ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

1. Фізичне виховання в початкових класах

Метою фізичного виховання є всебічний гармонійний розвиток особистості. Воно тісно пов’язане з розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням.

Фізичне виховання школярів має свою специфіку, зумовлену їхніми анатомо – фізіологічними та психологічними особливостями, а також тим, що приходячи до школи, учні потрапляють у нові умови, до яких їм потрібно пристосовуватись, звикнути

З початком навчання обмежується рухова активність дітей та можливість перебувати на свіжому повітрі. У зв’язку з цим правильне фізичне виховання молодших школярів стає необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку особистості учня, а й дійовим фактором підвищення його розумової працездатності.

Завдання фізичного виховання учнів молодших класів:

Зміцнювати здоров’я і сприяти правильному фізичному розвиткові.

Важливим показником нормального фізичного розвитку є правильна постава, а фіз.. вправи є основним засобом формування правильної постави. Рухова активність, яку дитина здійснює в процесі фіз.. виховання, є необхідною умовою нормального розвитку її центральної нервової системи. Існує тісний взаємозв’язок між руховою діяльністю дитини та її розумовим розвитком.

Формувати рухові уміння й навички.

Опанування правильної техніки виконання вправ є важливим завданням фізичного виховання. Як відомо, вправи позитивно впливають на організм лише за умови, якщо вони правильно виконуються. ДО того ж раціональна техніка виконання вправ сприяє формуванню правильних навичок життєво важливих рухів, розвиває в дітей уміння доцільно розподіляти зусилля й ефективно здійснювати різні рухи, виховує в них готовність швидко засвоювати нові рухові дії.

Озброювати учнів знанням з фізичної культури, гігієни, з правилами загартування

У початкових класах учні повинні мати уявлення про правильний руховий режим, усвідомлювати значення ранкової гігієнічної гімнастики, фізичної культури, активного відпочинку у позаурочний час, знати, який одяг і взуття потрібні для занять фізичними вправами, стежити за правильністю постави, знати правила загартування.

Розвивати рухові (фізичні) якості.

У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність. Швидкість рухів розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку в дітей рухових якостей відповідно до їхніх вікових особливостей.

Формувати інтерес до фізкультури й потребу займатися нею

У молодшому шкільному віці активно розвиваються інтереси і звички. Кожному школяреві слід прищепити бажання займатися фізкультурою. Велике значення для прищеплення школярам інтересу до фізкультури має позиція сім’ї в цьому питанні. Інтерес виникає і стає стійким, якщо батьки залучають дітей до занять фізкультурою, створюють для цього необхідні умови.

Виховувати позитивні морально-вольові якості

Специфіка впливу занять фізкультурою на виховання морально – вольових якостей полягає в тому, що учні для досягнення успіхів у виконанні фізичних вправ виявляють цілеспрямованість і волю, дисциплінованість, уміння мобілізувати в потрібний момент свої фізичні й духовні сили.

2. Засоби фізичного виховання молодших школярів

Успішне розв'язання завдань фізичного виховання учнів залежить від правильного поєднання використання таких засобів, як фізичні вправи, що застосовуються у гімнасти­ці, спорті, грі та туризму; природні фактори (повітря, сон­це, вода); гігієнічні умови праці і побуту.

Правильному розвиткові та руховій підготовці дітей особливо сприяють відповідно підібрані фізичні вправи.

1. Фізичні вправи — основний вид фізичного виховання це методично обґрунтовані повторен­ня рухових дій. Вони дають змогу здійснювати всебічний фізичний розвиток учнів, сприяють формуванню різнома­нітних вмінь та навичок у таких природних рухах, як ходь­ба, біг, стрибки, метання, лазіння та інше, розвиткові фі­зичних якостей, спритності, швидкості, сили, витривалості, гнучкості. У процесі занять фізичними вправами здійсню­ється виховання моральних та вольових рис особистості.

Гімнастика — один з основних засобів фізичного виховання. Специфічною особливістю гімнастики є можли­вість вибірково впливати на різні частини тіла, окремі м'я­зові групи та суглоби; чітко дозувати фізіологічне наванта­ження; застосовувати вправи з використанням різноманіт­них пристосувань та гімнастичного інвентаря; виконувати вправи під музику. Завдяки цим особливостям гімнастики її використовують на заняттях з людьми різного віку і ста­ну здоров'я, різної фізичної підготовки.

