Глава 2

4. Принципи і методи променевої терапії.

Загальні показання до призначення променевої терапії.

1. Злоякісні пухлини.

2. Захворювання крові з підвищеним вмістом формених елементів(поліцитемія, лейкемічні форми лейкозів).

3. Захворювання ендокринної системи - хвороба Іценко-Кушінга, тиреотоксикоз.

4. Захворювання нервової системи - діенцефальний синдром, арахноїдит, набряковий екзофтальміт радикуліти, неврити, поліневрити, розсіяний склероз, сирингомієлія, післяампутаційний больовий синдром та ін.

5. Запальні захворювання: карбункули, фурункули, мастити, гідроаденіти, повільно гранулюючі рани, остеомієліт, тромбофлебіт, парапроктит та ін.

6. Дегенеративно-дистрофічні процеси - артрози, спондильози, остеохондрози, звапнені бурсити, перитендиїти, п’яткові шпори і ін.

7. Захворювання шкіри: грибкові ураження волосяної частини голови, сверблячі дерматози, немікробна екзема, нейродерміт та ін.

8. Післяопераційні ускладнення: анастомозит, нориці, каузалгія та ін.

Протипоказання до призначення променевої терапії:

Абсолютні протипоказання (променева терапія не проводиться):

1. Анемія (Hb менше 70 г/л), лейкоцитопенія (лейкоцитів менше 3·10⁹/л), тромбоцитопенія (тромбоцитів менше 150·10⁹/л);

2. Декомпенсовані стани з боку серцево-судинної системи, печінки, нирок;

3. Ракова кахексія(за винятком кахексії викликаної раком щитоподібної залози), розпад пухлини;

4. Променева хвороба та променеві ураження в минулому.

Відносні протипокання:

1. Дитячий вік, період вагітності і лактації (можливе призначення променевої терапії при злоякісних захворюваннях);

2. IV стадія ракового процесу (можливе проведення паліативної або симптоматичної променевої терапії);

3. Гострі інфекційні або загострення хронічних інфекційних захворювань.

Показання до призначення променевої терапії непухлинних захворювань (див. пункти 3 - 8 загальних показань)

Протипоказання до призначення променевої терапії непухлинних захворювань

Абсолютні:

1.Важкий стан хворого;

2.Декомпенсовані стани з боку серцево-судинної та дихальної систем, печінки, нирок;

3.Анемія (Hb менше 70 г/л), лейкоцитопенія (лейкоцитів менше 3·10⁹/л), тромбоцитопенія (тромбоцитів менше 150·10⁹/л);

4.Променева хвороба і променеві пошкодження, перенесені в минулому;

5.Дитячий вік;

6.Вагітність.

Відносні:

1.Гострі септичні і інфекційні захворювання;

2.Виражені і розповсюджені шкірні і ін. запальні процеси.

Основні принципи променевої терапії злоякісних пухлин:

1.Своєчасність застосування променевої терапії в можливо ранніх стадіях захворювання.

2.Вибір найбільш раціональної методики опромінення.

3.Підведення до пухлини оптимальної дози в оптимальні строки при одночасному збереженні життєздатності навколишніх здорових тканин і зниженні загальної інтегральної поглинутої організмом дози.

4.Одночасний променевий вплив на первинну пухлину і на реґіонарні шляхи метастазування та реґіонарні метастази.

5.Комплексність лікування хворого: використання поряд з променевою терапією засобів, що підвищують загальну і місцеву реактивність організму.

Основні принципи променевої терапії непухлинних захворювань

1.Променеве лікування непухлинних захворювань повинно застосовуватися тільки за наявності обґрунтованих до нього показань.

2.Променева терапія є методом вибору і застосовується як правило тоді, коли імовірність соматичних, генетичних і променевих уражень виключається повністю і не був досягнутий позитивний ефект від уже застосованих лікувальних заходів.

3.Променеве лікування непухлинних захворювань не повинно застосовуватися у дітей і підлітків та вагітних жінок.

4.Основною методикою опромінення є безпосередній вплив на патологічно змінені органи і тканини.

5.Променеве лікування повинно проводитися з використанням методів опромінення, що максимально зменшують опромінення життєвоважливих органів, особливо гонад, а оточуючі патологічний осередок здорові тканини повинні бути захищені від дії іонізуючих випромінювань.

Джерела іонізуючих випромінювань для променевої терапії.

В залежності від просторового розташування джерела випромінювання по відношенню до тіла хворого здійснюють зовнішнє опромінення — з боку шкіри, або внутрішнє — джерело випромінювання розташовують в тілі хворого. Для променевої терапії використовують закриті (⁶⁰Co, ¹³⁷Cs, ¹⁸²Tа, ²⁰⁴Tl, ¹⁹²Ir та ін.) і відкриті (³²Р, метастрон (⁸⁹Sr-chloride), ¹³¹I, ¹⁹⁸Au та ін.) радіонуклідні джерела гама- і бета-випромінювань.

Для зовнішнього опромінення використовуються закриті джерела випромінювань в гама-терапевтичних апаратах (АГАТ-Р, АГАТ-С, РОКУС) та електрофізичні установки.

Гама-установка складається з радіаційної головки, штатива та стола для укладки хворого (див. мал. 4.1, 4.2). В радіаційній головці у захисному свинцевому корпусі знаходиться джерело ⁶⁰Со активністю до 250 ТБк, з періодом напіврозпаду 5,3 роки. Спеціальні конструкції апаратів дозволяють здійснювати статичне та рухоме опромінення. Вихід пучка випромінювання можливий тільки через вікно у корпусі, яке закривається затулкою.

Мал. 4.1. Гама-терапевтичний апарат РОКУС Мал. 4.2. Схема радіаційної головки

1 – радіаційна головка; 2 – штатив; 3 – стіл.

Електрофізичні установки – прискорювачі елементарних частинок і рентгенівські апарати, медичні лінійні прискорювачі (див. мал. 4.3.) здатні генерувати пучки фотонів чи електронів виских енергій, прискорювачі нейтронів (див. мал. 8.3.), протонів і ін. елементарних частинок (синхроциклофазотрони).

Мал. 4.3. Лінійний прискорювач електронів: а) схема прискорювача електронів; б) зовнішній вигляд лінійного прискорювача.

Крім перерахованих джерел зовнішнього опроміненння використовують також ядерні реактори малих розмірів, які дозволяють отримати потік повільних нейтронів з енергією 10-25 кеВ для здійснення нейтронзахватної променевої терапії (див.мал. 4.4.).

Мал.4.4. Схема виконання нейтронзахватної променевої терапії.

Для отримання терапевтичного ефекту попередньо насичують тканини, що підлягають опроміненню, елементами, які легко захоплюють нейтрони (нейтрон захватна терапія), наприклад, ¹⁰В. При ядерній реакції, що відбувається внаслідок захоплення нейтронів атомами бору, викидаються альфа-часточки, які створюють високу щільність іонізації. Це дає можливість підвести високу дозу опромінення до пухлини.

Для внутрішнього опромінення використовуються відкриті та закриті джерела іонізуючих випромінювань(див. розділ „Контактні методи променевої терапії”).