1.14.4. Функції самосвідомості.

Функція самосвідомості. Зробити доступним для усвідомлення особистості мотиви і результати її вчинків, дати можливість зрозуміти, якою вона є насправді, оцінити себе. В разі позитивної оцінки себе, все добре. Якщо оцінка негативна, то можливі два варіанти роботи самосвідомості: 1) самовдосконалення, саморозвиток, пошук більш адекватних, адаптивних форм психічної діяльності, 2) залучення психологічного захисту, в результаті чого, імовірно, буде витіснено у несвідомі сфери психіки неприємну, травмуючу інформацію, щоб уникнути внутрішнього конфлікту, а відтак, - дискомфортних переживань. Психологічний захист формується у процесі усвідомлення власної індивідуальності, власного Я і актуалізується, залучається при наявності загрози нівелювання власної індивідуальності, власного Я.

Для самосвідомості є значущим:1)стати самим собою, сформувати себе як особистість,2) залишатись самим собою, не зважаючи на обставини,3) вміти підтримати себе у складних обставинах. Особистість постає у діяльності, спілкуванні і самосвідомості.

1.14.5.Структура самосвідомості

Самосвідомість має свою власну структуру. З одного боку, в ній можна виокремити систему психічних процесів, пов'язану із самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. З іншого боку, можна говорити про систему відносно стійких утворень особистості, які виникають як продукти цих процесів. Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе, в якому можна виділити певні структурні елементи: 1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого "Я"; 2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей 3) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе; 4) емоційне, чуттєве уявлення про себе. Узагальнюючи, можна підкреслити, що самосвідомість містить самопізнання і самоставлення.

За Мерліним, самосвідомість або образ Я не виникає у людини відразу, а складається поступово упродовж її життя під впливом численних соціальних впливів і містить 4 компоненти: 1) усвідомлення відмінності себе від світу;2) усвідомлення «Я» як активної засади (начала), суб’єкта діяльності; 3) усвідомлення власних психічних властивостей, емоцій, самооцінки; 4) соціально-моральна самооцінка, самоповага, що формується на основі накопиченого досвіду спілкування і діяльності.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов´язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

• ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

• ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

• ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

З поняттям самосвідомості пов’язані поняття самооцінки, я-образу, я-концепції, самості, нарцисичного комплексу .Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени самоаналізу. самооцінки, саморегуляції.

Самопізнання пов´язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини пов’язаний з вибором цінностей, моральних норм, образу життя, професії.Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми. Особливо важливо самоутвердження в молоді роки - в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється насамперед із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самооцінка. Самооцінка людини формуються під впливом різних чинників. Це й порівняння образу реального "Я" з образом ідеального "Я", тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це й привласнення людиною тих оцінок і стандартів, які вона отримує від інших людей, насамперед від свого найближчого оточення. І, нарешті, це успішність дій людини — як реальна, так і уявна. Незалежно від того, чи є в основі самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, вона завжди має суб'єктивний характер.

Самопізнання відображає суб'єктивне уявлення особистості про себе, внаслідок чого, це уявлення може бути не завжди адекватним. Наприклад, мотиви, які людина висуває, обґрунтовуючи перед іншими людьми та перед собою свою поведінку (навіть і тоді, коли вона прагне правильно усвідомити власні спонуки й суб'єктивно цілковито щира), далеко не завжди відображають реальні спонуки, що зумовлюють її дії. Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить САМООЦІНКУ особистості.

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об'єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню - окремі аспекти особистості, конкретні властивості, які виявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість загалом, - розрізняють два види самооцінки: а) загальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості; б) часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності звичайно розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. У свою чергу неадекватна самооцінка щодо еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

Саморегуляція й саморганізація. Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з ранніх етапів формування і розвитку мають свій "вихід" через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Для цього процесу характерна специфічна активність, спрямована на співвідношення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації спілкування, міжособистісної взаємодії. Обов'язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання перебігу акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми.

Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтролю, що становить внутрішній звіт особистості про співвіднесеність мотиву, мети дії та її ходу. Механізм самоконтролю виявляється у готовності перевести дію в інше русло, внести в неї додаткові елементи. Це немовби спілкування всередині самої особистості - між особистістю в дії та особистістю, що планує дію з певною метою. Дослідження показали, що самовідчуття контролюється правою півкулею мозку, а механізми рефлексій самосвідомості - лівою півкулею.

