Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони повинен установлюватися:

• безперервний – для речовин 1-го класу небезпеки;

• періодичний – для речовин 2, 3, 4 класів небезпеки.

Відбір повітря для контролю необхідно робити безпосередньо на робочих місцях.

Всю сукупність методів контролю розділяють на дві категорії: методи якісного (лабораторні) та методи кількісного аналізу (виробничі).

Методи якісного аналізу шкідливих речовин у повітрі робочої зони полягають в відборі проб повітря в заданих місцях з наступним їх аналізом в лабораторії. Ці методи займають багато часу, але дають точні результати контролю. До таких методів відносяться спектроскопічний (заснований на вимірі інтенсивності й частотного розподілу спектральних ліній в оптичному або радіочастотному діапазоні після проходження випромінювань через досліджувану шкідливу речовину); хроматографічний (заснований на зміні кольору спеціальних індикаторів у результаті спалювання досліджуваної речовини); рентгенівський (заснований на визначенні хімічного складу шкідливої речовини через параметри кристалічної решітки).

Методи кількісного аналізу полягають в періодичному або постійному контролі за складом повітря безпосередньо у виробничих умовах. Вони не відрізняються високою точністю, але характеризуються малим часом проведення вимірів, оперативністю одержання інформації. Характерними представниками цієї групи методів є колористичний (заснований на появі колірного фарбування індикатора при досягненні гранично допустимої концентрації шкідливої речовини в повітрі); метод використання іонізуючих випромінювань (заснований на зміні інтенсивності потоку іонізуючих випромінювань при проходженні їх через повітряне середовище різної щільності). Найбільш часто використовують лінійно-колористичний метод, заснований на залежності висоти пофарбованої частини індикатора (L) від концентрації шкідливої речовини в повітрі (C). Для реалізації цього методу контролю визначений об’єм загазованого повітря робочої зони протягують через індикатор, розміщений у спеціальній скляній трубці. Концентрацію шкідливого газу визначають з використанням номограми, що побудована за функцією:

L

Рис. 2.6 ‑ Прилад для вимірювання концентрації газів у повітрі робочої зони:

1 – прилад УГ-2 загальний вигляд; 2 – шток; 3 – номограма для визначення концентрації шкідливого газу; 4 – ампула з індикаторним порошком; 5 – сильфон приладу УГ-2;

6 – індикаторна трубка

= f(С).

Визначення допустимості умов праці виконують після проведення експерименту методом порівняння величини С з ГДК. Якщо концентрація С < ГДК, то умови праці приймають, як допустимі. Загальний вигляд приладу УГ-2 для визначення концентрації газу лінійно-колористичним методом наведено на рис. 2.6.

Захист працюючих від дії шкідливих речовин

Попередження професійних отруєнь та захворювань забезпечується комплексом заходів і засобів захисту працюючих. Такі заходи та засоби поділяються на профілактичні, архітектурно-планувальні, організаційні, технічні колективні та індивідуальні.

Профілактика професійних отруєнь зводиться насамперед, до запобігання впливу шкідливих речовин на організм людини в результаті розробки нешкідливих технологічних процесів, заміни, по можливості, використовуваних шкідливих речовин менш шкідливими.

Архітектурно-планувальні рішення. Приміщення з особливо шкідливим виробництвом розташовують ізольовано від інших виробничих приміщень; при плануванні виробничих площ підприємства враховується переважний напрямок вітру. Приміщення, в яких протікають процеси з виділенням шкідливих речовин, фарбують зсередини фарбами, що не всмоктують шкідливі речовини.

До організаційних заходів відносяться: обов'язкові інструктажі з безпеки праці, попередній і періодичні медичні огляди, лікувально-профілактичне харчування, введення скороченого робочого дня, додаткової відпустки.

У комплекс колективних технічних засобів захисту входять: герметизація устаткування; дистанційне керування процесами, їх автоматизація. Як додаткові засоби безпеки використовуються вентиляція, місцеві відсоси, вбудовані й зблоковані з агрегатами устаткування.

У випадку, якщо організаційні заходи і колективні засоби захисту не дозволяють досягти допустимих концентрацій (ГДК) у повітрі виробничих приміщень, застосовують індивідуальні засоби захисту, систематичний контроль за складом повітря робочої зони.

Як засоби індивідуального захисту органів дихання застосовують респіратори; фільтруючі або ізолюючі протигази.

Фільтруючі протигази застосовують при вмісті кисню в повітрі робочої зони не менше 16 % і наявності в ньому шкідливих речовин не більше 2 %. Фільтруючий протигаз складається з маски й фільтруючої ємності, що містить поглинач шкідливих речовин. Причому, колір ємності вказує на той вид шкідливої речовини, на яку розрахований поглинач.

Ізолюючі протигази підрозділяються на шлангові, кисневі й регенеруючі.

У шлангових протигазах повітря подається по шлангу із зони з чистим повітрям. Існують нагнітальні й самовсмоктувальні шлангові протигази.

Кисневі протигази забезпечують подачу повітря для дихання працюючого через редуктор із спеціальної переносної мобільної ємності, що входить до складу протигаза. Вона містить повітря або кисень, що знаходяться під тиском.

Регенеруючі протигази забезпечують очищення повітря, що видихує працюючий, для його повторного використання (вдихання) спеціальними реагентами.