2. Тактичне і стратегічне управління як інструмент реалізації потенціалу ку

У 1960-х роках у США та більшості країн Західної Європи почався «бум стратегічного планування», який базувався на домінуванні концепції підприємства як «відкритої системи» на мікрорівні, а також на розвитку прогнозування та індикативного планування на державному рівні. Постала потреба розробляти реальні та надійні плани майбутнього розвитку підприємств з урахуванням ситуації, що склалася, визначати перспективи на основі альтернатив розвитку, орієнтуватися передусім на ринкові та фінансово-економічні перспективи, наприклад на обсяги реалізації та доходу (підприємства та індивіда), прибутків, рентабельності капіталовкладень, ефективності тощо. Підприємство ставало більш залежним від попиту споживачів у визначенні перспектив свого розширення та подальшого існування. Розв’язання цих проблем зумовило перехід від довгострокового до стратегічного планування, яке за своїми основними ознаками було більш гнучким (рис. 1.4). Дж. А. Стайнер визначив чинники, що сприяли розвитку стратегічного планування протягом 1960—1980 років [76]:

· зростання розмірів підприємств завдяки підвищенню комплексності та диверсифікації діяльності;

· науково-технічний прогрес;

· розвиток зв’язків з іншими організаціями;

· зростання конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках внаслідок їх заповнення;

· розвиток методології та інструментарію планування;

· наявність необхідної оргтехніки та кваліфікованих кадрів;

· лідирування підприємств, які більше уваги приділяли стратегічному плануванню.

Стратегічне управління - багатоплановий, формально-поведінко-вий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

Стратегічне управління - процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керування організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розробляють стратегії для досягнення цих цілей, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегій («стратегічного набору»).

Багато авторів публікацій з проблем менеджменту наголошували на змінах, що відбувались у сприйнятті дійсності власниками та керівниками підприємств: від оптимістичного погляду в майбутнє, яке обіцяло широкі можливості розвитку, до реалістичного розуміння того, що майбутнє — не за всіма параметрами краще за минуле.

Рис. 1.4. Порівняльна характеристика

довгострокового та стратегічного планування [7]

Стратегічне планування як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього тлумачиться доволі широко:

· як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу,

· як формулювання цілей та визначення шляхів їх досягнення,

· як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби на ринках тощо.

За умов глобалізації і швидкої зміни умов ведення економічної діяльності зростає потреба в переосмисленні ролі управління та посиленні відповідальності на всіх рівнях.

Це обумовлює потребу запровадження управління, побудованого таким чином, щоб, з одного боку, не втрачалась соціальна відповідальність, а з другого – не руйнувалися методи і механізми ведення бізнесу, забезпечувались його прозорість і користь власникам капіталу.

За умов глобалізації і швидкої зміни умов ведення економічної діяльності зростає потреба в переосмисленні ролі управління та посиленні відповідальності на всіх рівнях. Це обумовлює потребу запровадження управління, побудованого таким чином, щоб, з одного боку, не втрачалась соціальна відповідальність, а з другого – не руйнувалися методи і механізми ведення бізнесу, забезпечувались його прозорість і користь власникам капіталу. Такий підхід до новітнього управління проявився в багатьох організаціях, корпораціях у вигляді нових стандартів звітності, принципів корпоративного управління, форм спілкування з клієнтами, власниками, інвесторами і партнерами, відносин з державою та її представниками.

Оскільки застосування моделей стратегічного аналізу в українських умовах без урахування стану корпоративного управління на підприємстві є недоцільним.

А тому стан корпоративного управління на підприємстві має враховуватись під час проведення стратегічного аналізу та розробки стратегії.

Тактичне планування є плануванням діяльності підприємства на, поточний період існування з чітко вираженою конкретною метою і задачами. Таке планування утворює поточні плани, що включають конкретні показники і межі їх значень, досягнення яких обмежене поточним плановим періодом.

Тактичне планування розробляється і здійснюється для реалізації стратегічних планів. Термін "тактика" запозичений із військової лексики і першочергово означав маневрування силами, необхідними для найближчих цілей. Якщо стратегічне планування відповідає на питання чого хоче досягти підприємство (організація), то тактичне планування акцентує увагу на тому, як підприємство (організація) може досягти бажаного результату. Тактичне планування — це організована послідовність дій, розроблених з метою виконання стратегічного плану. Якщо стратегічне зосереджує увагу на ресурсах, середовищі, місії, то тактика стосується переважно людей та їхньої діяльності. Незважаючи на те, що тактичне планування залежить від багатьох чинників, які відрізняються в кожній конкретній ситуації, головну його лінію можна окреслити:

1) менеджеру слід з'ясувати, на виконання яких тактичних цілей, що випливають із широкої стратегічної мети, спрямоване планування;

2) коли стратегічний план змальовує ціль у загальному, то тактичний стосується конкретних ресурсів та часових меж. Стратегією може бути досягнення першості в галузі чи на ринку, тоді як тактичний план визначає діяльність, що приведе до досягнення цієї мети.

Крім того, тактичне планування передбачає використання людських ресурсів. Тактичні результати базуються звичайно на конкретній інформації, рішення в тактичних планах в меншій мірі схильні до ризику, так як вони стосуються головним чином внутрішніх проблем фірми. Показники тактичних планів відображають певні цифри і конкретні факти. Тактичне планування зосереджено на середніх і нижчих рівнях управління і тяжіє до рівнів конкретних підрозділів.

Тактична плани мають короткострокові (до року) і середиьострокові (до трьох років) періоди, тобто створюються і реалізуються на нижчих і середніх рівнях управління. Таким чином, весь процес планування слід уявити у вигляді наступних взаємопов'язаних етапів:

1-й етап. Оцінка підприємством (організацією) внутрішнього і зовнішнього середовища і формування стратегічних цілей.

2-й етап. Оцінка і аналіз стратегічних альтернатив розвитку підприємства (організації).

3-й етап. Вибір стратегії.

4-й етап. Розробка стратегічного плану.

5-й етап. Розробка середньостроких планів.

6-й етап. Короткострокове планування.

7-й етап. Перевірка результатів, їх співставлення з поставленими задачами, корегування. Для поєднання стратегічних і тактичних цілей організації розробляються середиьострокові плани, до числа яких відноситься бізнес-план, який є основою внутрішньофірмового планування.