5.5. Маргінальні та інші знакові символи при опрацюванні будь-якого тексту

Техніка маркування тексту (позначок) як допоміжний засіб при читанні має наступне значення:

• позначками встановлюються пріоритети, оскільки виокремлюються важливі місця;

• позначки допомагають додатково структурувати текст умовними знаками;

• позначки полегшують знаходження і повторне прочитування важливих місць у тексті;

• позначки сприяють ретельному обмірковуванню, кращому сприйняттю та запам’ятовуванню завдяки візуальному виділенню потрібних місць.

В якості методів та способів маркування тексту можливі різного роду підкреслювання, позначки та записи на полях тексту тощо.

Великого розповсюдження набули фломастери з товстою лінією (маркери). У порівнянні зі звичайними вони мають ту перевагу, що виділяють ціле поле і цим полегшується його повторне знаходження.

При опрацюванні великих текстів доцільне маркування кольором, де кожен колір має визначене значення (одним кольором позначаються проблеми, іншим – цікаві приклади, третім – висновки тощо). З’єднувальні лінії різного кольору між словами можуть вказувати на асоціації.

Дуже доцільним методом маркування тексту є умовні знаки, котрі часто використовуються у процесі читання (Таблиця 8). За бажанням можна розробити власну «макрографію».

Таблиця 8

Зразки умовних позначок у тексті

Знак	Значення	Знак	Значення
!	Важливо	КС	Зняти ксерокопію
!!	Дуже важливо	Э	Нова теорія
?	Під питанням	К	У картотеку
В	Зробити виписку	І	Ім’я
→	Перевірити	( )	Об’єднати
П	Приклад	)(	Протиріччя

Питання до саомконтролю

1. У чому полягає специфіка опрацювання різних джерел інформації?

2. Що ви можете сказати про аналітико-систематичну роботу з текстом підручника, навчального посібника?

3. Які існують правила удосконалення методики читання?

4. Які фактори заважають швидкому читанню?

5. Назвіть раціональні методи опрацювання текстів.

6. Що ви знаєте про принципи методу SQЗR (трьох або п’ятиступеневий метод)?

7. Які існують прийоми конспектування навчального тексту?

8. Як скласти план прочитаного?

9. Чим план прочитаного відрізняється від тез прочитаного?

10. Про що необхідно пам’ятати при цитуванні джерела?

11. Які знакові символи використовують при опрацюванні будь-якого тексту? Навіщо?

Тема 6. Підготовка доповідей, рефератів, курсових робіт План

6.1. Підготовка до семінарських занять. Специфіка підготовки доповідей, есе, анотацій.

6.2. Написання реферату, курсової роботи: структура, зміст структурних частин. Дотримання мовних норм.

6.1. Підготовка до семінарських занять. Специфіка підготовки доповідей, рефератів, есе, анотацій

Семінар (від лат. «seminarium» – розсадник) – вид навчального заняття за визначеною темою у студентській групі, за активної участі слухачів та під керівництвом викладача.

Існують певні рекомендації щодо підготовки до семінару:

• підготовка до семінару повинна розпочинатись відразу після оголошення його теми;

• спершу готується перелік літератури, основні положення семінару;

• основні тези семінару занотовуються на папері великими літерами і розбірливо для кращого читання з великої відстані;

• перед виступом обов’язково оголошується його тема чи питання, з якого планується виступ;

• гарний виступ має вступну частину і висновки, в яких подається короткий перелік основних положень виступу.

Конференція (від лат. – збирати в одне місце) – збір представників наукових течій, прибічників наукової теорії, а також окремих осіб для обговорення і вирішення певних теоретичних і практичних питань.

Доповідь – форма наукової роботи, яка є записом усного повідомлення з будь-якої теми.

Методи підготовки доповіді:

• підготовка тез – основних ідей виступу. На основі тез проголошується промова на семінарі або на конференції, потім промова записується по пам’яті і редагується для зберігання на кафедрі чи для опублікування в збірнику у вигляді доповіді;

• доповідь докладно викладається письмово, а потім у стислому вигляді пропонується аудиторії – у вигляді тез;

• доповідь представляють у вигляді «постерів» – плакатів.

Доповіді за обсягом значно більші ніж реферати, їх представляють на наукові конференції, колоквіуми, семінари та симпозіуми.

Якщо обсяг доповіді складає 5-10 сторінок машинописного тексту і призначається для читання на семінарському занятті, то вона називається повідомленням.

Якщо доповіді грають роль курсових, тоді вони називаються аналітичними записками і представляють собою міні-дослідження.

Доповідь і реферат можуть виступати у якості залікових робіт, за допомогою яких виводиться підсумкова оцінка з дисципліни.

Реферат (від лат. «refero» – доповідати, повідомляти ) – доповідь на визначену тему, яка включає огляд відповідних літературних джерел. Реферат – це найпростіший вид роботи. За змістом реферат є результатом реферування однієї чи декількох книг з визначеної теми, тобто короткого огляду основного змісту цих книг. Обсяги рефератів коливаються від п’яти до двадцяти п’яти машинописних сторінок. У рефераті повинні бути титульна сторінка, короткий план та посилання на джерела.

Есе (фр. еssаі — спроба, нарис, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки есе — логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої форми. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний чи чисто белетристичний характер. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат. Перші ознаки есе знаходимо вже в античних декламаціях Лукіана. Як самостійний жанр у літературі есе з'явилося наприкінці XVI ст. Його появу пов'язують з ім'ям французького письменника і філософа М.Монтеня і його "Дослідами" ("Еssаі", 1580), у яких автор розмірковує про майбутнє людства та ін. Есеїстом вважається й англієць Ф.Бекон/ Жанр есе стає провідним з XVII ст. в англійській, XVIII ст. — у французькій, XIX ст. — в американській літературах. До жанру есе вдавалися також Дж.Аддісон, Вольтер, Д.Дідро, Г.-Е.Лессінг, Дж.Локк та ін. У XX ст. найвидатніші поети, прозаїки, філософи звертаються до жанру есе для популяризації досягнень природничих, гуманітарних наук та зближення різних, часто суперечливих читацьких кіл, Серед відомих есеїстів — Р.Роллан, Б.Шоу, Дж.Голсуорсі, Г.-К.Честертон, Г.Уеллс, А.Франс, Г. і Т. Манни, Й.Бехер, Ж.-П.Сартр, А.Моруа, Р.Вайян, І.Еренбург, В.Винниченко, К.Паустовський, В.Шкловський, Є.Маланюк, Ю.Липа, У.Самчук, Ю.Шерех та ін. Популярними в українській літературі є змішані форми: роман-есе, повість-есе ("Романи Куліша" В.Петрова, "Задля празника", "У сутінках" Р.Горака та ін.).

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого — отримання узагальненої характеристики документ, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документа.