Лекція 4. Договори про передачу майна у власність.

1. Загальна характеристика договору купівлі-продажу та його види.

2. Біржові угоди.

3. Договір поставки, сторони та істотні умови.

4. Договір контрактації.

5. Договір міни: поняття, особливості.

6. Договір безоплатної передачі (дарування).

Загальна характеристика договору купівлі-продажу та його види.

Поняття та загальна характеристика договору купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Метою зобов'язання з купівлі-продажу є передача продавцем майна (товару) у власність покупцеві.

Однією із головних відмінних ознак купівлі-продажу є безповоротна зміна власника майна. При цьому безповоротність означає, що право переходить на набувача за договором на весь час, протягом якого йоно буде існувати.

Цей договір завжди є: 1) консенсуальним; 2) двостороннім (взаємним, синалагматичним); 3) сплатним.

Буквальне тлумачення легального визначення договору купівлі-продажу, закріпленого у ст. 655 ЦК, дає окремим фахівцям підстави стверджувати, що цей договір може бути як реальним, так і консенсуальним. Проте з таким під­ходом не можна погодитись, оскільки реальність чи консенсуальність цивільно-правового договору залежить від того, чи ставить закон момент укладення договору в залежність від моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов або від моменту передачі речі. У цьому разі закон не пов'язує момент укладення договору з моментом передачі речі (див. ст.ст. 663—664 ЦК), отже, договір купівлі-продажу завжди є консенсуальним.

Цей договір є двостороннім (взаємним, синалагматичним), оскільки обидві сторони договору мають взаємні права та обов'язками. Основним обов'язком продавця є передання майна (товару) покупцеві у власність. Йому кореспон­дує право покупця отримати зазначене майно. Основним обов'язком покупця є сплата продавцеві певної грошової суми. Відповідно, продавець має право отримати гроші за майно (товар).

Купівля-продаж є сплатним договором, оскільки обидві сторони мають зробити одна одній зустрічне надання.

Сторонами договору є продавець і покупець. Як першим, так і другим мо­жуть виступати всі суб'єкти цивільного права. Проте можливість їх участі в певних правовідносинах купівлі-продажу може бути обмежена як природою самого договору (наприклад, характером речових прав на майно), так і осо­бливостями правового становища конкретного суб'єкта (зокрема, обсягом правосуб'єктності).

За загальним правилом продавцем може бути лише власник майна (товару), який діє безпосередньо або через представника. Винятки становлять випадки примусового продажу (наприклад, продаж описаного майна боржника з метою задоволення вимог кредиторів), продаж майна без згоди власника, коли він не­відомий або не виявляє інтересу щодо майна, яке йому належить (наприклад, про­даж невитребуваного вантажу і багажу), інші випадки, встановлені законом.

Якщо продавець майна (товару) не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення.

Істотні умови договору. На відміну від ЦК 1963 р., який визначав як істотні умови купівлі-продажу предмет договору і ціну, чинний ЦК закріплює як іс­тотну умову лише предмет договору. Що стосується умови про ціну, то згідно із ч. 1 ст. 691 ЦК вона може і не бути встановлена в договорі. Проте для окремих різновидів купівлі-продажу перелік істотних умов розширено. Наприклад, ціна є істотною умовою, разом з предметом договору в разі продажу товару в кредит (ст. 694 ЦК), строк є істотною умовою договору поставки (ст. 712 ЦК).

Предметом договору купівлі-продажу за загальним правилом може бути будь-яке майно, що не вилучене із цивільного обороту (див. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, та Спеці­альний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, затв. постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-ХІІ). За цим договором можна продавати (купувати): 1) речі; 2) майнові права.

При цьому предметом договору не можуть бути гроші (хоча вони і є речами, визначеними родовими ознаками), крім іноземної валюти, оскільки ЦК закрі­плює можливість укладення договорів купівлі-продажу валютних цінностей.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути речі, які є у продавця на момент укладення договору (так звані речі, що існують), або речі, які будуть створені (придбані, набуті) продавцем у майбутньому (так звані майбутні речі). Останні на момент укладення договору або взагалі ще не існують, або належать не продавцеві, а третім особам.

Як вже зазначалось, предметом договору купівлі-продажу можуть бути і майнові права. Але ЦК, закріплюючи можливість купівлі-продажу майнових прав, не містить вказівки щодо виключного переліку зазначених прав. Частина З ст. 656 ЦК зазначає лише, що предметом договору може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Отже, зазначена стаття прямо закріплює можливість купівлі-продажу зобов'язальних прав. Проте перелік майнових прав дуже широкий: вони можуть існувати як у межах зобов'язань, так і поза ними, можуть мати як відносний, так і абсолютний характер.

