2.3. Професійні комунікативні якості педагога вищої школи

Поряд з універсальними підсистемами професійних якостей педагога (організаторська, професійної спрямованості), що є рівноцінними і для педагога-практика і для спеціаліста-науковця, можна виділити і ті підсистеми, що є провідними і визначальними для спеціалізації (комунікативна, експресивна, професійного мислення). Інтегративною підсистемою професійних якостей педагога виступає комунікативна підсистема. Саме вона виявляється у вигляді призми, через яку трансформуються всі останні професійні функції та завдяки котрій реалізуються всі підсистеми професійних якостей педагога. Оскільки саме комунікативна діяльність, тобто професійно-педагогічне спілкування є основним видом, засобом реалізації професійної діяльності педагога.

72---

Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів та засобів, що реалізують цілі та завдання педагогічної діяльності та організують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію викладача та студентів. В процесі педагогічного спілкування реалізуються комунікативна (обмін інформацією між партнерами по спілкуванню), інтерактивна (організація взаємодії) та перцептивні (сприймання один одного партнерами по взаємодії та встановлення взаєморозуміння) сторони. Відтак, в структурі професійно-педагогічного спілкування визначають, як правило, три компонента: 1) когнітивний (пізнавальний) - пов'язаний з процесом прийому та передачі інформації, що здійснюється знаковими (в тому числі вербальними) засобами; 2) афективний (емоційний) - відтворює спілкування як процес обміну та регуляції на емоційному рівні; 3) поведінковий (праксичний) -пов'язаний з процесом взаємної регуляції дій, поведінки партнерів по взаємодії (М.М. Обозоь, Я.Л. Коломінський, Б.Ф. Ло-мов та ін.). Індивідуально-психологічними властивостями особистості, що відповідають за ефективність професійно-педагогічного спілкування і є професійні комунікативні якості викладача.

Таким чином, під професійними комунікативними якостями педагога розуміється сукупність індивідуальних особливостей особистості спеціаліста, які впливають на ефективність професійної діяльності, відповідають за встановлення продуктивної взаємодії суб'єктів освітнього простору та визначаються стійкістю (а не ситуативністю актуалізації), суттєвістю, кінцевістю (тобто їх не можна розкласти на інші властивості), й спостережливістю (рівень їх розвитку може бути продіагно-стований, досліджений).

В підсистему комунікативних якостей викладача більшість науковців включають: емпатію і професійну рефлексію (Деркач А.О.); контактність, вміння вислухати (Во-ропаєва Т.С.); тактовність, реактивність, сугестивність (Єрас-тов М.П.); справедливість, пильність, чуйність (Сластьонін

------------------------------------------------------------------------------------73

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

В.О.); гнучкість і делікатність, спрямованість на відкрите й активне спілкування, здатність швидко встановлювати контакт, візуальність та красномовність (Галагузова М.А.); соціальну сміливість (Келасьєв В.М.), комунікабельність, толерантінсть (В.О. Кан-Калік).

Комунікативні якості відповідають за продуктивність процесу взаємодії суб'єктів, і залежно від своїх часткових функцій, що реалізують дані характеристики особистості педагога в комунікативній діяльності, можуть бути віднесені до таких підгруп: управлінські (організація навчально-виховного процесу, здатність стимулювати студента на розвиток власних сил і здібностей й ін.); інформативні (відповідають за безпосередньо передані знання); емотивні (емпатійність, чуйність, тактовність, делікатність); фактичні (якості, які відповідають за встановлення і підтримку взаємодії).

Комуні].ативні якості спеціаліста сфери «суб'єкт -суб'єкт» залежно від виду комуніка' ивної діяльності також підрозділяють на вербальні, що характеризують мовну культуру спеціаліста та невербальні, що характеризують вміння використовувати немовні засоби, емоційну культуру, вміння управляти своїм «м'язовим» темпераментом та ін.

Проте всі дані комунікативні якості реалізуються на основі актуалізації базисних характеристик - механізмів міжо-собистісного сприйняття, від успішності відтворення яких, насамперед з боку педагога як головного суб'єкта процесу взаємодії, залежить результат професійного спілкування. Тому такі професійні комунікативні якості як рефлексія, ем-патія, ідентифікація і децентрація розуміються як рівнозначні, базисні суб'єктивні характеристики, що відповідають за встановлення особливого стану суб'єкта, без якого неможливе спілкування - розуміння між викладачем і студентом. Саме вони можуть характеризуватися кінцевістю, суттєвістю, спостережливістю, рівноцінністю.

