- •Економічна теорія
- •1. Виникнення економічної теорії. Економічна теорія як універсальна соціально-екомномічна наука. Об’єкт економічної теорії і її предмет.
- •2. Категорії і закони економічної теорії. Методи економічної теорії.
- •3. Продуктивні сили суспільства.
- •4. Виробничі відносини, іх суть, система і структура.
- •5. Відносини власності, їх форми і типи. Розвиток відносин власності. Закон України «Про власність».
- •6. Роздержавлення та приватизація. Особливості приватизації в Україні.
- •8. Типи економічних систем. Характеристика сучасної економічної системи в Україні.
- •9. Економічні потреби, їх сутність і структура. Закон зростання потреб і механізм його дії. Виробництво як визначальний чинник формування потреб і їх розвитку.
- •10. Корисність продукту. Гранічна корисність продукту. Закон спадаючої граничної користі і його функції.
- •12. Основні фактори виробництва. Ефективність використання факторів виробництва.
- •13. Робоча сила і її властивості. Вартість робочої сили. Суспільна корисність праці.
- •14. Ефективність виробництва. Крива виробничих можливостей (оптимум Парето).
- •15. Загальні форми суспільного виробництва. Натуральне виробництво.
- •16. Товарне виробництво, умови і причини його виникрення. Характерні риси товарного виробництва.
- •17. Товар і його властивості. Теорії вартості.
- •18. Гроші і їх основні риси. Еволюція грошей і їх функції.
- •19. Функціональні форми грошей.
- •20. Грошовий обіг і його закони.
- •21. Інфляція, її суть і причини.
- •22. Підприємство – первинна ланка економіки. Види підприємств.
- •23. Система управління сучасним підприємством. Роль маркетингу в діяльності підприємства.
- •24. Суть підприємства і умови його існування. Підприємництво в системі товарного виробництва.
- •25. Принципи підприємництва. Види підприємницької діяльності. Закон України «Про підприємництво».
- •26. Організаційно-правові форми господарювання.
- •27. Суспільне відтворювання: суть і основні риси. Просте товарне виробництво. Розширена форма товарного виробництва, її основні риси і механізм виникнення.
- •28. Економічне зростання і його типи.
- •29. Капітал як економічна категорія товарного виробництва. Основний та оборотний капітал.
- •31. Робоча сила, її вартість. Наймана праця. Заробітна плата – категорія товарного виробництва.
- •32. Форми і системи заробітної плати. Функції заробітної плати. Сучасна структура заробітної плати.
- •33. Витрати виробництва, їх суть і види. Ефективність використання факторів виробництва.
- •34. Закон спадаючої віддачі та ефект масштабу. Собівартість продукції. Напрями мінімізації собівартості продукції.
- •35. Сутність, структура та функції цін. Особливості ціноутворення в Україні.
- •Структура цін
6. Роздержавлення та приватизація. Особливості приватизації в Україні.
Зміст роздержавлення та приватизації. Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур в господарську та інвестиційну діяльність підприємств. В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання. Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обовязковою зміною власника: держави на іншого приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо. Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва. Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб.
Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.
Цілісна система заходів роздержавлення включає щонайменше чотири компоненти: дебюрократизацію керування господарством; обмеження державної підприємницької діяльності; стимулювання приватного капіталу; згортання регулювання економіки.
Основні аргументи прихильників роздержавлення та приватизації полягають у наступному:
– роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;
– комерціалізація і безпосередня звязок із ринком забезпечують більш ефективний контроль;
– скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш ефективної витрати його коштів;– демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, упровадженню нової технології;
– поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень. Противники роздержавлення висувають свої аргументи:
– знижуються можливості забезпечення підприємств ресурсами;– росте збиток, який наноситься навколишньому середовищу;
– реалізація короткострокових цілей максимізації прибутку завдає шкоди довгостроковим інтересам підприємств (“проїдання” власного капіталу);
– виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними інвесторами;
– зростають шанси росту цін на товари і послуги, знижується забезпеченість робочими місцями.
Приватизації не підлягає значна частина державної власності. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельдєгерського та спеціального звязку; обєкти державної метеорологічної служби; національні культурні та історичні цінності; обєкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції тощо.
Особливості роздержавлення і приватизації в Україні
Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передавання державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.
Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна:
* забезпечення кожному громадянинові України рівного доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;
* охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх суб'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян;
* використання всіх форм власності згідно з економічною доцільністю, а не якимись іншими критеріями, без абсолютизації однієї з них;
* залишення у власності держави майна, необхідного для виконання нею своїх функцій;
* здійснення роздержавлення і приватизації з дотриманням антимонопольного законодавства.
Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:
* продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;
* викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;
* продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;
*у продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;
* продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).
Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій;
* викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;
* продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.
Однак значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету; майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї; наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції. Державний сектор економіки має місце в усіх країнах. Значне місце в економіці він займає як у нових індустріальних країнах (Південній Кореї, Сінгапурі, Тайвані, Гонконгу), так і в старих (Швеції, Голландії, Данії, Португалії). Традиційно високою є питома вага цього сектору в національній економіці Франції - 33%, Австрії - 37%, Італії - понад 40%. Отже, сьогодні в Україні відбуваються істотні перетворення у відносинах власності.
7. Суспільно-економічна формація та її складові.
Вперше термін "суспільна формація" вжив К.Маркс у грудні 1851 р. Вдруге він використовує цей термін у травні 1858 р. в "Економічних рукописах 1857-1859 pp.", втретє, — у 1859 р. в передмові до праці "До критики політичної економії". Загалом же до виходу в світ першого тому "Капіталу" (вересень 1867 p.).
Отже, на основі викладеного вище можна зробити, принаймні, два висновки.
1. Поняття суспільно-економічної формації входить до власного категоріального апарату вчення, розробленого Марксом
та Енгельсом, і є одним із наріжних в контексті цього вчення.
2. Левова частка роботи з формування і розробки даного поняття виконана Марксом.
Розробка поняття "суспільно-економічна формація" ішла вельми повільно і важко. Цьому терміну у Маркса і Енгельса передували спочатку визначення "форма суспільства", "стан суспільства", "організація суспільства", "форми спілкування". Пізніше — "економічна форма суспільства", "економічна структура суспільства" і, нарешті, найбільш близьке до поняття суспільно-економічної формації — "економічна формація суспільства".
Сам термін "формація" запозичено Марксом із геології. Ймовірно з трьох джерел: а) власні заняття Маркса геологією; б) "Філософія природи" Гегеля, § 339; в) книга Дюро де Ла Маля "Політична економія римлян", де вживається поняття, що відповідає терміну "формація".
Термін "формація" досить вдалий, оскільки охоплює відразу два зрізи людського суспільства — суспільство як процес і як стан, структуру системи відносин між людьми. Подібно до цього ми, розглядаючи формації Землі, характеризуємо не тільки її певний стан, пласт, а й формування. Звідси випливає загальніше питання — як взагалі співвідносяться поняття "суспільство" та "суспільно-економічна формація".
Як визначається суспільно-економічна формація? Інтуїтивно у кожної людини, тією чи іншою мірою прилученої до певної формації суспільства, уже є своє уявлення про таку формацію.
Визначень суспільно-економічної формації багато. Але це зовсім не означає, що всі вони неправильні і вчені просто заплутались у цьому питанні. Ситуація тут дещо інша. Продуктивнішим буде, очевидно, підхід, згідно з яким усі наявні визначення суспільно-економічної формації розглядаються як робочі. Інакше кажучи, кожне визначення ефективне в якомусь ракурсі, при вирішенні певних пізнавальних, методологічних, ідеологічних чи практичних завдань або на різних етапах розвитку соціально-філософських знань.
Якогось єдиного, канонічного визначення суспільно-економічної формації у працях К.Маркса і Ф.Енгельса немає. Суспільно-економічна формація розглядається ними не у плані системного, загальнотеоретичного аналізу його змісту, а як робоче поняття, яке дає змогу вирішувати конкретні пізнавальні чи практично-політичні проблеми. Тому й ідеться у них не тільки про суспільно-економічну формацію.
Основні терміни — "суспільно-економічна формація" та "суспільна формація". Суспільно-економічна формація частіше трактувалась як сукупність виробничих відносин; суспільна формація — як сукупність суспільних відносин. Крім того, використовуються терміни: "історична формація", "економічна формація", "формації суспільного виробництва".
Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття "суспільно-економічна формація" належить К.Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, що значним чином вплинуло на подальший розвиток соціологічної науки. Суспільно-економічні формації - це конкретно історичні типи суспільства, послідовні "сходинки" історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед – формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва детермінує усю різноманітність суспільних відносин і зв'язків.
Найвищими принципами
життя людини і суспільства стають
зростання,
оновлення, розвиток. Циклічний тип
розвитку змінюється поступальним.
Розвиток економіки на основі техніки,
технології, науки перетворюється на
провідну детермінанту суспільного
розвитку. Виникає нова ільного
розвитку. Виникає
нова
СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ФОРМАЦІЯ – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна “сходинка” історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності.
Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає все багатоманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, від нього залежать всі інші суспільні відносини. Базис визначає характер і зміст НАДБУДОВИ, тобто ідеологічних, політичних, правових та інших відносин та ідей, організацій та установ, через які здійснюються ці відносини.