Структурний склад економіки України в перехідний період

Сектори економіки	Уклад	Частка власності держави, %	Система управління
ДЕРЖАВНИЙ	Державно-соціалістичний	100	Командно-адміністративна
	Державно-монополістичний	Залежно від галузі	Патерналістська
	Державно-капіталістичний	50 і більше	Елементи менеджменту поєднані з патерналізмом
ПРИВАТНИЙ	Індивідуально-приватний	0	Патерналістська з елементами менеджменту
	Корпоративний	0	Менеджмент
	Кооперативний	0	Псевдогромадська
	Сімейний	0	Патріархальна

66

Загальні засади управління й менеджменту

Державний сектор економіки України. До нього належать державно-соціалістичний, державно-монополістичний та державно-капіталістичний уклади.

Державно-соціалістичний уклад державного сектору економіки України переживає економічну та управлінську кризи. Державно-соціалістичні підприємства перебувають у власності держави. Це, передусім, підприємства військово-промислового комплексу, значна кількість шахт і копалень та інші подібні держбюджетні підприємства, результати роботи яких негативно впливають на макро-економічні показники національної економіки. В їх організації та структурі управління принципових змін не відбулося. Надто повільно оновлюються технології виробництва й управління, домінують командно-адміністративні методи впливу, виробнича діяльність деградована, економічні процеси орієнтовані на бюджетну підтримку як основне джерело компенсації недоробок і втрат, а то й розкрадання майна. Керівники таких підприємств стороняться ринкових реалій, а працівники животіють на неповних зарплатах або перебувають у тривалих відпустках без утримання. Основною причиною цього є практика бюджетного фінансування цих підприємств.

У державному секторі національної економіки України активно функціонують також два нові уклади — державно-монополістичний і державно-капіталістичний.

Державно-монополістичному укладу властива наявність фінансово-промислових груп, сформованих приватними банками і державними монополіями. Зрощення фінансового капіталу з державно-бюрократичним апаратом спричиняє такі соціальні наслідки:

1) споживацькі настрої у працівників державно-монополістичних підприємств, які матеріально забезпечені краще, ніж працівники державно-соціалістичних підприємств. Відносно високий рівень їхньої матеріальної забезпеченості зумовлений привласненням засобів виробництва, створених попередньою системою;

2) соціальне напруження в колективах державно-соціалістичних підприємств, оскільки значну частку бюджетної підтримки одержують уже не ці підприємства, а державно-монополістичні;

3) тотальну монополію і сковування системи підприємництва, що є породженням створеної в кожній галузі, у кожній сфері господарювання єдиної системи, орієнтованої на монопольне одержання і присвоєння прибутку;

Особливості становлення сучасного менеджменту в Україні

67

4) деформацію відносин управління, за яких добробут працівника часто залежить не від його індивідуальних трудових зусиль, а від прихильності керівника.

Державно-капіталістичний уклад є поєднанням державного капіталу у вигляді акцій держави і акцій приватного капіталу. Становлення його відбувається у боротьбі з державно-монополістичним, оскільки в державно-капіталістичних підприємствах чиновницький апарат держави дещо відтісняється від безпосереднього впливу на їхнє функціонування, а отже і від неекономічного привласнення певної долі суспільного доходу.

Основною формою державно-капіталістичного укладу є акціонерні товариства (АТ), утворені на базі колишніх державних підприємств шляхом закріплення за державою контрольного пакета акцій (як правило, не менше 51% вартості майна) та викупу частини акцій, що залишилася, працівниками і пенсіонерами підприємства (інколи й членами їхніх сімей) шляхом внесення державних приватизаційних сертифікатів та особистих заощаджень. На першому етапі вони були закритими АТ, а пізніше більшість із них, відповідно до постанови уряду, стали відкритими у процесі вторинної емісії акцій.

На підприємствах державно-капіталістичного укладу починають використовувати форми і методи впливу на працівників, властиві менеджменту. Причиною цього є загальні зміни економічної ситуації в суспільстві і деяке послаблення державного тиску на ці підприємства порівняно з державно-соціалістичними.

Загалом в управлінні державно-капіталістичними підприємствами триває боротьба двох тенденцій: прагнення керівництва до самостійного прийняття рішень, але очікування матеріально-фінансової підтримки держави і намагання державного апарату управління зберегти право вирішального голосу, поєднані з орієнтацією керівництва на самовижи-вання в умовах ринку. Поки що становище державно-капіталістичних підприємств досить складне. Одним із способів його поліпшення є залучення іноземного капіталу.

Розвиток державно-капіталістичного укладу генерує розвиток приватних власників і здорових економічних відносин, характерних для економіки розвинутих капіталістичних країн, у тому числі відносин управління.