Крім того, якщо взяти сферу зобов'язальних відносин, навіть у тому разі, коли вимога не має особистого характеру, продаж майнового права може бути вельми проблематичним. Це пов'язано з тим, що більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми (взаємними, синалагматичними), тобто кожна із сторін договору має і права, і обов'язки. «Відокремити» право від обов'язку просто так неможливо, оскільки це спричинить руйнування змісту договору. За договором купівлі-продажу можна відчужувати лише майнові права, а не обов'язки. Тому продати майнове право, що грунтується на взаємному догово­рі, можна лише за умови виконання продавцем певного обов'язку в повному обсязі. Наприклад, замовник — сторона договору підряду може продати своє право вимагати передання результату роботи від підрядника лише у разі, коли він виконав свій обов'язок оплатити роботу підрядника.

Також необхідно враховувати те, що окремі майнові права мають еконо­мічну цінність лише в межах конкретного правовідношення і тому не можуть виступати як права, що є об'єктом цивільного обороту. Наприклад, право вимоги приймання результату роботи має цінність для сторін договірного зобов'язання будівельного підряду, оскільки воно безпосередньо пов'язане з метою зобов'язання в цілому — отриманням кредитором реального надання із дій боржника, але саме по собі (поза межами конкретного зобов'язального зв'язку «право-обов'язок») воно позбавлене економічної цінності.

На підставі аналізу чинного законодавства України та практики його застосу­вання можна дійти висновку, що сфера застосування договорів купівлі-продажу майнових прав в нашій країні є досить вузькою. Переважно вона обмежується біржовими правочинами, які в цілому становлять лише 1—2% від загальної кількості правочинів, що вчиняються суб'єктами цивільного права.

Вирішуючи питання щодо предмету договору купівлі-продажу, сторони ма­ють визначити не лише найменування товару, а за необхідності і його кількість та асортимент.

Згідно із ст. 669 ЦК кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вира­женні. Разом з цим умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Порушення умови договору щодо кількості товару тягне певні правові на­слідки. У разі передання продавцем покупцеві меншої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього гро­шової суми. У разі передання продавцем покупцеві більшої кількості товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. При цьому він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого від­повідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певно­му співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Порушення умови договору щодо асортименту товару також тягне певні правові наслідки. У разі передання товару в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений – вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. У разі передання продавцем покупцеві час­тини товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частини товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; відмовитися від усього товару; вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено до­говором; прийняти весь товар. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про за­міну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ст. 672 ЦК).

Якщо предмет договору є істотною умовою купівлі-продажу, то ціна товару, як вже зазначалось, за загальним правилом, такою умовою не є. Але ЦК містить чіткі правила щодо ціни та оплати товару.

Згідно із ст. 691 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, вста­новленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов — за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 ЦК, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показ­ників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укла­дення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК. Ці положення про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

За загальним правилом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо до­говором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК). Разом із цим ЦК закріплює можливість попередньої оплати товару, продажу товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (див. Правила торгівлі у розстрочку, затв. постановою Кабінету Міні­стрів України від 1 липня 1998 р. № 997) тощо.

Різновиди купівлі-продажу. В межах загального поняття купівлі-продажу ЦК виокремлює окремі її різновиди:

1) роздрібну купівлю-продаж (§ 2 гл. 54 ЦК);

2) поставку (§ 3 гл. 54 ЦК);

3) контрактацію сільськогосподарської продукції (§ 4 гл. 54 ЦК);

4) постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу (§ 5 гл. 54 ЦК);

5) міну (§ 6 гл. 54 ЦК).

Разом із зазначеними договорами у ЦК зустрічаються норми щодо про­дажу майнових прав, валютних цінностей, цінних паперів. Таким чином, ЦК розглядає купівлю-продаж як загальне родове поняття, яким охоплюються всі види зобов'язань з відчуження майна за певну купівельну ціну.

Разом з тим багатоманітність правовідносин, що охоплюються єдиним дого­вірним типом купівлі-продажу, надає можливість класифікувати договори купівлі-продажу за різними ознаками. Так, наприклад, залежно від правового режиму майна, що передається за цим договором, можна виокремити купівлю-продаж нерухомого і рухомого майна, залежно від суб'єктного складу правовідносин -загальноцивільні та підприємницькі договори купівлі-продажу тощо.

Роздрібна купівля-продаж

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його (ч. 1 ст. 698 ЦК).

Продавцем у цьому договорі може виступати лише суб'єкт підприємниць­кої діяльності, покупцем, як правило, є фізичні особи, які купують товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього використання.

З економічної точки зору, суб'єкт підприємницької діяльності, який здій­снює продаж товарів уроздріб, є учасником ринку, що надає певний вид послуг. Тому цей договір належить до так званих договорів обслуговування громадян, які відрізняються один від одного як за предметом, так і за змістом. До цієї групи, крім договору роздрібної купівлі-продажу, належать: побутовий підряд, побу­товий прокат, договори перевезення пасажирів та багажу, договори надання послуг зв'язку тощо.

Зазначене обумовлює, з одного боку, підвищені вимоги до продавця як сторони договору роздрібної купівлі-продажу, а з другого — застосування до відповідних відносин за участю покупця — фізичної особи, не врегульованих ЦК, законодавства про захист прав споживачів (насамперед, Закону «Про за­хист прав споживачів». Додатково див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»).