Хоча психологічні механізми і визначаються рівноцінними в процесі соціальної перцепції, тільки рефлексія і емпатія

74

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

вводяться вченими в ранг професійних якостей спеціаліста (Т.П. Гаврилова, А.О. Деркач, Р.Л. Кричевський), крім того, деякі автори підміняють дані поняття. У зв'язку з цим є необхідність роз'єднати зміст цих понять і як психологічних феноменів, і як професійних комунікативних якостей педагога.

Так, емпатію розуміють як осягнення емоційного стану, проникнення - "вчуття» в переживання іншої людини [8;463], або особливого роду емоція, зміст якої є відображене емпатом відношення людини, яка переживає, до об'єктивної дійсності, виражене в тих же почуттях і що виявляється зовнішньо у формах експресії, подібних експресії людини, яка переживає [7;86].

Виділяють три види емпатії: емоційна емпатія (заснована на механізмах проекції та імітації моторним і афективним реакціям іншої людини), когнітивна емпатія (базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія), предикативна емпатія (виявляється в спроможності людини пророкувати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях) [8;463].

Емпатичні переживання можуть бути адекватні або неадекватні переживанням об'єкта емпатії. Так, наприклад, горе людини викликає в одного страждання, в іншого - радість. Емпатичні реакцл можуть бути з будь-яким знаком і будь-якої модальності, і їхній характер визначаться не тільки якістю переживань суб'єкта, але в значній мірі і структурою особистості індивіда. У реальному житті емпатичні переживання можуть бути реакцією не тільки на те, що спостерігається, але і на уявленні особистістю переживання інших людей, яких індивід не сприймає безпосередньо.

Емпатія здійснюється в різноманітних формах - елементарних (рефлекторних) і в більш складних, особистісних. Під особистішими формами емпатії Т.П. Гаврилова, наприклад, розуміє такі переживання, що виникають на певному етапі розвитку психіки дитини з виникненням уявлення про іншого ^як суб'єкта переживання в міру розвитку інтимно-осо-бистісного спілкування. Ці переживання характеризуються

75

тим, що вони достатньо вибіркові, диференційовані й усвідомлені. У них відбивається, з одного боку, ступінь зрілості емоційних і пізнавальних процесів, а з іншого - характер мотивації, ступінь стійкості структури особистості [2;124]. Установки й орієнтації індивіда стосовно людей актуалізуються в емпатичному переживанні, що закріплює емоційний досвід спілкування, беручи участь у становленні стійкої властивості. Таким чином, другою основною властивістю емпатії є стійкість (поряд з вибірковістю).

Під стійкістю емпатії більшість авторів (Т.П. Гаврилова, Т.І. Пашукова, М.М. Обозов й ін.) розуміють здатність індивіда однаковим способом реагувати в різноманітних ситуаціях на переживання різноманітних об'єктів. У стійкості емпатії відбивається певний характер відношення індивіда до людей.

Як особливі форми емпатії виділяють: а) співпереживання як переживання суб'єктом тих же емоційних станів, що відчуває інша людина, через ототожнення з ним, але звернене це переживання на себе, індивід переживає або те, що могло з ним трапитися у майбутньому, або те, що він переживав у минулому; б) співчуття як переживання власних емоційних станів із приводу почуттів іншого [8;463].

Таким чином, співпереживання і співчуття як форми емпатії є різноспрямованими - в основі співпереживання лежить потреба у власному благополуччі, в основі співчуття - потреба в добробуті іншого. Різноманітна також і їхня предметна спрямованість - предметом співпереживання є самий індивід, а предметом співчуття - інша людина.

Для повного визначення природи емпатії необхідно виявити її механізми. Вивчаючи емпатію, автори звертають увагу на існування двох її механізмів: зараження й ідентифікація. Так, П. Фресс наголошує на зараженні емоціями як головному механізмі емпатії; причому виділяє два типи зараження. Один і із них відповідає випадкам, коли ситуація викликає в одного, а | потім у кількох індивідів однакову реакцію страху, гніву або і

76 -----------------------------------------------------------------------------------

________Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

радості. Інший тип більш специфічний і виявляється в тому, що емоції опановують людиною, хоча ситуація їх не торкається [5;87].