Широкі можливості застосування гімнастичних вправ та різноманітність їх привели до створення самостійних видів гімнастики: 1) основна гімнастика та її різновиди — гігіє­нічна та атлетична; 2) гімнастика із спортивною спрямова­ністю (спортивна гімнастика, спортивна акробатика, ху­дожня гімнастика); 3) спеціальні (прикладні) види гімна­стики.

Основну гімнастику спрямовано на загальний фізичний розвиток та зміцнення здоров'я учнів, на оволодіння загальними основами рухових дій, виховання мораль­них, вольових та естетичних якостей. Відомі найрізноманіт­ніші вправи: з шикування та перешиковування, загально-розвиткові й вільні, на знаряддях; різні види ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, утримання рівноваги.

Основна гімнастика посідає значне місце в програмах з фізичної культури шкіл. Завдання, комплекси вправ та методика проведення конкретизуються відповідно до контингенту тих, що займаються (гімнастика для дошкільнят, учнів шкіл, дорослих).

Гігієнічну гімнастику виділяють як самостій­ний вид основної гімнастики. Вона сприяє зміцненню здо­ров'я, загартуванню організму, поліпшує фізичний розвиток і підвищує працездатність.

Найпоширенішим різновидом гігієнічної гімнастики є ранкова гімнастика («зарядка»). Загально-розвиваючі впра­ви, що становлять її комплекс, добирають таким чином, щоб охопити всі великі групи м'язів, вплинути на поліпшення обміну речовин, дихання, кровообігу та інших функцій орга­нізму.

Гігієнічна гімнастика буває індивідуальна і колективна. Індивідуальною гімнастикою займаються вдома вранці після сну.

Колективна гігієнічна гімнастика провадиться у дитя­чих садках, школах.

Особливо корис­но для здоров'я дітей поєднувати ранкову гімнастику з по­вітряними ваннами та водними процедурами. Полегшений одяг дітей не утруднює рухів і дихання, а систематичне об­тирання, душ або купання після гімнастики загартовують організм і мають гігієнічне значення.

Атлетична гімнастика за своїм напрямом близька до гі­гієнічної. Специфічними засобами її є вправи з гантелями, гирями, штангою та іншим фізкультурним інвентарем. Си­лові вправи поєднуються з різноманітними загально-розвиваючими. Заняття атлетичною гімнастикою починають з підліткового віку; вони сприяють гармонійному розвиткові м'язів, удосконаленню вегетативних функцій організму лю­дини, формують правильну поставу.

Гімнастика із спортивною спрямованістю. За сучасною спортивною класифікацією розрізняють спортивну, художню гімнастику і спортивну акробатику.

Спортивна гімнастика передбачає такі групи фізичних вправ: вільні, вправи на приладах (брусах, пере­кладині, кільцях, колоді, коні з ручками) і вправи з опорних стрибків. Ці вправи у вигляді багатоборства визначають зміст програм підготовки гімнастів.

До спортивної акробатики відносять дві гру­пи вправ: динамічні (перекати, перекиди, перевороти, саль­то) та статичні (стійки, шпагати, парні та групові вправи).

Акробатичні вправи сприяють розвиткові спритності, швидкості, сили, поліпшують гнучкість, чуття рівноваги, орієнтування в безопорному положенні, що робить їх цін­ним засобом фізичного виховання.

Художня гімнастика — це головним чином тан­цювальні рухи, які виконуються з предметами (стрічки, обручі, м'ячі, булави, скакалки) і без них. Вправи худож­ньої гімнастики виконуються під музику, яка посилює ви­разність рухових дій, сприяє розвиткові чуття ритму. Особ­ливості цього виду гімнастики зробили її одним з корисних засобів фізичного виховання жінок. Художня гімнастика має класифікаційну програму, за якою проводяться зма­гання.

Спеціальну (прикладну) гімнастику під­порядковано завданням, пов'язаним з спортивною, військо­вою та професійною діяльністю. Розрізняють такі її види: професійно-прикладна, військово-прикладна, спортивно-прикладна, виробнича та лікувальна гімнастика.

Професійно-прикладна гімнастика покли­кана сприяти удосконаленню рухових якостей людини, від яких залежить опанування професійними навичками За­няття цим видом гімнастики підвищує рівень фізичної під­готовленості робітників та службовців до трудової діяль­ності, позитивно впливає на продуктивність праці..

Військово-прикладна гімнастика застосовується на за­няттях з юнаками допризовного віку і є основою системи фізичної підготовки військовослужбовців. Зміст військово-прикладної гімнастики залежить від особ­ливостей конкретної військової діяльності.

Спортивно-прикладна гімнастика забез­печує загальну і спеціальну фізичну підготовку спортсме­на. Це досягається добором спеціальних вправ під час тре­нування футболістів, легкоатлетів, гімнастів та перед по­чатком змагань (розминка).