Так, наприклад, перед початком здійснення роздрібної торговельної діяль­ності суб'єкт підприємництва — юридична особа повинна отримати: свідоцтво про державну реєстрацію; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі (рішення сесії місцевої ради) або укласти договір оренди приміщення; ліцензії на торгівлю окремими видами товарів (у випадках, передбачених законодавством); торговий патент за місцем знаходження пункту продажу товарів (на кожну торговель­ну точку). Крім того, необхідно мати: реєстратор розрахункових операцій (у стаціонарних приміщеннях) або розрахункову книжку; документи на товар (сертифікат якості, накладні тощо), квитанцію про сплату ринкового збору за торгівлю на території ринку (якщо суб'єкт підприємницької діяльності здійснює торгівлю не у стаціонарному приміщенні).

Як різновид купівлі-продажу цей договір є консенсуальним, двостороннім, сплатним. Разом із цим він є публічним. А це означає, що публічною є і пропозиція укласти договір роздрібної купівлі-продажу.

Згідно із ст. 699 ЦК пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозиці­єю укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. При цьому виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того, чи зазначена ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.

Специфіка укладення договору роздрібної купівлі-продажу надає підстави стверджувати, що він є договором приєднання, оскільки покупець може укласти цей договір лише на умовах, запропонованих продавцем. Як противага можли­вості обмеження та порушення прав покупця — фізичної особи при укладенні і виконанні цього договору, виступають як відповідні норми самого ЦК, так і положення законодавства про захист прав споживачів.

Насамперед це норми, які закріплюють право покупця на отримання необхідної і достовірної інформації щодо товару, який пропонується до продажу.

Необхідною слід вважати інформацію, яка «формує у покупця чітке уявлен­ня про властивості і споживчу якість товару». Достовірною є інформація, яка відповідає дійсності, тобто відображає дійсні властивості та споживчу якість товару. Зазначена інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.

Покупець має право до укладання договору купівлі-продажу оглянути то­вар, вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей товару або демонстрації користування товаром, якщо це не виключається характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.

Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкоду­вання збитків, завданих необгрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено — в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати повну і достовірну інформацію про товар, несе відповідальність за недоліки товару, які виникли після передання його покупцеві, якщо покупець доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої інформації.

Важливою юридичною гарантією, що забезпечує захист прав споживачів, є закріплення права покупця на обмін товару (ст. 707 ЦК, ст. 9 Закону «Про захист прав споживачів»).

Так, згідно із ст. 707 ЦК покупець має право протягом 14 днів з моменту передання йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем. Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму. При цьому вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у спо­живанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця.

Проте не всі види товарів підлягають обміну у зазначених випадках. Так, відповідно до Переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню) (додаток № 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172), не можна обміняти: продовольчі товари; лікарські препарати та засоби; предмети сангігієни; фотоплівки, фотопластинки, фотографічний папір; корсетні товари; парфюмерно-косметичні вироби; пір'яно-пухові вироби; дитячі іграшки м'які, дитячі іграшки гумові надувні; зубні щітки; мундштуки; апарати для гоління; помазки для гоління; розчіски, гребенці та щітки масажні; сурдини (для духових музичних інструментів); скрипічні підборіддя; рукавички; тканини; тюлегардинні і мереживні полотна; килимові вироби метражні; білизну натільну, білизну постільну; панчішно-шкарпеткові вироби; товари в аерозоль­ній упаковці; друковані видання; лінійний та листковий металопрокат; трубну продукцію; пиломатеріали; погонажні (плінтус, наличник), плитні матеріали (деревноволокнисті та деревностружкові плити, фанеру) і скло, нарізані або розкроєні під розмір, визначений покупцем (замовником); аудіо-, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом; вироби з натурального та штучного волосся (перуки); товари для немовлят (пелюшки, соски, пляшечки для годування тощо); інструменти для манікюру, педикюру (ножиці, пилочки тощо); ювелірні вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, доро­гоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Відповідно до ст. 14 Закону «Про захист прав споживачів» споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну. На товари, використання яких понад визначений термін є небезпечним для життя, здоров'я споживача, навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну споживача, встановлюється строк служби (строк придатності). Ці вимоги можуть поширюватись як на виріб у цілому, так і на окремі його частини.

А якщо товаром неналежної якості буде завдана шкода, вона має відшкодо­вуватись продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень глави 82 ЦК.

Відносини щодо роздрібної купівлі-продажу відрізняються широкою різноманітністю, що обумовлює наявність великої кількості спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють продаж уроздріб окремих видів товарів. Серед них можна назвати такі: Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1442; Правила роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. № 460; Правила торгівлі антикварними речами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства культури і мистецтв України від 29 грудня 2001 р. № 322/795; Правила торгівлі на ринках, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Дер­жавної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105; Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затв. наказом Міністер­ства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 липня 2002 р. № 218; Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228; Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185; Порядок про­вадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. № 833, та ін.