Образ Я. В ході соціалізації розширюються і поглиблюються зв'язки спілкування людини з іншими людьми, групами, суспільством в цілому, відбувається становлення в людині образу її "Я". Образ "Я", складається в умовах особистісного життєвого досвіду. Самосвідомість у психологічній літературі розглядають як складне родове утворення в структурі психіки особистості, а образ "Я" - як видове. Образ "Я" - продукт самосвідомості, тобто продукт вияву усвідомлення та оцінки індивідом себе як суб'єкта практичної і теоретичної діяльностей, ідеалів, переконань, які мотивують його активність. Види образів "Я": соціальне "Я", духовне "Я", фізичне "Я", інтимне "Я", сімейне "Я" тощо, а також "Я" - реальне, "Я" - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне тощо.

На відміну від самосвідомості, образ "Я", крім усвідомлених компонентів, містить несвідоме "Я" на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу "Я" — забезпечити інтегрованість, цілісність, індивіда, його особистісну сутність досягти суб'єктивної гармонійності. Отже, образ "Я" постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини. У сучасних психологічних дослідженнях підкреслюють роль образу "Я" як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначають, що саме образ "Я" забезпечує самототожність (індентифікацію), особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Розглянемо деякі погляди вчених на психологічну проблему "Я". Ще на початку XX ст. П. Лігше розглядав "Я" як об'єднуючий компонент свідомості. Він вважав "Я" діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості. У.Джеймс вказав на фундаментальну двоякість сприйняття нашого “я”.

1)я складається з наших думок про себе, з нашого знання про себе - це “ пізнане я”. Це Я-концепція, що становить “зміст Я”;

2)само активно обробляє інформацію, - це – Я, що пізнає, воно реалізує самоусвідомлення, акт мислення про нас самих.

Ці два аспекти Я об’єднуюся і створюють цілісне почуття ідентичності. Це можна уявити так, що наше я – це цікава книга, (яку ми створюємо) і одночасно ми є читачами цієї книги (ми можемо відкрити главу або додати нову главу. Мова йде про дію і її контроль, про участь, безпосередню залученість і погляд зі сторони. Іншитми словами, Джемс виділяв емпіричне пізнавальне "Я" і чисте "Я" як елементи свідомості. Між ними існує єдність і боротьба протилежностей. Відомий психоаналітик 3. Фройд вважав внутрішнім джерелом розвитку "Я" особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба "Его" та "Супер-Его").Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.

Я-концепція. «Я — концепцію» вивчають науки про людину і суспільство. "Я-концепція" - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. "Я-концепція" формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки зі світом, що її оточує. Я-концепція – це зміст “Я”, тобто наші знання про те, хто ми такі є. Самосвідомість - це акт розмірковування про себе.

Функції Я. Говорять про три функції я - організуюча, емоційна (моє- порівнююча-контрольна функція), регулятивна (координуюча –моє).

Організуюча – діє як надзвичайно важлива схема, допомагає помічати, обдумувати, організовувати інформацію у відповідності до нашого погляду на самих себе. По суті - це системоутворююча. системоорганізуюча функція Я-концепції. Вона неначе створює осердя особистості навколо якого структурується уся психологічна інформація. (Дослідження 1977-1997, 98 років)

Емоційна (порівняльно-контролююча –моє) функція. Дослідження Торі Хіггінса, 1987. Порівнюється наше теперішнє актуальне Я з тим, якими б хотіли бути – ідеальне Я, і якщо не співпадає, то – депресивний стан. Також порівнюється актуальне Я з тим, якими ми повинні бути – Я- ідеал, як частина супер его. При неспівпадінні – наступає збудження. Звідси висновки про формування ідеалів і внутрішніх значущих об’єктів як мотиваційних регуляторів поведінки.