М.М. Обозов вважає, що в основі емпатії лежить механізм усвідомленої або неусвідомленої ідентифікації. Емоційна реакція виникає, як правило, при безпосередньому переживанні іншого, і в ситуації його неблагополуччя переживається у вигляді суму, жалю.

К.К. Вілюнас, пропонуючи гіпотезу про механізм емпатії, відрізняє явища "зараження», синхронізуючого та ідентифікуючого емоційні переживання людей, які спілкуються, від власного переживання, що представляє собою незалежний індивідуальний стан іншої людини, який нам може подобатися або не подобатися. Механізм емпатії в концепції К.К. Вілю-наса схожий на механізм виникнення "відповідних» емоцій.

Таким чином, специфіка емпатії полягає в її емоційній природі, а змістом емпатії можна вважати відбите відношення співчуваючого до чого-небудь, виражене в почуттях, ідентичних почуттям цієї людини, що переживає.

Наступним механізмом соціальної перцепції та комунікативною якістю педагога є ідентифікація, під якою розуміємо процес і результат неусвідомленого уподібнення, ототожнення суб'єкта з іншим суб'єктом, групою, зразком [8; 130], або як схожість поведінкових або особистісних характеристик іншої особи, як реальне їхнє відтворення або в подібних поведінкових актах, або в символічних еквівалентах поводження [5;96].

Виділяють наступні особливості ідентифікації. По-перше, ідентифікація - генералізований і поширений на багато ситуацій процес, при якому різноманітні типи поведінки і ролей відтворюються в безлічі ситуацій. По-друге, ідентифікація є постійним процесом, що має місце й у відсутності моделі. По-фетє, змодельована поведінка в ідентифікації спонукається внутрішніми мотивами індивіда. По-четверте, ідентифікація припускає відтворення таких типів поведінки, що є символічними еквівалентами поводження, що демонструється мо-

---- 77

деллю. Ідентифікація характеризується не сліпою імітацією поведінки, а засвоєнням мотивації вчинків моделі [5,95].

В основі механізму ідентифікації найчастіше визначають своєрідний соціальний перцептивний процес співвіднесення ціннісних характеристик суб'єктів міжособистісної взаємодії, що обумовлює уподібнення значимому іншому суб'єкту. Саме тісний зв'язок між певними елементами ціннісних систем або системами в цілому спроможний забезпечити "розгортання» ідентифікаційного процесу [5,119].

Багато науковців (Р.Л. Кричевський, О.М. Дубовська, О.У.Хараш й ін.) виділяють три рівні, етапи ідентифікації, що формуються в процесі розвитку особистості. Перший рівень -рівень імітації - генетично самий ранній, виступає найбільш характерним засобом дитячого пізнання дійсності і відбиває конкретно-почуттєвий рівень аналізу образу іншої людини. Це етап неусвідомленого уподібнення об'єкту ідентифікації, де здатність до наслідування, імітації виступає основним механізмом розвитку дитячої особистості.

Наступний рівень - свідомого прийняття соціальних норм - характеризується запозиченням форм поведінки обраного значимого зразка. У цьому ж плані відбувається й аналіз поведінки, що піднімається на рівень абстрактно-логічного відбитка людей, рівень інтерпретації.

Третій рівень - рівень інтроекції - характеризується включенням особистості у свій внутрішній світ мотивів і установок інших людей, переходом їх на індивідуально-значимий рівень, здатний здійснювати подальший розвиток соціальних норм і еталонів.

Залежно від ступеня уподібнення людини значимому іншому суб'єкту виділяють три типи ідентифікації.

Перший тип характеризується лише бажанням суб'єкта наслідувати значимому іншому, прагненням володіти якимись окремими його властивостями.

Другий тип виявляється в тому, що ідентифікація актуалізується в реальних поведінкових проявах, у змінах характерологічного плану.