Проте, незважаючи на різноманітність відносин з роздрібної купівлі-продажу, їх правове регулювання відрізняється детальною регламентацією та чіткою спрямованістю на забезпечення пріоритету прав покупців (споживачів) перед правами продавців (виробників).

Біржові угоди.

Біржові договори як різновид купівлі-продажу

Загальна характеристика біржових договорів. Усі договори, що укладаються в сучасній комерційній практиці, можна поділити на такі, що укладаються на організованих і неорганізованих ринках. Саме до перших і належать договори, що укладаються на біржах.

Правове регулювання відносин щодо укладення, виконання та припинення бір­жових договорів в Україні здійснюється нормами ЦК, Закону «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р., Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р., законів «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. тощо.

Незважаючи на існування певної кількості нормативно-правових актів, які містять норми, що стосуються біржових договорів, правове регулювання відпо­відних суспільних відносин в Україні не можна визнати досконалим, оскільки вітчизняне законодавство не визначає єдиний біржовий механізм, який би відповідав світовим стандартам біржової торгівлі.

ЦК не містить будь-яких спеціальних приписів щодо укладення, виконання та припинення біржових договорів, § 4 глави 30 ГК (ст.ст. 278—282) хоча і на­зивається «Біржова торгівля», але містить лише певні положення, що стосуються товарних бірж, фондові біржі у ньому навіть не згадуються, а біржові договори практично не регулюються. Якщо взяти інші нормативно-правові акти, то вони стосуються або окремих аспектів певних видів біржових договорів, або лише визначають загальні поняття.

Так, наприклад, Закон України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу» містить лише ст. 15, присвячену біржовим правочинам, згідно із якою біржовою операцією визнається правочин, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо він становить купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, до­пущених до обігу на товарній біржі; б) якщо його учасниками є члени біржі; в) якщо він поданий до реєстрації та зареєстрований на біржі не пізніше на­ступного за вчиненням правочину дня.

По суті, безпосереднім регулятором відносин щодо вчинення біржових правочинів є Правила біржі, які затверджуються біржовою радою (біржовим комітетом) та реєструються в установленому законодавством порядку. Так, наприклад, торгівля на фондовій біржі здійснюється за правилами фондової біржі, які затверджуються біржовою радою та реєструються Державною комі­сією з цінних паперів та фондового ринку. Вони визначають порядок: орга­нізації та проведення біржових торгів; лістингу та делістингу цінних паперів; допуску членів фондової біржі та інших осіб, визначених законодавством, до біржових торгів; котирування цінних паперів та оприлюднення їх біржового курсу; розкриття інформації про діяльність фондової біржі та її оприлюднення; розв'язання спорів між членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством; здійснення контролю за дотриманням членами фондової біржі та іншими особами, які мають право брати участь у біржових торгах згідно із законодавством, правил фондової біржі; накладення санкцій за порушення правил фондової біржі (див. ст. 25 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

За правовою природою більшість біржових договорів є купівлею-продажем. Разом з цим існують біржові договори, які суттєво відрізняються від купівлі-продажу в її класичному розумінні, зокрема, це договори РЕПО.

Формально «РЕПО» — це сукупність 2 договорів купівлі-продажу. Проте на відміну від класичної купівлі-продажу, метою сторін, що вступають у зазна­чені договірні відносини, є не продаж майна у власність, а тимчасове надання фінансових коштів «під відступлення права власності на майно» чи під заставу майна. Майном, що використовується за схемою РЕПО, є цінні папери. Кла­сичним прикладом РЕПО є укладення брокером на підставі доручень клієнтів договорів купівлі-продажу цінних паперів, розрахунок за якими здійснюється брокером з використанням грошових коштів чи цінних паперів, наданих ним клієнту з відстроченням їх повернення (так зване маржинальне кредитування). Таким чином, між брокером і клієнтом складаються відносини, що нагадують заставу бездокументарних цінних паперів (при цьому предмет застави залиша­ється у заставодавця), але насправді не є заставою.

Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або іншим особам відповідно до законодавства, зокрема, брокерам. При цьому законо­давство встановлює чітки вимоги як до членів біржі, так і до брокерів. Так, наприклад, членами фондової біржі можуть бути винятково торговці цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку. Брокерами можуть бути лише фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, їх обов'язки полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і подання здійснюваних ними операцій для ре­єстрації на біржі. Кількість брокерів кожної біржі визначається радою біржі.

Істотними умовами біржових договорів як договорів купівлі-продажу є предмет, ціна, строк.

Предметом біржового договору як договору купівлі-продажу є біржовий товар (базовий актив), який обов'язково має відповідати наступним вимогам: 1) мати родові ознаки; 2) піддаватися стандартизації за кількістю та якістю; 3) допус­катися біржею для біржової торгівлі відповідно до встановленого порядку.

У світовій практиці як біржовий товар (базовий актив) можуть виступати: на нефінансових ринках — базові метали (мідь, нікель, алюміній, цинк, олово, свинець, золото, срібло); енергоносії; сільгосппродукти (картопля, свинина, баранина, соя, зернові (ячмінь, пшениця); кава «Робуста», какао та інші «м'які» товари; фрахт; на фінансових ринках — акції; Індекс РТ-8Е-100; облігації; кредитні інструменти (казначейські векселі, комерційні векселі, депозитні сертифікати); валюта.

