3.Фінансова діяльність держави

Об'єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за гос­подарською діяльністю) передбачає як абсолютно необхідну діяльність з їх управління. Фінансова діяльність держави являє собою діяльність держави з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управ­ління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінан­сової діяльності є, в кінцевому підсумку, проявом усіх функцій держа­ви, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекват­ного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:

а) як реалізація державної влади;

б) як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Фінансова діяльність, будучи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансовій діяльності притаманні певні особливості:

на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансо­вими ресурсами спрямовано на всі галузі і сфери державного управ­ління;

фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (у деяких випадках вона реалі­зується через спільну діяльність цих органів);

фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з ви­користанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. д.), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);

фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представ­ницьких, так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обороту (формування, розподіл, використання). у вузькому значенні слова мова йде про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб'єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи). однак слід підкреслити особливість ролі держави. її роль і місце характери­зуються в цих умовах подвійністю:

Зміст фінансової діяльності розкривається на окремих стадіях, якими і визначаються особливості її здійснення.

з одного боку, держава виступає як господарюючий суб'єкт, має статус власника коштів і організатора господарської діяльності;

з другого боку, держава виступає носієм влади, що реалізується й у сфері фінансової діяльності.

На стадії формування централізованих і децентралізованих фон­дів відбувається утворення бюджетних фондів (Державного бюджету україни і місцевих бюджетів), децентралізованих фондів.

На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, зокрема, при надходженні коштів у бюджети (прибутковий податок із громадян, наприклад, поділяється при сплаті на три частини, що надходять у різні види місцевих бюджетів);

б) власне розподіл охоплює рух коштів, вже закріплених за окре­мими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюється через механізми непрямих по­датків, мита, трансферних платежів.

На стадії використання державних коштів фінансова діяльність здійснюється за різними напрямками (галузями, регіонами тощо).

Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Він має певні особливості. Якщо перші три стадії руху грошових фон­дів і відповідно фінансової діяльності послідовно йдуть одна за одною і закінчення однієї передбачає початок подальшої стадії, то контроль характеризується певною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і здійснюється на кожній стадії руху коштів;

б) з другого боку, виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Правові форми.Сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм, з допомогою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою державного керівництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фінансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства, об’єднання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов’язані податковими та іншими обов’язковими платежами, а при необхідності фінансуванням з них.

Фінансова діяльність держави регламентована системою фінансово-правових актів, серед яких виділяють акти органів законодавчої влади (закони) та акти органів виконавчої влади (підзаконні акти).Існують різні форми фінансово-правових актів : Конституція України, закони України, укази Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, накази, інструкції чи положення Міністерства фінансів України або Державної податкової адміністрації, методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України та ін.

Конституція України приділяє велику увагу фінансовій діяльності держави. Так, п.4 ст.85 Конституції передбачає, що “до повноважень Верховної Ради України належить…затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання…” [1,405]. Виходячи з необхідності забезпечення економічної безпеки держави, ст.92 Конституції закріплює, що “виключно законами України встановлюються…Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи…’’[1;410].

Ст. 95 Конституції наголошує, що “бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.”[1; 411]. Ст. 96 Конституції закріплює за Верховною Радою України затвердження бюджета на певний термін. Участь Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Національного банку України у здійсненні фінансової діяльності передбачено статтями 97, 98 та 100 Конституції. Ст. 99 Конституції визначає національну грошову одиницю України – гривню. Ст. 116 встановлює, що “Кабінет Міністрів України … забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики…” [1; 418].

Ст. 138 Конституції України відносить до відання Автономної Республіки Крим розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим. Ст. 143 передбачає, зокрема, що “територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування … затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону…” .

Крім Конституції України правовим аспектам фінансової діяльності держави приділяється увага в інших законодавчих актах, зокрема в Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Розділ ІІ цього Закону присвячено діяльності такого важливого суб`єкта фінансової діяльності держави як Національний банк України. У відповідності до ст.8 Закону “Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням

Верховної Ради України. Правове регулювання фінансової діяльності держави здійснюється також законами України, “Про контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Державну податкову службу в Україні”, “Про страхування”, “Про Рахункову палату Верховної Ради України” та ін.

Ще одним законодавчим актом, що регулює фінансову діяльність держави, а саме таку її форму як випуск цінних паперів, є Закон України “Про цінні папери і фондовий ринок”. Цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення,

обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.