1.14. Самосвідомість.

1.14.1 Загальне поняття і визначення самосвідомості.

1.14.2. Психологічна сутність самосвідомості

1.14.3.Наукові дослідження феномену самосвідомості

1.14.4. Функції самосвідомості.

1.14.5. Структура самосвідомості

1.14.6. Рівні самосвідомості.

1.14.7. Розвиток і формування самосвідомості, образу Я і Я-концепції

1.14.1 Загальне поняття і визначення самосвідомості. Співвідношення свідомості і самосвідомості.

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об´єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб´єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості, що є вінцем розвитку свідомості. Самосвідомість - це свідомість власного Я, яку вважають епіцентром свідомості. Самосвідомість відображає психіку, її зміст, саму для себе. САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо .На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об´єктивний світ, то об´єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб´єкт, і як об´єкт пізнання. За Л.Д. Столяренко, в сучасній науці існують різні точки зору на генезис самосвідомості. Традиційним є розуміння самосвідомості як початкової генетично первинної форми людської свідомості, що грунтується на самовідчутті, самосприйнятті людини, коли ще в ранньому дитинстві формується у дитини цілісне уявлення про своє фізичне тіло, про розрізнення себе і всього іншого світу. Виходячи з концепції "первинності" вказується, що здатність до самопереживання виявляється особливою універсальною стороною самосвідомості, яка його породжує. Існує і протилежна точка зору згідно з якою самосвідомість - вищий вид свідомості, що виник як результат розвитку свідомості. Не свідомість народжується з самопізнання, з "Я", а самосвідомість виникає в ході розвитку свідомості особистості. Третій напрям психологічної науки виходить з того, що усвідомлення зовнішнього світу і самосвідомість виникли і розвивалися одночасно, єдино і взаємообумовлено. У міру об'єднання "предметних" відчуттів складається уявлення людини про зовнішній світ, а в результаті синтезу самовідчуття - про саме собі. У онтогенезі самосвідомості можна виділити два основні етапи: на першому етапі формується схема власного тіла і формується "почуття Я". Потім у міру вдосконалення інтелектуальних можливостей і становлення понятійного мислення самосвідомість досягає рівня рефлексії, завдяки чому людина може осмислювати свою відмінність в понятійній формі. Тому рівень рефлексії індивідуальної самосвідомості завжди залишається внутрішньо пов'язаним з афектним самопереживанием.