13

Тема: Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) (1833 – 1907) План

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху письменниці.

2. Антикріпосниць­кий пафос “Народних оповідань” Марка Вовчка. Дві редакції збірки. Основні цикли:

• Оповідання реалістичного типу: “Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Сестра”.

• Оповідання реалістично-романтичного характеру: “Сон”, “Отець Андрій”, “Пройдисвіт”.

• Оповідання героїко-баладного стилю: “Максим Гримач”, “Да­нило Гурч”, “Чумак”.

3. Своєрідність збірки “Рассказы из народного быта”.

4. Зосередження уваги на психо­логічних моментах, складній, трагедійній природі людських почуттів в повісті “Три долі”. Композиція. Основні сюжетні лінії.

5. Соціальна повість “Інститутка”. Природа конфлікту.

6. Звернення Марка Вовчка до жанру казки (“Кармелюк”, “Невільничка”, “Дев'ять братів і десята сестриця Галя” та ін.).

7. Новаторство Марка Вовчка в жанрі повісті і роману російською мовою (“Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок” і романи “Жили да были три сестры” та “Записки причетника” та ін.).

1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху письменниці

Народилася Марко Вовчок 22 (10 за старим стилем) грудня 1834 (за іншою версією – 10.12 (22.12) 1833) в с. Єкатеринівці Євецького повіту Орловської губернії в родині дрібного поміщика. Батько – дворянин, майор у відставці, коли був ще на військовій службі, перебував і на Україні і маленька Маша чула, як він співав старовинні українські пісні. Вілінський, був, як і мати, завжди лагідним, привітним, веселим. Коли дівчині виповнилося 7 років, помер її батько. Мати, Парасковія Петрівна (із роду Данилових – родичів видатного російського критика Писарєва). Була лагідною, досить освіченою жінкою, сама вчила дітей змалку французької мови, музики. Вийшла заміж у 15 років. Сім’я дружня, знала французьку мову. У Маші було двоє молодших братів – Дмитро і Валер’ян. Через 3 роки виходить заміж за Дмитрієвим. Останній чоловік програв у карти маєток матері, жорстоко поводився з кріпаками. Вітчим зненавидів падчеренят, знущався з дружини. Щоб уберегти доньку від тяжких вражень, мати часто відвозила її до своєї двоюрідної сестри Писарєвої, де Маша заприятелювала з молодшим за неї, але розумним і не по роках розвиненим Митею (Писарєв у 7 років знав французьку, російську мови, в 4 роки почав читати). Згодом в сім’ї було 5 дітей. Пізніше перебуває в Орлі ,у своєї тітки К.Мордовіної (Катерина Петрівна Данилова – сестра матері Марко Вовчка). Це значною мірою зумовило правильне виховання і культурне зростання письменниці. Іноді їздила до хрещеної матері.

Перебування в середовищі культурних людей сприяло засвоєнню іноземних мов, які дівчина почала вивчати ще під керівництвом матері. Згодом Марко Вовчок оволоділа кількома мовами, європейськими і слов’янськими. До повноліття не знала української мови. Письменниця увійшла в українську, російську, французьку дитячу літературу (перекладала Ж.Верна). володіла 7(11) мовами.

2 роки дівчина жила і вчилася в приватному пансіоні в м. Єльці, а потім її віддали в 2 клас (у 12 років) Харківського пансіону шляхетних дівчат. Навчалася 4 роки. Добре підготовлена. Праця не була для неї тягарем, найкраще навчалася у класі. В неї не було одягу, виникали конфлікти. Мати домовилася про прискорення терміну навчання. Навчається екстерном. У Харківському пансіоні викладалися різні науки, але найбільше уваги приділялося французькій мові, музиці, танцям, вихованню світських манер і вмінню поводитися в шляхетному середовищі. Добре оволоділа французькою мовою, самотужки вивчила польську, шляхом читання набула загальноосвітніх знань у значно більшому обсязі, ніж давав пансіон. Пізніше її брат писав: “Сестра відзначалася допитливим розумом і великою жадобою до знань. Своїм допитливим розумом зобов’язана студентам Харківського університету, які разом з нею проводили канікулярний час у тітки Писарєвої...”

Але обстановка в цьому навчальному закладі була важкою, задушливою.

В останній рік навчання, приїхавши додому на різдвяні канікули до Писарєвих, Маша заявила матері, що в пансіон більше не повернеться.

Після навчання в Харківському пансіоні (1845 – 1848), де інтерес Марії Олександрівни до України і українського народу посилився. Є версії як вона вивчила українську мову:

• Батько служив на Волині, знав українську мову і співав українських пісень;

• Під час навчання в Харкові, вивчила українську мову;

• Вплив прислуги.