Лікувальна гімнастика є частиною загально­го комплексу лікувальних методів. Вона широко застосову­ється для відновлення рухових функцій організму та ви­правлення дефектів у розвитку окремих частин тіла. Ліку­вальна гімнастика має значну роль у поліпшенні загального самопочуття хворих, у піднесенні їхнього життєвого тонусу. Вправи лікувальної гімнастики чітко дозуються лікарем і часто поєднуються з фізіотерапевтичними засобами.

Спорт — це специфічна діяльність людини, спрямова­на на досягнення високих показників у певному виді фізич­них вправ та спортивних змаганнях.

Спорт вимагає певного напруження фізичних та мо­рально-вольових якостей людини, тому він доступний лише після досягнення певного віку та за умови відповідної фі­зичної підготовки. Учні молодших класів залучаються до шкільних секцій та систематичних тренувальних занять у дитячо-юнацьких школах з таких видів спорту, як плаван­ня, художня і спортивна гімнастика, фігурне катання на ковзанах та ін.

Ігри — один з найпоширеніших засобів фізичного виховання. Розрізняються рухливі та спортивні ігри.

Рухливі ігри містять елементи загально розвиваючих вправ, передбачають ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння тощо. Вони сприяють удосконаленню вмінь та навичок ос­новних рухів, розвивають спритність, швидкість, силу, ви­тривалість, позитивно впливають на функцію серцево-су­динної і дихальної систем. Характерною особливістю рух­ливих ігор є велика емоційність їх.

Ту р и з м — це одна з форм організації вільного часу та суспільно корисної діяльності школярів, що спрямована на активний відпочинок, всебічний фізичний розвиток та загартування дітей.

Туристські походи сприяють набуттю прикладних нави­чок та вмінь: ходьба в різних умовах ґрунту і рельєфу міс­цевості, вправи з лазіння, перелазіння та утримання рівно­ваги; орієнтування на місцевості, розпалювання вогнища, готування їжі та ін.

Сонце, повітря, вода широко використовуються для зміцнення здоров'я і загартування організму людини. Вони можуть застосовуватися як самостійний засіб загар­тування. Вода очищає шкіру від забруднення, сприяє розширенню та звужуванню_судин. Повітря лісів, парків містить так звані фітонциди, які сприяють знищенню мікробів. збагачують кров киснем, позитивно впливають на організм людини. Сонячні промені знищують різні мікроби та охороняють дитину від хвороб (рахіту та ін.).

Створення умов, що задовольняють вимоги гігієни, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим праці і побуту — важ­ливі фактори нормального розвитку дітей.

Необхідною умовою гармонійного фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров'я, підтримання високого рівня

Засобами фізичного виховання молодших школярів є фізичні вправи, фізична праця, використання гігієнічних факторів, оздоровчих сил природи.

Фізичні вправи є основним засобом фізичного виховання в школі. За допомогою їх здійснюються завдан­ня, спрямовані на всебічний фізичний розвиток дітей, фор­мування правильних навичок таких природних рухів, як ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння, утримання рівнова­ги та інше, розвиток основних фізичних якостей (спритно­сті, швидкості, сили, витривалості), виховання позитивних морально-вольових якостей і корисних звичок.

На уроках фізичної культури і на заняттях гуртків за­гальної фізичної підготовки використовуються передбачені навчальною програмою вправи основної гімнастики (ши­кування і перешиковування; основні положення і рухи рук, ніг, тулуба; вправи з м'ячами, скакалками; акробатичні і танцювальні вправи; лазіння і перелізання; вправи на гім­настичній стінці; утримання рівноваги; ходьба і біг; стриб­ки; метання), рухливі ігри, лижна підготовка, плавання, в З класі також вправи легкої атлетики.

У позакласній та позашкільній роботі з фізичного ви­ховання широко використовуються туризм і спорт.

Фізична праця є важливим засобом фізичного ви­ховання школярів. К. Д. Ушинський підкреслював, що фізична праця необхідна для розвитку й підтримання фізичних сил людини, її здоров'я і фізичних здібностей.

В фізичному вихованні учнів бере участь весь педаго­гічний колектив школи.

Організація фізичного виховання в школі

Заступник директора школи по на­вчально-виховній роботі відповідає за виконання навчальних програм і якість викладання на уроках фізичної культури; забезпечує систематичний контроль за проведенням уроків і факультативних занять з фізичної культури і спорту, а також занять з школярами, віднесеними за станом здоров'я до спеціальної медичної групи.

