати також як своєрідні «клуби за інтереса­ми». Так, згідно з п. 6 Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів, професійні учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуватися в СРО за видами професій­ної діяльності. Кожен учасник ринку цінних паперів може входити до складу кіль­кох СРО відповідно до видів діяльності, які він здійснює, або бу­ти учасником однієї СРО у разі, якщо її правила стосуються тих видів діяльності, які учасник ринку цінних паперів може здійс­нювати відповідно до виданого йому дозволу (ліцензії).

Проте за умов недостатнього розвитку фондового ринку в Україні створення СРО як добровільних об'єднань професій­них учасників ринку цінних паперів не мало достатніх перспектив Тому з метою активізації вступу учасників ринку цінних паперів до СРО ДКЦПФР ухвалила Рішення № 17 від 17.07.1997 р. «Про членство професійних учасників ринку цінних паперів у сертифікованих ДКЦПФР об'єднаннях» (Зі змінами, внесени­ми згідно з Рішенням ДКЦПФР № 23 від 29.08.1997). Згідно з цим Рішенням професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів згідно зі ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ри­нку цінних паперів в Україні» та які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, зобов'язані бути членами щонайменше одного сертифі­кованого ДКЦПФР як СРО об'єднання професійних учасників ринку цінних па­перів відповідно до виду діяльності, яку ці професій­ні учасники здійснюють згідно з наданими дозволами (ліцензі­ями). Учасники ринку, котрі здійснюють зазначені види про­фесійної діяльності, зобов'язані вступити до СРО не пізніше двох місяців від моменту отримання відповідного дозволу (лі­цензії). У разі ви­ходу з членів СРО особи, що здійснює відпо­відний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів, вона має не пізніше місяця вступити до іншої СРО. Недотри­мання особою вимоги щодо обов'язкового членства в СРО є підставою для анулювання відповідного дозволу (ліцензії) на право професійної діяльності на ринку цінних паперів. Це Рі­шення набуло чинності з 1 січня 1998 р.

На 1 січня 2003 р. в Україні ДКЦПФР зареєстровано і здійс­нюють діяльність 11 СРО, серед яких— 5 бірж, 4 асоціації та 2 торговельно-інформаційні сис­теми:

1. Асоціація «Перша фондова торговельна система (ПФТС)»;

2. Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система»;

3. Асоціація учасників фондового ринку України (АУФРУ);

4. Донецька фондова біржа (ДФБ);

5. Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

6. Придніпровська фондова біржа (ПФБ);

7. Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД);

8. Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ);

9. Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);

10. Українська фондова біржа (УФБ);

11. Українська асоціація торговців цінними паперами (УАТЦП). Членами СРО є 1414 професійних учасників ринку цінних па­перів. Кількість членів СРО за видами впродовж 2002 р. відображено у табл. 3.4 [18].

Таблиця 3.4

КІЛЬКІСТЬ ЧЛЕНІВ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

Найменування СРО	Кількість членів станом на 01.01.2002р.	Кількість членів станом на 01.01.2003р.
Асоціація «Перша фондова торговель­на система»	169	148
Асоціація «Південноукраїнська торго­вельно-інформаційна система»	150	169
Асоціація учасників фондового ринку України	131	204
Донецька фондова біржа	48	70
Київська міжнародна фондова біржа	182	184
Придніпровська фондова біржа	90	105
Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв	267	312
Українська асоціація інвестиційного бізнесу	48	20
Українська міжбанківська валютна біржа	34	36
Українська фондова біржа	137	136

Одними з найбільших за кількістю членів саморегулівними організаціями в Україні є Асоціація ПФТС та ПАРД, тому роз­глянемо детальніше функції та цілі цих організацій.

Асоціація ПФТС виконує функції саморегулівної організації на підставі рішення Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку. Асоціація ПФТС нині налічує 148 членів.

Метою Асоціації ПФТС є:

• забезпечення високого професійного рівня діяльності учас­ників ринку цін­них паперів;

• професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців — учасників само­регулівної організації, уповноважених здійснюва­ти операції з цінними па­перами;

• інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;

• розроблення й контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламен­тів, правил здійснення операцій із цінними па­перами, вимог до про­фесійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, упов­новажених здійснювати операції з цінними паперами;

• упровадження ефективних механізмів розв'язання суперечок між учасниками саморегулівної організації й учасниками саморе­гулівної орга­нізації та їхніми клієнтами;

• розроблення, організація та розвиток електронної системи торгівлі;

• вироблення та контроль за дотриманням стандартів профе­сійної етики;

• захист інтересів інвесторів;

* встановлення правил і стандартів проведення операцій із цінними папе­рами.

Асоціація володіє торговельно-інформаційною системою (ТІС), що зареєстро­вана Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку. До участі у торговельній системі допускаються лише члени Асоціації ПФТС.

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД) є добровіль­ною недержавною некомерційною організацією, грун­тованою на засадах рівно­правності, вільного волевиявлення й спільності інтересів своїх членів. Нині ПАРД об'єднує 312 про­фесійних учасників.