В 15 років повертається в Орел, додому не хоче повертатися. Вчить дітей тітки, займається самоосвітою. В салоні К.Мордовіної вона мала можливість зустрічатися з видатними представниками передової російської інтелігенції, освіченими урядовцями.

Перебування в середовищі збирачів фольклору сприяло формуванню літературно-естетичних уподобань майбутньої поетеси, викликало інтерес до усної народної творчості. У величезній бібліотеці Кирєєвського, де був широко представлений і український відділ, Марія Вілінська мала можливість познайомитись не тільки з російською, а й українською літературою. В Орлі вона читала багато художньої літератури, передусім твори Пушкіна, Гоголя, Шевченка.

На початку 1851 року Марія Вілінська одружилася з Опанасом Марковичем, а в кінці того ж року молоде подружжя виїхало на Україну. Оселившись спочатку в Чернігові, Марковичі сходяться з гуртком істориків і етнографів, разом з ним збирають твори усної народної творчості

В березні 1853 р. Марковичі переїжджають до Києва, де Марія Олександрівна значно поповнила знання народного життя і фольклору. Перші записи Марії Олександрівни були надруковані в збірнику А.Метлинського “Народные южно-русские песни” (Київ, 1854). В селі Куренівці (тепер околиця Києва), де жили Марковичі протягом року, збирала матеріал для українського словника. Над останнім вона працювала майже до кінця свого життя.

В серпні 1855 р. Марковичі переїхали до Немирова, де Опанас одержав посаду вчителя географії Немирівської гімназії. Осередком громадсько-культурного життя містечка була гімназія, де з ініціативи Марковичів влаштовувалися вечори із співами і музикою. Згодом вони перетворилися на концерти і аматорські вистави. 1857 р. в залі гімназії аматорський колектив поставив п’єсу Котляревського “Наталка Полтавка”.

Живучи протягом 3-х років у Немирові, Марія Маркович заходила в близькі стосунки з покріпаченим селянством.

Написані протягом 1856 – 1857 р.р. 12 оповідань Марія Олександрівна надсилає в Петербург П.Кулішеві для друку, підписавши їх під псевдонімом Марко Вовчок. Саме П.Куліша слід, на думку В.Агеєвої, вважати автором (чи співавтором) псевдоніма Марії Маркович. Псевдоніма чоловічого, простонародного, котрий з’явився із фонетичної подібності до прізвища письменниці. Згодом П.Куліш приписував “вовчій” семантиці пророче значення, наголошуючи на невдячність і жестокосердечність облагодіяної авторки. Сама Марія Олександрівна ніколи не вживала цього псевдоніма в листуванні і не раз говорила про свою відразу до цього недоладного й цілковито нерепрезентативного стосовно значної частини її текстів прізвиська.

В грудні 1857 р. П.Куліш видав книгу під назвою “Народні оповідання”. Першими своїми творами 23-річна жінка привернула увагу найширших читачів і тогочасної критики. Молода письменниця наполегливо працює над новими творами, збираючи для них матеріал. П.Куліш був закоханий у Марка Вовчка до кінця свого життя, в цей період він пішов від дружини, навіть погрожував самогубством, коли їхні погляди розійшлися.

Підтримана Т.Шевченком (він подарував її золотий браслет), Марко Вовчок у Немирові починає роботу над “Панночкою” (“Інституткою”), “Ледащицею” та ін., працює над перекладом своїх оповідань на російську мову для “Русского вестника”. Тут розпочала свою роботу над російськими оповіданнями (“Игрушечка”, “Маша”, “Саша”, “Катерина” та ін.), які були видані в 1859 році окремою книжечкою під назвою “Рассказы из народного быта”.

В грудні 1858 року Марко Вовчок разом з чоловіком і сином Богданом виїхала до Петербургу (через Київ, Орел, Москву). Знайомиться з багатьма відомими на той час людьми. На особливу увагу заслуговує дружба Марка Вовчка з Шевченком.

Перебування Марка Вовчка в Петербурзі було короткочасним. 29 квітня 1859 року вона, разом з чоловіком, сином Богданом і Тургенєвим (він їх супроводжував до Дрездена), виїхала за кордон лікуватися, спочатку в Дрезден, а потім у Емс, Швальбах та ін. місця. Спочатку перебувала у Німеччині, Франції, Англії. За кордоном Марія Олександрівна скоро познайомилася та знайшла близькі стосунки з багатьма відомими літературами, вченими (О.Станкевич, родина Парсеків, Д.Мендєлєєв та ін.).