Приватний сектор економіки України. Це один із визначальних секторів економіки України. Він бурхливо розвивається, про що свідчать дані щодо зайнятості населення: на державних підприємствах налічується 34,4% всіх

68

Загальні засади управління й менеджменту

працівників, на підприємствах колективної власності — 36,1%, на приватних підприємствах — 29,5%. У межах приватного сектору існує чотири уклади: індивідуально-приватний (дрібнотоварний), корпоративний, кооперативний і сімейний.

Індивідуально-приватний (дрібнотоварний) уклад представлений великою кількістю виробничо-комерційних приватних підприємств, орієнтованих на створення продукту праці для продажу і надання послуг. У сільському господарстві — це фермерські господарства, у промисловості — напівкустарні майстерні і виробництва.

Найбільше індивідуально-приватних підприємств працює в торгівлі. Це зумовлено приватизацією державних торговельних підприємств, а також тим, що торговельна діяльність вимагає відносно невеликого первинного капіталу, а швидкість обороту дає змогу інтенсивно його прирощувати. Індивідуально-приватні підприємства представлені, як правило, одноосібними власниками, які поєднують в одній особі підприємців і менеджерів.

На економічні процеси в державі такі підприємства поки що суттєво не впливають, але індивідуально-приватному укладу властива тенденція переростання у корпоративний внаслідок нагромадження капіталу. Кількісно цей уклад можна охарактеризувати лише частково, орієнтуючись на наявність малих підприємств (233,6 тис. од. на кінець 2001 р.). Фактично його масштаби значно більші, хоча процес створення малих підприємств гальмує надмірний податковий прес. Між тим, у США на малих підприємствах працює 50% усієї зайнятої робочої сили, в Німеччині, Японії — 70%.

Корпоративний уклад в економіці України представлений діяльністю господарських товариств, які діють на основі Закону України «Про господарські товариства». Вони утворювалися внаслідок корпоратизації колишніх державних підприємств і самозародження різноманітних господарських товариств (переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю).

На більшості корпоратизованих підприємств основну частку акціонерів становлять їх працівники. Вони потенційно можуть впливати на стратегію і тактику виробничо-господарської та управлінської діяльності цих підприємств. Механізмом впливу працівників-акціонерів на діяльність акціонерних товариств є органи управління. Державні органи управління не мають права прямого втручання у виробничо-господарську діяльність корпоратизо-

Особливості становлення сучасного менеджменту в Україні

69

ваних підприємств. До управлінських проблем цих підприємств належать нерозуміння працівниками-акціонера-ми своїх прав, невміння їх використовувати, монополізація права прийняття рішень апаратом управління, намагання державно-бюрократичного апарату втручатися в діяльність підприємств.

У господарських товариствах, створених внаслідок об'єднання капіталів фізичних осіб, повноцінніше функціонують передбачені законодавством України органи управління, працюють талановиті менеджери, наявна здорова внутрішня конкуренція.

Кооперативний уклад представлений кооперативами різних типів та системою споживчої кооперації. Виробничі кооперативи помітного значення в економіці не мають. Падає економічна міць і споживчої кооперації.

Сімейному укладу властиве не орієнтоване на товарне виробництво натурально-патріархальне господарство. У зв'язку з кризовим станом економіки України таке господарство, яке колись концентрувалося тільки в сільській місцевості, поширилося і на міста. Жителі міст інтенсивно займаються городництвом як додатковим, а іноді й основним джерелом задоволення потреб у продуктах харчування. Ці виробники частково залучаються до ринкових відносин внаслідок створення надлишку виробленої продукції, реалізація якої на ринку дає додатковий дохід сім'ї. Інколи вони вимушені реалізовувати і частину необхідної для існування сім'ї продукції для покриття грошових видатків. З розвитком ринкових відносин сімейне господарство в його натурально-патріархальній формі відімре.

Запровадження сучасного менеджменту в Україні потребує структурної реорганізації органів державного управління економікою, вдосконалення форм і методів їх впливу на виробничо-господарську діяльність підприємств, сприяння припливу в органи державної влади ринково мислячих людей.

Поліструктурна економіка зумовлює різноманітність систем управління господарюючими суб'єктами — від командно-адміністративного управління до менеджменту, різноманітність моделей поведінки їх у зовнішньому середовищі.' Становлення ринкових відносин вимагає формування нової системи управління — менеджменту. Необхідність запровадження сучасного менеджменту вже усвідомили представники багатьох вітчизняних корпорацій, особливо ті, що постійно контактують із зарубіжними парт-

70

Загальні засади управління й менеджменту

нерами. На цьому сегменті української економіки сформувалися ринок управлінських кадрів, система їх добору на основі ділових і моральних якостей, необхідних сучасному менеджеру. Про це свідчить і те, що більшість представництв зарубіжних фірм, спільних підприємств очолюють місцеві кадри.