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

Третій тип ідентифікації є найбільше глибоким у тому смислі, що тут мова йде не тільки про відтворення тих або інших характеристик значимого іншого; цей інший виступає для індивіда як своєрідний регулятор його поведінки, еталон, на який відбувається орієнтація і відповідно до якого реалізується поведінка [8].

Таким чином, сутність ідентифікації полягає в ототожненні суб'єктом себе з іншим суб'єктом на підставі сталого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей, зразків.

Розглядаючи емпатію й ідентифікацію як професійні якості педагога, припускається усвідомлена регуляція, управління, корекція даних психологічних феноменів; свідоме володіння механізмами їхнього здійснення. Професійна ем-патія є стійким, пластичним компонентом і виявляється у формі співчуття учню в більшій мірі, ніж у формі співпереживання. Професійна ідентифікація як професійна комунікативна якість педагога виступає на рівні інтерпретації та актуалізується, перш за все, в поведінкових (зовнішніх) проявах особистості спеціаліста.

Рефлексія як механізм соціальної перцепції розглядається не в тому значенні, в якому вона вживається в філософії - як пізнання суб'єктом самого себе, дослідження ним власного пізнавального акту, а в іншому - як усвідомлення особистістю того, як вона сприймається партнером по спілкуванню. Це являється не просто знанням іншого або розумінням іншого, але й знанням того, як інший розуміє його; це подвійний процес дзеркального взаємовідображення партнерів спілкування. Рефлексія виступає глибоким, послідовним взаємовідображен-ням, змістом якого являється відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому світі, в свою чергу, відбивається внутрішній світ першого дослідника.

Взагалі, в психолого-педагогічних дослідженнях рефлексія трактується або в інтелектуальному контексті - як компонент теоретичного мислення (В.В. Давидов, О.З. Зак),

---------------------------------------------------------------------------------------------- 79

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

функціонування якого забезпечується контролем та оцінкою власних дій; або в особистісному контексті - як самосвідомість (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн) та самоаналіз, пов'язаний зі спілкуванням (О.М. Матюшкін), рефлексивними очікуваннями (Н.І. Гуткіна); як оцінка, осмислення наслідків власних дій з точки зору їх значимості для діяльності, спілкування та самосвідомості особистості (В.О. Пет-ровський); як специфічно людська здатність до пізнання та перетворення самого себе (П. Шарден). Згідно з феноменологічною психологією саме виникнення рефлексії знаменує прояв внутрішнього життя людини, яке протистоїть зовнішньому існуванню; рефлексія є центром управління особистістю власними станами та бажаннями, вона складає родову ознаку людини (В.І. Слободчиков, Є.І. Ісаєв).

За результатами досліджень у галузі вікової та педагогічної психології рефлексія в її інтелектуальному аспекті являється новоутворенням молодшого шкільного віку. Також в даному віковому періоді особистісного розвитку починають посилюватися окремі компоненти особистісної рефлексії в вигляді різного роду самооцінок, але ведучою продовжує залишатися інтелектуальна рефлексія.

Як складний процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів та станів, усвідомлення особистістю того, як вона сприймається й оцінюється іншими, рефлексія включає в себе декілька позицій, які характеризують взаємне відображення суб'єктів: сам суб'єкт, який він є в дійсності; суб'єкт, яким він бачить сам себе; суб'єкт, яким він сприймається іншим суб'єктом; ті ж самі три позиції, але зі сторони іншого суб'єкта. [8;341].

Рефлексія, таким чином, є процесом подвійного, дзеркального взаємовідображення суб'єктами один одного, змістом якого виступає відтворення, репродукція особливостей один одного.

Розглядаючи професійну рефлексію, В.А. Петровський виділяє чотири її складові елементи (зокрема для педагога). По-перше, це усвідомлення педагогом справжніх мотивів своєї

8С ----------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

діяльності. По-друге - вміння відрізнити власні ускладнення і проблеми від ускладнень і проблем вихованців. По-третє, -оцінка наслідків власних особистісних впливів на вихованців і вміння бачити себе в дзеркалі життя інших людей. І, нарешті, здатність до емпатії і децентрації.

Наступним механізмом соціальної перцепції та професійною комунікативною якістю педагог; є децентрація. Сам термін "децентрація» (від лат. - сіє - префікс, який означає заперечення, скасування та сепгхит ~ центр кола, зосередження) був введений Ж. Піаже, який під цим поняттям розумів здатність особистості змінити власні розумові позиції.

