15

1. Дайте визначення та розкрийте сутність поняття «народна педагогіка»

Народна педагогіка – це сукупність переважно усно розповсюджуваних поглядів на мету і завдання виховання та навчання, емпіричних знань з питань виховання та навчання, а також засобів, методів і прийомів масової, непрофесійної практичної діяльності з виховання й навчання підростаючого покоління.

Тут доцільно провести паралель з тим аспектом змісту прикметника «народний», що наголошує на непрофесійності, аматорстві того чи іншого явища: народна культура, народне мистецтво, народна медицина тощо. Адже відомо, що народна культура – це «збірне поняття, що не має чітко визначених меж і містить культурні шари різних епох від глибокої давнини до нинішнього часу»¹. У наш час її визначальною особливістю є «позапрофесійний статус у сфері сучасної багатошарової культури, неспеціалізований характер культурної діяльності, що, між тим, не виключає високого рівня майстерності, уміння, знання»².

Народне мистецтво – у своїй основі мистецтво аматорське, самодіяльне, непрофесійне. Воно репрезентує художню творчість людей, які не мають спеціальної художньої підготовки, аматорів. Саме аматорство, непрофесійність є ключовою ознакою народного мистецтва. У свою чергу, народне (самодіяльне) мистецтво може функціонувати контексті етнічної культури, а може й наслідувати класичні художні традиції. З іншого боку, фольклор – усна народна творчість – теж може розгортатись у площині традиційної етнічної культури (найчастіше представленої мистецтвом аграрного населення), а може бути, наприклад, міським чи студентським (без яскраво вираженої етнічної специфіки).

Те ж саме стосується і народної медицини. Нині народна медицина як сукупність емпіричних, позанаукових медичних знань і прийомів лікувально-оздоровчої практики, що упродовж століть і тисячоліть викристалізовувалась у діяльності непрофесіоналів, людей без спеціальної медичної освіти, усе частіше привертає увагу професійної, наукової медицини. Народна медицина може мати етнічну (наприклад, китайська) чи регіональну (наприклад, східна) специфіку. Втім існує велика кількість лікувально-оздоровчих засобів і прийомів їх застосування, одночасно поширених у різних культурах.

Аналогічно ключовою ознакою народної педагогіки є її емпіричний, позапрофесійний, позанауковий характер (хоча наукова педагогіка дуже багато запозичила свого часу в народної). У традиційних суспільствах народна педагогіка здебільшого має яскраво виражену етнічну специфіку. Натомість у сучасному модернізованому, урбанізованому суспільстві масова виховна та навчальна практика значною мірою втрачає своє етнокультурне забарвлення.

Доцільно зауважити, що, чим більш традиційним є суспільство, тим більше етнічних ознак містять уявлення про ідеал людини як мету виховання, зміст, методи, прийоми народної педагогіки. Прикладом може служити сімейне виховання. У сучасних міських сім’ях в Україні виховання практично втрачає етномарковані риси, стає в цьому сенсі все більш універсальним. Натомість серед сільського населення ще досить широко побутують традиції виховання з яскраво вираженими етнічними формою та змістом. Це пояснюється тим, що сільське населення і в Україні, і в усьому світі завжди відрізняється більшою традиційністю, ніж міське.

Народна педагогіка зберігається й передається з покоління в покоління в народних виховних традиціях, у фольклорних творах з дидактичним змістом і спрямованістю, у звичаях, святах, якими супроводжуються найважливіші події в житті дітей та молоді, в іграх і забавах, а також у досвіді сімейного виховання.