3. «Природність» демократії

Розглянувши витоки, зміст і призначення демократії у світлі сучасних знань, можна констатувати, що демократія виникла з повсякденної соціальної практики і супроводжує людей з давніх часів, несучи на собі глибокий відби­ток того, якими є люди, що її поціновують, підтримують і застосовують, або, навпаки, зневажають. Як суспільне явище демократія формувалася природним шляхом, через поступовий розвиток суспільства, його рух до більш розвине­них і досконалих форм.

Ідеї рівності, спільна участь в обговоренні й виробленні рішень мали велику силу в громадах, що творили живляче середовище повсякденного існування й становлення демократії в стародавні часи. Громада давала змогу вислухати й зі­ставити різні думки, іноді — погляди. Колективна думка не уявляла сили більш зваженої і досвідченої, ніж громада (община, мир, коло). Колективне «тіло» наро­ду століттями плекало переконання, що вироблена спільними зусиллями думка, прийняте усім загалом рішення не можуть бути хибними. Тому спільно ухвалені рішення — це найвищий авторитет¹³. Народні збори були немовби своєрідним ритуалом, що сприяв народженню й утвердженню спільноі волі. Згодом виника­ла потреба зробити знайдені демократичні форми і процедури більш усталени­ми і міцними, дати ідейне обґрунтування доцільності демократії.

Коли ми кажемо, що виникнення й розвиток демократії надалі мали «при­родний характер», то це не означає, що вона утверджується ледь не автоматич­но, поза волею і свідомою участю людей. Як і інші надбання людства, демократія є наслідком зусиль і боротьби тих, хто вбачав у ній дещо, що заслуговує на збе­реження і відтворення. Та все ж мусимо визнати, що в демократичних формах правління є щось таке, що відповідає людській природі. Саме це «щось» і було запорукою того, що жодні спроби сплюндрувати демократію і скасувати її по­вністю ніколи не були цілковито успішними. Демократія допомагає вихова­ти, виплекати й розгорнути вільну людську особистість і тільки вона створює справжні життєві шанси для більшості людей. Усі інші, недемократичні, форми суперечать прагненню людини до самостійності й свободи, деформують її волю і пригнічують гідність.

Говорячи про «природність» демократії, про її відповідність людській при­роді, маємо на увазі насамперед те, що демократія дає змогу людині реалізувати інтерес до суспільного життя, втілити в життя глибоко притаманну кожній осо­бистості потребу (у декого — жагу) суспільного визнання. За допомогою демо­кратії людина втілює здатність впливати на стан справ і перебіг подій у держа­ві, усвідомлювати власні інтереси як органічну складову інтересів суспільних.

¹³ Наприклад, силу спільно прийнятих рішень, вільний громадський дух жителів Карпат у давні часи, а також їхні змагання за збереження первісних форм громадського самоврядування в ху­дожній формі показано в повісті І. Франка «Захар Беркут». Основна ідея твору, зазначає І. Франко в передмові до нього, хвилює сучасних, живих людей, а значить, і сама є живою і сучасною (Див.: Франко І. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці // Зібрання творів: У 50 т. — Київ, 1978. — Т. 16. — С. 7-154). Роль громад у розвитку американської демократії роз­крито у класичній праці А. де Токвіля «Про демократію в Америці» (Київ, 1999. — С. 63-70).