Українські січові стрільці.
Формування легіону Українських січових стрільців (УСС). У серпні-вересні 1914 р. у Галичині за дозволом австрійського уряду з добровольців був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його контингент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Сокіл» (спортивно-громадська), «Січ» (пожежна), «Пласт» (учнівська).
До міста Стрий на Львівщині, де формувався Легіон, прибуло понад 10 тис. добровольців, але австро-угорський уряд, прагнучи «розчинити» мобілізованих українців в імператорській армії, обмежив чисельність окремого українського формування до 2,5 тис. чоловік. Військову присягу вони приймали двічі: перший раз - загальну для всієї австро-угорської армії, а другий - на вірність Україні.
Бойовий шлях УСС. Бойове хрещення «усуси» (так, за абревіатурою УСС, називали українських січових стрільців) прийняли наприкінці вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.
Зважаючи на те, що основною метою «усусів» була національно-визвольна боротьба за незалежну Україну, австрійці намагалися не допускати широких контактів стрільців з українським населенням Східної Галичини і Закарпаття. Крім того, австрійське командування навіть планувало взагалі позбутися українського формування, розчленувавши його на розвідувальні загони по 20 чоловік, які повинні були переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу супротивника.
Однак у жовтні-листопаді 1914 р. масштабний наступ російських військ змусив австрійське командування змінити свій план розпилення УСС, і в бій був кинутий весь український легіон.
Того часу, коли десятки тисяч насильно мобілізованих солдатів австро-угорської армії (у тому числі й українці) не бажали воювати, «усуси» показали себе найстійкішими солдатами. Австрійське командування змінило своє ставлення до них. «Усусів» нагороджували, доручали їм найвідповідальніші завдання. Особливо відрізнилися вони у завзятих боях у квітні-травні 1915 р. за гору Маківка в Карпатах, панування на якій забезпечувало надійний заслін подальшому просуванню супротивника. У 1915 р. «усуси» воювали в боях біля Болехова (кінець травня), за Галич (кінець червня), у межиріччі Серету і Стріпи (кінець серпня). У грудні 1915 р. відбулося переформування куренів УСС у полк.
Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де «усуси» вели героїчні оборонні бої, українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат убитими, пораненими і військовополоненими. Після боїв під Бережанами, де полк УСС був розгромлений, його залишки було виведено в тил для переформування.
Лише 150 стрільцям i 16 старшинам удалося прорватися з оточення. Ці бійці наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомагати австрійським окупаційним військам організовувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. «Усуси» відразу зайнялися просвітницькою роботою, організувавши в селах 46 початкових шкіл і почавши працювати в них учителями.
Полк повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Aecmpo-Угорщини, за визволення підвладних їй українських земель. Наприкінці 1917- на початку 1918 pp. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.
Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ)
Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.
Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.
СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України. СВУ співпрацював від самого поч. (1914) з політичною організацією галицьких українців — Гол. Укр. Радою, а з травня 1915 — з Заг. Укр. Радою у Відні, у якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський).
СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). Натомість інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін (Твори, т. 35, стор. 136). Також критикував діяльність СВУ журнал українських соціал-демократів «Боротьба», що виходив у Женеві за ред. Л. Юркевича.
СВУ формально ліквідовано 1 липня 1918 року.
Головна Українська Рада
Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена 1 серпня 1914 у Львові. Її засновниками були національно-демократична, радикальна, соціал-демократична партії. Програма Головної Української Ради передбачала такі основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною вимогою організації було виборення державної самостійності України. Головна Українська Рада зверталася до уряду Австро-Угорщини, керівних органів Галичини з петиціями, в яких обстоювала інтереси українського народу, зносилася з представниками центральних держав, привертаючи увагу до українського питання як одного з найактуальніших для європейської політики.
4 серпня 1914 Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців.
На початку вересня 1914 у зв'язку з наступом російських військ Головна Українська Рада перебралася до Відня, де проіснувала до травня 1915, коли була перетворена на Загальну Українську Раду.
Загальна Українська Рада
Загальна Українська Рада — загально-українська політична організація, що постала 5 травня 1915 у Відні як розширення галицької Головної Української Ради на всі українські землі. Загальна Українська Рада мала бути репрезентацією всього українського народу під час війни, а тим самим також найвищим і єдиним українським представництвом в межах Австро-Угорщини.
Програма Загальної Української Ради: щодо українських земель під російським пануванням — самостійна українська держава, щодо українських земель Австро-Угорщини — територіально-національна автономія і об'єднання українських земель в один автономний край.
По проголошенню цісарського маніфесту з 4 листопада 1916 про створення польського королівства та відокремлення й широку автономію з польською перевагою Галичини в складі Австро-Угорської держави становище Загальної Української Ради захиталося й політичний провід українського життя в Австрії перейшов до української парламентарної репрезентації.