Організатор позакласної і позашкіль­ної виховної роботи з дітьми бере участь в органі­зації і роботі колективу фізичної культури, залучаючи для цього педагогічний колектив.

У «Положенні» визначено також обов'язки учи­теля фізкультури.

Згідно з «Положенням» він повинен:

• нести відповідальність за виконання навчальної програ­ми, за опанування учнями необхідними знаннями, уміннями і навичками на уроках фізичної культури;

• забезпечувати на уроках і позакласних заняттях дотри­мання санітарно-гігієнічних вимог і вживати заходів щодо запобігання спортивним травмам і нещасним випадкам;

• вести систематичний облік фізичної підготовленості учнів;

• залучати якомога більше школярів до фізкультурних гуртків, спортивних секцій, а також до різних фізкультурно-масових заходів;

• організовувати позакласну фізкультурно-масову і спор­тивну роботу в школі;

• забезпечувати підготовку до складання норм юнацьких спортивних розрядів;

• спрямовувати роботу шкільного колективу фізичної культури, а також готувати громадських інструкторів і суд­дів з числа учнів і максимально залучати їх в доступних формах до проведення різних фізкультурно-оздоровчих за­нять і заходів;

• організовувати підготовку школярів до районних, місь­ких спортивних змагань;

• організовувати внутрішкільні змагання і фізкультурні свята.

Учителі початкових класів повинні стежити за дотриманням школярами режиму дня, виконанням ними ранкової гімнастики, сприяти залученню учнів у секції та гуртки колективу фізичної культури, стежити за. правиль­ною поставою учнів, виховувати в учнів інтерес і звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Згідно з цим «Положенням», всі учні проходять обо­в'язковий щорічний медичний огляд, внаслідок якого їх розподіляють на три медичні групи: основну, підготовчу, спеціальну.

Методичні принципи і методи навчання фізичних вправ

У практиці навчальної роботи з фізичного виховання склалася така послідовність навчання рухових дій: ознайом­лення з вправою, розучування її, закріплення і вдосконален­ня техніки виконання вправи та перевірка. Всі етапи навчан­ня вправи перебувають у взаємозв'язку, але кожен з них має певне значення в загальному процесі навчання.

Після показу і пояснення учні починають розучувати вправу: окремо по частинах (за елементами), а потім з'єд­нують їх у єдине ціле або спочатку розучують окремі най­важчі, а потім легкі елементи.

Залежно від складності вправи їх розучують на одному або на кількох уроках. Щойно розучену вправу спочатку діти виконують не зовсім впевнено, напружено, скуто, із зай­вими рухами. Це означає, що її треба повторити ще кілька разів, поки діти не оволодіють нею.

Далі завдання вчителя полягає в тому, щоб закріпити досягнуте.

У навчальній роботі треба систематично перевіряти рі­вень досягнутих результатів. Це дає учителеві змогу внести необхідні зміни в дальше планування процесу фізичного ви­ховання учнів. Тому на певних уроках ставиться завдання перевірки засвоєння окремої вправи або виконання навчаль­ного нормативу.

Навчання учнів фізичних вправ здійснюється відповідно до дидактичних принципів - педагогіки: свідомості, активності, наочності, доступності та індивідуалізації навчання, систематичності й поступового підвищення вимог.

Наочність у фізичному вихованні передбачає навчання на конкретних образах, цілеспрямоване сприймання рухо­вих дій якомога більшим числом органів чуттів. Таке сприй­мання створює глибше і правильніше уявлення про завдан­ня і цим самим полегшує навчання.

Принцип свідомості й активності поширюється на всі ета­пи та ланки процесу навчання і вимагає від учнів чіткого розуміння цілей і завдань фізичного виховання. Активна діяльність учнів ефективна лише в тому разі, якщо вона узгоджується з вимогами, що випливають із принципів наочності, доступності, індивідуалізації, систематичності. Загалом, жоден з дидактичних принципів не може бути реалізовану повною мірою, якщо ігноруються інші. Лише на основі єдності принципів досягається дієвість кожного з них. Принципи і методи навчання, якими вчитель користується на уроках фізичної культури, можна поділити на три групи:

а) словесні (пояснення, розповідь, бесіда, розпорядження, команда, вказівка, підрахунок);

б)наочні (показ вправи, демонстрування техніки виконання вправ на таблицях, схемах, діафільмах, кінокільцівках, використанню предметних орієнтирів;

в) практичні (виконання вправ).

