Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - ІЗ березня 2003 р.

3. Притика Д.М., Карабань В.Я.. Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Киів-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т.1. - С. 841-881.

4. Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. Ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. - Одеса: «Юридична література». - 2003. С. 346-354.

5. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — С. 222-244.

6. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзерп. Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер. 2002. - Кн. 1. - С. 492-522.

7. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов. В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С. 279-286.

8. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 270-279.

9. Харитонов Є.О.. Калітенко О.М.. Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. ~ X.: ТОВ "Одіссей", 2002. - С. 238-247.

10. Сулапов Е.А. Лекнии о праве собствснности. — М.: Юрид. лит., 1991. - 240 с.

Семінарське заняття № 9

Тема: «Речові права на чуже майно »

План семінарського заняття

1. Поняття обмежених речових прав та їх ознаки.

2. Загальна характеристика речових прав на чуже майно.

3. Право володіння чужим майном.

4. Право користування чужим майном (земельні та особисті сервітути).

5. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

6. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

7. Узуфрукт та узус.

8. Право господарського відання, оперативного управління, довірчої власності (траст)

Повинні знати такі терміни: обмежені речові права, право користування чужим майном, земельні та особисті сервітути, емфітевзис, суперфіція, узуфрукт та узус, право господарського відання, право оперативного управління, право довірчої власності (траст)

Питання до самоконтролю:

1. Які види речових прав на чуже майно Ви знаєте^?

2. В чому схожість між емфітевзисом та суперфіцієм?

3. Дайте визначення сервітуту.

4. Які види сервітутів Ви знаєте?

5. Назвіть обмежені речові права.

6. В якому законі в Україні вперше було закріплено положення про речові права на чуже майно?

7. Назвіть види особистих сервітутів.

8. Визначте право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

9. Визначте право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

10. Вкажіть поняття «узуфрукт» та «узус».

11. Визначте право господарського відання, оперативного управління, довірчої власності (траст)

Теми рефератів

1. Генеза сервітуту.

2. Історичний розвиток емфітевзиса.

3. Право оперативного управління казенним підприємством.

4. Види земельного сервітуту та його види.

5. Рецепція емфітевзису в Українському законодавстві.

Методичні вказівки

Речове право на чужі речі як цивільно-правовий інститут, що відомий правовим системам всього світу, виникло ще у стародавні часи у римському приватному праві. В Україні започатковано інститут права на чужі речі шляхом закріплення в ст. 4 Закону України "Про власність" положення про те, що у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України власника можна зобов'язати допустиш до обмеженого користування його майном інших осіб. Вперше, фундаментально па законодавчому рівні цивільно-правовий інститут - речові права на чуже майно закріплено в окремому розділі "Речові права на чуже майно" Цивільного кодексу України. Окрім того, Цивільний кодекс України передбачає такі речові способи забезпечення виконання зобов'язань як застава і притриманий.

До видів речових прав на чуже майно відносять право: володіння; користування (сервітут); користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), узуфрукт та узус, право господарського відання, оперативного управління траст. Цей перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Право володіння чужим майном До суб'єктів права володіння чужим майном законодавець відносить осіб, які фактично тримають чуже майно себе. Право володіння чужим майно може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Право володіння може виникати на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Підстави припинення права володіння. Так, право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння може припинятися також і в інших випадках, встановлених законом. Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Термін "сервітут" означає право користування чужим майном. Це право може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Такі договори підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Предметом сервітуту є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо). Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Він може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Як правило, договір про встановлення сервітуту ( відплатним, якщо інше не встановлено цим договором, законом, за повітом або рішенням суду. Гарантією сервітуту є те, що він зберігає чинність і у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого його було встановлено. Якщо власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна завдано збитків осо бою, що користується сервітутом, вона зобов'язана їх відшкодувати на загальних підставах.

Особисті сервітути буцають різних видів. В юридичній літера і розрізняють сервітути без одержання прибутків від майна і сервітути з одержанням прибутків від цього майна. В ЦК України різновидом особистого сервітуту є право членів сім'ї власника житла на користування ним житлом. Так. відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, що вони мають право займати, визначається його власником. Члени сім'ї власника житла втрачають право на користування ним у разі їх відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом. Підставами припинення сервітуту є: одноосібне поєднання особи, в інтересах якої встановлено сервітут і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Припинення сервітуту можливе за рішенням суду на вимогу власника майна при наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки мас право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за цільовим призначенням. Припинення сервітуту можливе і в інших випалках, встановлених законом.

Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване і таке, що перехопіть у спадщину право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Ознаками емфітевзису є: довгостроковість; відчужуваність; успадковуваність; цільове призначення (тобто користування чужою земельною ділянкою саме для сільськогосподарських потреб). Особа має право користування чужою земельною ділянкою, не маючи при цьому права розпорядження. Це право користування може відчужуватися, тобто воно може бути продане, подароване, передане у інший спосіб іншим особам, але, слід звернути увагу на те, що відчужується лише право користування і інша особа, яка набуває такого права — має право лише користуватися чужою земельною ділянкою, а не розпоряджатися нею. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Цей договір укладається між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб. Таким чином, сторонами в ньому договорі є власник земельної ділянки і землекористувач. Ст.ст. 409-411 ЦК України встановлюють права та обов'язки них сторін за договором. Законодавством встановлюються підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцій — це, як правило, довгострокове, відчужуване або таке, що може передаватися у спадщину, право користування чужою земельною ділянкою для забудови. До ознак суперфіцію можна віднести: довгостроковість; відчужуваність; успадковуваність; цільове призначення (тобто користування чужою земельною ділянкою саме для забудови). Відносини права користування чужою ділянкою для забудови регулюються ЦК України та Земельним кодексом України. Право користування чужою ділянкою для забудови може виникати на підставі договору або заповіту. Суб'єктами цього права виступають власник земельної ділянки, наданої для забудови і землекористувач (фізичні або юридичні особи). Права та обов'язки цих суб'єктів визначаються ст.ст. 414, 415 ЦК України. До підстав припинення права користування земельною ділянкою для забудови відносять: поєднання її одній особі власника земельної ділянки га земле користувача; сплив строку права користування; відмову землекористувача від права користування; невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд; рішення суду про припинення права користування земельною ділянкою для забудови; інші випадки, встановлені законом. Законодавець також закріплює правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. Уразі недосягнення домовленості між ними, власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою винести рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.