До нього.

Система 4. Демократична. Лідер стимулює своїх підлеглих і формує тісно згуртовані робочі групи, які органічно входять до складу всієї організації. На думку Р. Лай-керта, система 4 найефективніша.

Поведінковий підхід збагатив загальну теорію лідерс-? ^аналізом і класифікацією стилів керівництва — звич-ої манери поведінки керівника з підлеглими, яка впли-

438

Керівництво, влада, лідерство

Лідерство

439

ває на них і спонукає до досягнення цілей організації. Основними характеристиками стилю керівництва є ступінь делегування повноважень, тип влади, наявність чи відсутність турботи про людські стосунки.

Теорія ситуаційного підходу. Згідно з нею на ефективність керівництва впливають такі ситуаційні чинники, як потреби й особисті якості підлеглих, характер завдань, вимоги й вплив середовища, наявна у керівника інформація. Дослідники, які сповідували її, намагалися з'ясувати стилі поведінки й особисті якості керівника, що найповніше відповідають певним ситуаціям. Був зроблений висновок, що не існує єдиного оптимального стилю керівництва. Вибір його залежить від використовуваної технології, системи цінностей організації, стилю керівництва, вимог керівників вищого рівня ієрархії, колег і підлеглих керівника. Користуючись двома параметрами — орієнтацією на завдання і орієнтацією на відносини (людей), можна побудувати матрицю стилів, кожний з яких може бути прийнятним за певних обставин (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Матриця застосовуваних стилів керівництва та їх сприйняття підлеглими

Матриця застосовуваних стилів керівництва
Орієнтація на відносини	Орієнтація на завдання
	Низька	Низька	Висока
		Стиль відокремлення	Стиль відданості справі
	Висока	Стиль налагодження зв'язків	Об'єднуючий стиль
Матриця сприйняття стилів керівництва
Орієнтація на відносини	Орієнтація на завдання
		Низька	Висока
	Низька	Бюрократ (дезертир)	Добрий автократ (деспот)
	Висока	Розвиваючий керівник (місіонер)	Об'єднуючий керівник (примирювач) __

Прихильники іншої ситуаційної теорії стилю керівництва, яка допускає множинність оптимальних стилів, стверджують, що продуктивність груп людей є взаємозалежною категорією, функцією взаємодії між повагою керівника да найменш значущого працівника і такими ситуаційними змінними:

— ступінь довіри і симпатії підлеглих до керівника;

— ступінь структурованості завдання (можливість поділу його на компоненти);

— ступінь сприйняття позиції керівника як вияву його влади (наприклад, влади приймати і звільняти підлеглих).

Якщо підлеглі поважають керівника і довіряють йому, виробничі обов'язки чітко окреслені, а становище керівника сприймається як відносно повновладне, найкращим стилем керівництва є орієнтація на завдання.

Дослідження феномену лідерства свідчать, що основною характеристикою лідера є стиль його керівництва, який визначає спрямованість його дій на роботу (завдання) і вектор спрямованості його впливу на персонал організації.

Стиль керівництва

Стиль є феноменом, який часто не має кількісного виміру і сприймається інтуїтивно як комплекс особливостей об'єкта. Такий погляд прийнятний для трактування стилю керівництва, який розглядають у контексті організації праці підлеглих. Нерідко поняття «стиль керівництва» і «стиль управління» ототожнюють, хоч між ними існують певні відмінності.

Стиль управління — системна поведінка керівника щодо безпосередньо підпорядкованих йому управлінських працівників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється у способах виконання управлінських роби і впливу на об'єкт управління підпорядкованого управлінського персоналу.

Отже, стиль управління є ширшим поняттям, яке характеризує не лише стиль роботи керівника, а й стиль Роботи всіх управлінських працівників.

Стиль керівництва — сукупність типових і відносно стабільних прийомів впливу керівника на підлеглихз метою ефективного виконання управлінських функцій і виробничих завдань господарської системи.

