Вступ

Про дисципліну.

Структура навчання.

Витяг з регламенту. Система мотивації.

Тема 1 Загальні положення. Загальні принципи побудови системи екологічного управління.

Питання 1. Загальні положення

Питання 2. Загальні принципи побудови системи екологічного управління

Питання 1. Загальні положення

Системи та їх властивості

Система (від грец. Σύστημα, «складений») – сукупність елементів та зв’язків між ними.

Деякі приклади систем: (-) банківська система; (-) нервова система; (періодична система хімічних елементів; (-) система травлення; (-) система освіти; (-) транспортна система; (-) екологічна система.

Наведемо деякі загальні властивості складних систем.

Структура – характер взаємовідносин (взаємозв’язків) між елементами системи.

Ієрархічність – кожний компонент системи може розглядатися, як система; кожна система може розглядатися як елемент певної системи більш високого рівня.

Емерджентність (від Emergence — виникнення нового) – виникнення у системи особливих властивостей, не властивих її елементам та які не зводяться до суми властивостей складових частин системи.

Вирішальне значення тут має взаємодія між елементами системи. Утворена при цьому інтеграція підпорядковуються іншому закону функціонування. (Приклад: властивості автомобілю дуже відрізняються від властивостей його деталей).

Синергі́я (від грец. Συνεργία Synergos — (syn) разом; (ergos) діючий, дія) — це ефект сумації, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їх дія суттєво перевищує ефект простої їх суми.

Стійкість. Переважання внутрішніх взаємодій у динамічній системі над зовнішніми визначає її сталість і здатність до самозбереження.

Екологічні системи, взаємозв’язок екологічних систем та людини

Планетарна екологічна система. В планетарному масштабі таку систему складають у сукупності космічний простір, атмосфера Землі, її водні ресурси (Світовий океан), земля, надра, поверхня суші.

Саме планетарна екосистема забезпечує сталий розвиток суспільстві та навколишнього середовища.

Разом з цим діяльність людини може вносити дисбаланс до відносно стійкого стану планетарної екосистеми. Це пов’язане перш за все з розвитком промислової діяльності.

Сьогодні ми маємо достатньо глибоке освоєння компонентів планетарної екосистеми. Стає все більш очевидним, що планетарна екосистема не є абсолютно стійкою, вона є вразливою та потребує застосування регулюючих механізмів.

В межах планети можна виділити екологічні системи різних рівнів (моря, басейни річок, лісові масиви, болотні угіддя тощо) Екологічні системи не є системами замкнутими, вони входять до інших екологічних систем, більш високого рівня, можуть знаходитися у взаємодії з іншими екологічними системами…

Сьогодні ми маємо розмежування території планети на держави з характерними структурами державних устроїв. Крупні екосистеми можуть бути розташовані на територіях різних одиниць адміністративного управління (різні країни, різні області однієї країни, різна райони області тощо). Така ситуація потребує гармонізації діяльності між різними територіальними одиницями.

Основні постулати Концепції сталого розвитку

Протягом всієї історії свого існування людство користувалося благами і послугами навколишнього середовища. Розвиток цивілізації супроводжувався формуванням техногенного типу економічного розвитку, що призводило до забруднення та виснаження навколишнього природного середовища.

Відбувалося формування психології «підкорювача природи», що експлуатує навколишнє середовище, піклуючись тільки про власні потреби і не замислюючись про наслідки.

У 1987 р. Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку опублікувала доповідь Гру Харлем Брундтланд «Наше спільне майбутнє», в якому були закладені основи концепції сталого розвитку.

Сталий розвиток

Розвиток суспільства, який дозволяє задовольняти потреби нинішніх поколінь, не завдаючи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь щодо задоволення їхніх власних потреб.

(ООН / Відділ сталого розвитку Департаменту соціальних та економічних питань

http://www.un.org/esa/sustdev/index.html )

У 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку ООН запропонувала концепцію сталого розвитку в якості керівної ідеї для подолання глобальної екологічної кризи. На конференції був прийнятий «Порядок денний XXI», який повинен був послужити основою для вироблення країнами-членами ООН національних стратегій сталого розвитку.

Сталий розвиток базується, з одного боку, на включенні цілей охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки в політику економічного розвитку, а з іншого боку, на обліку екологічних і сировинних потреб як сучасних, так і майбутніх поколінь людей. Тим самим, в ній поєднуються елементи концепцій охорони навколишнього середовища і помірного розвитку економіки.

В рамках моделі сталого розвитку зростання повинне бути менш матеріало- і енергоємним і більш справедливим з точки зору розподілу доходів. Ці зміни необхідні для економії ресурсів, поліпшення розподілу доходів і зменшення ризику економічних криз. Стійкість також вимагає обліку таких неекономічних потреб людини, як потреби в освіті, здоров'ї, високій якості навколишнього середовища (чисті повітря і вода, рекреаційні потреби, отримання естетичного задоволення від спілкування з природою).

