7

Тема 1.3: Гра як провідна діяльність дошкільника. Ігротерапія.

. «Діти уразливі і залежні» – це твердження з Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бути позбавлена права на турботу й увагу суспільства, особливо, якщо вона знаходиться у важких умовах існування.

Творчість природно вплітається в життя дитини, виступаючи невід'ємною частиною його розвитку. У творчості дитини відображається те, що його хвилює, то, що для нього важливо. Як особливу рису дитячої творчості психолог Л. С. Виготський відзначає синкретичность. Малюнок, драма, література, творчість у дитячій творчості йдуть пліч-о-пліч. Наприклад, починаючи розповідати яку-небудь історію, дитина відразу починає зображувати, драматизувати її.

Відкриваючи світ, дитина відображає свої відкриття у творчості. "Дитина невтомно спостерігає, накопичує запаси образів і відомостей, намагається міркувати, систематизувати свої знання, творчо їх переробляти" [30]. Часто, взаємодіючи із зовнішнім світом , діти почувають свою безпорадність, а реакція дорослих як тільки збиває їх з користі й заплутує ще більше. Малюючи, вони самі формулюють пізнаване й у такий спосіб виявляють своє внутрішнє знання й шлях звернення до нього. Мистецтво з'єднує первинний світ уяви дитини з актуальним світом, у який вона поринає

Багато дослідників (Д. Б. Эльконин, Л. С. Виготський, С. Левин і ін.) відзначають ігрову основу дитячої діяльності. Російський психолог Д. Б. Эльконин вважає, що гра — це одна з форм розвитку психічних функцій і спосіб пізнання дитиною світу дорослих. В. В. Зеньковский пише: "Ігри, у їхньому внутрішньому розумінні, незалежно від біологічної функції, що зовні сприяє їх розвитку, служать завданням емоційного життя дитини; у них шукає свого вираження це життя, у них вона шукає розв'язки своїх питань і завдань". Гра, згідно Зеньковского, це "засіб тілесного й психічного вираження.

Дитяча гра забезпечує дитині безпеку, "психічний простір" і "психічну волю", необхідну для того, щоб "могли оформитися всі сили, усі дрімаючі в глибині душі потенціали". Л. С. Виготський говорить про психологічне споріднення мистецтва й гри у світі дитини. Творчість теж включається в цей процес гри. Перші асоціативні образи, створені дітьми молодшого дошкільного віку, є для дитини як би "живими" і легко включаються нею у ситуацію гри. Дитина може злякатися свого страшного малюнка або ж радіти веселому зображенню

Для дитини гра — це природній спосіб розповіді про себе, свої почуття, думки, про свій досвід. У грі дитина легко відкриває свої дійсні почуття й переживання. Усе, що турбує дитину, хвилює його, він може виразити в грі. Це дивний вид творчості дитини. Адже гра — це робота з уявою й фантазією. У руках дитини прості камінчики, ціпки, хустки можуть перетворитися в торти й тістечка, шаблі й чудові вбрання. У грі дитина сприймає те, що він собі уявляє, як дійсне, не замислюючись про те, де межа реальності й уяви. Гра не спрямована на досягнення якої-небудь мети, діти насолоджуються самим процесом гри

Ігрова діяльність активізує формування довільності психічних процесів: довільної уваги і пам'яті, сприяє розвитку розумової діяльності, уяви – переходу дитини до мислення в плані уявлень, розвитку знакової функції мови, рефлексивного мислення дитини, удосконалюванню опорно-рухової і вольової активності.

Ігротерапія розглядається як засіб динамічної корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної й опорно-рухової сфер дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Можливості ігрової терапії

1. Попередження розвитку в дітей нервово-психічних патологій (зняття хворобливого внутрішнього напруження, фрустрації, підвищеній тривожності, зм'якшення почуття недовіри до миру, ворожості до навколишніх і аутоагрес-сивных тенденцій)

2. Корекція поведінкових проблем

3. Розвиток творчого потенціалу

Доцільність використання ігротерапії для поліпшення самопочуття дітей в зазначених сферах обумовлена:

• тим, що гра для них залишається найбільш освоєним і органічним видом діяльності і спілкування;

• тут представлена єдність психологічної природи гри і спілкування;

• у грі дитина може вільно виражати себе, звільнитися від напруги і повсякденного життя.

• представляє унікальний досвід для соціального і психологічного розвитку дитини, відкриваючи їй можливість для вступу в значущий особистісний зв'язок з дорослим-психологом, педагогом, батьком, опікуном.

При визначенні функцій ігротерапії варто виходити з того, що вона пов'язана з трьома основними специфічними для дитячого віку положеннями, оскільки ігротерапія:

• необхідна для корекційно-розвиваючої взаємодії дорослого наставника з дітьми.

• сприяє формуванню системи міжособистісних відносин дітей.

• допомагає формуванню довірчих взаємин психологів, психотерапевтів, педагогів з батьками тих дітей, що мають потребу в психологічній корекції.

Принципи ігротерапії:

• принцип взаємної людяності (А. В. Суворов),

• принцип постійного пошуку обхідних (в обхід фізичної інвалідності, але при строгому обліку її форм) варіантів вирішення проблем (Л. С. Виготський),

• принцип спільно-роздільної діяльності (А. І. Мещеряків) як основа людської взаэмодії в праці й грі (Ф. Барлетт),

• принцип пошуку розумної, для кожного індивідуального заходу комбінації опіки й самостійності,

• принцип різновікового й взаємонавчення (дітей, дітей і дорослих),

• принцип змагальності, де головне (по А. В. Суворову) - змагання із самим собою як первинна, вихідна форма самоствердження,

• принцип взаємного доброзичливого порівняння можливостей з метою їх збільшення і розвитку. З метою зміни відносин кожної дитини до себе й до інших (дітей, дорослих), поліпшення психічного самопочуття, корекції способів спілкування з іншими людьми, застосовується дві форми ігротерапії, що відрізняються за функціями і ролями дорослого наставника в грі: спрямована (директивна) і неспрямована (недирективна).

До спрямованої ігротерапії належать: сюжетно-рольові ігри, ляльковий гурток, будівельні ігри, пізнавальні ігри, що сполучаються з іншими видами мистецтва: ігри –танці, ігри – театралізації, музична ігрова імпровізація, що відносяться до неструктурованих ігор. Особливе місце серед методів ігротерапії займають прийоми тілесно-орієнтованої психотехніки (Див. Дитина - психогімнастика), які обмежено сполучають рухливі ігри і вправи.

Застосування ненаправленої (недирективної) ігротерапії орієнтоване на самостійну гру дитини, що дозволяє їй вільно виразити своє самопочуття, свій внутрішній світ. Подібна, педагогічно неорганізована, ігротерапія дозволяє вирішити наступні коррекційні задачі: а) розширення репертуару самовираження дитини; б) досягнення емоційної стійкості і саморегуляції дитини: в) корекція відносин у системі «дитина-дорослий».

Як показники ефективності ігротерапії враховується прагнення дітей підтримувати спілкування і діяльність з іншими однолітками і дорослими в групі і поза нею, що виявляється у: позитивних особистісних змінах; поліпшенні емоційного самопочуття; позитивній динаміці розумового розвитку.