Стиль керівництва виявляється в прийомах, послуговуючись якими керівник спонукає (мотивує) колектив для ^Х8іціативного і творчого виконання обов'язків, контролює

440

Керівництво, влада, лідерство

Лідерство

441

результати його діяльності. Він може бути характеристикою якості діяльності керівника, його здатності забезпечувати ефективне управління, створювати і відтворювати в колективі творчу, доброзичливу атмосферу.

Значний внесок у дослідження стилю управління зробили послідовники Е. Мейо. Так, на основі їх тестів сформульовані класичні в теорії менеджменту ознаки авторитарного, демократичного і пасивного (ліберального) стилів управління. К. Левін та його прихильники вважали, що індивідуальний стиль конкретного керівника залежить від його особистих психологічних якостей і може цілеспрямовано формуватися на основі усвідомлення проблем організації.

Однак отримані ними результати неоднозначні: працівники досягали кращих показників за авторитарного стилю керівництва, хоч відчували більше задоволення від співпраці із керівником-демократом. Це послужило підставою для тверджень, що стиль керівництва зумовлює не психологічний тип керівника, а середовище, в якому він працює.

У процесі досліджень стилів керівництва постала проблема їх кількісної оцінки, у поглядах на яку оформилося два підходи. Один із них передбачає оцінку психологічних якостей особистості керівника, які визначають тип його поведінки в колективі, а отже і стиль керівництва (автократ, демократ, ліберал). Однак за цього підходу неможлива точна кількісна оцінка стилю керівництва, оскільки вона ґрунтується на суб'єктивних експертних висновках. Крім того, чітке розмежування стилів не дає змоги оцінити їх проміжні варіанти. Пошуки критеріїв виміру якості стилю керівництва були малоуспішні, оскільки всі психологічні характеристики слабо корелювали з ефективністю керівництва.

Перші успішні роботи з кількісного аналізу стилів керівництва припадають на другу половину 50-х років XX ст. Зроблені вони були у СІЛА. В основі їх — кількісний вимір стилів керівництва у таких координатах:

1. Орієнтація на працівників, тобто такий стиль поведінки, який свідчить, що керівник розуміє інтереси підлеглих, поважає індивідуальність кожного з них і враховує їх потреби.

2. Орієнтація на виробництво, за якої основну увагу приділяють виробничим і технічним аспектам діяльності організації.

Найвідомішим описом стилів керівництва з цих позицій є ґратка менеджменту, запропонована сучасними американськими вченими Робертом Блейком і Джоан Моутон (рис. 9.4). На їх думку, кожний результат досягається у «силовому полі» між виробництвом і людиною. Перша «силова лінія» спрямована на максимальний обсяг виробництва товарів і послуг. Постійними цілями тут є максимально високий прибуток, економія витрат виробництва та ін. Намагання при цьому підвищити продуктивність будь-якою ціною призведе до мізерних результатів.

У в а

г

Ь5-

1.9. Зацікавлена увага 9.9. Високі результати

• до людських потреб —_г одержують зацікавлені

створює дружню

атмосферу і відповідний

темп виробництва

І І І

Ьз-

люди, які домагаються спільно! мети

5.5.Задовільні результати,

середня задоволеність роботою,

схильність до компромісів і

традицій гальмують розвиток

оптимістичного погляду

1.1.Мінімальна увага до результатів

виробництва .. і до людини

9.1 .Досягається вагомий результат

без уваги до людських стосунків .

12 3456789

Увага до виробництва Рис. 9.4. Ґратка менеджменту

Друга «силова лінія» націлена на людину. Вона спрямована на те, щоб умови праці найбільшою мірою відповідали її потребам та бажанням. Добре самопочуття і задоволення від роботи — друга мета. Отже, амплітуда стилів керівництва перебуває в межах, позначених 1.1 — 9.9. Очевидно, стиль, закодований як 9.9, — ідеал, якого можна Досягти. Він полягає в умінні менеджера так побудувати свою роботу, щоб підлеглі вбачали в ній можливість самореалізації, підтвердження власної значущості.