Під децентрацією більшість науковців розуміють здатність особистості відійти від власної егоцентричної по-зиції^здатність до сприймання точки зору іншої людини. І хоча в науковій літературі існує багато досліджень сутності децентрації, даний психологічний феномен залишається невиз-наченим. Крім того, в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів децентрація визначається лише як властивість особистості, тоді як інші механізми соціальної перцепції (рефлексія, ідентифікація та емпатія) розглядаються і як професійні (професійно важливі) якості педагога (В.А. Пе-тровський, Я.Л. Коломінський, А.О. Реан, І.П. Підласий). Проте саме від успішної децентрації партнерів по спілкуванню залежить встановлення однопредметної співпраці.

Децентрація як особистісна властивість визначається як здатність людини стати на позицію партнера по взаємодії і координувати її зі своєю власною позицією. Джерелом децентрації виступає безпосереднє спілкування, у ході якого відбувається зіткнення суперечливих точок зору, що спонукає суб'єкта до перетворення значення уяв, понять і представлень У власній позиції.

Психологічна структура децентрації як особистісної властивості може розглядатися як єдність трьох компонентів:

1) когнітивного (пізнавального) як координація та зміна когнітивної, розумової позиції;

-- 81

2) емоційного як сприйняття почуттів іншого та координація власного емоційного стану відповідно до емоцій та почуттів партнера по взаємодії;

3) поведінкового як сприймання особливостей поведінки іншого та координація власних поведінкових реакцій згідно з поведінковою позицією партнера (Г.М.Андреева, В.А. Петровський, Т.1. Пашукова та ін.).

Таким чином, можна виділити наступні форми децентрації особистості: індивідуально обумовлені та соціально обумовлені. До індивідуально обумовлених форм децентрації ми відносимо:

1) когнітивну (пізнавальну) децентрацію як здатність особистості змінити розумову, пізнавальну позицію;

2) емоційну децентрацію як здатність особистості сприйняти почуття іншого та координувати власний емоційний стан відповідно до емоцій та почуттів партнера;

3) комунікативну децентрацію як здатність особистості в процесі зовнішнього або внутрішнього діалогу змінити власну комунікативну позицію;

4) моральну децентрацію як здатність особистості поставитися до самих індивідуальних та соціальних норм, оцінити їх із погляду інтересів конкретних людей. При чому можна, вслід за В.О. Соломатіною, розглядати два аспекти моральної децентрації: когнітивний і смисловий. Когнітивна моральна децентрація виражається в зміні критеріїв при моральній оцінці якогось вчинку із зовнішніх результатів вчинку до його внутрішніх психологічних детермінант. Смислова моральна децентрація є моментом ієрархізації установок особистості, у результаті якої цінність норм визнається вторинною стосовно цінності кожної конкретної людини.

До соціально обумовлених форм децентрації особистості відноситься рольова децентрація як здатність особистості змінити власну рольову (тендерну, вікову, статусну, етнічну,

82

ідеологічну та професійну) позицію і стати на позицію - роль іншого.

Змістовна структура усіх форм децентрації принципово не відрізняється. Вона складається з двох елементів. Першим елементом є зміна позиції, в результаті якої здійснюється ототожнення індивіда, його позиції з іншою людиною. Другим елементом децентрації є зміна перспективи, яка виникає внаслідок зміни позиції.

Децентрація властива кожній людині, проте її рівень варіює як на різних вікових стадіях, так у різних сферах діяльності суб'єкта. Засобом розвитку або формування децентрації є взаємодія людей, у процесі якої відбувається часте переключення партнерів з однієї ролі на іншу, що призводить до систематичного «розхитування» представлень особистості про абсолютність свого становища, створює умови для координації різних позицій.

