Види музичної діяльності
Основні навички музичної діяльності.
Види музичної діяльності: слухання; виконавство; творчість.
1.Основні навички музичної діяльності.
Музична діяльність – це перш за все творчість, яка народжується майстерністю композиторів або народом. Створюючи фольклорні твори, люди виражають своє ставлення до життєвих явищ тими засобами, якими володіють. Композитори відображають навколишню дійсність у відповідності із своїм художнім сприйняттям.
Виконавська діяльність – наступна ланка між творцем і слухачем. Один і той самий твір розуміється і трактується кожним виконавцем у властивій для нього індивідуальній манері. Але важливо при цьому зберегти і донести до слухача основну думку автора.
Сприйняття музики при її слуханні – найпоширеніший вид музичної діяльності, який доступний для кожного, а не тільки для музикантів. Діапазон його досить широкий. Слухати можна публічні концерти за участю артистів – професіоналів, домашнє музикування, різні радіо- і телепередачі, присвячені питанням музичного мистецтва. Кожен слухач керується своїми інтересами, спираючись на свій життєвий досвід, задовольняючи свої потреби.
В дошкільному віці, особливо на самому ранньому його періоді можна говорити лише про витоки становлення деяких з цих видів діяльності.
Наприклад, педагог виконує пісню дворічним малюкам. Вони слухають, наслідуючи вихователя, плескають у долоні і на заключних тактах піднімають руки вгору. Тут діти і слухачі, і виконавці, тому що прослуховування пісні супроводжується ритмічними ігровими рухами.
Поступово, по мірі розвитку дитини, відбувається накопичення слухового досвіду, формуються перші співочі прояви, збільшується об’єм танцювальних рухів, засвоюються елементарні знання про музику.
Слухання музики
Провідним видом дитячої музичної діяльності є слухання-сприйняття. Адже для того, щоб розучити пісню, її треба спочатку почути, а вивчивши, прислухатися, чи виразно вона виконана, як звучить. Рухаючись під музику, треба слухати її постійно, слідкувати за її розвитком, передавати настрій і характер твору.
Даний вид музичної діяльності знаходить своє відображення в програмі дитячого садка в розділі «Слухання музики». Багато видатних музикантів приділяли увагу цьому питанню – Асаф’єв, Яворський. Відомий педагог Шацька почала роботу з розвитку навичок слухання музики в дитячих закладах ще на початку ХХ століття.
Слухаючи музику, діти знайомляться з музичними творами різних жанрів, яскравими засобами виразності.
Музика перш за все є мовою почуттів. Знайомлячи дитину з творами яскравої емоційної забарвленості, її спонукають до співпереживання, до роздумів про почуте. В уявленні дітей музика завжди про щось розповідає, тому вони чекають на розповідь про зміст музики, проявляють живий інтерес до програмових п’єс, поетичних текстів пісень. У свій час психолог Теплов відмічав, що музика не може бути зрозумілою для дітей поза опорою на немузичні засоби. Тому так важливо включати до дитячого репертуару твори програмового характеру.
Залишати дитину на рівні лише загального сприйняття недоцільно. Прислухаючись до музичного мовлення, вона здатна вловити зв’язок між емоційно-образним змістом твору і виразно-зображувальними засобами, ознайомлення з якими для неї доступне.
Для розвитку вміння слухати і сприймати музику важливу роль відіграє музично-сенсорне виховання дитини. Воно передбачає розвиток у дітей сприймання звуків різної забарвленості і висоти в їх простіших сполученнях. В дошкільному дитинстві сенсорні здібності розвиваються в процесі проведення різних музично-дидактичних ігор. В них знаходять місце звукові сполучення, які виражають емоційний зміст твору. Висотні, ритмічні, темброві, динамічні властивості звуку виявляються засобами музичної виразності.
Музично-дидактичні ігри іноді поєднують музику з рухом. Ігрові дії диктуються розвитком художнього образу і літературним текстом. Такі ігри подібні до звичайних хороводних, рухливих, сюжетно-рольових, але в їхній основі лежать навчальні завдання, які вирішуються дитиною в ході цікавої захоплюючої гри.
Для трьохрічок педагог виконує пісню, звертаючи їхню увагу на те, як ніжно, тоненьким голоском нявчить кошеня (високі звуки) і як нявчить кішка (низькі звуки). Потім декілька дітей ховаються за стільчики – «дивляться у віконечко». Один з дітей підходить до когось і питає: «Хто в хатинці живе?» Дитина у відповідь «нявчить» високим або низьким голосом в залежності від того, кого хоче відтворити (кішку або кошеня). Той, хто питає, має відгадати. Таким чином, в ході гри діти легко засвоюють доволі складні, віддалені поняття про висоту звуків, їх виразне призначення.
Отже, слухання (сприйняття) музики як вид самостійної діяльності складається з наступних дій:
слухання творів, спеціально створених для даного виду діяльності;
слухання в процесі розучування пісень, хороводів, танців, п’єс для дитячого оркестру;
слухання з метою визначення властивостей звуку в дидактичних іграх.