Саме перебування Марка Вовчка в Італії вплинуло на літературну творчість. Написала досі ще не розшукані нариси “Листи про Італію”. Створюючи антиклерикальні “Записки причетника”, письменниця скористалася роздумами, навіяними видовищем панування духовенства в столиці папської держави. В іншому романі – “В глуши”, надрукованому в 1875 р. італійські сюжети було представлено в розповідях головного персонажа про Флоренцію, Амальфі та інші міста, які відвідала сама автор.

Після виїзду О.Марковича до Росії (кінець 1860 р.), Марко Вовчок на довгий час оселилася в Парижі, в Неаполі. Але у відносинах Марка Вовчка і Тургенєва настало розходження. Письменниця довго перебувала за кордоном, хоч про намір скоро повернутися на батьківщину вона пише в своїх листах. Причиною цього були і тяжкі матеріальні умови, в яких жила письменниця в Парижі з сином, відсутність потрібних грошей, щоб розплатитися з боргами та виїхати на батьківщину.

В паризький період свого життя Марко Вовчок написала цілий ряд нових творів. Тематика їх є значно ширшою:

• Зображення соціальних процесів, які відбувалися в пореформеному селі, співчуває наймитству – “Пройдисвіт”, “Без рода и племени”;

• Критика попівства і монастирського життя – “Дяк”, “Записки причетника”;

• Зразки дитячої літератури (“Кармелюк”, “Невільничка” та ін.).

Твори Марка Вовчка друкуються на сторінках багатьох журналів (“Современник”, “Русское слово”, “Русь” та ін.).

Марко Вовчок була закохана у юриста Олександра Пасека. Разом з ним об’їхала всю Західну Европу. У 1861 р. мати Олександра виступала проти Марії у Лондоні. У 1866 р. О.Пасек помирає. Наступає нестерпне життя.

На початку лютого 1867 р. письменниця разом з сином покинула Париж і виїхала до Петербургу. Тут вона зустрічається з Писарєвим (у них теж був роман, мати Писарєва виступала проти, але згодом змирилася), який увів Марію Олександрівну до журнальних і літературних гуртків, допоміг відновити давні зв’язки. Разом з ним стає співробітником “Отечественных записок”. Влітку 1868 р. у Ризі Писарєв трагічно загинув – втопився, після його смерті Марко Вовчок – у гарячці.

28 жовтня 1869 р. Марко Вовчок подає заяву в Головне управління в справах друку про дозвіл видавати газету “Стріла”, але міністр внутрішніх справ Тимашев заборонив видання газети тому, що редактором буде жінка. Незважаючи на дві відмови, письменниця в травні 1870 р. заключає умову з Звонарьовим на видання ілюстрованого журналу “Переводы лучших иностранных писателей” (почав виходити після дозволу цензури з 1 січня 1871 року). З’являються багато перекладів Ж.Верна, В.Гюго, Андерсена та ін.

Незважаючи на активну літературну та громадсько-політичну діяльність, Марко Вовчок через несприятливі, тяжкі для неї обставини змушена була в 1878 р. назавжди виїхати з Петербургу разом із своїм другим чоловіком Любачем-Жученком (О.Маркович помер 1867 р.), який був молодшим від неї на 17 років.

Після Петербургу, переїжджаючи з чоловіком з одного місця на інше, Марко Вовчок жила і на Північному Кавказі (Ставропольський край), і на Україні (Богуслав, Хохітва, Канів, Стеблів), і в Саратові, і, нарешті, в Нальчику.

Заслуговує на увагу перебування Марка Вовчка з 1885 р. протягом понад 7 років на Україні. Відносини з бідними селянами давали матеріал для нових творів. У Богуславі письменниця продовжувала збирати фольклор і збагачувати свої записи різними жанрами.

У 1893 р. Марко Вовчок переїхала до Саратова і прожила біля 3 років, працюючи кореспондентом газети “Саратовский дневник”. Важливою подією цього періоду було друге повне видання її творів. До друку готувалося 8 томів, але вийшло 7 томів (протягом 1896 – 1899 р.р.), бо матеріали для останнього затримала цензура.

В 1902 р. відвідала Київ, заходила в редакцію “Киевской старины”, щоб надрукувати свою казку “Чортова пригода”, Казки та деякі оповідання письменниці були заборонені цензурою до друку. В останні роки життя займається літературною і громадською діяльністю.

Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 р. в м. Нальчику. Там вона й похована недалеко від улюбленої її груші. Там, де вона мешкала, створено літературно-меморіальний музей.