Існує багаторівнева будова децентрації. Першим її рівнем є егоцентризм як нездатність особистості виділити власну позицію і скоординувати її з позицією іншої людини в процесі їх взаємодії. Другим рівнем є псевдодецентрація, коли при достатньому вмінні відокремити свою власну позицію людина не може виділити позицію партнера, відмінну від своєї власної. Третій рівень - власне децентрація як властивість особистості, що виявляється в здатності людини виявити свою власну позицію, позицію партнера по взаємодії, а також скоординувати їх для подальшого співробітництва. Проте децентрація на цьому рівні, її механізми, відбуваються для людини на несвідомому рівні. Четвертий рівень розвитку децентрації є якісно новим ступенем, вона вже не є властивістю, а виступає професійною якістю як здатність педагога усвідомлено актуалізувати механізми децентрації з огляду на всі фактори й умови процесу взаємодії з іншим суб'єктом освітнього простору.

Оскільки за своєю змістовною структурою децентрація складається із зміни первинної позиції, в результаті якої здійснюється ототожнення індивіда, його позиції з іншою лю-

-------------------------------------------------------------------------------------83

6*

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

диною та зміни перспективи, яка виникає внаслідок зміни позиції, логічно припустити, що чим більша різниця є між особистою позицією індивіда та позицією іншої людини, з якою відбувається взаємодія, тим складнішим буде відбуватися децентрація, тим більше психологічних ресурсів необхідно використовувати індивіду для реалізації даного феномену. Таким чином, виникає питання про чинники, які впливають на успішність актуалізації механізму децентрації.

На наш погляд, чинники децентрації особистості можна згрупувати згідно з ознакою позиції, яка підлягає зміні та побудові нової перспективи, та визначити як:

— когнітивні, які припускають наявність певного рівня інтелектуального розвитку кожної особистості, особливості її розумових процесів та складу розуму в цілому;

— емотивні, що включають особливості емоційно-вольової сфери людини;

— поведінкові, які визначаються особливостями вербальної та невербально! поведінки особистості;

— соціальні, які визначаються особливостями соціального середовища особистості, її референтної групи, соціального статусу та ролі.

Таким чином, можна припустити, що чим більша різниця між когнітивними, емотивними, поведінковими та соціальними позиціями людини та її партнера по спілкуванню, тим складніше реалізуються механізми децентрації. Звідси, актуалізація механізму децентрації викладачем в процесі професійного спілкування зі студентом буде ускладнена саме різницею їх позицій, точок зору, обумовлена, перш за все, великою у віці, різним рівнем загальнонаукових та спеціально-наукових знань та ін.

Проблема визначення даних професійних комунікативних якостей, на нашу думку, полягає в тому, що в науковій літературі ще недостатньо усвідомлені критерії розмежування емпатії, ідентифікації, рефлексії та децентрації. У літературі можна зустріти трактування ідентифікації як емпатії, причому

84

Розділ П. Професійна компетентність педагога вищої школи

емпатії такого рівня розвитку, що припускає той або інший ступінь сформованості уявлень індивіда про автономність іншого. Так, наприклад, В.В. Знаков визначає поняття ідентифікації як здатність стати на точку зору партнера [4;131], чим ототожнює феномени ідентифікації та децентрації.

В.О. Петровський підкоряє емпатію і децентрацію більш широкому поняттю - професійної рефлексії. А децентрація і емпатія в даній системі є рівнозначними елементами, які знаходяться на одному ієрархічному рівні. В такому ж напрямі визначається місце даних понять у системі інтерперсоно-логічних факторів пізнання особистості "іншого» А.О. Реана, який підкоряє децентрацію, ідентифікацію та емпатію рефлексії як єдності інтелекту, чутливості та рефлексивно-пер-цептивної мотивації. [9;325].

Г.М. Андреева, вивчаючи процес соціальної перцепції, виділяє структуру його механізмів, що знаходяться в ієрархічній супідрядності. Більш загальними й універсальними елементами даної структури є механізми когнітивної відповідності / дисонансу, а в даний час - механізми каузальної атрибуції. Вони забезпечують стабілізацію, категоризацію, селекцію, обмеження сприйманої інформації, що є необхідною умовою будь-якого перцептивного процесу, у тому числі і процесу міжособистісного сприйняття [1;7]. Таким чином, децентрація є частковим проявом каузальної атрибуції, яка підпо-рядна універсальному, з погляду Г.М. Андреєвої, механізму.

