Аналітики-синтетичний характер процесів уяви. Способи синтезування, які забезпечують виникнення образів уяви
Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприймання, пам'яті, мислення.
Якщо пам'ять відновлює образи та ситуації, копіюючи реальні, то уява створює нові образи та ситуації, які раніше не виникали. Тобто механізм уяви базується на основі тих образів, що має людина, але ці образи постають у нових неочікуваних зв'язках і сполученнях. Слово "новий'' має подвійне значення: розрізняють об'єктивно нове і суб'єктивно нове. Об'єктивно нове - це образи, ідеї, що не існують у цей момент ані в матеріальному, ані в ідеальному плані. Суб'єктивно нове - це нове для кожної конкретної людини (дитини). Новий образ уяви може бути матеріалізований або залишитися на рівні ідеального.
Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер і здійснюються різними способами. Найуживанішими з них є:
Аглютинація (від лат. aggiutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих із різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не дістав великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, акордеон, амфібія, тролейбус.
Гіперболізація - характеризується збільшенням предмета (велетень Гуллівер); зміною кількості частин предмета (дракон, який має сім голів); або їхнім зміщенням.
Літота - на відміну від гіперболізації, характеризується зменшенням предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.
Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюють шаржі, карикатури.
Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.
Типізація - виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом, його широко використовують у літературі.
Творчий процес уяви базується на виникненні асоціацій, хоча їхня специфіка відрізняється від звичного ходу асоціацій, підпорядковуючись думкам, емоціям, бажанням, що переважають у психіці людини-митця. Механізм асоціацій той самий (асоціація за схожістю, за суміжністю, за контрастом), та відбір уявлень визначається саме цими переважними тенденціями.
Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.
Психологія почала з припущення, що дитина дошкільного віку володіє бурхливою, нічим не стриманою уявою, і завершила констатацією того факту, що уява дитини раннього віку обмежена можливостями безпосередньої пам'яті. Уява має "відтворювальний" характер, тому істинна творча уява виникає на досить пізньому етапі розвитку.
Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо її прихованої роботи. Перші прояви уяви спостерігаються в дитини наприкінці другого - на початку третього року життя. Дитина набуває власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з'являються нові потреби. У цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно - про незнайомі.
У грі уява дитини 2-3-річного віку обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтворювальний і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов. Упродовж стислого часу діти переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності дитини.
Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають використовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою, ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви виявляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям.
Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дитина захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється незвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (цього вміння набувають з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для неї не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні. Небезпечно грати уявою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викликати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито їй загрожують. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві.
Відтворювальна уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.
У розвитку і вихованні уяви необхідно враховувати індивідуальні особливості вияву уяви, які залежать від потреб, інтересів, нахилів особистості, провідної діяльності людини, її знань та умінь.
Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності уяви, перевазі тих чи інших видів уявлень, їхній силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труднощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові та ін.), а також за мірою співвіднесення з реальністю, життєвістю і правдивістю образів уяви. Яскравість образів уяви може бути настільки велика, що їх плутають і сприймають як реальні.
Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи іншій галузі діяльності та тяжінні до неї: технічній, науковій, практичній, мистецькій. Сферою вияву фантазії може бути музика, література, художнє мистецтво, архітектура та ін. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох сферах. На яскравість та силу образів уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.
Індивідуальні відмінності уяви виявляються також у повноті і стійкості виниклих образів. Це можуть бути неяскраві, розмиті, невиразні образи, що швидко зникають, або стійкі, детальні зображення, які надовго запам'ятовуються.
Індивідуальні особливості уяви залежать також від мислення та волі людини. К.Д. Ушинський наголошував, що "сильна, стрімка і яскрава уява з якою людина не в змозі боротися, створює безумців. Та сама уява, але покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, але і великих мислителів та вчених. Уява слабка, в'яла, бліда не доведе людину до безумства, але й не створить генія". Тому за розвитком уміння людини підкоряти уяву поставленим завданням розрізняють людей з організованою і неорганізованою фантазією.