О цінка тіньової економіки в снр

Проблема статистичного вимірювання тіньової економіки в Україні для формування макроекономічних показників нині є надзвичайно актуальною, оскільки масштаби цієї частини економі­ки постійно зростають. Це пояснюється недосконалістю правової бази, розширенням приватного сектору, який намагається ухилитися від сплати податків, браком належного контролю з боку держави за діяльністю приватних підприємців, недосконалістю обліку, надто низьким рівнем життя значної частини населення.

5.1. Визначення поняття «тіньова економіка» та її види

Тіньова економіка — явище досить складне й суперечливе. Донедавна наші економісти й фахівці з органів державного управління та наукових закладів не приділяли цьому явищу належної уваги, хоч за даними Всесвітнього банку Україна займає перше місце серед країн Східної Європи та республік колишнього СРСР за масштабами тіньової економіки.

У рамках міжнародної статистики методологічним центром вив­чення тіньової економіки є Міжнародна організація праці. За кордоном вже є досить великий досвід такого вивчення. За даними Д. Блей­да, у 70-х рр. ХХ ст. частина тіньової економіки становила у США 4,2 % ВНП, в країнах Південної Європи — трохи більше і трохи менше в країнах Західної та Північної Європи, в Японії та Канаді.

Нині спеціалісти ведуть широкомасштабні дослідження тіньової економіки в країнах Центральної та Східної Європи, що перебувають у перехідному періоді. Так, за оцінками Б. Даллаго (Італія), Я. Арваї (Угорщина), З. Раєвського, Л. Зіньковського (Польща) у середині 80-х років частина тіньової економіки (у вузькому розумінні)¹ становила в Угорщині та Польщі (максимальні показники) близько 7—10 % від ВВП, а в 1992 р. була в межах 10—15 %. У широкому розумінні¹ тіньова економіка тут досягла рівня 20—25 %. Приблизно такий самий рівень спостерігався і в Росії.

Треба зазначити, що в кінці 80-х рр. колишній Держкомстат СРСР оцінював тіньову економіку в 4 % від ВВП. При цьому дві третини її припадало на виробництво самогону і одна третина — на надання будівельних, медичних, транспортних, рекреаційних та інших послуг приватними особами. Крім того, так звані незаконні доходи працівників торгівлі і сфери послуг (чайові, хабарі, подарунки, зиск від нечесних методів торгівлі) оцінювалися ще в 2,1 % ВВП.

У наш час методологічну та методичну роботу з вимірювання тіньової економіки на терені колишнього СРСР найбільш активно веде Статкомітет СНД у співробітництві з Держкомстатом Російської Федерації. Досвід останньої є найкориснішим для України через близьку соціально-економічну ситуацію.

Основними факторами функціонування та спонукальними мотивами розвитку тіньової економіки можна вважати:

• по-перше, зміну системи державного управління та контролю, що призвело до розриву традиційних зв’язків між окремими підприємствами та цілими територіями і заміни їх у багатьох випадках нетрадиційними (найчастіше особистими), а також реорганізацію виконавчої влади у ході проведення економічних реформ та спроби впровадження ринкових відносин за слабкої нормативної бази;

• по-друге, високий рівень оподаткування за нестабільності правової бази, розширення приватного сектору, недоліки обліку в нових секторах економіки, зростання безробіття, неприпустимо висока поляризація населення за рівнем реальних доходів. Через це значна частина населення, чиї прибутки від праці в офіційній («світлій») економіці не дають змоги забезпечити навіть прожиткового мінімуму, змушена адаптуватися до нових умов через участь у різних тіньових її формах. Дані соціологічного опитування, проведеного центром «Соціальний моніторинг» у січні 1995 р. в Києві, показали, що кожний сьомий з опитуваних крім основної роботи був зайнятий і на додатковій. При цьому додаткові прибутки становили до 54 % сукупного прибутку;

• по-третє, визначну роль відіграє неефективність (а часто й небажання) боротьби з економічними злочинами, що їх намагаються пояснити тезою про необхідність використання капіталів тіньової економіки як ресурсної бази економічної реформи.

Параметри тіньової економіки майже неможливо визначити з допомогою традиційних методів збирання та обробки статистичних даних. Для її відображення, зокрема в національних рахунках, потрібні інші підходи. І хоч у світі пропонується багато різних методів вимірювання тіньової економіки, дискусії з цього приводу тривають і досі, оскільки на цьому шляху постає чимало проблем. Одна з них полягає в тому, що кожний з методів придатний тільки для оцінки певної окремої сфери тіньової економіки. Крім того, немає і одного погляду на те, які з методів дають найдостовірніші результати. Доводиться користуватися багатьма альтернативними оцінками того самого показника, виключаючи екстремальні (найбільші та найменші) його значення, щоб одержати відносно вірогідні дані, а тому оцінка величини тіньової економіки коливається у великих межах.

Беручи загалом, до тіньової економіки треба відносити всю економічну діяльність, котру з будь-яких причин не включено до ВВП країни. За такого визначення структура тіньової економіки виглядатиме так:

1) неофіційна економіка;

2) фіктивна економіка;

3) підпільна економіка.

Д

о першої частини відносять легальні види економічної діяльності, у рамках якої має місце незафіксоване статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків, від необхідності дотримання правових норм і стандартів (техніка безпеки, охорона довкілля) і т. п.; друга частина — це економіка приписок, спекулятивних угод, а також хабарництво та будь-якого роду шахрайство, пов’язане з отриманням та передачею грошей; третя частина — усі не дозволені законом види економічної діяльності (виробництво наркотиків і торгівля ними, контрабанда, проституція і т. п.) або хоч і дозволені законом, але здійснювані людьми, котрі не мають на це права (наприклад, медичні пос­луги, що їх надають люди без належної фахової освіти). Це можна схематично зобразити так:

Наведена схема є зручною тим, що структурно вписується у нову версію СНР-93.

Детальнішу класифікацію тіньової економіки подано в табл. 5.1.

Таблиця 5.1