12.3. Предмет доказування

Тривалий час у літературі під предметом доказування розуміли су­купність обставин (юридичних фактів), встановлення яких потрібне для вирішення справи судом, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Сьогодні це положення беруть під сумнів.

Дехто вважає, що зміст предмета доказування потрібно диференціювати залежно від осіб, які беруть участь у справі. Предметом доказування позива­ча буде підстава позову, а предметом доказування відповідача - обставини, покладені в основу заперечення проти позову. Предмет доказування інших осіб, які беруть участь у справі, також підлягає диференціації. Зміст пред­мета доказування кожного з них зумовлює його участь у процесі.

Предмет доказування структурують й іншим чином, коли в його змісті виділяють:

- юридичні факти матеріально-правового характеру, які сторони кладуть в основу своїх вимог і заперечень;

- процесуально-правові факти, на які сторони посилаються в своїх ви­могах і запереченнях;

- будь-які юридичні факти, включені до предмету доказування за ініціа­тивою суду;

- обставини, які не мають юридичнго значення, але запропоновані сто­ронами або судом для їх встановлення шляхом доказування з метою пра­вильного вирішення справи.

Отже, предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті.

До предмета доказування у цивільному судочинстві належать факти матеріально-правового характеру, що визначають матеріально-правові взає­мовідносини учасників спору. Зміст таких фактичних даних залежить від обставин справи. Наприклад, у справах про матеріальну відповідальність працівників до таких обставин належать відсутність обставин, що виклю­чають матеріальну відповідальність працівника, наявність збитків, проти­правна поведінка, причиновий зв'язок між діянням та завданою шкодою, вина, розмір шкоди, а також збереження правил укладення договору про повну майнову відповідальність.

У справах про захист честі, гідності і ділової репутації до обставин, що мають значення для справи, належать: поширення відповідачем неправдивих

відомостей про позивача - ця інформація ганьбить особу позивача, а також неправдивість цієї інформації.

Попри те, що зміст предмета доказування має індивідуальний характер, можна зробити деякі узагальнення. Заленшо від ролі, яку той чи інший факт відіграє в розподілі обов'язку доказування, та від засобів, використовуваних для їх встановлення, розрізняють факти, що підтверджують вимоги і факти, що обґрунтовують заперечення учасників процесуальних відносин.

Визначення предмета доказування у цивільній справі є частиною про­цесу доказування.

Коло фактів, що підлягає встановленню, первинно формулюють заці­кавлені особи шляхом вказівок на них у своїх заявах чи поясненнях.

У теорії та практиці цивільного процесу факти, що підлягають доказу­ванню, класифікують з огляду на те, хто на них вказує: позивач, відповідач, прокурор та ін. Ця класифікація за суб'єктною ознакою є виявом принципу змагальності і диспозитивності в судочинстві, оскільки межі судового спору (коло фактів, що досліджують у суді) встановлюють зацікавлені особи. При цьому кожна зацікавлена особа повинна наводити факти, що підверджуюють її вимоги та заперечення у справі.

Однак зацікавлені особи не можуть самовільно обмежувати предмет доказування. Суд уповноважений визначити обставини справи, що мають значення для справи, дослідити докази, подані особами, які беруть участь у справі. Зазначимо, що повноваження суду у витребуванні доказів не є безмежними. По-перше, суд не досліджує доказів, що не стосуються пред­мета доказування, а по-друге, суд не вправі виходити за межі заявлених вимог із власної ініціативи.

Також варто пам'ятати, що факти, відповідно до прямої вказівки за­кону, можна вносити до предмета доказування лише з ініціативи сторін. Наприклад, факт пропущення строку позовної давності. Його вирішує суд за умови, якщо про це заявив відповідач (ч. З ст. 267 ЦК України).

У процесі цивільного судочинства предмет доказування може зміню­ватися. Такі зміни відбуваються через здійснення зацікавленими особами своїх процесуальних прав. Наприклад, зміна предмету або підстав вимоги позивачем, уточнення заперечень відповідачем тощо.

Отже, потрібно розрізняти такі три загальноприйняті елементи предмету доказу віїння:

1) обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);

2) обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення);

3) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Факти, що належать до предмета доказування, варто відрізняти від інших, встановлених під час розгляду справи, однак не пов'язаних із пра-

БИЛЬНИМ вирішенням питання про права і обов'язки сторін (наприклад, встановлення на початку судового розгляду судом осіб, які з'явилися в судове засідання, а також перевірка повноважень представників).