Висновки.

1. В Україні розроблені значні законодавчі і програмні механізми щодо виконання міжнародних зобов‘язань у контексті сталого розвитку. Проте, такі дії не підтримані сталими політичними рішеннями і системними механізмами, адекватними стратегії Європейської екологічної інтеграції і національним інтересам.

2. Екологічні проблеми Європейської інтеграції України ще не набули адекватного і системного усвідомлення та розуміння у вищих сферах управління державою, політичної і корпоративної еліти суспільства. Неусвідомлені і масштаби техногенних загроз навколишньому природному середовищу, його екосистемам як середовищу здорової життєдіяльності для сучасного і прийдешніх поколінь. Це потребує значної активізації діяльності громадської екологічної спільноти в масштабах середовища існування.

3. Екосистемний потенціал України ще залишається невичерпаним і зберіг практичну здатність до свого поступового відновлення при умові його інвестування суспільством.

4. Зміцнення і використання екосистемного потенціалу на основі інтегральної оцінки потребує формування національної системи екологічного управління. Відповідні законодавчі і програмні умови для цього створені. Потрібні політичні рішення вищого керівництва країни.

Рекомендації: а) першочергові

1. Підготувати і задіяти на базі існуючих державних інститутів систему професійної екологічної підготовки посадових осіб (державних службовців і керівників) держави, відповідальних за прийняття рішень.

2. Доопрацювати і прийняти Національну стратегію сталого розвитку України як базову основу її конкурентоспроможності у глобальному і європейському цивілізаційному середовищі.

3. Провести комплексний екологічний аудит всіх прийнятих і задіяних національних і загальнодержавних екологічних програм з метою оцінки їх екосистемної цілісності і потенціалу, а також необхідності розробки додаткових програм для кризових територіальних екосистем (наприклад, екологічного оздоровлення радіаційно забруднених територій внаслідок Чорнобильської катастрофи). Висновки і рекомендації комплексного екологічного аудиту мають містити рекомендації щодо джерел і механізмів фінансування програм з урахуванням досвіду Європейського союзу.

Б) стратегічні

1. Розробити і затвердити на рівні Кабінету Міністрів України концепцію національної системи екологічного управління з механізмами державної, регіональної, громадської і підприємницької відповідальності. На підставі концепції переглянути чинну законодавчо-правову систему зміцнення екосистемного потенціалу.

2. Розробити методологію і нормативно-правову базу інтегрованої оцінки екосистемного потенціалу на базі еколого-господарських балансів, кадастрів природних ресурсів, екологічного моніторингу та аудиту.

1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики

Європейська система екологічного управління і політики ґрунтується на наступних базових принципах:

• комплексний міжсередовищний підхід на відміну від традиційного, що полягає у вирішенні проблем кожного окремого природного середовища (атмосфери, водного середовища, землі тощо);

• басейновий принцип управління;

• регламентований розподіл екологічної відповідальності між державою, суспільством і бізнесом (корпораціями), задокументований у відповідних екологічних політиках;

• регламентація (стандартизація) функцій екологічного управління і планування політики;

• системність, комплексність стратегічних екологічних оцінок;

• постійне оновлення і адаптація управлінського стилю до ситуаційних змін методом “навчання у процесі виконання та діяльності”;

• постійне зміцнення довіри між суб‘єктами екологічного управління (урядовими, громадськими, корпоративними, місцевими);

• прозорість і універсальність критеріїв відбору і оцінки інструментів екологічної політики на всіх ієрархічних рівнях управління;

• узгодженість інтересів шляхом укладання добровільних екологічних угод, як засіб подолання традиційних управлінських підходів, стимулювання екологічних інновацій;

• збалансованість адміністративно-контрольних і ринкових інструментів екологічного регулювання і стимулювання;

• передача повноважень охорони навколишнього природного середовища на регіональний і місцевий рівень.

Наведені принципи повинні прийматися в якості критеріїв оцінки рівня ідентичності національної і європейської системи екологічного управління і політики. У своїй сукупності вони забезпечують ефективність.

В Україні ще не сформувалася національна система екологічного управління у її європейській системній цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного управління. На поточний час домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, повноваження і функції якої визначені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Держава фактично “монополізувала” екологічну відповідальність, що призвело до ослаблення відповідальності природокористувачів – суб‘єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Мають місце протиріччя між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду.

Це визначальний фактор, що стримує процес формування національної системи екологічного управління на європейських засадах.

Процес ідентифікації національної і європейської систем екологічного управління стримується також наступними факторами:

1. Непідготовленість (психологічна, професійна) державних інституцій та посадових осіб у сфері прийняття стратегічних рішень щодо європейської екологічної інтеграції, небажання це усвідомити і прийняти відповідні заходи щодо оцінки й покращення компетенції управлінського персоналу (це той випадок, коли є політичне рішення і не вистачає компетенції для його здійснення).

2. Не проведено інвентаризації розбіжностей і невідповідностей законодавчої, нормативно-правової, інституційної і методологічної бази національної системи екологічного управління і політики, рівня міжгалузевої і міжсекторальної інтеграції, розподілу повноважень, функцій між місцевими, регіональними і центральними органами влади.

Комплексна оцінка ідентичності національної системи екологічного управління полягає в оцінці її системних складових: державної, громадської і бізнесової (корпоративної) систем екологічного управління, їх цільової і функціональної збалансованості, а також басейнового управління. Оскільки на поточний час національна система екологічного управління законодавчо не визначена, то комплексна оцінка може бути фрагментарна.

Згідно чинного законодавства України державне управління орієнтовано на охорону навколишнього природного середовища. У більшості країн Європейського Союзу це прерогатива місцевих органів влади. Домінуюча концепція екологічного управління центральних органів – запобігання забрудненню екосистем, гармонізація взаємодії суспільства і природи, відтворення екологічної рівноваги, екологічне оздоровлення і екологічна безпека. Тобто, не природоохоронна, а запобіжна природо-відтворювальна.

Басейновий принцип управління водними ресурсами України, як сфера реалізації екосистемного підходу, має свою законодавчу базу і реалізований в обмеженому обсязі у басейні Дніпра. Стримуючим фактором є недосконалий економічний механізм, орієнтований переважно на бюджетне фінансування.

Громадське екологічне управління визначене в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” як управління громадських об‘єднань у сфері охорони навколишнього природного середовища з набором відповідних повноважень. Домінуюча концепція громадського управління має бути спрямована на гармонізацію взаємодії суспільства і природи з визначенням спільної відповідальності держави й суспільства. Охорона навколишнього природного середовища має бути пріоритетом громадськості, місцевих громад.

Корпоративне (бізнесове) екологічне управління законодавчо не визначене. Введено в дію державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000 “Настанови з управління навколишнім середовищем”, але їх додержання не носить обов‘язкового законодавчо закріпленого характеру.