Пояснення — один з основних словесних методів навчання учнів молодших класів. Це стислий, зрозумілий і правильний усний опис техніки виконання рухової дії, змісту й правил рухливих ігор, що поєднується з показом учням

Розповідь використовується вчителем для викладу теорії фізичного виховання та під час навчання нових фізичних вправ і рухливих ігор. Після роз'яснення правил рухової гри вчитель з'ясовує, як учні зрозуміли їх. Особливого значення набуває розповідь при проведенні сюжетних ігор на уроках фізичної культури. Цей метод застосовують для виховання в дітей позитивних моральних і вольових якостей.

Бесіда з учнями молодших класів провадиться у вигляді запитань і відповідей, коли вчитель з'ясовує ступінь засвоєннями техніки виконання певних вправ та інше, спираючись на знання і попередній досвід учнів.

Розпорядження — це висловлений у довільній формі наказ.

Команда — це наказ виконувати або припинити певні рухи. Розрізняють попередню і виконавчу команди. «Шикуйсь!», «Струнко!», «Стій!», «Розійдись!».

Вказівки висловлюються вчителем у довільній формі і застосовуються в усіх молодших класах під час виконання учнями фізичних вправ. Наприклад, «Вище голову!», «Не згинайте ноги!» та ін. )

Лічба — це прийом, який учитель застосовує для того, щоб надати певного темпу виконання учнями рухової дії. Виконується голосом або плесканням у долоні. Лічбу можна поєднувати з розпорядженням і закінчувати командою. Наприклад: «Раз, два, подивитись вгору, чотири!» або «Раз, два, три — Стій!»

Під час навчання молодших школярів фізичних вправ застосовують також наочні методи. Найдоступнішим серед наочних методів навчання є показ. На першому етапі він створює в учнів цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в дальшому — спрямовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин.

Показ треба поєднувати із словесними методами навчан­ня, він має передувати поясненню. Показ досягає мети лише за умови точного, чіткого і безпомилкового виконання, зосередження уваги учнів на вправі, що виконується. Учи­тель повинен здійснювати показ з такого місця, щоб усі уч­ні добре бачили його.

Для навчання дітей загально-розвиваючих вправ учитель застосовує «дзеркальний» показ, тобто стоячи обличчям до учнів пропонує учням виконати рух ліворуч, а сам виконує праворуч. Наприклад, показує нахил уліво, а учні виконують у правий бік. ЗРВ перед дзеркалом.

Для створення в молодших школярів правильного уявлення про рухові дії застосовують наочні посібники: таблиці, малюнки, схеми, діафільми, кінокільцівки, що розкривають основні вимоги щодо правильного виконання вправи. Наочні посібники мають бути привабливими, цікавими та доступними для розуміння молодших школярів. їх мож­на показувати на уроках або в позаурочний час (вивісити в коридорі біля спортивного залу).

Значну роль під час навчання дітей фізичних вправ віді­грають предметні орієнтири. Вони спрямовують, контролю­ють або обмежують рухи дітей. Загальновідомо, що діти залюбки виконують вправи, пов'язані з певним результатом: перестрибнути, доповзти, перекинути, влучити та інше. На­приклад, для метання м'яча під потрібним кутом натягують на певній висоті мотузок, який є орієнтиром правильного виконання вправи. Предметними орієнтирами можуть бути м'ячі, стояки, мотузки, лінії, застосування яких робить урок цікавим й емоційним.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) — це основний метод навчання, який безпосередньо формує в учнів рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шляхом багаторазового повторення рухової дії. Він застосовується в поєднанні з словесними і наочними методами навчання.

У практиці фізичного виховання молодших школярів використовуються такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи по частинах, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний

При цілісному методі навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується вправ порівняно легких щодо ко­ординації рухових дій або таких, окремі фази яких не мож­на вичленити (стрибків, метань).

Цілісне розучування складних вправ культури для полегшують, засто­совуючи на першому етапі навчання такі методичні при­йоми:

а) зменшують висоту_приладу (наприклад, під час стриб­ків у висоту з розбігу); розучують спочатку основу, а потім дрібні деталі рухової дії;

б) звертають увагу на правильне виконання окремих частин вправи. (Наприклад, при вивченні стійки на лопат­ках контролюють правильну підтримку руками тулуба).

Метод розучування вправи по частинах полягає в тому, що учнів навчають рухової дії по елементах чим користу­ються переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як плавання, лижна підготовка, танці, комбінації ак­робатичних вправ. Для кращого й швидкого розучування складних рухових дій широко застосовують підготовчі й під­відні вправи, простіші за структурою, але координаційно-схожі з розучуваною вправою.