В Україні біржові договори набули найбільшого поширення при торгівлі сільськогосподарською та хімічною продукцією, вугіллям, сировиною.

У будь-якому разі біржовим є тільки такий товар, що включений до коти­рувального списку конкретної біржі.

Як вже зазначалось, разом з предметом істотною умовою біржового до­говору є ціна.

Ціни на біржі формуються вільно, їх рівень визначається на кожен вид біржового товару співвідношенням попиту та пропозиції на відповідний момент біржових торгів. На біржі використовуються такі поняття: ціни продавця (пропозиції), ціни покупця (попиту), ціни біржових правочинів, котирувальні ціни. Ціною продавця на біржовий товар визнається ціна, що зазначена учасником біржових торгів у заявці на продаж, а також названа ним під час торгів з метою стимуляції продажу. Під ціною покупця розуміють ціни, що зазначені покупцем в заявках на купівлю, а також ті, які називаються ним безпосередньо під час торгів при обговоренні пропозиції продавця. Ціною біржового правочину (договору) є остання з тих цін, які названі покупцем (продавцем) під час біржових торгів на конкретну позицію товару, що зафіксована біржовим маклером. Котирувальна ціна — це ціна, визна­чена котирувальною комісією біржі шляхом аналізу цін біржових правочинів, цін продавців, цін покупців на підставі єдиних критеріїв та спеціальних методів.

Головні особливості укладення біржових договорів полягають у тому, що, по-перше, вираження оферти та її акцепт здійснюються в умовах конкуренції продавців і покупців, по-друге, відбувається своєрідне «знеособлення» договору, оскільки виключаються всі безпосередні, особисті відносини між продавцем і покупцем.

Біржовий договір, на відміну від договорів, що укладаються поза біржою, має містити додаткові реквізити: печатку біржі; реєстраційний номер, який присвоюється біржою; підписи посадових осіб біржі тощо. Він вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі.

Види біржових договорів. Усі біржові договори можна класифікувати на види за декількома ознаками. Так, наприклад, залежно від терміну виконан­ня розрізняють касові та строкові біржові договори. Касовими називаються біржові договори, які підлягають негайному виконанню. Так, наприклад, на українському фондовому ринку касовим вважається договір, розрахунок за яким здійснюється в день його укладення або в дводенний строк з моменту укладення. Строковими називаються біржові договори, які мають фіксовані строки розрахунку, укладення та встановлення ціни.

Строкові біржові договори, в свою чергу, поділяються: 1) за механізмом укладення — на прості або тверді, умовні (ф'ючерси, опціони), пролонгаційні; 2) за строком розрахунку — з розрахунком на кінець місяця, на середину мі­сяця, через фіксоване число днів після укладення договору; 3) за моментом встановлення ціни — з встановленням ціни на день реалізації, на конкретну дату, відповідно до поточної ринкової ціни.

Залежно від умов ознайомлення з біржовим товаром розрізняють договори, що можуть бути укладені без попереднього ознайомлення з товаром, і договори, що можуть бути укладені на основі попереднього огляду всієї партії товару та окремих її зразків.

Біржові договори можна класифікувати й за іншими ознаками.

Оскільки більшість договорів, що укладаються сьогодні у світовій комер­ційній практиці, становлять строкові біржові договори (форварди, ф'ючерси, опціони на валюту і процентні ставки), зупинимось докладніше на характе­ристиці саме цього виду біржових договорів.

Строкові біржові договори. До головних особливостей строкових біржових договорів можна віднести те, що вони: 1) є договорами з відкладеним терміном виконання; 2) не спрямовані на набуття реального товару, а обмежуються ви­платою різниці між ринковою (біржовою) і договірною ціною.

Зазначені особливості відрізняють строкові біржові договори від так званих иравочинів на реальний товар з негайним постачанням, які називаються спо­товими (фог) або наявними (фізичними) правочинами.

Строкові біржові договори мають й іншу назву — деривативи.

Дериватив— це фінансовий інструмент, вартість якого є похідною стосовно вартості активу, що його забезпечує. У зв'язку з цим дери­вативи називають «похідними фінансовими інструментами».

Вітчизняне законодавство відносить до деривативів форварди, ф'ючерси та опціони. Легальне визначення деривативу, його види, основні права та обов'язки сторін закріплені в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із п. 1.5 ст. 1 зазначеного Закону дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством (див. постанову Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів»).

До деривативів належать: форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон. Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на: а) фондовий дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або ку­пити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів встановлюються державним органом, на який покладаються функції регулювання ринку цінних паперів; б) валютний дери­ватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів установлюються Національним банком України; в) товарний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів уста­новлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку.