В основі розвитку музичного сприйняття лежить виразне виконання творів, вміле використання слова і наочних засобів, допомагаючи розкрити його зміст.
Для кращого сприйняття почутої музики з дітьми 6 років можна, наприклад, проводити розгорнуті бесіди: при цьому увага привертається до розвитку музичного образу, пояснюється призначення окремих виразних засобів. Так, прослуховується «Пісня жайворонка» з «Дитячого альбому» Чайковського. Бесіда з дітьми може бути побудована навколо декількох взаємопов’язаних моментів зображувального характеру. Бесіда супроводжується програванням окремих уривків, іноді маленьких фраз. Таким чином, музика сприймається дітьми в її розвинутій формі, вона ніби розповідає про щось конкретне.
Розповідаючи дітям про зміст твору, необхідно обережно підкреслювати зв’язок музики з тими явищами життя, які в ній відображені. Зміст музики добре сприймається дітьми, якщо залучається художня література – коротке образне оповідання, казка, вірш.
Таким чином, при слуханні музики використовуються різні види наочності ( «наочність» не завжди вимагає реального зорового відчуття). Характер цієї наочності залежить від того, з якого джерела отримує дитина додаткову інформацію про музику. В такому випадку, якщо мова йде про літературний твір (вірші, цитата з тексту пісні або оповідання, загадка, прислів’я) або про фрагмент з цього самого музичного твору (наприклад, вступу до пісні), то можна говорити про використання слухової наочності, тому що вона звернута до слуху дитини. При цьому бажано використовувати різні технічні засоби, в першу чергу, грамзапис.
Слухаючи виконавця або грамзапис, дитина сприймає музику по-різному. Спілкування з виконавцем полегшує сприйняття. Але і грамзапис має свої переваги: прослухавши декілька разів у виконанні певну фортепіанну п’єсу, діти потім з цікавістю сприймають знайому для них музику в оркестровому або камерно-ансамблевому звучанні. Завдяки такому співставленню вони отримують наочне уявлення про різний характер звучання одного і того самого твору.
Окрім слухової наочності, з тією ж метою – розкрити зміст музичного твору для кращого його сприйняття – можна використовувати зорову наочність: книжкові ілюстрації, естампи, альбоми репродукцій.
Можуть бути використані і різні методичні посібники, які активізують музичне сприйняття дітей. Виробляються невеликі картки із зображенням танцюючих і маршируючих дітей. Прослухавши танець або марш, діти показують картку з відповідною картинкою. На картинках зображено хлопчиків, які біжать і йдуть, що відтворює швидкий або повільний рух. Слухаючи п’єсу 2- 3-частинної форми зі зміною темпу, діти відмічають на фланелеграфі початок нової частини потрібною карткою-символом.
Слухова, зорова наочність і технічні засоби навчання відіграють лише допоміжну роль, але використовуються в практиці дошкільного виховання досить широко.
Слухаючи твір, діти мають не тільки розуміти зміст музики, але і виокремлювати деякі з цих засобів. Виокремлення і сприйняття музики деякі з цих засобів (темп, динаміку, регістр) є можливим вже на ранніх стадіях розвитку. Тому необхідною є певна послідовність у формуванні сприйняття. Виділяють наступні етапи:
цілісне сприйняття, усвідомлення загального характеру твору (при першому ознайомленні, прослуховуванні),
диференційоване сприйняття, уточнення уявлень, розрізнення окремих епізодів у творі ( при повторному сприйнятті);
усвідомлення виразної ролі окремих засобів у зв’язку з розвитком музичного образу і повторне цілісне сприйняття (при завершенні роботи над твором, в кінці ряду занять).
Будь-який музичний твір прослуховується дітьми неодноразово. Передбачається така методика роботи, при якій кожна нова зустріч з піснею або п’єсою приносить радість дитині, вона має узнати щось нове, ще не знане для неї в цьому творі.
Перше ознайомлення з твором – це цілісне сприйняття музики, усвідомлення загального її характеру. Тому важливо виразно виконати твір, дати коротку його характеристику, можливо, відмітити деякі його особливості.
Під час повторного прослуховування увага дітей привертається не тільки до художнього втілення загального задуму, а і до окремих деталей.
Зміст занять з музичного виховання для дітей старшого дошкільного віку може бути побудований за принципом тематизму. За основу беруться три теми.
Так, в першій темі, пов’язаній з емоційним настроєм, використовуються такі твори, в яких ясно виступають ліричне, героїчне, комічне звучання.
У другій – п’єси, які розкривають різноманітність життєвих явищ, які передані в музичному викладенні (про що розповідає музика?).
В третій – твори, в яких яскраво показаний той чи інший засіб музичної виразності. Ці твори мають ознайомити дітей із своєрідністю музичної мови.
Однак слід зазначити, що багато творів, які віднесені до тієї чи іншої теми, можуть бути продемонстровані перед дітьми в плані кожної з цих тем. Попередньо показана п’єса є ліричним твором, який розповідає про цікаве дітям природне явище, і разом з тим вона знайомить з музичними засобами виразності.
Отже, керівництво процесом слухання (сприйняття) дітьми музики вимагає від педагога ініціативи і творчості.