Головними цілями ПАРД є:

* сприяння розвитку чесної конкуренції між суб'єктами ринку цінних паперів у сфері ведення реєстрів власників цінних папе­рів, обліку руху цінних паперів, депозитарної діяльності;

* інформаційна, методична і технічна підтримка членів ПАРД;

• здійснення представницьких функцій і захист інтересів членів асоціації у державних органах та інших установах, допомога цим органам і установам у розробленні законопроектів і проектів нор­мативних актів щодо ринку цінних паперів;

• розроблення і впровадження у діяльність членів ПАРД єди­них норм, станда­ртів і правил етичної й професійної поведінки на ринку цінних паперів;

• поширення принципів взаємної довіри, надійності, порядності й ділового партнерства у взаєминах як безпосередньо між члена­ми ПАРД, так і між реєстраторами й депозитаріями (зберігачами) та їхніми партнерами (емі­тентами, власниками цінних паперів (депонентами), номінальними утримувачами, державними орга­нами тощо);

* упровадження системи посередництва й розв'язання спорів, що можуть виникати між членами ПАРД або між її членами і третіми особами;

* вивчення й поширення передового міжнародного досвіду у царині діяльно­сті реєстраторів і депозитаріїв, поглиблення між­народної співпраці;

* сприяння підвищенню кваліфікації й професіоналізму пе­рсоналу, що здійснює реєстраторську та депозитарну діяль­ність.

З метою подальшого розвитку ринку цінних паперів в Україні ПАРД на ци­вілізованих засадах виконує такі функції:

• розроблення і впровадження єдиних технологічних стандар­тів, норм, вимог, правил і процедур, а також кодексів і правил етичної й професійної поведінки на ринку цінних паперів;

• інформування членів ПАРД та інших учасників ринку цін­них паперів про чинне законодавство у галузі цінних паперів та поточні зміни в ньому;

• надання консультацій членам ПАРД та іншим учасникам ринку цінних паперів, розроблення і розповсюдження методичних матеріалів і рекомендацій з питань реєстраторської й депозитарної діяльності, інформування про зміни в законодавстві України, консультації та експертиза стосовно викори­стання обчислюваль­ної техніки і програмного забезпечення;

• проведення добровільної сертифікації програмного забезпе­чення операцій на фондовому ринку;

• розроблення навчальних планів і програм відповідно до кваліфікаційних ви­мог Державної Комісії з цінних паперів та фон­дового ринку, організація й координація підготовки фахівців, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, ви­значення кваліфікації цих осіб;

• співпраця і кооперування з іншими організаціями і об'єдна­ннями, які здійс­нюють діяльність на фондовому ринку, зокрема й міжнародними.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів?

2. Якими є головні принципи міжнародно-правового регулювання, закріплені у текстах директив Ради ЄС?

3. У чому полягають головні завдання ІОSСО?

4. У чому полягає роль держави в процесі регулювання ринку цінних паперів?

5. Які основні моделі регулювання ринку цінних паперів існують, у чому полягає їхня сутність?

1. Назвіть цілі й завдання державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

6. Якими є головні форми державного регулювання ринку цінних па­ перів України?

7. Які державні органи здійснюють регулювання ринку цінних папе­рів в Укра­їні, в чому полягають їхні функції?

8. На який орган виконавчої влади покладено функцію реалізації єдиної державної політики у сфері функціонування ринку цінних папе­рів в України?

10. Які завдання й повноваження виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

11. Назвіть основні нормативні акти, що становлять систему дер­жавного регулювання ринку цінних паперів України.

12. З якою метою створюють саморегулівні організації професійних учасників ринку цінних паперів?

13. Як відбувається розвиток саморегулівних організацій в Україні, які права і обов'язки вони мають?

Рекомендована література

1. Конституція України. — К., 1996.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.

3. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жов­тня 1996 р. № 448/96-ВР (Зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3047-ІП від 07.02.2002).

4. Основні напрями розвитку фондового ринку на 2001—2005 роки: Схвалені Указом Президента України від 26 березня 2001 р. № 198/2001.

5. «Положення про саморегулівну організацію ринку цінних папе­рів» у редак­ції ДКЦПФР №45 від 11 листопада 1997р. (Зі змінами, внесеними згідно з Рішенням ДКЦПФР № 107 від 18.03.2002).

6. Програма розвитку фондового ринку України 2001—2005 років від 13 грудня 2000р. // Цінні папери України.— 2000.— №52.- 28 груд.

7. Берзон Н. Й., БуяноваЕ.А., Кожевников М. А. Фондовый рынок: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений экон. профиля. — М.: Вира- Пресс, 1998.

8. Буренин А. Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учеб. пособие— М.: 1 Федеративная Книготорговая Компания, 1998.

9. Кравченко Ю. Я. Рынок ценных бумаг: Курс лекций. — К.: ВИРА-Р, 2002.

10. Кузнєцова Н. С., НазарчукІ.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові ос­нови формування та функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

11. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підпри­ємства. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998.

12. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. — М.: Перспек­тива, 1995.

13. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посібник.— К.: КНЕУ, 1999.

14. Сутормина В. Н. Правовоє обеспечение функционирования финансо­вого рынка в Украине. — К.: Нац. академія управління, 1999.

15. Тьюлз Р., Брздли 3., Тьюлз Т. Фондовый рынок. — М.: ИНФРА-М, 1997.

16. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. — К.: Знання- Прес, 2002.

17. Рынок ценных бумаг / Под ред. Н. Т. Клещева. — М.: Зкономика, 1997.

18. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2002 рік // Ринок цінних паперів України. — 2003. — № 5—6.