4.5. Заповідний фонд

За останнє десятиріччя кількість охоронюваних природних територій (ОПТ) та їх площа у світі збільшились більш ніж удвічі: сьогодні під охороною знаходиться понад 12 відсотків поверхні суші (окрім Антарктиди, де режим суворої охорони поширюється на 10 відсотків її території).

Особливості розвитку національної мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) за цей період був близький до світових тенденцій.

Так, за роки незалежності площа ПЗФ України зросла більш ніж у 2 рази, або на 1303,1 тис. га. Сьогодні ПЗФ України має у своєму складі більш як 7 тис. територій та об’єктів загальною площею 2 757 427 га, що становить 4,6 відсотка території держави.

Незважаючи на це, площа ПЗФ в Україні є недостатньою і залишається значно меншою ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15, 3 % . Площа заповідних земель в Європі на одну людину становить близько 2220 м², при 570 м², в Україні.

Окрім того, в останні 3 роки намітились негативні тенденції в розвитку заповідної справи. Темпи зростання площі ПЗФ становлять у середньому 20 тисяч гектарів. Процент заповідності, який до 2006 р. планувалось довести до 7 відсотків від площі держави, не досягнутий.

Зростає загроза втрати вже заповіданих і зарезервованих під заповідання унікальних та еталонних природних комплексів із-за нецільового їх використання та виключення із складу земель ПЗФ. Не відповідає сучасним вимогам стан моніторингу природних комплексів на територіях ПЗФ загальнодержавного та міжнародного значення тощо.

Основними причинами виникнення проблеми є:

• непослідовність державної політики при реалізації прийнятих рішень стосовно формування мережі ПЗФ та його належне утримання;

• недосконалість системи управління заповідним фондом на основі використання як природних, так і іноваційних підходів на загальнодержавному і регіональному рівнях;

• низький рівень фінансового та матеріального забезпечення;

• недостатній рівень забезпеченості кадрами;

• недосконала законодавча база щодо врегулювання питань охорони, відтворення і забезпечення збалансованого та невиснажливого використання природних ресурсів у межах ПЗФ.

П’ятий всесвітній конгрес охоронюваних природних територій (Дурбан, ЮАР, 8-17 вересня 2003 року) у своїх рішеннях підкреслив надзвичайно важливу роль мережі охоронюваних природних територій по забезпеченню сталого розвитку суспільства і збереженню біотичного різноманіття.

Роль ОПТ у збереженні біотичного різноманіття при переході до сталого розвитку має бути фундаментальною і ключовою.

Тому, на сучасному етапі розвитку України нагальною є необхідність прийняття комплексу заходів щодо забезпечення належних умов для реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку заповідної справи в Україні, створення науково обґрунтованої мережі територій та об’єктів ПЗФ як органічної складової сталого розвитку держави, доведення її площі до 10 відсотків від території держави, формування на її основі екомережі, як складової Пан-Європейської мережі. При цьому необхідно забезпечити розробку та здійсненя наукових досліджень і моніторинг екосистем, створення на базі ПЗФ системи збалансованого природокористування, еколого-освітнього та рекреаційного використання ресурсів ПЗФ.

Рекомендації по вирішенню цієї комплексної проблеми наступні.

1. Необхідно розробити та прийняти Закон України „Про Загальнодержавну програму розвитку заповідної справи до 2020 року”.

Головні завдання програми:

• визначення основних напрямків державної політики, оптимізації та перспективного розвитку заповідної справи як базової сфери діяльності у галузі охорони навколишнього природного середовища в сучасних умовах;

• завершення створення науково-обгрунтованої національної екомережі і доведення в ній долі територій та об’єктів ПЗФ до 10 відсотків;

• створення ефективного механізму безпосередньої участі установ ПЗФ у забезпеченні сталого розвитку регіонів і держави загалом; розширення системи рекреаційної діяльності, екотуризму, екологічного бізнесу з метою сприяння зайнятості місцевого населення;

• вирішення інших завдань стосовно розвитку еколого-освітньої та наукової діяльності.

2. На першому етапі (5 років) необхідно вирішити наступні першочергові завдання.

На основі проведених оцінок необхідно розробити План стабільного фінансування територій та об’єктів ПЗФ із врахуванням нових різносторонніх механізмів залучення додаткових ресурсів.

Крім традиційних джерел збільшення об’ємів фінансування (бюджетні надходження, платні послуги, екотуризм) необхідна система економічних інструментів, які попереджують здійснення видів діяльності, що негативно впливають на ПЗФ у вигляді податків, екологічних довгострокових зобов’язань, платних ліцензій на землекористування тощо, для збільшення доходів для ПЗФ.

Використання партнерських відносин між державою і приватним сектором для диверсифікації джерел фінансування ПЗФ і збільшення об’ємів їх доходів.

Важливим є використання економічних, фінансових та інших екологічних механізмів збільшення благополуччя місцевого населення, створення нових робочих місць (робота в екотуристичному бізнесі, візит-центрах, обслуговування відвідувачів ПЗФ тощо).

На сьогодні ці та інші напрямки діяльності в законодавчо-нормативному плані не врегульовані.

3. Розробити та затвердити єдину систему якісного управління ПЗФ, впроваджуючи у практику різносторонні моделі управління ПЗф, враховуючи при цьому підвищення професійного рівня персоналу і керівників установ ПЗФ, організації курсів підвищення кваліфікації для спеціалістів-управлінців з питань природокористування, створення належних умов залучення місцевих органів влади та самоврядування в природоохоронні ініціативи по вирішеню проблем на територіях ПЗФ.

На сьогодні з 36 установ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (біосферні та природні заповідники, національні природні парки) 15 підпорядковані Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, решта 21 – органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям (Міністерство освіти і науки України, Державний комітет лісового господарства України, Державне управління справами Президента, Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка).

У більшості з них заповідна справа не є пріоритетним напрямком діяльності. Тому необхідно створити цілісну державну систему управління ПЗФ, підпорядкувавши всі установи єдиному органу виконавчої влади – Мінприроди. Така система управління створена у США, більшості країн Європи (Польща, Словаччина, Німеччина, країни Прибалтики), частково в Росії. Найбільшої уваги заслуговує модель управління заповідним фондом, його збереженням, фінансуванням тощо у Польщі.

4. Створити в Україні науково-дослідний інститут заповідної справи та збереження біорізноманіття.

5. Забезпечити найближчим часом (2005 - 2007 роки) установлення в натурі меж територій та об’єктів ПЗФ України, оформлення їх відповідними знаками, нанести межі на відповідні планово-картографічні матеріали, видати установам ПЗФ документи, що засвідчують право на надані їм земельні ділянки.

Перевести всі території та об’єкти ПЗФ до категорії земель природно-заповідного фонду.

6. Переглянути класифікацію категорій та об’єктів ПЗФ України, максимально приблизивши її до європейських стандартів. За основу можна рекомендувати існуючу класифікацію заповідних об’єктів в Польщі, Англії, Франції, Словаччині та ряді інших європейських держав.

Прийняття цих першочергових заходів не потребує великих фінансових і матеріальних затрат, але створить належні умови для вирішення перспективних завдань, передбачених Загальнодержавною програмою розвитку заповідної справи до 2020 року.