442

Керівництво, влада, лідерство

Лідерство

443

Дещо іншим підходом до опису стилів керівництва є класифікація К. Левіна, запропонована ним у 1944 р. і відома як одномірний опис стилю керівництва. На його думку, з погляду мотивації працівників стиль керівництва виявляється передусім в ступені делегування повноважень підлеглим.

Рисунок 9.5 графічно показує діапазон поведінки керівника від автократичного до ліберального стилю. Відмінності в крайніх позиціях цього діапазону полягають у ступені використання керівником своєї влади і свободи, яка надається підлеглим.

Орієнтація на керівника

Орієнтація на підлеглих

Я

1

р її

1

І

о.

к м « ш

О оі

Я Я о

83

Я

я

в

'о.

о, и

«

8 8

щ В Я _ш

З*

я а

«І

І!

« а й о

М о. 1«

А О.З

^ВЯ8¹

і а в

пак

III

Рис. 9.5. Одномірний опис стилю керівництва

Отже, стиль керівництва конкретного керівника можна описати в координатах ставлення до людей і ставлення до виробництва. Міра тяжіння керівника до тієї чи іншої силової лінії відображатиме його індивідуальний стиль керівництва.

Висновки

1 Діяльність сучасного вітчизняного менеджера перебуває під пливом політичних, соціальних і психологічних чинників дестимулю-

пчого і стимулюючого характеру. їх сукупність вимагає таких особистих якостей як активна соціальна позиція, компетентність, опора на колективний розум, товариськість і дружелюбність, практично-психологічний

оозум; здатність до саморефлексії; психологічний такт.

2 Поняття «керівництво», «влада» та «лідерство» мають різну сутність Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Влада — це змога впливати на поведінку інших. У системі формальних повноважень керівника передбачена потенційна влада над підлеглими, а реальна влада залежить від відносин керівника з навколишнім середовищем — його безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами. Сучасна філософія менеджменту основою ефективного впливу на підлеглих вважає відносини керівництва і влади, побудовані на засадах лідерства.

Запитання.Завдання

1. Охарактеризуйте основні дестимулюючі і стимулюючі чинники, які впливають на діяльність сучасного вітчизняного господарського керівника.

2. Охарактеризуйте основні типи господарських керівників.

3. Які функції менеджера як керівника організації, керівника підрозділу (управління, відділу тощо) є основними?

4. Охарактеризуйте загальні і специфічні якості ефективних менеджерів.

5. Які ділові й особисті риси необхідні для ефективного керівництва в сучасних соціально-економічних умовах українському менеджеру?

6. Які основні функції виконує менеджер як організатор конкретних видів робіт в окремих підрозділах чи в програмно-цільових групах?

7. Проаналізуйте основні функції менеджера-адміністратора.

8. Якими якостями повинен володіти менеджер-керівник; мене-джер-організатор; менеджер-адміністратор?

9. Чим відрізняються поняття «керівництво», «влада», «лідерство»?

10. Визначте основні складові елементи моделі успішного керівництва.

11. Які чинники, що визначають ефективність менеджменту організації, виявляються у взаємовідносинах лінійних і функціональних менеджерів?

12. З'ясуйте сутність поняття «влада в менеджменті».

13. Охарактеризуйте види і форми влади в менеджменті.

14. Визначте основні відмінності у функціях лідера команди і управляючого підрозділом (відділом).

15. Проаналізуйте основні теорії лідерства.

16. Чим відрізняється стиль управління від стилю керівництва?

17. Чи існує абсолютна влада керівника над підлеглими?

444

Керівництво, влада, лідерство

Лідерство

445

18. Чи можуть підлеглі впливати на формування особистих якостей керівника?

19. Чи впливають на формування особистих якостей керівника умови зовнішнього середовища діяльності організації?

20. Який стиль керівництва властивий молодим керівникам? Керівникам середнього віку? Керівникам передпенсійного віку?