Форвардний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Форвардний контракт повинен мати такі реквізити: назва контракту; сторони контракту; базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид цін­ного паперу, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид валюти — для коштів; асортимент — для інших товарів); кількість базового активу; вартість контракту; ціна виконання; термін виконання; по­рядок оплати придбаного (проданого) базового активу; відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим контрактом; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та ви­конання контракту; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його ви­конання винятково за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або нена­лежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до за­кінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Ф'ючерсний контракт повинен мати такі реквізити: назва контракту; вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу); сторони контракту; базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид та кількість валюти — для коштів; кількість, асортимент — для інших товарів); обсяг контракту; розмір початкової маржі; механізм визначення ціни на момент виконання; ціна виконання; одиниця виміру ціни; термін ви­конання; відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим контрактом; порядок розгляду спорів, що ви­никають під час укладення та виконання контракту; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання винятково за наявності згоди іншої сторони контракту або у випад­ках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фікса­цією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Опціон повинен мати такі реквізити: назва контракту; вид опціону (з по­ставкою або без поставки базового активу); сторони опціону; різновид опціону (опціон на купівлю, опціон на продаж); базовий актив опціону та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид та кількість валюти — для коштів; кількість, асортимент — для товарів); ціна виконання; термін вико­нання (для опціону з виконанням протягом терміну дії) або день виконання (для опціону з виконанням у встановлену дату); порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; розмір премії опціону; відповідальність продавця опціону в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, встанов­лених опціоном; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання опціонів; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін опціону.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладе­ного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опці­онного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Правове регулювання строкових правочинів в Україні певною мірою відрізняється від аналогічних положень зарубіжного законодавства. Так, наприклад, у світовій практиці, на відміну від України, форвардні контракти укладаються лише поза біржами, а на біржовому ринку здійснюється обіг 2 основних ви­дів контрактів: стандартизованих ф'ючерсних контрактів, стандартизованих опціонних контрактів. Поза біржами, крім форвардних контрактів, здійсню­ється також обіг позабіржових опціонів, варантів, свопів, угод про майбутню проценту ставку (FRA), угод про максимальну проценту ставку (сарs), угод про мінімальну проценту ставку (соllars), угод про максимальну і мінімальну процентні ставки (floогs) тощо.

Договір поставки, сторони та істотні умови.

Поставка

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК).

У ЦК регулюванню відносин щодо поставки присвячено лише ст. 712. При цьому зазначається, що до договору поставки застосовуються загальні поло­ження про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Особливості регулювання окремих різновидів поставки визначаються спе­ціальними нормативно-правовими актами, серед яких, насамперед, можна виокремити закони України від 22 грудня 1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», від 3 березня 1999 р. «Про державне оборонне замовлення» тощо.

Разом із цим відносини щодо поставки регулюються нормативно-правовими актами колишнього СРСР, які є чинними відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення (крім п. 69) та Положення про поставки товарів народного споживання (крім п. 60), затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.

В юридичній літературі до характерних ознак договору поставки, як пра­вило, відносять: 1) особливий суб'єктний склад; 2) те, що предмет договору становлять речі, які зазвичай визначені родовими ознаками; 3) те, що товар, який становить предмет договору поставки, на момент укладення договору, як правило, в натурі ще не існує; 4) розбіжність моментів укладення і вико­нання договору; 5) те, що товари за договором поставки призначаються для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням; 6) те, що договір може базуватися на адміністративному акті; 7) те, що юридичні осо­бливості договору поставки зумовлені нормами окремих нормативно-правових актів у сфері матеріально-технічного постачання і збуту.

Проте з формально-юридичної точки зору зазначені ознаки не є необхідними для договору поставки, тому відокремлення поставки від схожих цивільно-правових договорів має здійснюватись з використанням формально визначених критеріїв, зафіксованих у легальній дефініції договору, — суб'єктного складу та предмету.

Сторонами договору поставки є продавець (постачальник) і покупець. Продавцем (постачальником) можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності, покупцем — як суб'єкти підприємницької діяльності, так і непідприємницькі товариства, установи, організації, що придбавають товари для забезпечення своєї діяльності.

Предметом договору поставки можуть бути будь-які не вилучені з цивіль­ного обороту рухомі речі. Переважно вони визначаються родовими ознаками. Проте закон не забороняє й поставку індивідуально-визначених речей. Метою придбання речей за договором поставки є використання їх у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домаш­німи або іншими подібними цілями.

Незважаючи на те, що поставка є різновидом купівлі-продажу, не можуть бути предметом поставки нерухомі речі та майнові права. Крім того, постачання енергії та енергоносіїв, а за певних умов і сільгосппродукції опосередковується іншими різновидами договорів купівлі-продажу.

У разі укладення договору поставки особливу увагу необхідно приділяти чіткому визначенню предмета договору і строків поставки. Так, у більшості випадків при визначенні предмета договору необхідно зазначати не лише найменування товару, а й його асортимент (номенклатуру), якість, кількість та комплектність. Визначаючи строки поставки, необхідно чітко розмежувати загальний строк дії договору та окремі строки поставки (строки поставки окремих партій товару).

Як й інші різновиди купівлі-продажу, договір поставки є консенсуальним, двостороннім, сплатним.