Основи системного підходу

Системний підхід – напрямок методології дослідження, в основі якого лежить розгляд об’єкта, як сукупності елементів та зв’язків між ними, тобто розгляд об’єкта як системи. Кожен об’єкт в процесі його дослідження розглядається як велика і складна система і, одночасно, як елемент більш загальної системи.

Основні принципи системного підходу:

Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле.

Ієрархічність будови, тобто наявність підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізацію цього принципу добре видно на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується іншій.

Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв’язки у рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

Практично всі сучасні науки побудовані за системним принципом.

Загальна структура системного аналізу включає:

• опис проблеми чи ситуації;

• аналіз альтернатив;

• моделювання небажаних наслідків;

• оцінку альтернатив;

• прийняття рішення;

• комплексну оцінку результатів випробування або впровадження.

Ключовий елемент системного аналізу – процес кількісного порівняння альтернатив для вибору рішення, яке належить реалізувати.

Важливим для системного аналізу є метод декомпозиції: досліджувана система піддається розподілу на підсистеми доти, доки не буде досягнуто рівня її основних компонентів-властивостей.

(можна дати приклад)

Питання 2. Загальні принципи побудови системи екологічного управління

Деякі визначення

Екологічне управління – діяльність державних органів та економічних суб’єктів, головним чином спрямована на виконання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку та реалізацію відповідних проектів та програм.

Система управління навколишнім середовищем – частина загальної системи адміністративного управління, яка включає в себе організаційну структуру, планування, відповідальність, методи, процедури, процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, реалізації, аналізу і підтримування екологічної політики.

Загальні принципи побудови системи управління

Управління – це цілеспрямований вплив на об’єкт, який забезпечує його оптимальне (в певному сенсі) функціонування і кількісно оцінюється величиною критерію (показника) якості. Критерії можуть мати технологічну або економічну природу (продуктивність технологічної установки, собівартість продукції і ін.).

В загальному вигляді система управління має такий вигляд (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Принципова схема системи управління

В загальному випадку, процес управління розглядається по відношенню до певного об’єкту управління. Для здійснення ефективного управління необхідно мати уявлення про властивості та закони функціонування об’єкта.

Обов’язково визначається мета управління. Мета повинна мати чітке визначення. Повинні бути зазначені показники, за якими можна контролювати наближення до мети.

Зовнішні впливи – впливи, що надходять зовні по відношенню до об’єкту управління, та на які суб’єкт управління не може здійснювати керівний вплив.

Для підтримання нормального функціонування об’єкту управління по відношенню до нього необхідно здійснювати певні керівні впливи. Здійснює керівний вплив суб’єкт управління.

Для здійснення керівних впливів необхідно розуміти принципи функціонування об’єкту та мати певні інструменти впливу.

Отже, за сучасних умов компетентне управління вимагає, як мінімум, володіння знаннями про:

• попередній і поточний стани об'єкта управління;

• цілі управління;

• управлінські методи досягнення цілей;

• можливі наслідки реалізації прийнятих рішень.

Сукупність цих знань дає підставу говорити про модель управління. Залежно від обставин та чинників таких моделей може виникати багато. Без спеціальної управлінської підготовки фахівцеві важко зорієнтуватися у виборі найефективніших рішень.

Для того щоб управління було ефективним, необхідно мати інформацію про стан об’єкту та його відхилення від того стану, якого ми прагнемо досягти. Таку функцію виконує зворотній зв'язок. Тобто зворотній зв'язок забезпечує отримання інформації щодо поточного стану об’єкта управління з метою його порівняння з певним ідеальним станом та подальшого внесення коригувань через управляючі впливи.

Принципи побудови системи екологічного управління

Рис. 1.2. Принципова схема системи екологічного управління

Об’єкт екологічного управління

В широкому сенсі об’єктом управління є система людина – природа. Більш вузько - природні екосистеми, природні ресурси; господарські комплекси.

Людина може здійснювати вплив на довкілля у двох напрямках: «від природи до людини» (вилучення природних ресурсів) і «від людини до природи» (забруднення навколишнього середовища).

Екологічна політика визначає мету управління, завдання, основні напрями екологічної діяльності суб'єктів управлінського апарату, вимоги до самої системи екологічного управління. Вона подається у вигляді офіційного документа, що затверджується і декларується компетентними органами влади.

Для досягнення поставленої мети суб’єкт управління повинен здійснювати певні керівні впливи на об’єкт управління. Останній відповідно до такого впливу змінює свою діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище.

В якості суб’єкта екологічного управління виступають відповідні структури, до компетенції яких відносяться функції екологічного управління (відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування).

Здійснення керівних впливів реалізується шляхом використання інструментів екологічного управління.