Т.П. Гаврилова, стверджує, що децентрація, а зокрема її емоційна форма, входить у структуру емпатії. На основі того, що автор виділяє два види децентрації - емоційну і соціальну (рефлексивна, перцептивна, комунікативна), виводиться положення про те, що специфіка емоційної децентрації полягає в тому, що людина, у позицію якого ставить себе індивід, не розмірковує, не сприймає об'єкти предметного світу, не веде діалог, - переживає щось, пов'язане з його власними проблемами або проблемами інших людей [2]. Отже, Т.П. Гаврилова вводить емоційну ідентифікацію, що в сутності ототожнює по-

няття ідентифікації і децентрації. Деякі психологи (Т.П. Гаври-лова, Р.Л. Кричевський та ін.) намагаються виявити причину такого поєднання і розділити дані явища шляхом функціонального аналізу. Так, Т.П. Гаврилова пояснює причину поєднання понять "емпатія» і "ідентифікація» у такий спосіб: емоційна децентрація структурує не тільки емпатичні переживання, але і різноманітні рольові процеси, тим самим функціонально збігаючись з ідентифікацією [2;13]. Що не пояснює причину поєднання даних понять, а ще більше ускладнює процес розмежування цих феноменів, функціонально ототожнює емоційну децентрацію (як елемент емпатії) й ідентифікацію.

Однозначно стверджувати про співвідносність даних механізмів соціальної перцепції можна тільки за результатами спеціальних досліджень, які б проникали в їх природу. Проте гіпотетично можна припустити, що всі вони, у тому числі і децентрація, є рівнозначними, але формами, які взаємодоповнюють одне одного, часто переходять один в одного за певних умов (рис. 2.4). Саме говорити можна про них як про комунікативні якості педагога.

----------------------——""^

Рис. 2.4. Співвідношення професійних комунікативних якостей педагога

86 --------------------------------------------------------------------------------

У процесі професійної децентрації педагога можна констатувати і прояв професійної емпатії, що відповідає за усвідомлене співчуття переживанням учня, і ідентифікації його проблем, цінностей на рівні прийняття його норм. Професійна децентрація не може бути здійснена педагогом без його професійної рефлексії у формі усвідомлення того, як він у дійсності сприймається й оцінюється студентами, який він сам, а також який студент, яким він бачить себе самого в процесі їхньої взаємодії.

Отже зазначені інтегративні комунікативні якості педагога вищої школи: професійна емпатія, професійна рефлексія, професійна ідентифікація і професійна децентрація, є рівнозначними, однорівневими, й забезпечують ефективність професійної педагогічної діяльності, комфортні умови для розвитку та саморозвитку особистості в професійній діяльності, його успішної професійної адаптації.

Запитання І завдання

1) Визначте місце і роль в професійній діяльності педагога вищої школи підсистеми професійних комунікативних якостей.

2) Розкрийте сутність основних професійних комунікативних якостей педагога:

— емпатії;

— ідентифікації;

— рефлексії;

— децентрації.

3) Зробіть самодіагностику рівня агресивності та здатності до емпатії (див. Додаток). Проаналізуйте результати психологічної самодіагностики.

87

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності Рекомендована література

1. Андреева Г.М. Процессы каузальной атрибуции в межличностном восприятии // Вопросы психологии. - 1979. - № 6. -С.13- 19.

2. Гаврилова Т.П. О воспитании нравственных чувств. - М.: Знание, 1984. - 77с.

З.Добрович А. Общение: наука и искусство. - М.: АО ЗТ "Яуза», 1996. - 253с.

4. Знаков В.В. Понимание в познании и общении. - М.: Институт психологии РАИ, 1994. - 220с.

5. Кричевский Р.Л., Дубовская ЕМ. О функции и механизме идентификации во внутригрупповом межличностном общении // Психология межличностного познания. - Краснодар: Куб. ун-т. - 1981. - С. 92 - 122.

6. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / Зязюн И.А., Кривонос И.Ф., Тарасевич Н.Н. и др. / Под ред. И.А. Зязюна. - М.: Просвещение, 1989. - 302с.

7. Пашукова Т.И. О механизмах эмпатии и некоторых ее психических коррелятах // Вопросы психологии межличностного познания и общения. - Краснодар: Куб. ун-т. - 1983. -С.86 - 92.

8. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского.-2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

9. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Питер Ком, 1999. - 416с.

88

Розділ III. Основні етапи професійного

становлення та розвитку педагога ____________вищої школи