Що стосується форми договору, ЦК не містить спеціальних приписів з цього приводу. Тому на практиці необхідно керуватися загальними нормами щодо форми правочинів.

Договір контрактації.

Контрактація сільськогосподарської продукції

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ч. 1 ст. 713 ЦК).

У сучасних умовах цей договір застосовується, як правило, у тих випадках, коли виникає необхідність встановлення договірних відносин з одним ви­робником щодо реалізації сільгосппродукції у сирому вигляді і окремо — у переробленому. В інших випадках відповідні відносини оформляються або договором купівлі-продажу, або договором поставки.

У юридичній літературі справедливо звертається увага на те, що, з одного боку, договір контрактації є різновидом договорів купівлі-продажу, з іншого — його зміст охоплюється загальним поняттям договору поставки, а тому договір контрактації є різновидом поставки. Саме цим можна пояснити те, що правове регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції в ЦК об­межується лише ст. 713, яка, крім легального визначення зазначеного догово­ру, містить лише вказівку на те, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки (якщо інше не встановлено договором або законом), і що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання цього договору.

Дещо детальніше регулює відповідні суспільні відносини ГК (ст.ст. 272—274). Так, наприклад, ч. З ст. 272 ГК встановлює, що у договорах контрактації повинні передбачатись: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, граничне допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови.

Сторонами договору є виробник та заготівельник (контрактант) сільгосппродукції. Як виробник можуть виступати лише суб'єкти, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування та виробництва сільгосппродукції. В ролі заготівельника (контрактанта) виступають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які здійснюють закупівлю сільгосппродукції для наступної переробки або продажу.

Предметом договору контрактації є сільгосппродукція, яка була вироблена виробником. Причому це може бути продукція як у сирому вигляді, так і така, що пройшла первинну обробку.

Цей договір є консенсуальним, двостороннім, сплатним. Він укладається у письмовій формі.

Договір міни: поняття, особливості.

Міна

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ч. 1 ст. 715 ЦК).

ЦК розглядає міну як різновид купівлі-продажу. При цьому легальне визна­чення договору міни містить вказівку на те, що предметом договору є товар.

Поняттям «товар» у цьому разі охоплюється як майно (речі, майнові права), так і роботи (послуги).

Закріплення можливості обміну не лише майном, а й роботами (послугами) свідчить про те, що за своєю правовою природою договір міни в одних ви­падках буде купівлею-продажем, в інших — буде носити змішаний характер. Тому ст. 716 ЦК встановлює, що до договору міни можуть застосовуватись загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Проте можливість міни щодо окремих видів майна обмежена законом. Так, згідно із ч. 4 ст. 293 ГК не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є, відповід­но, державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

За договором міни відбувається перехід прав власності на майно, що об­мінюється. Виняток становлять випадки обміну державного та комунального майна, закріпленого за певними юридичними особами на праві господарського відання або праві оперативного управління. За умови дотримання вимог за­кону і статуту ці суб'єкти можуть обмінюватися закріпленим за ними майном лише за наявності необхідних рішень власника майна, отримання необхідних дозволів тощо. При цьому, залежно від свого правового статусу, вони можуть передавати таке майно в господарське відання або оперативне управління.

За загальним правилом міна передбачає рівноцінність товарів, що обміню­ються. Разом з цим ЦК закріплює можливість встановлення доплати за товар більшої вартості, якщо обмінюються нерівноцінні товари.

Чинне законодавство України містить спеціальні приписи щодо здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльнос­ті. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) по­ставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономіч­ної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Згідно із цим Законом у зовнішньоекономічному бартерному договорі мають зазначатись загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

Крім того, Закон передбачає можливість заборони здійснення товарообмін­них (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності з товарами (роботами, послугами), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (див. постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зо­внішньоекономічної діяльності»).

Договір безоплатної передачі (дарування).

Загальна характеристика договору дарування

Договір дарування — це такий договір, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарову­ваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Юридичним наслідком укладання договору дарування є безповоротне при­пинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом цього договору, та виникнення права власності на нього в обдаровуваної особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було.

Договір дарування — це узгоджена воля обох сторін, яка становить не тільки акт розпорядження майном власника (дарувальника), але й акт прийняття да­рунку обдаровуваним. При цьому обов'язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин.

Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Однією з характерних ознак дарування є збільшення обсягу майна обдаровуваного за рахунок змен­шення майна дарувальника без одержання останнім майнової взаємності.