Мікроекономічні чинники становлення вітчизняного менеджменту

Макро- і мікроекономічні зміни у суспільстві повинні проводится одночасно, паралельно. Однак на початку економічних реформ в економіці України макроекономічні зміни відбувалися без відповідних змін внутрішнього середовища виробничо-господарських організацій. Економіка сучасної України перебуває на етапі інтегрування в загальносвітову економічну систему. її геополітичне розташування зумовлює пошук спільних економічних інтересів з Європейським союзом. Ефективність цього процесу багато в чому залежатиме від єдності принципових засад управління підприємствами України і країн Західної Європи. Однак сліпе копіювання зарубіжних моделей може зашкодити реформуванню економіки, оскільки у менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Становлення вітчизняної моделі менеджменту вимагає кардинальних економічних, структурних і управлінських змін на мікрорівні: формування нового управлінського мислення керівників виробництва; структурної перебудови виробництва й управління; становлення нової системи соціально-психологічних відносин; виховання ринкової генерації управлінців, раціонального використання зарубіжного досвіду управління.

Перед українськими підприємствами постала проблема перегляду ціннісних орієнтацій виробництва й управління, перебудови способу мислення господарських керівників, структурної перебудови виробництва й управління за прикладом економічно розвинутих країн на принципах високого ступеня автономності виробничих відділків. Передусім це стосується підприємств, які належать до державно-соціалістичного та державно-капіталістичного укладів економіки.

У командно-адміністративній системі великі розміри підприємств були зумовлені високим рівнем концентрації

Особливості становлення сучасного менеджменту в Україні

71

основного виробництва, існуванням у їх складі повного галузевого комплексу підрозділів, які утворювали його інфраструктуру. Такі підрозділи, як правило, не працювали на остаточний результат, їх діяльність була періодичною, пульсуючою. Значні виробничі ресурси заморожувалися в запасах внаслідок «виробничого егоїзму», прагнення до створення резервів «на всяк випадок».

У країнах ринкової економіки допоміжні та обслуговуючі функції виконують на договірній основі. Це дає змогу розширювати сферу впливу малих підприємств і малого бізнесу.

Важливою умовою ефективної діяльності вітчизняних підприємств є орієнтація виробництва на випуск товарів з урахуванням наявності природних ресурсів. Україні бракує енергоносіїв. Отже, слід переорієнтовуватися на випуск продукції, яка потребує відносно невеликих затрат енергії, а технологію виробництва поступово змінювати з енергопоглинаючої в енергоспоживаючу.

Становлення сучасного менеджменту вітчизняних організацій потребує формування відповідної системи соціально-психологічних відносин та морального клімату трудових колективів. Свідомі дії менеджера можуть сприяти формуванню комфортного психологічного клімату. Розвиток сучасних технологій, які забезпечували б добробут населення, досягнення високих життєвих стандартів і підвищення духовно-культурного рівня неможливі без переходу до нового типу відносин, що повинні бути закріплені у праві, традиціях, формах ділової і побутової поведінки.

Здобутками світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні і створення відповідного механізму її активізації — основи культури сучасного менеджменту. У процесі становлення українського менеджменту необхідно запровадити такі засоби формування активно діючих колективів:

— послідовність і справедливість дій керівництва стосовно підлеглих;

— реальне право працівників на участь в обговоренні та прийнятті рішень;

— розроблення і дотримання справедливих і зрозумілих стандартів спілкування;

— повага до працівників, визнання їх внеску в спільну справу організації;

— винагорода за працю відповідно до рівня відповідальності, кваліфікації і внеску працівника;

72

Загальні засади управління й менеджменту

— право на частку власності у загальному майні організації;

— кооперація, а не конкуренція між працівниками та ін. Важливим завданням є формування нової генерації

управлінців. За адміністративно-командної системи сформувався тип управлінця, основними рисами якого були обережність у висловленні думки, безініціативність, орієнтація на вказівки зверху, бюрократизм, страх перед змінами і нововведеннями та ін. Нині такі службовці не можуть адаптуватися до нових умов, але й не бажають здавати своїх позицій, об'єктивно протидіючи змінам форм та методів управління підприємствами.

Перебудова системи управління виробництвом в Україні тільки започатковується. У цій справі важливо спиратися на вітчизняну управлінську науку, яка повинна оцінити і відібрати найкращі досягнення світової науки і практики менеджменту та використати актуальні напра-цювання вітчизняних учених.