Проблеми розвитку "Я-концепції" та виховання широко висвітлював Р. Бернс. Автор чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираження у систематизованій "Я-концепції" (А. Маслоу, К. Роджерс).За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною. А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб'єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому більш самоактуалізуватися. У своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття "Я", оскільки кожна людина вирішує: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Отже, "Я-концепція" — це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: "Моє власне "Я" повинно бути таким самим об'єктом моєї любові, як й інша людина. Ствердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності й знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити". Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється у вербалізованій формі: власного бажання - "я хочу", усвідомлення своїх можливостей - "я можу", вимогливості - "мені потрібно", цілеспрямованості - "я прагну". Індивіди з різними "Я-концепціями" не однаково сприймають світ: правильно чи неправильно, спотворено чи адекватно, наприклад, коли "Я-реальне" і "Я­ ідеальне" не збігаються. Це спричинює незадоволення, розчарування. Від задоволення рівня домагань у досягненні особистості залежить формування важливого компонента її свідомості - самоповаги. Вона впливає фактично на всі аспекти діяльності людини: містить у собі і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне ставлення до себе, і узгодженість свого надособистісного та ідеального "Я". Мотивація досягнення, будучи домінуючою для людини, є також важливим регулятором її розвитку. Процес самоконцептуалізації змінюється залежно від віку. Уявлення індивіда про себе інтегруються в більш складні системи. Якщо в самосвідомості підлітків, старшокласників в образі "Я" ще немає певної стабільності, їх процес самопізнання перебуває у стані формування, то у студентів спостерігають значні зрушення в напрямі особистісної сталості "Я-концепції". Самосприйняття в цьому віці стає більш узагальненим, якісно новим. Воно полягає не стільки в кількісній оцінці своїх рис, скільки в прагненні оцінювати себе з позицій нового соціального статусу, здатності до засвоєння професійних знань, готовності до створення сім'ї. Інформаційне наповнення структур самосвідомості пов'язане з двома механізмами її діяльності : уподібненням, ототожненням себе з кимось або чимось і інтелектуальним аналізом свого "Я". Ідентифікація — це спосіб пізнання, при якому встановлюється подібність об'єктів шляхом знаходження спільного та відмінного в їх ознаках. У сучасній психологічній науці ідентифікацію розглядають у трьох аспектах: 1)як процес виявлення подібності одного конкретного індивіда з іншим, а також як ототожнення людиною себе, своїх властивостей з персонажами художньо-мистецьких творів, із життєвими зразками поведінки, вчинками осіб референтних груп на основі прийняття їх цінностей; 2)як процес бачення суб'єктом іншої людини як проекції себе, уявне наділення її своїми рисами характеру, особливостями ставлення до людей, життя;3) як механізм перенесення себе в простір обставин життя іншої людини, тобто засвоєння нею особистісних смислів за допомогою емпатії.

Динамічна структура самосвідомості. При аналізі динамічної структури самосвідомості використовують два поняття: "поточне Я" і "особистісне Я". "Поточне Я" означає конкретні форми усвідомлення себе в поточному сьогоденні, тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. "Особистісне Я" - це стійка структурна схема само ставлення, ядро синтезу "поточних Я". У кожному акті самосвідомості одночасно виражені елементи самопізнання і самопереживания. Оскільки самовідображаються усі процеси свідомості, остільки людина може не лише усвідомлювати, оцінювати і регулювати власну психічну діяльність, але і усвідомлювати себе свідомим, самооцінюючим.

Найбільш відома в сучасній науці модель структури самосвідомості, запропонована К.Г. Юнгом, заснована на протиставленні усвідомлюваних і неусвідомлюваних елементів людської психіки. Юнг виділяє два рівні її самовідображення. Перший - суб'єкт усієї людської психіки - "самість", яке персоніфікує як свідомі, так і несвідомі процеси, і тому є як би тотальною особистістю. Другий рівень - форма прояву "самості" на поверхні свідомості, усвідомлюваний суб'єкт, свідоме "Я". Коли людина думає: "Я знаю себе", "Я відчуваю, що я втомився", "Я ненавиджу себе", - в цьому випадку він є одночасно і суб'єктом і об'єктом. Незважаючи на ідентичність "Я" -субъекта і "Я"-об'єкту, все ж необхідно їх розрізняти - прийнято називати першу сторону особистості "Я", а другу - "самістю". Відмінність між "Я" і самістю є відносною: "Я" є спостерігаючим началом, самість - спостережуваним. "Я" сучасної людини навчилося спостерігати за власною самістю і почуттями, начебто ті були чимось відмінним від нього. Проте "Я" може спостерігати і за власною схильністю спостерігати - і в цьому випадку те, що спочатку було "Я", стає самістю. Гуманістичні психологи розглядають самість як цілеспрямованість усієї особистості на здійснення максимуму потенційних можливостей індивіда.