Характерною особливістю договору дарування є його безоплатність. Тобто в цьому договорі відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Крім того, в договорі дарування не може встановлюватися обов'язок для обдаровуваного вчинити певні дії на користь дарувальника. Згідно з ч. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на ко­ристь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Жодні умови щодо надання зустрічного задоволення не можуть братися до уваги, інакше втрачається зміст договору дарування. Засте­реження щодо зустрічного зобов'язання призводить лише до того, що договір визнається нікчемним. Проте існують певні випадки, які не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування:

1. символічне зустрічне задоволення як данина традиції. Наприклад, пере­дача дарувальнику обдаровуваним плати у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин. При цьому важливе значення має усвідомлення сторонами того факту, що зустрічне задоволення є лише даниною традиції і не відіграє роль компенсації за отримане майно;

2. виконання обов'язку обдаровуванню особою, щоб використати подарунок для певної обумовленої мети, тобто пожертва (ст. 729 ЦК). Зустрічне задово­лення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використанням пожертви стосується третіх осіб;

3. покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь третьої особи (ст. 725 ЦК). Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною; не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Цей обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якої обмежують (об­тяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

4) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує чогось нового — зустрічного задоволення, а залишає те, що йому належало.

Договір дарування згідно з ЦК може бути як реальним, так і консесуальним. Досі цей договір визначався в законодавстві і теорії лише як реальний. Стаття 243 ЦК 1963 р. передбачав, що договір дарування вважається укладеним від моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто наголошується на ознаці реаль­ного правочину — потребі передачі речі (майна) для того, щоб вважати такий правочин вчиненим. Але момент укладення договору дарування може не спів­падати з моментом фактичного передання майна у власність, тому цей договір може бути як реальним, так і консенсуальним (наприклад, договір дарування з обов'язком передати подарунок у майбутньому (ст. 724 ЦК).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним договором. Ре­альний договір дарування зазвичай не породжує у сторін жодних взаємних прав та обов'язків, тому що він укладається і виконується в момент передачі речі. Тобто істотною умовою цього договору є передача речі. Попереднє регулювання цих правовідносин за допомогою норм ЦК 1963 р. завжди ґрунтувалося на тому, що обдаровуваний набуває права власності на майно без будь-яких зобов'язань. ЦК передбачає винятки з цього правила, а саме що договір дарування може бути і двостороннім, якщо у договорі зазначений обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи. Також ЦК передбачає можливість виникнення певних обов'язків як у дарувальника, так і в обдаровуваного, наприклад, у ст. 721 ЦК встановлено обов'язки дарувальника щодо повідомлення обдарованому про небезпечні властивості дарунка. Обдаровуваний у свою чергу несе обов'язок дбати про збереження подарованої речі, що становить історичну, наукову, куль­турну цінність. Проте в будь-якому випадку для укладення договору дарування необхідно не лише волевиявлення дарувальника, але й обдаровуваного, який може відмовитися від прийняття дарунка.

У разі консесуального договору обдаровуваний має право вимагати передачі дарунку, а дарувальник зобов'язаний його передати.

Предметом договору дарування (ст. 718 ЦК), тобто дарунком можуть бути рухомі та нерухомі речі, будь-яке майно, у тому числі й таке специфічне, як гроші та цінні папери (за умови, що воно не вилучене з цивільного обороту і може перебувати у власності особи, якій воно дарується). Предмет дарування повинен бути у договорі чітко визначений, адже обіцянка подарувати неви-значену річ не має правового значення. При даруванні слід дотримуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна (наприклад на вогнепальну зброю, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури). Тому речі, вилучені з цивільного обороту, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути пред­метом договору дарування, якщо обдаровуваний отримає такий дозвіл.

Крім речей, предметом договору дарування за ЦК можуть бути майнові права, якими вже володіє дарувальник, тобто вони існують на момент укла­дення договору, а також які виникнуть в майбутньому (об'єкти інтелектуальної власності) та інші права. Разом з тим не всі майнові права можуть бути по­даровані. Винятки становлять майнові права, що нерозривно пов'язані з осо­бою їх володільця, тобто які мають особистий характер (наприклад, право на одержання аліментів тощо).

Форма договору дарування (ст. 719 ЦК) визначається залежно від виду майна та від його вартості.

В усній формі можливе укладення договору дарування щодо предметів осо­бистого користування та побутового призначення, оскільки метою є їх особисте або побутове використання і відносно невелика цінність. Суб'єктами такого договору можуть бути лише фізичні особи. Разом з тим договір дарування, укладений в усній формі, обов'язково повинен бути реальним (момент укла­дення цього договору повинен співпадати з моментом передачі речі), в іншому випадку необхідною є письмова форма.

Письмова форма договору є обов'язковою при даруванні майнового права, даруванні рухомих речей, що мають особливу цінність. Недотримання письмової форми при даруванні речей, що мають особливу цінність, не призводить до його недійсності (якщо судом не буде встановлено незаконність заволодіння майном з боку обдаровуваного), у той час як недодержання письмової форми при укла­денні договору дарування майнового права та договору дарування з обов'язком передати річ у майбутньому призводить до нікчемності цього договору.

Обов'язкове нотаріальне посвідчення договору необхідно при даруванні нерухомих речей чи валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому до валютних цінностей згідно з п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» слід віднести валюту України (гривню), іноземні валюти, платіжні документи та інші цінні папери, банківські метали (золото, срібло, платину) тощо. Недотримання вимог щодо нотаріаль­ного посвідчення договору призводить до нікчемності цього договору.

При вчиненні правочинів про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Недодержання цих умов дає підстави визнати такий до­говір недійсним.