Мотивації
Найважливішим проявом інстинктивної поведінки є відповідна потреба організму, так звана мотивація. Термін "мотивація поведінки" відображає такий стан організму, за якого внутрішня потреба спонукає його до дії, до активної поведінки за відсутності видимих зовнішніх подразників. Однак мотивація не завжди викликає негайну реакцію, тому що інстинктивна поведінка звичайно "заблокована" спеціальною системою вроджених пускових механізмів, які забезпечують точну відповідність поведінкових актів біологічно адекватним умовам середовища. Як тільки організм опиняється у такій ситуації, пусковий механізм розпізнає її і після цього настає розгальмування, знімається блокування й активізуються нервові центри. Таким чином, ланцюг рефлексів, які є підґрунтям інстинктивного акту, може запускати тільки певна комбінація подразників. Цей акт відбувається без попереднього навчання та індивідуального досвіду. Інстинктивна поведінка, спрямована на задоволення потреби, забезпечує ліквідацію даного мотиваційного подразнення.
Основні центри, які контролюють виникнення спонукань, розташовані в гіпоталамусі і лімбічній системі. Ці структури беруть участь у регуляції автономного статусу організму, а також у виникненні емоцій. Формування вогнища збудження зумовлене порушенням гомеостазу або гормональними перебудовами. У цих відділах (особливо в гіпоталамусі) практично відсутній гематоенцефалічний бар'єр і речовини, що знаходяться у крові, легко досягають нейронів. На мембрані нейронів міститься широкий спектр рецепторів для гуморальних регуляторів, які надходять з кров'ю або утворюються на місці (значна кількість нейронів, локалізованих у гіпоталамусі, утворює широкий спектр біологічно активних речовин і нейротрансмітерів).
Набуті форми поведінки
Відразу після народження у дитини під впливом дії реального навколишнього середовища починають утворюватися нові набуті форми взаємодії нервових центрів, що забезпечують індивідуальні механізми організації поведінки. Основою їх формування є генетичні механізми розвитку нейронів і нервової системи, властивості нейронів і нервових центрів, а також вроджені форми поведінки - безумовні рефлекси та інстинкти. Вікова послідовність формування їх приблизно така:
поєднаний вплив умовного і безумовного подразників;
умовний подразник повинен передувати дії безумовного подразника;
повторення поєднаної дії подразників;
активний стан ЦНС;
центр безумовного рефлексу, на основі якого формується рефлекс, повинен бути в стані мотиваційного збудження.
Оскільки умовний рефлекс формується на базі безумовного рефлексу, то його еферентна частина, починаючи від нервового центру, є еферентною частиною безумовного рефлексу. Принцип загального кінцевого шляху є основою для пояснення механізму "вбудовування" умовного подразника в рефлекторний ланцюг нейронів, з якого складається безумовний рефлекс.
Для такого "вбудовування" під час формування умовного рефлексу дія безумовного подразника й умовного сигналу повинні збігатися за часом. Це зумовлює виникнення у ЦНС одночасного збудження, як мінімум, у двох сенсорних системах, які сприймають дію умовного і безумовного подразників.
Обробка інформації, що надходить паралельно, зумовлює виникнення у системах мозку просторово-тимчасових взаємовідношень, які забезпечують формування між вогнищами умовного і безумовного подразників нової взаємодії нейронів - тимчасового зв'язку.
Поява тимчасового зв'язку під час формування умовних рефлексів відбувається з обов'язковим залученням кіркових відділів сенсорних систем, які беруть участь в обробці відповідних сигналів. Про це свідчать ті факти, що в разі руйнування, ушкодження або просто неактивного функціонального стану цих відділів ЦНС не вдається сформувати новий умовний рефлекс. Проте ця взаємодія відбувається за обов'язкової участі і підкіркових структур мозку, які забезпечують обробку сенсорної інформації корою мозку.
Взаємодія між кірковими відділами, які активовані дією умовного і безумовного подразників, забезпечується такими властивостями нервових центрів, як іррадіація збудження і домінанта. Домінантне вогнище підпорядковує собі збудження інших відділів ЦНС. Для цього необхідно, щоб збудження в означених відділах виникло одночасно або близько за часом. Домінантним має бути центр безумовного рефлексу. Домінанта в ньому виникає у зв'язку з мотиваційним збудженням (наприклад, у ситої тварини виробити харчовий рефлекс неможливо). За умови багаторазового повторення іррадіація збудження сприяє створенню "протореного шляху" між збудженими відділами ЦНС.
Фази формування умовного рефлексу. У формуванні умовного рефлексу можна виділити дві фази: генералізації і спеціалізації. Спочатку орієнтувальна реакція, яка виникає з появою безумовного подразника, мобілізуючи структури ЦНС на встановлення нових зв'язків, призводить до того, що рефлекторна відповідь може виявлятися під час дії не тільки конкретного умовного подразника, але і близьких до нього. Наприклад, під час вироблення слиновидільної реакції на стукіт метронома початкова реакція буде виникати на будь-яку його частоту, проте пізніше, коли тільки сигнал певної частоти буде підкріплюватися подаванням їжі, сформується точна відповідна реакція, тобто відбудеться спеціалізація.